Вступ: Провал уяви
Якби 2016 року аналітик припустив, що менш ніж за десятиліття Китай стане економічною і логістичною опорою, яка дасть змогу росії вести повномасштабну війну проти України, це здалося б малоймовірним. Якби той самий аналітик додав, що Китай і росія разом з Іраном масово вироблятимуть бойові дрони, а тисячі північнокорейських солдатів воюватимуть на боці росії, забезпечуючи близько половини її витрат артилерійських боєприпасів у другій половині 2025 року, це видалося б фантастикою.
Проте станом на початок 2026 року всі ці форми авторитарної їспівпраці поєдналися, підживлюючи найдовшу і найжорстокішу сухопутну війну в Європі з часів Другої світової. Демократичний світ зазнав провалу уяви – драматично недооцінивши небезпеку стратегічного зближення авторитарних держав.
Водночас є ризик і протилежної помилки: перебільшення масштабів цього союзу та ігнорування важливих дисбалансів і точок тертя у відносинах москви та Пекіна.
Вісь Сі–путін
Ключовими для розуміння китайсько-російського зближення є особисті відносини між Сі Цзіньпіном і путіним. З 2012 року вони зустрічалися, особисто або онлайн, понад 70 разів. Ретроспективно видно: поки путін планував окупацію Криму 2014 року, Сі водночас займав дедалі агресивнішу позицію в Південно-Китайському морі – передвісник драматичніших подій.
У лютому 2022 року, після саміту в Пекіні, обидва лідери оголосили про дружбу "без меж" – і за кілька днів росія вторглася в Україну. Завдяки незамінній підтримці Китаю росія понад чотири роки підтримує свої воєнні зусилля попри безпрецедентні санкції та запеклий спротив України.
У березні 2023 року на зустрічі в москві вони пообіцяли спільно просувати глобальні зміни, "яких не було 100 років". У травні 2024-го проголосили "нову еру" партнерства з поглибленням військових зв’язків. Кінцева мета союзу – витіснити американську систему альянсів і реорганізувати глобальний порядок навколо ревізіоністської осі Китай–росія.
Обмеження партнерства
Попри зближення, під поверхнею – структурні дисбаланси та стратегічні розходження.
Економіка: відносини характеризуються "асиметричною взаємозалежністю" – Китай відіграє домінуючу роль. росія дедалі більше залежить від Китаю, що закріплює її роль експортера сировини й імпортера готової продукції та прискорює деіндустріалізацію.
Глобальне управління: існують розбіжності. Пекін прагне очолити і перебудувати міжнародний порядок, тоді як москва зосереджена на тому, щоб обійти або підірвати його.
Військова сфера: жодна зі сторін не прагне формального альянсу. Обидві цінують гнучкість незалежної зовнішньої політики. Попри розширення спільних навчань, вони практикують "паралельну гру", а не справді інтегровані операції.
Розділ 1: Економічні відносини – асиметрія та її наслідки
Торговельна асиметрія
Після 2022 року торгівля між росією і Китаєм стала для Москви критично важливою. У 2000 році Китай забезпечував лише близько 3% російського імпорту; до 2023-го – понад третину. Загальний обсяг двосторонньої торгівлі за п’ять років зріс приблизно на 70%, сягнувши близько $240 млрд.
Проте структура торгівлі різко асиметрична: 75% російського експорту до Китаю становить нафтохімічна сировина, що продається зі значними знижками. Натомість Китай постачає до росії машини, електроніку та побутову техніку, замінивши колишніх західних конкурентів. Китайські виробники фактично захопили ринки, де раніше панували вітчизняні підприємства або західні компанії. росія повторює долю інших країн: Китай скористався відносно вільним глобальним торговельним середовищем для проведення промислової політики, що підриває конкурентів.
Фінансові зв'язки
Частка рублів і юанів у розрахунках між двома країнами станом на 2024 рік перевищила 90% –це цілеспрямований відхід від західних валют. Проте китайські банки обережно ставляться до транзакцій, що можуть спровокувати вторинні санкції. Пекін не відкрив свої ринки капіталу для росії: москва позбавлена можливості залучати значний борговий капітал у китайських фінансових установах.
