Наприкінці третього року повномасштабного вторгнення росії в Україну західні політики все частіше висловлюють думку про певні умови для його завершення. Цьому, безперечно, сприяє обрання президентом США Дональда Трампа, який неодноразово обіцяв, що припинить війну одразу після вступу на посаду. Водночас російська сторона все частіше наголошує, що не бачить передумов навіть для припинення вогню, і продовжує нарощувати чисельність своїх збройних сил та виробництво озброєнь. Крім того, зростає кількість і зухвалість російських операцій проти самих західних країн. Всі ці показники вказують на активізацію зусиль росії не лише з військового захоплення України, але й з дестабілізації та захоплення Заходу. Західні лідери вперто намагаються цього не помічати, певною мірою наслідуючи поведінку своїх українських колег напередодні російського вторгнення. Однак аналіз намірів росії та її інвестицій у набуття спроможностей, необхідних для повалення Заходу, не залишає місця для розбіжностей. росія веде неоголошену війну проти Заходу і має значні успіхи в цій війні.
Неоголошена війна росії проти Заходу посилюється, використовуючи страх, дестабілізацію і таємні операції для підриву єдності НАТО і стійкості Заходу.
Незважаючи на те, що росія не оголосила війну Заходу, ця війна добре відома російським громадянам. російські ЗМІ, лідери громадської думки, цивільні та навіть військові представники російського уряду неодноразово заявляли, що росія веде війну проти НАТО в Україні. Причому в прямому сенсі, оскільки, за заявами російських офіційних осіб, на території України їм протистоять війська Польщі, Румунії та інших країн-членів НАТО. Ба більше, представники російських еліт також переконані, що війна ведеться проти Заходу, а не проти України, яка є лише перешкодою на цьому шляху.
Підпишіться на наш новий телеграм-канал iPress | Міжнародна преса українською де ми трохи виходимо за рамки і показуємо більше, ніж на сайті. Ставайте частиною розумної спільноти!
російський експансіонізм, який лежить в основі сучасної російської державної ідеології, має абсолютно глобальний характер, метою якого є встановлення нового світового порядку, в якому росія зможе претендувати на гегемонію. У відомій книзі Алєксандра Дугіна "Основи геополітики: Геополітичне майбутнє росії", яка була написана на замовлення російського Генерального штабу в 1997 році й досі активно використовується при підготовці російських військовослужбовців, розвідників, дипломатів та інших державних службовців, серед інших надзвичайно цікавих речей, є визначення геополітичної мети росії: "Боротьба росії за глобальне домінування не закінчена". Співзвучність цієї тези з відомим твердженням путіна про те, що кордони росії ніде не закінчуються, не випадкова.
Звісно, досягти такого домінування за одну ітерацію неможливо. З огляду на це велике значення мають стратегічні партнерства, які росія вибудовує з іншими авторитарними країнами, що прагнуть змінити існуючий статус-кво, і насамперед з Китаєм, який має для цього необхідну економічну та промислову базу. Найбільшою перешкодою для таких змін залишається НАТО, яке уособлює об'єднаний Захід, і війна в Україні розглядається росією як стратегічна криза, покликана зруйнувати цю єдність.
Війною в Україні росія намагається довести нездатність Заходу перемогти росію, неготовність США захистити Європу і, як наслідок, безглуздість НАТО.
Руйнування західної системи колективної безпеки шляхом її повної дискредитації може стати набагато простішим завданням, ніж здається на перший погляд.
Безперечно, росія не готова воювати із силами об'єднаної Європи, але вона має достатній потенціал, щоб взятися за окремі, навіть відносно великі, країни. Майбутня поведінка росії визначатиметься її мілітаризацією. Країна, яка присвятила майже всі свої національні ресурси засобам ведення війни, не має альтернативи війні. Якщо єдиний інструмент, який у вас є, – це рушниця, єдиний бізнес, який ви можете розпочати, – це грабіж.
Ефективно експлуатуючи і підживлюючи страх перед збройним конфліктом з росією і демонструючи нездатність Заходу захистити себе та інших, кремлю також вдається забезпечити стабільне зростання популярності власних політичних ставлеників у країнах НАТО і Східного партнерства, які виступають за різні форми "мирного співіснування" з росією, що, по суті, є лише евфемізмами для капітуляції.
