"Американський уряд дуже вчасно вирішив надати Україні нову допомогу, коли вже запаси боєприпасів спустошувалися, і військам вимушено нормували артилерійські снаряди. Саме в цей час українські сили почали частково втрачати позиції, – пишуть Еліот Коен та Андрій Загороднюк у Foreign Affairs. – 60 мільярдів доларів, які зараз надходять в Україну, допоможуть виправити ці диспропорції, надаючи Києву можливість зупинити наступ росії. Пакет допомоги також слугує потужним психологічним стимулом, гарантуючи українцям нову впевненість у тому, що їх не покине їхній найважливіший партнер".
Втім, на думку авторів, сам по собі пакет допомоги не може відповісти на головне питання, що стоїть перед Україною: як перемогти у війні. Так само як і допомога від Європи та інших країн, необхідна для того, щоб утримати Київ на плаву в умовах затягування конфлікту. Україна потребує не лише більшої допомоги, але й теорії перемоги – чого деякі її партнери старанно уникають обговорювати.
"США ніколи не планували свою підтримку Києва більше, ніж на кілька місяців, навіть коли Конгрес ухвалив довгострокову стратегію підтримки України як частину законопроєкту про надання допомоги. Стратегія США зосередилася на короткострокових маневрах, таких як довгоочікуваний контрнаступ 2023 року, а не на життєздатних довгострокових стратегіях чи цілях – включно з потенційною перемогою над росією. До кінця минулого року американські офіційні особи утримувалися навіть від публічного використання терміну "перемога". Так само Сполучені Штати загалом уникали всіляко визначення своєї мети в Україні, як поразка росії. Єдина реальна довгострокова заява Вашингтона про те, що він підтримуватиме Україну "стільки, скільки буде потрібно" сама по собі є безглуздою", – констатують Коен та Загороднюк.
Як зауважують автори, на сьогодні Україна чітко визначила свої цілі. Ці цілі включають звільнення всієї території в межах її міжнародно визнаних кордонів; повернення військовополонених, депортованих громадян і викрадених дітей; забезпечення правосуддя шляхом судового переслідування воєнних злочинів і виплати компенсацій; встановлення довгострокових домовленостей щодо безпеки. Але Київ і його партнери поки що не мають єдиної думки щодо того, як цього можна досягти. Ніхто, схоже, не запропонував теорії, як Україна може перемогти. Настав час це змінити.
Захід повинен чітко заявити, що його метою є рішуча перемога України і поразка росії, і він повинен взяти на себе зобов'язання надавати Києву пряму військову допомогу і підтримувати зростаючу оборонну промисловість країни. Українські війська, тим часом, повинні працювати над тим, щоб просуватися вперед доти, доки не зможуть вигнати російські війська з усієї окупованої території, включно з Кримом. У міру того, як Україна просуватиметься до цієї мети, російським громадянам зрештою стане зрозуміло, що вони продовжуватимуть втрачати не лише свої позиції в Україні, але й величезні людські та економічні ресурси, а також свої майбутні перспективи процвітання і стабільності. У цей момент режим путіна може опинитися під значним тиском, як зсередини, так і ззовні, з метою припинення війни на умовах, вигідних для України.
На думку Еліота Коена та Андрія Загороднюка, загрожувати російському контролю над Кримом і завдавати серйозної шкоди його економіці та суспільству буде, звичайно, складно. Але це більш реалістична стратегія, ніж запропонована альтернатива: врегулювання шляхом переговорів, поки путін перебуває при владі. Експерти наголошують, що путін ніколи не погоджувався поважати український суверенітет і ніколи не погодиться. Більше того, російська риторика щодо війни стала більш анігіляційною, згадуючи російську православну церкву і припускаючи, що конфлікт є чимось на кшталт священної війни з екзистенційними наслідками. Будь-які переговори за нинішніх обставин у кращому випадку залишать Україну скаліченою, розділеною і відданою на милість другого російського вторгнення. У гіршому випадку, це призведе до повної ліквідації країни. Переговори з агресором, який має намір геноциду, не можуть привести до стійкого, довгострокового миру. Україна і Захід повинні або перемогти, або зіткнутися з руйнівними наслідками.
"Поки американці та європейці розмірковують над тим, чи допомогти Києву уникнути цієї жахливої долі. Проте американські посадовці повинні пам'ятати, що якщо Захід схибить, то це призведе до подальшого російського вторгнення. Вище військове керівництво та представники розвідки європейських країн б'ють на сполох через таку перспективу. росія вже погрожує іншим своїм сусідам, зокрема країнам НАТО, і вона може зробити подальший крок, якщо їй вдасться підкорити Україну першою. Перемога росії також підживлюватиме територіальні амбіції Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні, оскільки вона виявить межі відданості Заходу захисту суверенітету своїх партнерів. російсько-українська війна відбувається не у вакуумі. Несприятливий результат буде відчутний по всьому світу", – попереджають автори.
