Ідея великого параду в москві на честь перемоги над нацистами належить не путіну. Хоча за радянських часів важливою датою була листопадова річниця більшовицької революції, час від часу військові паради відзначали великі річниці закінчення Другої світової війни. Щорічні паради 9 травня розпочалися за часів Боріса Єльцина у 1995 році, але саме нинішній президент росії надав цим парадам важливого значення, вважаючи їх ідеальною можливістю продемонструвати зростаючу військову міць своєї країни, в тому числі її найсучаснішу і найсмертоноснішу техніку, а також просувати свій націоналістичний і мілітаристський культ Великої Вітчизняної війни.
Самотній танк часів Другої світової війни бере участь у параді перемоги путіна у 2023 році
Символізм такого роду може обернутися проти нас. Його використовували, щоб нагадати про час жахливих жертв та історичних тріумфів. Це має бути важливим, коли росія знову воює, за винятком того, що тепер жертви поєднуються із занепадом влади і відсутністю звитяг. Проблема була очевидною торік, коли, як я тоді писав у дописі, парад був антиклімактеричним, а промова путіна – похмурою. Це був парад перемоги без перемог.
Цьогоріч це було ще більш актуально. російські запаси зброї та резерви живої сили вичерпані, а те, що залишилося, було відправлено на фронт. Додатковим ускладнюючим фактором стала епізодична, але незручна поява українських безпілотників над росією. За межами москви "шість російських регіонів, окупований Крим і 21 місто" скасували свої паради з "міркувань безпеки".
Сказати, що московський парад був урізаний, було б перебільшенням. У параді взяли участь 12 тисяч військовослужбовців проти 15 тисяч минулого року, багато курсантів і воєнізованих формувань, але елітні підрозділи були відсутні. Не було жодного прольоту літаків. У 2021 році в параді брали участь 197 різних транспортних засобів, торік – 131. Цьогоріч – 51. У тому числі лише один танк. На противагу сучасним Т-90М і Т-14, які проїхали Красною площею минулого року, був виставлений один Т-34-85, що залишився з 1945-го. Імовірно, було ще кілька гусеничних машин, але влада, можливо, боялася звинувачень, адже все боєздатне повинно бути на фронті. Цього року також був відсутній так званий марш "Безсмєртний полк", що проводиться в пам'ять про загиблих у тій війні, під час якого мільйони цивільних осіб по всій країні несуть світлини родичів, які воювали у Великій Вітчизняній. Тут занепокоєння полягало в тому, що люди можуть скористатися можливістю пройти маршем із фотографіями близьких, загиблих у війні нинішній.
Це був символізм, що зіпсувався: привід, який путін використовував у минулому, щоб нагадати росіянам про колишню славу і продемонструвати свою нинішню силу, тепер передає слабкість і розчарування.
Без нових перемог. Але напередодні нової мобілізації
Яким би розчарованим путін не відчував себе торік через те, як розгортається війна, зараз у нього ще менше підстав для оптимізму. росія все далі від того, щоб перемогти Україну. Натомість українські війська готуються до наступу.
Минулого року, після відходу з Києва, путіна могла втішити перспектива рішучого поштовху до повного захоплення Донбасу. Цей поштовх приніс обмежені успіхи, за якими послідував відступ з Харківської області та евакуація Херсона. Після цих невдач російський наступ відновився на початку 2023-го, але він вже майже закінчився, незважаючи на всі зусилля і значні втрати.
Торік напередодні параду з'явилися повідомлення про те, що путін вимагав своєчасних перемог. Із наближенням параду стало зрозуміло, що святкувати буде мало чого, окрім, можливо, захоплення портового міста Маріуполь, за яке російські війська вели бої з кінця лютого. Але навіть у цій нагороді путіну було відмовлено, оскільки українські захисники протрималися трохи довше. Цього разу очікуваним призом був Бахмут. Але і тут українські війська протрималися, незважаючи на те, що росіяни знищили більшу частину міста.
