"Через чотири дні після завершення Національного з'їзду Республіканської партії він раптом став виглядати як зовсім інша подія", – пише у The Atlantic Енн Епплбом. Вона дивилася його трансляцію з перервами і зосередилася на основних моментах, як і більшість глядачів.
За її словами, у світлі сміливого і безпрецедентного рішення президента Джо Байдена вийти з перегонів, її згадки про те, що робив і говорив Дональд Трамп та його партія, назавжди змінилися. Авторка припускає, що подібне станеться і з принаймні деякими з інших 25 мільйонів глядачів, які дивилися на номінацію Трампа.
На думку Епплбом, що б не сталося далі, ситуація змінилася. Тепер це республіканці, які обтяжені літнім кандидатом, який не здатен навести чітко аргумент або закінчити речення, не скочуючись до анекдоту. Натомість демократи пропонують щось нове. Тепер дурнями виглядають багато експертів, яким перегони вже набридли і які вже були готові завершити їх.
Авторка наголошує, що республіканський з'їзд був ретельно зрежисованою, ретельно спланованою презентацією. Як сказав її колега Тім Альберта, темою була "сила". Сила була виражена перебільшеними, абсурдними, коміксовими фігурами: Халк Хоган, Кід Рок. Останній скандував "Fight, fight!" і "Trump, Trump!", розмахуючи кулаком. Потім він заспівав American Bad Ass. Сам Трамп увійшов до зали з'їзду під звуки відомого жінконенависницького гімну Джеймса Брауна It's a Man's Man's Man's Man's World ("Це чоловічий світ, чоловічий світ").
Сила показувалася в однаково хореографічно зрежисованих демонстраціях приниження. Ніккі Гейлі, яка неодноразово ставила під сумнів, чи є Трамп "психічно здоровим", щоб бути президентом, і заявила, що "перша партія, яка відправить у відставку свого 80-річного кандидата", переможе на виборах, запропонувала йому "рішучу підтримку". Кандидат у віцепрезиденти Джей Д. Венс, який раніше порівнював Трампа з Гітлером і називав його "культурним героїном", здійснив своєрідне підлабузництво, з'явившись на з'їзді в образі благальника, прислужника, блудного сина. Як і багато інших республіканців, він схилявся перед силою Трампа, перед вульгарністю Халка Хогана, перед цілою низкою речей, які, як він казав, йому не подобаються.
Але, як зауважує Енн Епплбом, потім з'явився сам Трамп, і це було так, ніби на сцену вийшов імператор без одягу. Не було нічого сильного в товстому, нафарбованому, але з блискучим обличчям літньому чоловікові, який півтори години патякав і теревенив, повністю зруйнувавши створений за попередні чотири дні блискучий імідж. Він почав з того, що дотримувався свого сценарію, урочисто згадавши про невдалий замах на нього за кілька днів до того. Але навіть розповідаючи цю історію, він не зміг витримати відповідного тону і майже одразу змінив тему. "А ще є цікава статистика, – сказав він. – Вуха – це найкривавіша частина. Якщо щось трапляється з вухами, вони кровоточать більше, ніж будь-яка інша частина тіла. З якоїсь причини, лікарі мені так сказали".
Зрештою, підкреслює експертка, замість того, щоб звучати як "американський крутелик", він перейшов на чисту абракадабру. Один приклад:
Вони приходять з в'язниць. Вони приходять з в'язниць. Вони приходять з психіатричних лікарень та божевільні. Ви знаєте, що преса завжди прислухається до моїх слів. Хто-небудь бачив "Мовчання ягнят"? Покійний великий Ганнібал Лектер. Він був би радий запросити вас на вечерю. Це божевільні. Вони звільняють свої божевільні. І терористи в такій кількості, якої ми ніколи не бачили. Погані речі будуть відбуватися.
Ще один:
У Венесуелі, в Каракасі, високий рівень злочинності. Каракас, Венесуела, дійсно небезпечне місце. Але вже ні, тому що у Венесуелі рівень злочинності знизився на 72 відсотки. Насправді, якщо вони переможуть на цих виборах, мені навіть не хочеться про це говорити, ми проведемо наш наступний республіканський з'їзд у Венесуелі, тому що там буде безпечно. Наші міста, наші міста будуть настільки небезпечними, що ми не зможемо – ми не зможемо провести його там.
У четвер ввечері, як зазначає Енн Епплбом, цей виступ здавався божевільним, зловісним і страшним. Тепер, після рішення Байдена припинити власну кампанію, він виглядає лише божевільним. "З одного боку, ми маємо чинного президента, який зрозумів свою обмеженість і в акті патріотизму, самовідданості та партійної єдності вирішив відійти від влади. З іншого, ми маємо колишнього президента, який чіпляється за владу, відчайдушно тримаючись за міф про програні вибори, викликаючи ті ж самі передбачувані описи кривавої бійні та катастрофи, які він подавав вісім років тому. Сьогодні він все ще атакує Байдена, який більше не є його опонентом", – пише авторка.
За її словами, у ретроспективі з'їзд Республіканської партії виглядає не лише постановочним, але й порожнім і фальшивим. З'їзд Демократичної партії, навпаки, буде змістовним і, можливо, навіть спонтанним. За години, що минули з моменту оголошення Байдена, в інтернеті з'явився мільйон різних мемів, музичних міксів і кліпів про Камалу Гарріс, які не були організовані її кампанією або будь-якою іншою кампанією, а просто зібрані випадковими людьми, деяким з яких вона подобається, а деяким – ні. Один мікс із її дивакуватих промов, її сміху та саундтреку Charli XCX набрав 3,4 мільйона переглядів за кілька днів. Ми ще не знаємо, чи буде Гарріс кандидатом, і якщо так, то чи буде вона хорошим кандидатом, але енергія вже перейшла від чоловіків, які намагаються нав'язати країні свій образ та своєї партії, до онлайн-покоління Gen Z, яке може перевернути сценарій так, як їм заманеться.
"Я не знаю, що буде далі, і в цьому вся суть. Важке відчуття неминучості, яке оточувало республіканців, розвіялося. Кадровий потенціал Heritage Foundation і десятка відгалужень, які тихо готуються до демонтажу прав американських жінок, заміни державних службовців на лояльних до них, знищення контролю за забрудненням і передачі більшої кількості грошей в руки дружніх Трампу мільярдерів, – вони більше не марширують невблаганною ходою до владних кабінетів. Люди, які протягом тижня намагалися підлаштувати реальність під свого недосконалого, мстивого кандидата, занадто швидко стали надто самовпевненими", – завершує колонку Енн Епплбом.
Джерело: The Atlantic