Кінцева мета насамперед. Потрібна нарешті стратегія не війни, а перемоги
На думку Коена та Загороднюка, те, що Україна та її партнери не мають стратегії перемоги на третьому році війни, є серйозною проблемою. Не маючи кінцевої мети, лідери в Києві, Вашингтоні та Брюсселі ухвалюють ключові рішення поетапно і, зрештою, непослідовно. Україна може досягти локальних успіхів, але не всеосяжної перемоги над ворогом; зі свого боку, західні партнери Києва схильні думати лише про черговий транш поставок. А без стратегічної картини буде важко підтримувати бойовий дух і волю до боротьби в Україні та за її межами.
"Придумати теорію перемоги сьогодні буде набагато складніше, ніж це було б у 2022 році, коли росія розпочала повномасштабне вторгнення. З того часу москва мілітаризувала свою економіку, підготувалася до тривалої війни, зуміла набрати орди солдатів і створила великі запаси техніки. Але, незважаючи на ці успіхи, доктрина сухопутної війни рф все ще залишається недосконалою. Вона зосереджена на використанні невеликих піхотних груп за підтримки кількох бронемашин для атак на різних ділянках фронту, що простягається на понад 1600 км. Ця тактика дозволила москві здобути обмежені територіальні здобутки, але лише після втрати величезної кількості військ і озброєння. Втрати росії, зокрема тисяча і більше загиблих на день, приблизно відповідають надходженню нових військ, які мають набагато нижчу якість, ніж ті, що були 2022 року. Незважаючи на величезні інвестиції, можливості москви не безмежні. Наприклад, щомісяця росія втрачає стільки машин, скільки виробляє, і вона спалює свої запаси старої бронетехніки з неприйнятною швидкістю. І, що важливо, росія стикається як з нестачею робочої сили, так і з нестачею ресурсів, частково завдяки поєднанню західних санкцій, заходів експортного контролю та української кампанії бомбардувань, які обмежують можливості росії з переробки і подальшого продажу нафти", – пишуть експерти.
москва не є непереможним джаггернаутом. Невеликі успіхи росії стали можливими лише завдяки її величезній перевазі у вогневій потужності, яка з'явилася лише в результаті припинення західної допомоги. Артилерійські системи країни базуються на старих моделях, їм бракує точності і дальності, а її реактивні системи залпового вогню, танки і авіаційна техніка не можуть зрівнятися із західними зразками. Якщо Україна зможе збільшити точність ударів далекобійної артилерії, вона може повернути арифметику війни проти росії і нав'язати москві неприйнятні темпи виснаження. Зрештою, росія буде не в змозі достатньо швидко замінити свою живу силу і техніку. Економіка країни просто не зможе підтримувати цю війну в умовах постійних втрат.
Якщо Україна матиме достатній запас боєприпасів, вважають автори, вона зможе стримувати російську артилерію. Посилена протиповітряна оборона, зокрема винищувачі F-16, оснащені ракетами класу "повітря-повітря" великої дальності, зменшить кількість російських атак на критично важливу інфраструктуру всередині України, а також на підрозділи, дислоковані поблизу фронту. Оскільки російські війська дедалі більше паралізовані, Україна незабаром зможе використовувати свої західні системи дальнього радіусу дії – такі як армійські тактичні ракетні комплекси (більш відомі як ATACMS) – для знищення російських командно-штабних центрів і засобів протиповітряної оборони.
Для виконання всіх цих завдань, переконані експерти, Київ також повинен використовувати безпілотники у значно більшій кількості. Україна вже продемонструвала, що може володіти БПЛА з руйнівним ефектом; саме завдяки атакам безпілотників, наприклад, було виведено з ладу Чорноморський флот росії. Дрони також допомогли запобігти широкомасштабним російським маневрам на суші. І вони дають можливість Україні наносити удари вглиб росії, вражаючи російські нафтові об'єкти, військові бази і заводи з виробництва зброї. Щоб протистояти цій загрозі, москві, можливо, доведеться розмістити більшу частину своїх систем протиповітряної оборони у себе вдома. І, як наголошують автори, росія просто занадто велика для того, щоб її оборонні системи могли одночасно захищати батьківщину і фронт. Вона стане ще більш вразливою, якщо Вашингтон дозволить Україні завдавати ударів по легітимних цілях на території росії, використовуючи зброю, надану США.