Євгєній Прігожин, ватажок групи найманців "Вагнер", навіть погрожував вивести своїх погано навчених бійців з поля бою, після того як, стоячи перед рядами трупів, звинуватив міністра оборони Сєргєя Шойгу і головнокомандувача Валєрія Гєрасімова (назвавши їх "відморозками") у тому, що вони навмисно не дають йому боєприпасів, щоб він міг закінчити роботу. Не дивно, що 7 травня Прігожин повідомив, що йому вчасно пообіцяли видати боєприпаси. Проте одразу після завершення параду перемоги з'явилося ще одне відео, в якому він скаржиться, що досі не отримав обіцяних снарядів, розповідає, що його "Група Вагнера" залишилася в бою через загрозу звинувачень у державній зраді, і повідомляє, що підрозділи російської армії втекли, оскільки українські війська "розривають фланги" в Бахмуті. Ця успішна контратака тепер підтверджена українськими джерелами.
2022 року, коли стало очевидно, що росія страждає від нестачі живої сили, виникло питання, чи не скористається путін можливістю своєю промовою на День Перемоги, щоб віддати наказ про повну мобілізацію. Але тоді очільник кремля не міг визнати необхідність такого радикального кроку. Зрештою, наприкінці вересня торік він вирішив, що у нього немає вибору, і мобілізація була оголошена. Зараз, коли путін втратив так багато мобілізованих солдатів під час останніх операцій, а його війська розтягнуті по всій лінії фронту довжиною близько 1500 кілометрів, обговорюється можливість проведення принаймні ще одного раунду мобілізації, а можливо, і більше. За повідомленням New York Times, Шойгу в приватній розмові пообіцяв "провести більше мобілізацій, якщо це буде необхідно". Він говорив про те, що росія може призвати "до 25 мільйонів чоловіків призовного віку". Це не тільки передбачає широке тлумачення "призовного віку", але навіть якщо б це було реалістично, і ці чоловіки могли б бути належним чином забезпечені і навчені, це створило б ще більше навантаження на російську економіку і вплинуло б на народну підтримку війни.
Звинувачення Заходу. Задля більшої героїзації та безнадійності
Торік у своїй промові путін дав стандартне обґрунтування війни: нібито його своєчасні дії завадили Україні, підтриманій країнами НАТО, розпочати атаку на Крим і два анклави на Донбасі. Цьогоріч у короткій (сім хвилин) промові він повернувся до знайомих тем "західних глобалістичних еліт", які сіють русофобію та агресивний націоналізм, представляючи український народ як "заручників державного перевороту" і західних амбіцій. Згідно із цим наративом, росія є жертвою, яка зараз стикається з екзистенційною загрозою. Він пообіцяв, що, "давши відсіч міжнародному тероризму, ми захистимо жителів Донбасу, забезпечимо нашу безпеку". Усе це не дуже в'яжеться з початковою російською агресією та спробою анексії чотирьох областей і Кримського півострова.
Наголос на загрозі з боку Заходу допомагає пояснити невдачі та робить боротьбу росії більш героїчною, хоча і більш безнадійною. Пересічному росіянину незрозуміло, як країна може виграти таку війну, навіть маючи в запасі 25 мільйонів осіб. Обіцяний захист Донбасу також не узгоджується з втратою тисяч чоловіків із цього регіону, призваних воювати за росію, і з тим, наскільки сильно він був побитий і спустошений через брутальність російської тактики. Це не означає, що повстання і заколот витають у повітрі. Мало хто у москві може уявити собі систему без путіна. Технократи продовжують її функціонування, навіть коли націоналістично налаштовані прихильники жорсткої лінії вимагають більш рішучих дій.
