Розділ 2. Приклад невдалого засвоєння уроків – протидія дронам
Війна в Україні від лютого 2022 року дала значний масив оперативного досвіду у сфері протидії дронам. Дедалі масштабніша кампанія росії із застосування масових ударних безпілотників – нині від 3 000 до 5 000 ударних дронів на місяць проти України – створила нагальну потребу в протидронових спроможностях, які Україна змушена була виробляти в бойових умовах. Кожен етап української відповіді висвітлювався у відкритих джерелах, документувався аналітичними центрами та доводився до відома урядів союзників.
На цьому тлі дослідник оборонної галузі Майкл Горовіц зафіксував фундаментальний злам у сучасній війні. Він запропонував концепцію краху бінарного протиставлення масовості й точності, масштабу й технологічної складності – і цей злам найвиразніше проявляється саме у сфері протидії дронам. Відповіддю України на загрозу стали дешеві дрони-перехоплювачі, які можна швидко адаптувати, – рішення, що перевернуло економіку протиповітряної оборони. Водночас військові інституції Заходу, спостерігаючи за цим, і далі інвестували переважно в дорогі малосерійні системи протидії дронам. Інформація була доступна від початку; гальмівним чинником стало інституційне небажання діяти на її основі.
Спіраль адаптації у сфері протидії дронам
Відповідь України на дедалі масштабнішу загрозу з боку російських дронів – це взірець структурованого навчання під вогнем: безперервний цикл, у якому кожна тактична інновація росії – нові маршрути безпілотників, нові частоти, нові засоби радіоелектронної боротьби, термобаричні бойові частини на дронах "Шахед" і "Герань" – отримує відповідну українську адаптацію в системах виявлення, технологіях перехоплення та доктрині бойового застосування.
Найвагоміша українська інновація у сфері протидії дронам – і найразючіший приклад того, що Захід не зміг впровадити рішення, яке з’явилося просто в нього на очах, – це розробка дешевих дронів-перехоплювачів. Наприкінці 2024 року Україна розробила та розгорнула перехоплювачі вартістю 1-5 тисяч доларів, здатні надійно знищувати близько 70% російських дронів типу "Шахед", які коштують утричі більше. Економіку протидронової війни було перевернуто. Дешеве рішення місцевого виробництва, яке можна швидко адаптувати, докорінно змінило вартісний розрахунок стратегічних дронових ударів.
Низка держав уклала партнерські угоди з Україною для спільного виробництва дешевих дронів і перехоплювачів – виробничі потужності створено як в Україні, так і по всій Європі. На початку 2026 року Україна виготовила 100 000 дронів-перехоплювачів, і обсяги виробництва зростають. Середньодобове постачання FPV-перехоплювачів сягнуло 1 500 одиниць; кожен із них інтегровано з радарними системами для автоматизованого або напівавтоматизованого запуску та з мобільними вогневими групами – для відбиття масованих нічних атак безпілотників типу "Шахед".
Економіка цієї спроможності є ключовою для розуміння природи й глибини інституційних прорахунків Заходу. Один перехоплювач Patriot коштує понад 3 мільйони доларів; ракета NASAMS – трохи більше мільйона. Кожен "Шахед" обходиться росії у виробництві щонайменше в 35 тисяч доларів. Українські дрони-перехоплювачі, навпаки, коштують від 1 000 до 5 000 доларів за одиницю, а середній показник перехоплення станом на березень 2026 року перевищив 90%. Ця цінова диспропорція є визначальним викликом для планування протиповітряної оборони Заходу на наступне десятиліття: вона вимагає докорінного переосмислення застарілих систем контрактації та закупівель, а також структурного тяжіння до дорогих систем, що домінує в західній закупівельній культурі. Такого переосмислення так і не відбулося. Гальмівним чинником стала не нестача знань про загрозу чи рішення, а інституційна неохота до змін.
Ця невдача не обмежується однією країною. Це колективний інституційний прорахунок Заходу – США, НАТО, Європи та Австралії. Розслідування Defense One 2024 року виявило, що в деяких ключових центрах вивчення воєн Збройних сил США до важкої, але технологічно насиченої війни в Україні, схоже, ставилися як до однієї теми серед багатьох. Морська піхота не проводила прямих інтерв'ю з українськими військовими, покладаючись натомість на інші роди військ і союзників для збору першочергових відомостей. Військово-морські сили США взагалі не змогли описати власний підхід до засвоєння уроків війни в Україні.
