"На Донбасі - війна. Ніякого АТО, перемир'я не існує. Маємо справу з запеклим, добре навченим ворогом. Ця війна надовго, - розпочав свій виступ Гуменюк.
- Розкажіть про батальйон "ОУН". Яких людей поєднала війна?
- Батальйон є добровольчим. Ми не маємо жодного статусу, практично не визнаємося державою. Нас близько сотні дислокується у селі Піски, що неподалік від Донецького аеропорту. Ще сотня перебуває на ротації та лікуванні. Війна об'єднала людей різних національностей, віросповідань, спеціальностей. Між нами є християни, мусульмани, буддисти. Воюють за державу українці, росіяни, білоруси, італійці, шведи. У нас різні професії. До прикладу, я за освітою є філологом. Більше двадцяти років працюю письменником. Моя остання книга називається "Вірші з війни". Знаєте, про людину можна говорити на прикладі матрьошки. Її розкладаєш, як ці фігурки: верхня - професіонал, нижня - християнин, ще нижня - українець і т. д. Всередині, як і у цієї дерев'яної ляльки, може нічого не бути. У кожного добровольця натомість пустоти є міцний стрижень. Ти або народжуєшся чоловіком, або не народжуєшся ніколи.
- У батальйоні “ОУН” є жінки?
- Є, їх небагато. Цікава історія, як одна з них потрапила на війну. Кримчанин познайомився на Майдані з сиротою з Черкащини на ім’я Мальвіна. Вона хотіла їхати разом із коханим на передову. Проте ми відмовили. Дівчина переодягнулася у камуфляж та сховалася в багажному відсіку нашого автомобіля. Помітили ми ще одного пасажира аж неподалік від Кременчука під час перевалу. У Піски ми її з собою не беремо, вона працює в тилу. 14 вересня молода пара побралася.
- Яка ситуація зараз у Пісках?
- Не було ні одного дня, коли нас не обстрілювали. Ми дислокуємося у селі із 12 серпня. Правда, останнім часом інтенсивніше проходить вогонь, густіше лягають гранати. Якщо б була політична воля, то вже давно б перемогли ворога. Чекаємо наказу про наступ. Ми морально готові воювати. Скоро - зима. Малоймовірно, що ворог чекатиме, поки розпочнеться весна. Він атакуватиме вже. У листопаді російські війська почнуть прорив. Надіюся, що наші ЗС напоготові. Ми засвоїли урок з "Іловайського котла". Сподіваюся, що паркетні генерали Генштабу теж чомусь навчилися.
- Якщо перемир’я триватиме ще довго або дії влади стосовно війни будуть не на користь Україні, батальйон "ОУН" піде на Банкову?
- Доброволець - це 100% любові. Не піднімемо зброю на свою націю. Хоча не асоціюємо владу України із державою та народом. Ми - військові, тому поки що терпимо. Нам не подобається політика теперішнього держкерівництва.
Хлопців під Іловайськом злили, зокрема генерал Литвин. Половина командування некомпетентне.
Натомість ми не знаємо, справді, героїв. Нікому невідоме прізвище майора Межевікіна. Він на своєму танкові спалив щонайменше п’ять ворожих і значно більше БТРів. Зараз військовий поранений, контужений, приглушений, і не визнаний державою героєм. Чому? Тому що паркетного генерала в Києві душить заздрість. Він хоче, щоб журналісти у нього брали інтерв’ю, а він перед ними філософствуватиме на основі теорії.
- Як ви ставитеся до рішення комбатів стати парламентаріями?
- Я знаю майже всіх командирів батальйонів: Яроша, Семенченка, Білецького. Це їхня особиста справа. Ну, побачимо, якими будуть дії. Дочекаємося першої сесії, коли битимуть морду Звягільському, бо такі люди не мають права відкривати Раду.
Може, щось і зміниться із створенням коаліції. Проте мої внутрішні відчуття підказують, що раціональних рішень очікувати не варто. Однак якою б не була позиція верховного головнокомандувача, влади в Києві, воюватиму, допоки останній ворог не залишить територію України. Я готовий іти в Крим. Зараз складається враження, що держкерівники змирилися з тим, що АРК окупували, і не збираються діяти. Говорять про суди, які нічого не допоможуть. Це наша земля, і за неї потрібно боротися. Рано чи пізно почнеться активна фаза війни.
- Що б ви робили на місці влади?
- Ще в березні, як тільки Росія ввійшла на територію півострова, відкрив би склади зі зброєю та видав її громадянам України. Я залюбки би взяв собі кулемета та гранатомета.
Зрештою, як я став добровольцем – сів у свій автомобіль із власним карабіном і поїхав на війну. Таких людей, як я, близько мільйона. Ми приречені виграти цю війну.
ЧИТАЙТЕ: На колесах війни
- Яких втрат зазнало українське військо, бо чуємо різні цифри?
- В "ОУН" немає загиблих. 13 бійців поранено. Двом із них надають допомогу у чудовій лікарні імені Мечникова на Дніпропетровщині.
Якщо говорити про військо загалом, то, на жаль, втрати великі. Але значно більшою є кількість загиблих ворожої сторони. За тими даними, що є у нас, загинуло близько п’яти тисяч російських військових і також тисячі сепаратистів.
Війна вповні і всі втрати ще попереду, на жаль.
Однак ми мусимо гинути. Бо інакше – втратимо державу та народжуватимемо дітей-рабів. Зрештою, якщо підемо з поля бою, то через двадцять років наші сини будуть змушені взяти зброю до рук та робити те, чого не виконали ми.
Для мене переломним моментом на війні став бій під Волновахою. Тоді я зрозумів: краще б загинув я, ніж ці молоді хлопці, які тільки починали жити.
- Місцеве населення Пісків сприяє українським військовим у провадженні війни?
- Все-таки Донецьк – це наше місто. Його мешканці повідомляють нам про пересування російської військової техніки. Щодо Пісків, то сумніваюся, що у селі кожна десята хата придатна для життя. Все знищено.
ЧИТАЙТЕ: Дратують товстосуми, які не жертвують ні копійки на допомогу українським військовим, - Юрій Касьянов
Мешканців майже немає. Залишилося, напевно, п’ять відсотків населення. Здебільшого, це літні люди, які ховаються у підвалах. Близько половини із них каже, що підтримують Україну. Інша половина говорить, що вони – за мир. Відверто ДНРівську позицію ніхто не займає. Всі ці люди півроку не отримують ніякого забезпечення. Продуктами харчування і всім необхідним ділимося із ними ми. Коли я заношу старенькій бабусі тушонку, то у неї виступають сльози на очах. Вона розуміє, що все життя не знала правди, була обманутою. А й справді так. Більше двадцяти років ми нічого не робили для Донбасу. Ми їх, справді, кинули на розтерзання ахметовим і януковичам.
Бережіть себе! Любові вам і миру!
Підготувала Оксана Загакайло.