Українські міста регулярно зазнають шквалу атак безпілотників і ракет з боку росії, який посилився останніми днями. Хоча більшість із них збивають, навіть ті, що долітають, збільшують кількість вбитих і покалічених цивільних. Головним успіхом удару минулої неділі стало знищення продовольчого складу в Одесі, який використовувався Червоним Хрестом у гуманітарних цілях. Хоча для росії це звична справа, атаки більше не є односторонніми. Україна вже давно розчарована небажанням її західних прихильників надавати українським силам далекобійну артилерію і сучасні літаки на тій підставі, що вони не хочуть бути пов'язаними з будь-якими прямими атаками на росію. Це означає, наприклад, що вони мало що змогли зробити, аби зупинити регулярні обстріли російськими військами південного міста Херсон, розташованого на іншому березі Дніпра, або ті склади пального і боєприпасів, а також командні пункти, які зараз знаходяться за 120 кілометрів від нього, поза зоною досяжності. Але вони починають демонструвати, що можуть вражати цілі на території росії, а також в Криму, такі як авіабази, нафтобази і залізничні лінії, нещодавно за допомогою безпілотників дальнього радіусу дії, в рамках своїх зусиль із підриву російських операцій.
Деякі з них мали матеріальний вплив. Інші мають більше психологічний ефект, демонструючи, що російські сили не можуть повністю захистити батьківщину, і додаючи тривоги в росії щодо напрямку війни. Найцікавішим епізодом стала атака безпілотника на кремль минулого тижня. Спочатку це виглядало дуже підозріло, що призвело до ранніх звинувачень у тому, що це була операція під фальшивим прапором. Але це не мало сенсу. Були питання щодо двох чоловіків, які піднімалися на купол, і чіткості зображень, але пізніше це було пояснено тим, що один дрон спрацював до того, як з'явився другий.
З аргументом про фальшивий прапор було дві великі проблеми. По-перше, росії не потрібно було вигадувати виправдання для нападу на Україну. росія навряд чи пішла б на ядерну ескалацію через шматки шрапнелі від безпілотника, що відскочили від купола кремля. По-друге, це було незручно. Україна ж не мала б зайти так далеко. Досі залишається загадкою, чи дійсно це був безпілотник дальнього радіусу дії, запущений з української території, чи він був якимось чином організований з російської території, що було б ще більш монументальним промахом російської безпеки.
Минулого року путін говорив, що готується новий наступ на Донбас. Зараз головним питанням є час, напрямок і форма широко розрекламованого українського наступу. Обидва командування дивляться на прогнози погоди, щоб визначити, коли земля затвердіє, оцінюють стан російських укріплень і можливості для українських маневрів.
Управління очікуваннями. Цьогоріч буде лише один шанс, тож він має бути успішним
Наразі Київ займається складним управлінням очікуваннями. Офіційні особи припускають, що Україна чекає, поки затвердіє ґрунт, завершиться підготовка нових бригад і надійде західне обладнання (хоча генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг стверджує, що майже вся обіцяна бойова техніка вже прибула в Україну, включаючи понад 1550 бронемашин, 230 танків і "величезну кількість" боєприпасів). Намагаючись зменшити спекуляції, міністр оборони України Олексій Резніков минулого тижня дав інтерв'ю, в якому застеріг від переоцінки того, чого може досягти "контрнаступальна кампанія", і попередив, що вона може виявитися не такою "величезною", як очікувалося. Існує занепокоєння щодо достатності запасів боєприпасів і засобів протиповітряної оборони. Якими б недосконалими не були їхні військові зусилля в багатьох сферах, в інших росіяни покращили свою гру, наприклад, у техніці радіоелектронної боротьби і вдосконаленні своїх бомб.
Заступник Резнікова Володимир Гаврилов висловився оптимістично, передбачивши, що контрнаступ може призвести до повного "краху" російської армії або навіть її економіки через "паніку", яка виникне після того, як росіяни зрозуміють, що їх годували "неправдивою картиною того, що насправді відбувається на місцях". Сам Резніков висловлювався скромніше, сподіваючись, що наступ звільнить села і міста та переріже російські логістичні ланцюги. Президент Зеленський стверджує, що звільнення будь-якої території було б "успіхом".