Яскравим прикладом ефективності використання такого залякування для захоплення влади є результати парламентських виборів у Грузії в жовтні 2024 року. Проросійська партія "Грузинська мрія", яка контролює уряд, у своїй політичній агітації відкрито заявляла, що голосування за прозахідні партії означатиме неминуче вторгнення росії до Грузії, і використовувала фотографії зруйнованих українських міст. Окрім поширення страху перед росією, російські операції впливу в Європі активно спрямовані на підрив популярності США, НАТО та ЄС, які зображуються як головні чинники можливої військової ескалації.
Значна частина проросійських політичних сил у Європі відкрито виступає за скорочення участі своїх країн у міжнародних безпекових організаціях задля уникнення війни з росією, яка б ще більше розділила і послабила Захід. російська м'яка сила за нинішніх умов не є м'якою, а пропозиції обрати мир в обмін на поступки найбільше нагадують пропозицію обрати життя в обмін на гаманець під час згаданого вище пограбування.
Наскільки зросла популярність проросійських партій в Європі та чи мають вони реальні шанси сформувати уряди в найважливіших країнах-членах ЄС – питання дискусійне, але вибори – не єдиний спосіб отримати владу. Розширення 161-го Центру підготовки спеціалістів ГРУ, відомого як в/ч 29155, до трьох підрозділів, формування на його базі Служби спеціальних операцій і підвищення начальника частини генерала Андрєя Авєр'янова до рангу заступника голови російської військової розвідки чітко вказують на зростаючий попит у кремлі на нетрадиційні інструменти ведення війни, які можуть бути використані проти Заходу.
Основною спеціалізацією підрозділу завжди були операції з політичної дестабілізації та силового захоплення влади, спроби яких достеменно відомі в Чорногорії, Молдові, Вірменії та Іспанії. Посилення можливостей підрозділу разом із масовим залученням колишніх високопоставлених офіцерів збройних сил і спецслужб країн-членів НАТО, а також активна комунікація з екстремістськими організаціями різної ідеологічної спрямованості в цих країнах формує набір інструментів, які можуть бути використані для проведення широкого спектру нетрадиційних операцій – від масових заворушень і тероризму до збройного сепаратизму і державних переворотів.
Неоголошена війна росії проти Заходу вже триває, і вперта відмова більшості західних лідерів визнати цей факт робить поразку Заходу лише питанням часу.
Підготовка до війни проти Заходу спостерігається не лише у стратегічних підрозділах, а й у російському спецназі, за який відповідає інший заступник голови ГРУ генерал Владімір Алєксєєв. Так, за наявною у європейської розвідувальної спільноти інформацією, наприкінці 2023 року під керівництвом Алєксєєва було створено новий підрозділ – 236-й Центр підготовки спеціалістів, метою якого є проведення диверсійних операцій на території країн НАТО, які раніше здійснювали їхні колеги зі Служби спеціальної діяльності.
Це свідчить як про необхідність зосередити зусилля підлеглих Авєр'янова на більш стратегічних завданнях, так і про плани серйозного масштабування диверсійних операцій. У сучасних умовах, коли для проведення таких операцій активно використовується навіть криміналітет, часто завербований дистанційно, вимоги до кваліфікації вербувальників значно нижчі, ніж у минулому, і співробітники спецназу можуть легко впоратися з подібними завданнями. Враховуючи, що загальна чисельність підрозділів спецназу становить від 15 000 до 20 000 осіб, нижча якість операцій може бути повністю компенсована їхньою чисельністю.
Для більш складних операцій можуть залучатися офіцери 322-го навчального центру спеціального призначення (в/ч 92154), відомого як "Сенеж". Диверсійні дії переслідують три цілі. Окрім завдання прямої шкоди, це внутрішня дестабілізація Європи і підрив довіри до урядів, які не здатні ефективно їм протидіяти, а також підготовка можливостей для масового руйнування військової і цивільної інфраструктури під час російського військового вторгнення.
Отже, незважаючи на значні зусилля, спрямовані на підготовку умов для легальної та нелегальної зміни політичного ландшафту в Європі та приведення до влади політиків, які слугують її цілям, росія також активно розбудовує мережі, які матимуть сенс лише в разі прямого військового вторгнення. Як і у випадку з Україною у 2014 році та, ймовірно, Грузією у 2025-му, це свідчить про те, що внутрішня дестабілізація, яку неминуче спричинить така зміна політичного ландшафту, незалежно від її успіху, розглядається кремлем не як кінцева мета, а як передумова для можливої військової агресії. Неоголошена війна росії проти Заходу вже триває, і вперте небажання більшості західних лідерів визнати цей факт робить поразку Заходу лише питанням часу.
Джерело: RUSI
