Вражаюча атака на "Хезболлу" – це остання подія у війні, що триває між іранськими маріонетками та єврейською державою.
Зі суто технічної точки зору, хвилеподібні вибухи тисяч пейджерів у руках членів організації представляли собою надзвичайну диверсію – одну з найвидатніших в історії темних мистецтв. Те, що Ізраїль, якщо саме він стоїть за цими атаками, зміг проникнути в ланцюжок постачання Ірану і "Хезболли" у такому великому масштабі і з таким насильницьким ефектом, просто вражає уяву.
Питання, як завжди, полягає в наступному: який стратегічний ефект? Як цей акт насильства, яким би вражаючим він не був, вплине на війну, що триває між Ізраїлем, "Хезболлою" та Іраном? Він цілком може призвести до катастрофічної битви, про яку багато хто попереджав, коли "Хезболла" обрушить десятки тисяч ракет на ізраїльські міста, тоді як ізраїльські бронетанкові дивізії вторгнуться в Ліван, змушуючи сотні тисяч, або навіть мільйони людей тікати на північ. Подальші руйнування і кількість жертв серед цивільного населення можуть бути величезними.
Але цього може і не статися.
Вже давно зрозуміло, що ані "Хезболла", ані Іран наразі не розпещені такою апокаліптичною битвою – зрештою, вони могли вирішити вступити в неї у будь-який момент протягом останніх кількох років. Якщо "Хезболла" буде розгромлена так само, як Хамас, Іран може втратити свого найефективнішого союзника проти Ізраїлю і, відповідно, Сполучених Штатів. А для того, щоб розпочати відкриту війну, "Хезболла" повинна бути готова пожертвувати населенням ліванських шиїтів, з яких вона вийшла, а також своїми власними кадрами бойовиків. І Іран, і "Хезболла" повинні знати, що Ізраїль тепер вважає, що веде екзистенціальну боротьбу з іншим набором правил.
В Ізраїлі вражає те, що так багато людей, зокрема й на "голубиному" кінці спектру, вважають, що велика війна такого роду з "Хезболлою" не тільки неминуча, але й необхідна. Багато ізраїльтян вважають неприйнятним статус-кво – десятки тисяч ізраїльських цивільних осіб, переміщених з прикордонної зони, саму цю зону спустошено, і постійний смертоносний дощ ракет з півночі – неприйнятним. Так воно і є. Війна вздовж північного кордону Ізраїлю, або принаймні та фаза війни, яку Хезболла розпочала після 7 жовтня, не має нічого спільного з безпосередньою поведінкою Ізраїлю, а лише з присвоєнням собі заслуг за участь, хоч й із запізненням, у кампанії, розпочатій того дня з Гази. Це частина стратегії, задуманої в Тегерані, але реалізованої з Бейрута, спрямованої на підрив ізраїльського морального духу і волі до боротьби з метою знищення єврейської держави.
Якщо зараз розпочнеться набагато більша війна, це ризик, на який вирішили піти ізраїльські лідери, і вони не зіткнуться з великою опозицією з боку свого населення, якщо будуть вести війну без жодних обмежень.
Однак у багатьох інших аспектах це стратегічна перемога Ізраїлю. Якщо не брати до уваги тисячі бойовиків "Хезболли", які стали інвалідами або загинули в результаті цих вибухів, то варто подумати про психологічний ефект. Члени "Хезболли" тепер навряд чи будуть довіряти будь-якій електроніці: ключам від автомобілів, мобільним телефонам, комп'ютерам, телевізорам. Міфи і легенди, без сумніву, підкріплені кампанією інформаційної війни, примножать успіх Ізраїлю в проникненні всередину чорних скриньок, незалежно від того, наскільки вони великі чи малі. Армія, яка боїться будь-якої електроніки, паралізована: окремий лідер, як Ях'я Сінвар з Хамасу, може спілкуватися без телефону, але ціла організація – ні.
Іранці, які вже оговталися від вбивства політичного лідера Хамасу в пансіонаті Корпусу вартових ісламської революції в день інавгурації нового президента, тепер також мають багато про що замислитися. Як, запитують вони себе, ізраїльтяни проникли у ланцюжок поставок? Як вони отримали доступ до пейджерів? Як вони дізналися, що ця партія призначалася для "Хезболли"? Як їм вдалося обійти всі заходи безпеки, які були вжиті?
Після такого масштабного провалу розпочнеться полювання на відьом – без сумніву, підживлюване, знову ж таки, потужною інформаційною кампанією. Організації, які шукають шпигунів і диверсантів, особливо після такої катастрофи, навряд чи будуть вибачливими або розважливими, а тому, найімовірніше, почнеться спіраль звинувачень, тортур і страт.
Війна – це справа розуму, як ніщо інше. Демонструючи свою надзвичайну силу, Ізраїль породжуватиме внутрішній страх і підозрілість, які можуть бути більш паралізуючими, ніж страх перед ворогом.
Близький Схід є свідком війни коаліцій. Мовчазними партнерами Ізраїлю тут є арабські держави, такі як Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Єгипет і Йорданія. Для них цей переворот є підтвердженням того, що Ізраїль може бути дієздатним партнером.
Німецьке слово bündnisfähig означає "гідний бути союзником"; у цьому випадку мантія таємничості та несподіванки, що грає на існуючій репутації Ізраїлю як успішного підривника, робить його справді bündnisfähig.
Для країни, яка пережила виснажливу річну війну, що супроводжувалася смертями солдатів і, що ще більш гостро, вбивствами заручників незадовго до того, як їх вдалося звільнити, це буде величезним моральним стимулом. Це також є важливою перевагою цієї операції, яку не можна недооцінювати.
Тут є певне послання для Сполучених Штатів та інших країн. Ізраїльтяни навчилися на власному досвіді просити прощення, а не дозволу, діяти самостійно, коли це необхідно. За іронією долі, така репутація збільшує важелі впливу країни на її наддержаву-покровителя, надаючи останній більший стимул брати до уваги проблеми меншого партнера.
Нарешті, є велика спільнота, яка залишається і повинна залишатися в тіні, і яка підбадьорює ізраїльтян. 1984 року "Хезболла" викрала шефа відділення ЦРУ в Бейруті Вільяма Френсіса Баклі. Протягом 15 місяців його катували, а потім передали палестинському угрупованню для страти. Касета з його розбитим тілом і свідомістю потрапила до Вашингтона. ЦРУ ніколи цього не забувало. Інші спецслужби по всьому світу, які працюють проти "Хезболли" і проти Ірану, теж не забули. Як професіонали, вони схвалюють зухвалі й добре виконані атаки проти цих організацій, і не можна нехтувати доброзичливим ставленням до них.
Ніхто не знає, до чого все це може призвести. Може бути дуже велика війна, або, як після нещодавніх вбивств, "Хезболла" та Іран можуть вдатися до неефективних або символічних відповідей. Дехто, без сумніву, подумає, що це ще один нерозважливий вчинок Ізраїлю, або засудить насильство як неефективне, але вони помиляються. Все вказує на те, що це був продуманий акт – широкомасштабне, але цілеспрямоване насильство, подобається нам це чи ні, може дати результати. Цей акт, серед іншого, змінив баланс страху на Близькому Сході, як би сильно і надовго він не змінився. Для Ізраїлю, країни, що живе у дуже складному сусідстві, це добре.
Джерело: The Atlantic