Як і у випадку з усіма подібними операціями, питання полягає не лише в тому, чого можна досягти першим ударом, а й у тому, чи вдасться його утримати. Президент Чехії Петр Павел, який має додатковий авторитет як колишній голова військового комітету НАТО, після зустрічі із Зеленським та його міністрами висловився обережно. Він відзначив прогалини в українських можливостях і втрату будь-якого елементу несподіванки і повідомив, що закликав українських міністрів "не прискорювати темп до того, як вони будуть повністю готові". Україна, на його думку, не може дозволити собі поразку:
"Тому що це надзвичайно складно з точки зору підготовки особового складу, логістики боєприпасів, фінансування пального. Цьогоріч буде лише один шанс, тож він має бути успішним".
Українська сторона сподівається, що кожен здобутий клаптик території допоможе створити позитивний цикл, коли країни НАТО побачать, що їхня підтримка України дає результати, і нададуть ще більше допомоги, особливо авіації та далекобійної артилерії, що, у свою чергу, полегшить досягнення подальших успіхів. Майк Кофман і Роб Лі оцінюють перспективи нинішнього наступу, наводячи переконливі аргументи на користь того, що Захід повинен думати про майбутнє, навіть якщо буде досягнутий прогрес, щоб Україна змогла впоратися з більш тривалою війною. Найгіршим результатом для Києва буде замкнене коло, в якому невдачі призводять до подальшого розчарування Заходу і закликів до нього змиритися з остаточною втратою територій.
Що далі? Новим чинником у рівнянні є Китай
У той час як Україна має, можливо, найкращий шанс перехопити ініціативу, росія, ймовірно, втратила його, принаймні на деякий час. Минулого тижня директорка Національної розвідки США Авріл Хейнс зазначила, що росії знадобиться набагато більше військ і зброї, перш ніж вона зможе провести ще одну велику наступальну операцію. Загальноприйнятою залишається думка, що росія може продовжувати наступати незалежно від успіху України. путін сподівається на це не стільки через майбутні великі перемоги, скільки через страх перед розплатою, яка настане після закінчення війни, коли йому доведеться пояснювати, чому так багато було принесено в жертву заради таких незначних здобутків. Він також загнав себе у рамки, коли вирішив анексувати такий великий шматок української території, а потім вимагав від Києва визнати це як передумову для будь-яких мирних переговорів. Тим часом втрати на полі бою зростають і (на відміну від минулого року) економічне становище росії погіршується. путін не має жодної мети, окрім, можливо, переконання, що якщо він зможе утримати свою країну в цій безперспективній війні, то західні країни можуть втомитися підтримувати Україну.
Торік я задавався питанням (помилково), чи зможе зосередженість путіна на Донбасі і відмова від його попередніх амбіцій підпорядкувати собі всю Україну стати можливістю для відновлення мирних переговорів між двома країнами. Цьогоріч він заявив, що сподівається на "мирне, вільне і стабільне майбутнє", але жодних пропозицій на столі немає. Новим чинником у рівнянні є Китай, який позиціонує себе як єдину країну, що має будь-які важелі впливу на росію, і цю перевагу визнає адміністрація Байдена. Наразі поширюється думка, що наприкінці цього року, коли можна буде оцінити наслідки наступу України, буде зроблено серйозний поштовх до припинення вогню.
Важко зрозуміти, як можуть існувати підстави для повного мирного врегулювання на певний час або впевненість у тому, що будь-яке перемир'я буде більш ніж тимчасовим, оскільки обидві сторони готуються до наступного раунду бойових дій. Водночас ми не повинні сприймати як належне те, що ризикує перетворитися на консенсусне очікування політичного глухого кута майже незалежно від того, що відбувається на місцях. Я б не припускав, що путін зможе продовжувати відмахуватися від більш значних невдач, особливо якщо під загрозою опиниться російська позиція в Криму. Безумовно, якщо український наступ не призведе до прориву, то війна може продовжитися, навіть на нижчому рівні інтенсивності, і в наступному році. Ось чому на найближчі тижні та місяці в Києві дивляться з побоюванням, але і з надією. У будь-якому випадку, путін нічого не досяг, розпочавши цю війну. Якщо вона все ще триватиме у травні 2024 року, наступний "парад перемоги" буде ще більш сумним видовищем.