Ситуація з бюджетом росії є критичною. Резерви Фонду національного добробуту стрімко скорочуються: ліквідні активи впали приблизно до 4% ВВП, що більш ніж удвічі менше за показник 2022 року. За деякими прогнозами, фонд може бути вичерпаний протягом року. Фінансування дефіциту через підвищення податків і грошову емісію тисне на приватний сектор і підживлює інфляцію, тоді як високі відсоткові ставки пригнічують інвестиції – на користь китайських виробників.
Інвестиції
Китай не замінив Захід як інвестора в росії. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) Китаю в росію зосереджені у видобувних галузях – приблизно дві третини накопичених вкладень, – бо це відповідає стратегічним потребам Пекіна в сировині. Натомість нових великих проєктів майже немає: середньорічні китайські ПІІ в росію у 2022-2023 роках становили лише близько $400 млн проти приблизно $1,2 млрд на рік у 2011-2018-х. Частка росії у загальному обсязі китайських закордонних ПІІ впала до 0,4% у 2023 році. Причина проста: росія не пропонує ні технологій, ні брендів, які цікавили б китайських інвесторів, а ринок і ресурси вже доступні без додаткових вкладень.
Технології та товари подвійного використання
Китай став ключовим постачальником технологічних компонентів для російської промислової та військової продукції. Після того як Захід відрізав росію від передових технологій, китайські компанії заповнили критичні прогалини: мікроелектроніка, металообробне обладнання, навігаційні системи. До 2023 року китайські постачальники забезпечували, за оцінками, 70–90% російського імпорту в кількох критичних категоріях. Ці компоненти необхідні для виробництва дронів, ракет, бронетехніки та систем зв’язку.
Пекін також розширює співпрацю з москвою у сфері супутникової навігації: системи BeiDou та ГЛОНАСС стають дедалі суміснішими, що має очевидне військове значення для високоточного наведення.
При цьому Пекін ретельно балансує: уникає постачання готових систем озброєння і час від часу посилює контроль над чутливими технологіями, щоб обмежити вплив вторинних санкцій. Такий підхід дозволяє підтримувати воєнну економіку росії, не беручи на себе відкритих зобов’язань.
Підсумок: росія стала критично залежною від Китаю. Натомість москва має мало що запропонувати Пекіну – крім деяких передових військових технологій, якими росія дуже неохоче ділиться, адже це прискорить розмивання її власних військово-технологічних переваг.
Розділ 2: Військова (не)узгодженість
Спільне сприйняття загроз
Обидва режими розглядають себе жертвами американської стратегії стримування. Спільні загрози – розгортання американських ударних засобів великої дальності та систем протиракетної оборони – дають їм змогу не зважати на короткострокові тертя. 2019 року росія неофіційно повідомила, що допомагає Китаю будувати систему раннього виявлення ракетних пусків, але деталі залишаються невідомими.
Різні очікування від союзу
З погляду москви: зближення з Пекіном підвищує міжнародний статус росії та є способом самозвеличення. кремль цінує символічний вимір відносин – як інструмент надсилання сигналів США і НАТО – більше, ніж їхній практичний зміст. Водночас москва побоюється надмірної залежності від Китаю.
З погляду Пекіна: росія – потенційне джерело озброєнь, технологій і бойового досвіду. Але Китай усвідомлює: москва навряд чи охоче ділитиметься технологіями, що могли б нівелювати її переваги. Пекін також непокоїть те, що росія здатна спричинити кризи в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
Перешкоди для союзу
По-перше, обидва режими не хочуть жодного альянсу, що обмежив би їхній суверенітет. По-друге, двом арміям бракує спільної стратегічної культури: росія зосереджена на "загрозі" з боку НАТО на заході, Китай – на Азійсько-Тихоокеанському регіоні. По-третє, обидва режими мають відмінні погляди на ядерну ескалацію та стримування, що унеможливлює координацію ядерних потенціалів.