На думку Коена та Загороднюка, процес ослаблення російських позицій і російської рішучості, ймовірно, займе близько року, після чого Україна має перехопити ініціативу. Києву слід знову розпочати обмежені контрнаступи, які дозволять відвоювати ключові території. Якщо цей наступ буде успішним, путінський режим може зіткнутися з кризою, породженою великими втратами і невдачами на полі бою. Зрештою, російська політична система вже дає тріщини. Якщо Україна просунеться настільки, що росія більше не зможе утримувати досягнуте, путін опиниться в глибокій халепі. Захоплення Криму в 2014 році має вирішальне значення для його внутрішньої популярності; якщо контроль росії над півостровом опиниться під загрозою – це буде великою символічною поразкою.
Як зауважують автори, успіхи України на суші, в повітрі та на морі мають супроводжуватися потужним тиском на економічному та інформаційному фронтах. США і Європа повинні запровадити набагато агресивнішу санкційну кампанію, яка включатиме вторинні санкції проти будь-якої компанії, що працює в росії. росіяни повинні побачити, як їхнє національне багатство розсіюється, а економіка прямує до занепаду, щоб вони відчули наслідки путінського вторгненнян на собі. Захід також повинен провести агресивну інформаційну кампанію, таку, що велися проти нацистської Німеччини під час Другої світової війни або Радянського Союзу в розпал Холодної війни, щоб посилити розбіжності у сприйнятті війни в росії і за її межами.
"росіяни сприймають війну пасивно: їм потрібно нагадувати за допомогою цілого ряду методів, що включають як відкриту, так і приховану пропаганду, про її неприйнятні людські та суспільні втрати. путін має занадто багато на кону, щоб припинити війну самостійно, але цього не можна сказати про тих, хто оточує його, хто не бажає бачити росію зведеною до безкінечного зубожіння; виснаженою фізичними ресурсами, молоддю і талантами; і підкореною Китаю в стані постійного васалітету. путін і його керівництво є центром тяжіння російських військових зусиль; будь-які зусилля, спрямовані на припинення війни, повинні починатися з підриву його режиму і його видимості успіху і непогрішності", – стверджують Коен та Загороднюк.
Автори вважають, що військова стратегія України має бути інтегрована з її політичним порядком денним. російська історія показує, що катастрофічні російські війни призводять до політичних змін. Поразка росії від османських та європейських військ у Кримській війні 1853-56 років позбавила країну можливості розгорнути флот у Чорному морі та на роки обмежила її експансіоністські цілі, а криваві поразки у російсько-японській війні 1904-5 років призвели до серйозного розриву абсолютної автократії царського правління. Військове приниження сьогодні може призвести до подібних політичних потрясінь. путінський режим може не здаватися слабким на перший погляд, але його стабільність – це міраж, породжений репресіями, які він застосовує.
Щоб досягти перемоги України, Захід має відкинути страх перед росією. Як зруйнувати віру росіян у можливість перемоги
Україна вже робить кроки, відзначають автори, щоб відповісти на цей виклик. Київ збільшує свої можливості задіяти резерви, знизивши призовний вік і скасувавши звільнення від військової служби. Цей крок є болючим, але необхідним і нагадує про призов до армії, запроваджений багатьма західними країнами під час обох світових воєн. Захід на чолі зі США продовжує надавати навчання і поради, особливо для командирів. І Захід повинен продовжувати надавати велику кількість матеріальних засобів – особливо після того, як побачив, як затримки в допомозі можуть дати росії перевагу на полі бою. Така допомога необхідна для успіху Києва.
Але, наголошують Коен та Загороднюк, є ще один важливий внесок, який може зробити Захід: пряма співпраця з оборонною промисловістю України. За останні два роки цей сектор зріс у геометричній прогресії; наприклад, індустрія безпілотників пройшла шлях від виробництва жменьки дронів у 2022 році до виробництва десятків тисяч БПЛА сьогодні. Системи українського виробництва також стали більш досконалими і здатні вражати цілі в глибині росії так, як це було б немислимо 2022-го.
"Успіх України не повинен був стати несподіванкою. Україна була ядром аерокосмічної промисловості Радянського Союзу, і сьогодні вона має багато кваліфікованих інженерів та підприємницький дух. Але для повного розкриття свого потенціалу вона потребує західних технологій, компонентів, виробничого обладнання, венчурного фінансування та партнерства. Якщо Захід зможе надати ці ресурси, виробничі потужності України стрімко зростуть, що сприятиме успіху країни на полі бою. Наприклад, за допомогою Заходу Київ зможе значно збільшити виробництво безпілотників і ще швидше доставляти їх на поле бою. Спільна західно-українська промислова стратегія так само важлива, як і військова", – підкреслюють експерти.