Конгрес США, принаймні, виявляв пильність: Закон про Національну оборонну стратегію на 2025 фінансовий рік, ухвалений Сенатом, зобов'язав армію регулярно звітувати перед Конгресом про заходи з виявлення, поширення та впровадження знань, здобутих у ході війни. Те, що таку вимогу довелося запроваджувати законодавчо, саме по собі є мірилом глибини інституційного провалу. У 2026 році певний прогрес все ж намітився: Сухопутні війська США оголосили загальновійськовий перегляд усіх статутних документів щодо застосування дронів. Проте це оголошення пролунало більш ніж через чотири роки після повномасштабного вторгнення 2022 року – і майже через 18 місяців після того, як Україна вперше довела оперативну ефективність дешевих перехоплювачів у реальних бойових умовах.
Підхід НАТО до протидії дронам виявився не менш повільним в адаптації. Суттєві прогалини зберігаються в загальносоюзній доктрині та закупівлях. Європейські держави, які все ж придбали певні спроможності з протидії дронам, нерідко не мали відповідної доктрини, програм підготовки, закупівельної політики та оперативних концепцій для їх ефективного застосування. НАТО взялося за усунення цієї загрози із запізненням – після кількох інцидентів 2025 року, коли російські дрони прорвалися до повітряного простору альянсу, – у межах Ініціативи з багаторівневої протидії БПЛА (LCI-X).
Провал у передаванні технологій – чи не найразючіша складова цієї ситуації. Україна послідовно й відкрито пропонувала ділитися досвідом протидії дронам. Посол України в Австралії на оборонній конференції 2025 року зазначив, що його країна має мільйони годин відеозаписів бойових дій та оперативних даних, і висловив готовність надати їх урядам союзників через механізми міждержавного співробітництва. Гальмівним чинником була не нестача знань, а інституційне небажання їх отримувати та впроваджувати.
Вперше Україна продемонструвала дешеві дрони-перехоплювачі в оперативному масштабі наприкінці 2024 року. Перше повідомлення про запит Пентагону щодо технології українських перехоплювачів датується березнем 2026 року – тобто минуло понад 18 місяців, протягом яких інституції Заходу спостерігали, отримували брифінги і не діяли.
Іранська війна як підтвердження
Збройний конфлікт з Іраном на початку 2026 року перетворив провал у засвоєнні протидронового досвіду з професійної ганьби на стратегічний прорахунок. Коли Сполучені Штати та Ізраїль розпочали операції проти Ірану, міністр оборони США був змушений доповісти Конгресу, що американська протиповітряна оборона не здатна перехопити всі іранські безпілотники класу "Шахед". Після цього Сполучені Штати, за повідомленнями, звернулися до України по допомогу в протидії тій самій дроновій загрозі, якою Київ дає собі раду і в подоланні якої вже понад два роки пропонує допомагати союзникам.
Контраст навряд чи міг бути разючішим. Дрони, які застосовував Іран, належать до тієї самої сім'ї "Шахед", яку Україна перехоплює в промисловому масштабі вже понад рік. Аналітики давно зазначали, що планувальники Заходу виходили з припущення про технологічну перевагу та розвинені системи ППО, які забезпечать панування в повітрі; масове поширення дронів похитнуло це припущення. Україна довела: відповіддю на дешеві масові дронові атаки є не кращі ракети, а дешеві масові перехоплювачі, які мають доповнювати традиційну ППО. США спостерігали за цією демонстрацією два роки – і не відтворили її. Інформація була доступна від початку.
Розділ 3. Приклад невдалого засвоєння уроків – удосконалення наступальних операцій
Дронові та протидронові операції є найвиразнішим виміром адаптаційного змагання в Україні. Але це не єдиний вимір. Війна також спричинила тривалу трансформацію у веденні наступальних операцій – як на тактичному рівні, так і у сфері далекобійних ударів. І тут розрив між тим, що продемонстровано в Україні та Ірані, і тим, що засвоїли інституції Заходу, має суттєве значення.
Повернення до наступу
Перші коментарі щодо війни в Україні були сповнені тверджень про перевагу оборони – про повернення до окопів та очевидну застарілість бронетанкових наступів. Наукова дискусія з цього питання залишається відкритою. Проте факти свідчать про складнішу картину: успішними можуть бути і наступальні і оборонні операції. Наступальні інновації відбуваються на тактичному рівні – і вони мають суттєві наслідки для будь-якої армії, що готується воювати з рівним противником.