Спільні навчання: видовище важливіше за суть
З 2005 року спільні навчання значно почастішали, розширилися за масштабом і географією. 2018 року росія вперше запросила китайські сили до стратегічних командно-штабних навчань "Восток" – це був символічний зсув, адже такі навчання традиційно були спрямовані проти "іноземного вторгнення" зі сходу.
Проте кількість не варто плутати з якістю. Спільні навчання не виробляють справжньої оперативної сумісності – у натовському розумінні цього слова. Москва і Пекін досі практикують "паралельну гру", а не інтегровані операції. Їм бракує спільного планування на випадок непередбачуваних ситуацій, зашифрованих каналів зв’язку та інтегрованих командних структур. Навчання більше нагадують взаємодію, а не оперативну сумісність.
Баланс взаємної вигоди – на користь Китаю: Народно-визвольна армія здобуває безцінний бойовий досвід, якого їй бракувало з 1979 року, тоді як росія отримує насамперед політичну цінність.
Торгівля зброєю та військово-технічна співпраця (ВТС)
Спочатку Китай активно купував у росії: системи ППО С-300 та С-400, винищувачі Су-35, підводні човни. Проте китайська воєнна промисловість досягла технологічної самодостатності в багатьох сферах, а систематичний зворотний інжиніринг і промислове шпигунство похитнули довіру москви до Пекіна.
Стосунки переорієнтувалися на спільне виробництво – наприклад, важкого вертольота Advanced Heavy Lift або забезпечення сумісності навігаційних систем ГЛОНАСС і BeiDou.
Після 2022 року росія стала критично залежною від китайських компонентів. Що більш просунутою стає китайська армія, то менше Пекіну потрібна російська допомога. У перспективі Китай може почати конкурувати з росією за одні й ті самі ринки експорту озброєнь, що неминуче погіршуватиме відносини.
Розділ 3: Глобальне управління – спільне і відмінне
Збіги у баченні
Обидва режими формально підтримують ООН і міжнародне право, однак їхні зобов’язання не є безумовними. Китай і росія сходяться уна пріоритеті державного суверенітету над демократією та правами людини. У Радбезі ООН вони підтримують майже ідентичну позицію: Китай жодного разу не накладав вето самостійно, завжди разом з росією. Останньою спільною дією стало блокування 7 квітня 2026 року резолюції про відкриття Ормузької протоки.
Обидва режими просувають "багатополярність" та інвестують у БРІКС і ШОС як альтернативи ліберальному порядку під керівництвом США.
Розбіжності
Водночас є суттєві відмінності.
В ООН: Китай прагне активно використовувати і формувати ООН зсередини, тоді як росія дедалі частіше намагається обійти або підірвати багатосторонні механізми. Пекін підтримав "Пакт заради майбутнього" 2024 року, москва активно виступила проти нього.
В Україні: Пекін систематично утримувався від голосування щодо резолюцій, які прямо засуджували агресію, залишаючи москву голосувати наодинці. Так Китай сигналізує міжнародній спільноті – особливо країнам Глобального Півдня, – що не готовий відкрито схвалювати відверте порушення Статуту ООН.
В Африці: москва поводиться опортуністично – аби захистити власні локальні інтереси, росія накладала вето на продовження режиму санкцій щодо Малі. Китай натомість демонстрував більшу готовність до міжнародного контролю над кризовими ситуаціями.
Щодо Сирії (2024): після падіння режиму Асада росія підтримала резолюцію про зняття санкцій з нового уряду, аби зберегти доступ до військово-морських і повітряних баз. Китай утримався, висловивши обережне ставлення до нового уряду.
БРІКС та ШОС
Обидва режими будують "багатополярний світ" через БРІКС і ШОС. Але їхні цілі різняться: росія прагне замінити ліберальний порядок системою управління, у якій великі держави матимуть вирішальний вплив; Китай розглядає ці платформи як доповнення до своєї ширшої глобальної стратегії, щоб посилити власний авторитет у межах наявного порядку.