Якщо Захід зможе допомогти українській оборонній промисловості вийти на повну потужність, то позиції росії стануть нестійкими. Як зазначають Коен та Загороднюк, стратегія країни залежить від маси, її здатності розподіляти і концентрувати сили, а також деяких елементів технічної складності, таких як радіоелектронна боротьба. Але росія тактично слабка, що робить її вразливою до тривалої і широкомасштабної кампанії з використанням безпілотників. Український повітряний наступ, який зруйнує російську логістику, посилить тиск на російську економіку і військову інфраструктуру, а також знищить (а не нейтралізує) Чорноморський флот країни, спричинить потрясіння всередині країни, що, ймовірно, поставить під загрозу режим путіна.
Наразі підлеглі путіна вірять, що війну можна виграти. Лише зруйнувавши цю віру через поразки росії, Україна і Захід можуть відкрити двері для відходу путіна або, зрештою, його повалення. За таких умов путін, найімовірніше, віддасть перевагу самозбереженню, а не перемозі. А якщо з якихось причин він цього не зробить, інші можуть зробити цей вибір за нього. У будь-якому випадку, Україна повинна продовжувати свою кампанію з відвоювання територій. Інший вид сухопутного наступу – той, що відбудеться після того, як Київ досягне переваги в повітрі завдяки кампанії з використанням безпілотників, – може ізолювати і звільнити Крим.
Деякі західні аналітики, зауважують автори, побоюючись ядерної ескалації, можуть бути налякані такою перемогою України. путін, безумовно, намагався заохочувати такі побоювання протягом останніх двох років, натякаючи, що він може застосувати ядерну зброю, коли Захід розглядав можливість надання танків, ракет і літаків. Але путін ніколи не діяв відповідно до своєї войовничої риторики, навіть коли Захід незмінно перетинав кожну з цих червоних ліній. Натомість Україна поплатилася за нерішучість США та Європи; влітку 2022 року, поки її партнери обговорювали, яку допомогу запропонувати, Київ втратив критичні можливості скористатися своїми першими успішними контратаками і продовжити швидке знищення путінських сил. На думку експертів, реальність така, що російська ядерна атака спровокувала б настільки жорстку реакцію Заходу, особливо Сполучених Штатів, що путін навряд чи піде на такий ризик. Малоймовірно, що він піде на ядерну атаку, враховуючи, що друзі путіна в Пекіні також категорично проти таких ударів.
За словами авторів, загальний страх Заходу перед нестабільністю небезпідставний: вирішальна поразка дійсно може означати кінець путінізму, залишивши росію в стані політичної невизначеності. Але завдання Заходу не полягає в тому, щоб врятувати злочинний режим від краху. росія сьогодні – це держава, яка регулярно здійснює масові вбивства і зґвалтування, застосовує тортури; вона проводить диверсійні операції і вбивства на території НАТО; вона проводить кампанії з дезінформації і політичного втручання. Він пообіцяв невпинну ворожість до Заходу не через те, що Захід зробив, а через те, ким він є. Інакше кажучи, путінський режим давно покинув спільноту цивілізованих націй. Єдиний шанс росії повернутися до нормального життя – це поразка, яка розчавить імперські амбіції путіна і дозволить країні тверезо оцінити свій шлях і врешті-решт знову приєднатися до суспільства цивілізованих націй. Це не означає, що стратегія Заходу має бути відкрито спрямована на зміну режиму. Але це означає, що Україна та її партнери не повинні боятися самознищення путіна та його апарату управління.
"У цій війні, ресурси, кошти і технології в переважній більшості на боці Заходу. Якщо вони будуть спрямовані в Україну в достатній кількості, зокрема в оборонну промисловість, Київ може перемогти. росії просто не вистачить військової сили, щоб перемогти Україну, яку підтримує Захід, і тому її єдина надія полягає в маніпулюванні занепокоєнням Заходу. Отже, урядам країн НАТО давно пора припинити потрапляти в пастку путіна. Для того, щоб Захід здобув перемогу, він повинен перестати його боятися. Так він зможе забезпечити безпеку для себе і для України, яка так багато пожертвувала як заради власної справи, так і заради більшої справи свободи", – завершують публікацію Еліот Коен та Андрій Загороднюк.
Джерело: Foreign Affairs