Сухопутні сили України, що діють в умовах значних кадрових обмежень і протистоять російській армії, яка теж вдосконалила власне навчання та адаптацію, все одно виробили нові наступальні методи – і це є вагомою концептуальною інновацією. Наступ України в Курській області росії в серпні 2024 року засвідчив, що тактичний і оперативний маневр, а також наступальні дії, залишаються можливими навіть за умов масового застосування дронів обома сторонами. Тактичний успіх не завжди переростає у стратегічний, але наступальні операції в нову дронову еру цілком можливі.
Найсвіжіший приклад наступального маневру описав у відкритих джерелах на початку 2026 року командир 1-го штурмового полку Дмитро Філатов. Він детально розповів про атаку двох батальйонів, яка дозволила прорватися в глибину на 10-12 кілометрів, тоді як допоміжні підрозділи заповнювали сіру зону: відволікали противника, знищували розвідувальні засоби, оточували й зачищали російські опорні пункти.
Ключова інновація – масоване застосування дронів як вирішального елемента загальновійськової групи. Перший крок кожного наступу – насичений дроновий удар: хвиля з 200-300 безпілотників роєм накривала обраний район штурму, шукаючи цілі перед висуванням піхоти. Коли піхота виходила на рубіж, сили оборони опинялися перед нерозв'язним вибором: залишатися на позиціях і бути виявленими та знищеними артилерією або великими багатозарядними дронами-бомбардувальниками або ж відступати й бути швидко виявленими та знищеними меншими, маневреними FPV-дронами. Перша дронова хвиля одночасно слугувала засобом прямого вогневого ураження, розвідки та придушення. Паралельно протидронові підрозділи прикривали наступаючі сили і блокували дронові операції росії. Це змінило розрахунок витрат в операціях із протидії безпілотникам і відкрило шлях до надійнішого наступального маневру.
Це не вузькоспеціалізована інновація. Вона знаменує фундаментальну зміну у веденні загальновійськових операцій на тактичному рівні. Це прорив в інтелектуальному просторі військової професії: нова технологія ефективно засвоюється лише тоді, коли дронові підрозділи так само глибоко інтегровані в планування маневру, як артилерія, піхота, інженерні війська чи бронетанкові сили. Жодна західна армія наразі цієї спроможності не має. Небагато хто її системно розвиває. Надто багато армій досі осмислюють дрони як засоби розвідки або нішеву ударну зброю, а не як вирішальний елемент загальновійськової групи.
Наступальний трикутник росії
Розуміння наступальних інновацій в Україні передбачає також розуміння того, як еволюціонував наступальний підхід росії. Адже будь-який майбутній противник Австралії чи її союзників, швидше за все, нагадуватиме адаптовану російську армію зразка 2026 року, а не ту закостенілу централізовану силу, що так видовищно зазнала невдачі 2022-го.
Джек Вотлінг з Королівського інституту об'єднаних сил (RUSI) описав еволюцію російської наступальної доктрини як "наступальний трикутник росії". Наземні сили спочатку прагнуть скувати фронтові підрозділи України піхотою та механізованими з'єднаннями. Потім вони обмежують маневр українських сил і завдають втрат FPV-дронами, барражуючими боєприпасами та непрямим вогневим ураженням – артилерією, мінометами, а також мінними загородженнями, встановленими між українськими позиціями і позаду них. Нарешті російська авіація застосовує планеруючі бомби з модулями УМПК проти українських сил, уже скованих попередніми діями.
Такий підхід ставить захисників перед нерозв'язною дилемою: утримувати статичні оборонні позиції – це зменшує втрати від дронів, але запрошує знищення бомбами, або зберігати мобільність – це дозволяє уникнути бомб, але підвищує вразливість до дронів. Ця дилема не є специфічною для географії України. Будь-яка сила оборони, що протистоїть державному противнику, який засвоїв "наступальний трикутник росії", зіткнеться з її різновидом. Планувальники мають серйозно обміркувати, як доктрина, структура сил та матеріальні рішення відповідатимуть на цей виклик.
Далекобійний удар: інновація у темпі
Другий вимір наступальної адаптації в Україні – далекобійні удари. Розробка Україною дедалі досконаліших ударних засобів з 2022 року – від модифікованих радянських розвідувальних дронів до родини крилатих ракет власного виробництва з дальністю до 2 000 кілометрів – є визначним прикладом стрімкої оборонно-промислової інновації.
Темп цієї розробки вражає. У серпні 2024 року Україна анонсувала ракету-дрон "Паляниця" з дальністю 500–700 кілометрів. У грудні 2024-го – крилату ракету великої дальності "Рута" з аналогічним радіусом дії. Упродовж минулого року також було представлено ракету FP5 "Фламінго" (дальність 3 000 кілометрів), модифікацію ракети "Нептун" збільшеної дальності (1 000 кілометрів) і балістичну ракету FP7 (альтернативу американській системі ATACMS, дальність 300 кілометрів). Це покоління передових високоточних ударних систем, еквівалентне десятиліттю або й більшому періоду нормального західного оборонного постачання, було розроблено менш ніж за три роки.