Розрив у масштабах разючий: Новий банк розвитку БРІКС інвестував близько $43 млрд, тоді як китайська Ініціатива "Пояс і шлях" – понад $1,4 трлн. Пекін більше не потребує багатосторонніх банків для розширення свого впливу.
На саміті ШОС у Тяньцзині 2025 року Китай представив Глобальну ініціативу з управління, заскочивши москву зненацька: її навіть не попередили заздалегідь. Це ілюструє приховане суперництво: попри союз, кожна сторона прагне мінімізувати вплив іншої.
Рекомендації
1. Переглянути сприйняття китайсько-російських відносин. Бінарне уявлення про ці відносини як суто кооперативні або суто конкурентні спотворює реальність. Пекін і москва співпрацюють там, де їхні інтереси збігаються, і діють незалежно там, де вони розходяться. Демократичний світ має виробити детальніше, специфічне для кожної сфери розуміння цих зв’язків.
2. Визнати багаторівневу структуру відносин. Відносини Китай-росія – не рівноправне партнерство, а багаторівнева система. На верхньому рівні – стійке стратегічне узгодження щодо запобігання економічному краху росії, демонстрації спільної військової сили та переформатування глобального порядку. Тут розколоти їх нереально. Проте верхній рівень має чіткі межі: зобов’язання специфічні для кожної сфери, не поширюються на інші й супроводжуються перестрахуванням у деталях. Стратегія демократій має розрізняти верхній рівень і нижчі, де інтереси більш умовні й є простір для вибіркового тиску.
3. В економічній сфері – використовувати логіку асиметричної взаємозалежності. Аналіз торгівлі має виходити за межі заголовних цифр. Підтримку Китаю слід розуміти як "калібровану підтримку", а не безумовне фінансування. Конкретні кроки:
- США мають збільшити ресурси Бюро промисловості та безпеки для посилення експортного контролю над товарами подвійного використання через Китай, Центральну Азію та Кавказ;
- G7 має гармонізувати механізми моніторингу торгівлі та закрити прогалини в правилах реекспорту;
- союзники мають стимулювати треті країни (Туреччина, ОАЕ, Казахстан) через умовний доступ до ринків і вимоги фінансової прозорості.
4. У військовій сфері – трактувати спільні навчання як стратегічні сигнали. США та союзники мають розглядати спільні китайсько-російські навчання, патрулювання бомбардувальників та інші демонстрації не як підготовку до скоординованих бойових дій, а як інструменти стратегічного сигналізування. Демократичні союзники мають зосередитися на запереченні паралельних переваг. Конкретні кроки:
- НАТО та Індо-Тихоокеанське командування США (INDOPACOM) мають створити спільні механізми ситуаційної обізнаності для відстеження одночасної військової активності Китаю і росії;
- союзники мають розширити присутність у слабко моніторованих районах – особливо в північній частині Тихого океану та коридорі Алеутські острови – Берингова протока;
- США мають залучити Японію, Південну Корею та Австралію до синхронізації сигналів і розміщення сил у межах Чотиристороннього діалогу з безпеки.
5. У сфері глобального управління – не перебільшувати стратегічну конвергенцію, взаємодіяти з потенційними партнерами з окремих питань. Демократичні союзники не мають представляти зусилля авторитарних режимів як єдиний проєкт. Відносини базуються на тактичній координації, а не на спільному стратегічному баченні. БРІКС+ і ШОС слід трактувати як функціональні, тематичні платформи, а не ідеологічні блоки. Конкретні кроки:
- союзники мають використовувати інструменти фінансування розвитку (наприклад, G7 DFI), аби конкурувати з китайськими інвестиціями в країнах, що розвиваються;
- союзники мають конкурувати за вплив усередині міжнародних організацій, розміщуючи кадри на ключових посадах, аби протидіяти систематичним зусиллям Китаю формувати порядок денний зсередини;
- союзники мають розширювати партнерства з державами середньої потуги (Індія, Бразилія, Індонезія), зосереджуючись на конкретних міжнародних правилах і відчутних результатах, а не на ідеологічному узгодженні.
Джерело: CEPA