Документи Національної оборонної стратегії Австралії 2024 і 2026 років визначили далекобійний удар як пріоритет, виділивши 8% інвестицій у спроможності цілевказання та далекобійних ударів на десятиліття до 2034 року. Нинішній план суттєво перекошений у бік високотехнологічних, складних, малосерійних систем. Докази з сучасних конфліктів натомість вказують на оптимальну суміш: кілька великих, складних систем, масова кількість дешевших автономних повітряних, морських і наземних платформ та інвестиції у власну розробку й виробництво. Досвід України дає емпіричне підґрунтя для цієї рекомендації: вітчизняні системи, які допускають швидке оновлення, виявилися оперативно вирішальними і забезпечують стійкість ланцюгів постачання у спосіб, недосяжний за умов залежності від імпортованої високоточної зброї.
Розділ 4. Що робити?
Дефіцит навчання, описаний у цій статті, є серйозним і структурним. Його не виправлять "біла книга", комітет чи чергова міністерська заява. Невідкладне завдання – трансформація інституційної культури: переконань, звичок, управлінських філософій та механізмів підзвітності, які визначають, як сили оборони і весь комплекс національної безпеки насправді навчаються – і наскільки швидко діють на основі здобутих знань.
Наведені нижче рекомендації охоплюють широке коло урядових і військових зусиль. Вони містять пропозиції щодо культурних та управлінських змін, організаційних перетворень, пріоритетів у спроможностях, а також союзницьких і партнерських механізмів. Вони мають доповнювати й взаємно підсилювати одна одну. Деякі можна реалізувати негайно. Інші потребуватимуть тривалої політичної волі та інституційної сміливості.
Рекомендація 1. Політичні лідери мають втручатися і навчатися
Політичні лідери – важливий рушій засвоєння військовими інституціями уроків чужих воєн. Зважаючи на тісний зв'язок між політичними та військовими інститутами в мирний і воєнний час, політики мають розуміти, де відбуваються зміни, а потім просувати й ресурсно забезпечувати ці зміни – як у процесі ухвалення політичних рішень, так і у військових інституціях та інших організаціях національної безпеки.
Водночас політики мають активніше занурюватися у стрімку еволюцію військових і безпекових технологій та стратегій. Це могло б набувати форми цивільно-військових воєнних ігор та розширених розвідувальних брифінгів.
Рекомендація 2. Реформувати просування по службі й військову освіту та інституціоналізувати культуру адаптивного лідерства
Найважливіша окрема зміна, яку може здійснити оборонний комплекс – це не нарощування парку озброєнь і не зміна структури сил. Це еволюція управлінської філософії та процесів просування по службі. Відбір відповідних лідерів відіграє центральну роль у тому, щоб якнайшвидше скорочувати відставання між появою нової технології та її засвоєнням військовими інституціями.
Процеси відбору та просування лідерів в Австралійських силах оборони, як і в більшості західних армій, сформовані десятиліттями операцій зі стабілізації та управління мирними гарнізонами. Ці процеси, як правило, заохочують тих, кого один аналітичний підхід називає класом "регуляторів" – дисциплінованих лідерів, схильних уникати ризику і вправних у навігації бюрократичними системами, а не клас "мисливців" – адаптивних, інтелектуально невгамовних лідерів, готових кидати виклик усталеним припущенням. Необхідно переглянути кар'єрні траєкторії, щоб з'ясувати, чи не дискримінують вони структурно офіцерів, сержантський і старшинський склад, які виявили інноваційні та адаптивні якості.
Нарешті, командири на всіх рівнях мають демонструвати не лише те, чого вони самі навчилися, а й те, що створили умови для навчання своїх підлеглих.
Рекомендація 3. Інвестувати в навчання та підтримку рішень на базі штучного інтелекту
Інтеграція ШІ у військове навчання та ухвалення рішень – це не виклик майбутнього. Це вже сьогоднішня оперативна реальність в Україні та на Близькому Сході, яку багато держав розвивають у промисловому масштабі.
ШІ може допомогти пов'язати розрізнені процеси навчання, прискорити аналіз і підвищити якість та темп адаптації у військовій сфері й під час ухвалення стратегічних рішень. Він може ідентифікувати відповідні уроки в масиві відкритих, союзницьких та засекречених матеріалів про Україну й Іран і допомогти переводити ці уроки в конкретні рекомендації щодо спроможностей та доктрини.
Рекомендація 4. Прискорено нарощувати масові дронові та протидронові спроможності
Українська операція "Павутина", під час якої цивільні вантажівки використовувалися для прихованого перевезення малих дронів углиб росії та ударів по її авіабазах, засвідчила: сучасні держави вразливі не лише до ударів балістичними ракетами великої дальності. Маловисотні дрони можуть застосовуватися на ділянках, які в попередні епохи вважалися б цілком безпечними.
Досвід України засвідчив: найважливіші рішення щодо дронових спроможностей стосуються не придбання найдосконалішої доступної системи. Ключові рішення стосуються кількості, темпу виробництва, швидкості ітерації програмного забезпечення та організаційної спроможності інтегрувати дронові операції в сумісне і загальновійськове планування на всіх рівнях.
Австралійський уряд має інвестувати у вітчизняні виробничі потужності для дронів та засобів протидії дронам. Власні рішення підтримують місцеву промисловість, гарантують постачання у воєнний час і нерідко можуть бути розгорнуті швидше та дешевше, ніж імпортовані системи. Слід законодавчо закріпити податкові стимули для інвестицій в австралійське дронобудування поряд зі спрощеними регуляторними процедурами для прискореного введення в експлуатацію нових безпілотних систем. Австралія вже має компанії, що виробляють протидронові системи, ракети, ракетне паливо, дрони та системи ситуаційної обізнаності. Їх слід розвивати як стратегічні промислові активи.
Рекомендація 5. Реформувати оборонні закупівлі та прискорити шляхи інновацій
Аналіз у Розділі 3 недвозначно доводить: Україна розгортала нові ударні системи за місяці; аналогічні західні програми тривають десятиліттями і коштують на порядок більше. Питання не в тому, визнавати цю прогалину чи ні, а в тому, наскільки швидко її можна подолати. Відповідь залежить від докорінного реформування механізму формування спроможностей.
Необхідно розробити та запровадити екстрені шляхи закупівель для нагальних оперативних потреб. Ці шляхи мають приймати вищий технічний ризик в обмін на скорочені терміни розгортання. Вони повинні бути прямо змодельовані за підходом України до стрімкої оборонно-промислової розробки: чіткі оперативні пріоритети, розширені права промисловості на експеримент і швидке визнання невдачі та тісні зворотні зв'язки між замовником і розробником.
Слід вивчити досвід української оборонно-технологічної екосистеми Brave1 для підтримки цих зусиль. Підхід Brave1 – за якого урядова організація відіграє роль посередника між армією та промисловістю – об'єднав сотні українських оборонних компаній, державних закупівельників та фронтових користувачів в упорядковану систему прискореного розгортання бойових інновацій.
Висновок
Війна в Україні від лютого 2022 року і нещодавніші конфлікти на Близькому Сході відкрили безпрецедентні можливості для навчання. Ці війни широко задокументовані та всебічно проаналізовані. Нещодавня війна з Іраном підтвердила й посилила численні уроки України – передусім щодо центральності дронової війни, недостатності протидронових спроможностей Заходу, ефективності дешевших систем далекобійного удару та важливості когнітивної боротьби в сучасній війні та стратегічному змаганні. І все ж відповідь інституцій Заходу характеризувалася скостенілістю, інертністю і тим, що можна назвати дефіцитом скромності: небажанням справді осмислити наслідки того, що демонструється в реальному часі на справжніх полях бою.
Рекомендації в цій статті не є радикальними. Вони не вимагають відмови від кожної наявної програми розвитку спроможностей або тотальної перебудови сил оборони. Вони вимагають чогось складнішого: зрушення в інституційній культурі, іншого типу лідерства та щирої скромності для усвідомлення того, що військова інституція, яка вчиться повільніше, ніж еволюціонує загроза, вже відстає.
Реформування військових організацій складне навіть за найсприятливіших обставин. У сучасну епоху, коли трансформаційні технології змінюють характер війни так само швидко, як і в будь-який інший період історії, управлінський та культурний виклик організаційної трансформації є колосальним. Вона вимагає лідерів, які формують умови для інновацій та активно їх плекають. І, як написав про адаптацію Мартін Демпсі, колишній голова Комітету начальників штабів США : "більшість інновацій починається з певного духу непокори; варто задуматися, як ми допустимо це у власних організаціях". Це слушна порада для сучасних лідерів оборонного комплексу.
Джерело: Lowy Institute
