Зважаючи на те, що орки наближаються до Покровська надзвичайно швидкими темпами, варто поглянути на цей фронт глибше. Україна повинна готувати контрнаступ, але чи має вона для цього ресурси?
Віддамо належне: за останні кілька місяців оркам вдалося провести досить ефективну наступальну кампанію на Покровському фронті. З проривом ключової лінії оборони, коли Новогродівка опинилася в руках ворога, ситуацію у Покровську можна сміливо назвати серйозною кризою.
Моєю постійною гіпотезою щодо Покровського фронту залишається те, що москва перенапружується, відкриваючи його північний фланг для нищівної контратаки. Нульова гіпотеза, ймовірно, повинна бути протилежною: Україна в серйозній біді, як стверджують багато ЗМІ та аналітиків.
Це міф, що вчені абсолютно об'єктивні у своїй роботі. Це неможливо – вибір галузі, в якій працювати, передбачає ціннісний вибір. Тому я не приховую, що повністю підтримую Україну – її перемога в цій війні необхідна, щоб запобігти глобальній катастрофі в найближче десятиліття.
Візьміть будь-яку міжнародну проблему, і якщо світова спільнота не може зайняти жорстку позицію щодо територіальної цілісності України, то цієї нібито спільноти не існує. У такому разі найрозумніше, що можна зробити, – це перебратися до тієї частини планети, яка залишиться, умовно кажучи, притулком у важкі роки, що настануть у майбутньому.
Одна з багатьох іроній нападу путіна на Україну полягає в тому, що українці, найімовірніше, виживуть і процвітатимуть ще довго в майбутньому, коли все це нарешті закінчиться. Вони вже пережили найгірше – і, незважаючи на неминучі невдачі, вони все ще перемагають у війні.
Це залишиться в силі, навіть якщо Покровськ впаде, щоб було зрозуміло, навіть якщо нульова гіпотеза підтвердиться, це означатиме лише те, що орки зможуть безпосередньо штурмувати місто і, можливо, захопити його цьогоріч. Але це остаточно вичерпає здатність путіна підтримувати великий наступ, якщо він не отримає доступу до нового джерела військової допомоги, наприклад, Китаю.
москва змагається з часом, який вона повільно втрачає – незалежно від того, чи зупиниться наступ перед Покровськом, чи всередині нього, він йде на спад. Україна готується завдати удару у відповідь, і Курський контрнаступ був лише початком.
План ворога. Найгірший виклик для України
Більшість аналітиків в Україні та за її межами зараз сходяться на думці, що москва намагається наступати на Покровськ. Задля відповідальності мушу визнати, що я вважав, що орки повернуть на північ, щоб підтримати наступ на Торецьк, задовго до цього.
Я завжди намагаюся з'ясувати, що москва може зробити, щоб створити найгірший виклик для України, бо загалом саме так ви плануєте впоратися з тим, аби вас не заскочили зненацька.
Якби Торецьк був оточений прямо зараз, його падіння вважалося б імовірним. Натомість ресурси москви пішли на захід, окропивши своєю кров'ю землю Очеретиного, Прогресу та Новогродівки. Припаси, що живлять тих, хто вижив, мають перетинати набагато більшу територію під загрозою атак безпілотників. У певному сенсі, це перемога України.
Важко сказати, чи дійсно російські генерали вірять, що зможуть взяти Покровськ, чи цей наступ має більш опортуністичний характер. Можливо, він просто має на меті тримати кілька українських бригад під постійним тиском, погрожуючи відрізати інші, що тримають лінію Вовчої далі на південь. Штурм самого Покровська, можливо, не планується, хоча Україна має припускати, що це і є план орків.
Чого можуть спробувати досягти орки, натиснувши на південь, а не на захід під Покровськом. Загальний портрет операцій рашистів на південному фронті Донбасу зараз.
Просуваючись на південь вздовж річки Вовча так само агресивно, як вони просувають війська до Покровська вздовж залізничної лінії, відповідальні генерали-орки демонструють явне бажання створити другий логістичний маршрут через Карлівку. Якщо їм вдасться оточити українські бригади на захід від Вовчої, це чудово, але головна мета – зробити так, щоб Україна не змогла легко відрізати передові угруповання в контратаці.
Я починаю підозрювати, що орки зробили район між Торецьком і Авдіївкою ефективною точкою розмежування між оперативними угрупованнями. На північ від Авдіївки російсько-терористичні війська намагаються вийти до Костянтинівки, просуваючись через Часів Яр і Торецьк. Це зв'язує велику кількість українських сил на місці, дозволяючи одночасний наступ на захід у напрямку Покровська, який, у разі успіху, може розвернутися або на північ у тил Костянтинівки, або на південь у напрямку Великої Новосілки і Вугледара.
Якими б не були початкові наміри москви, зараз я оцінюю битву за Покровськ як спробу створити глибокий пролом в українських лініях, який відкине українські війська від окупованого Донецька. Це не переможний наступ, і хоча його темпи були досить швидкими протягом останніх тижнів, він, найімовірніше, досягне кульмінації ще до входу в Покровськ. Стратегічна мета – знекровити Україну і допомогти зберегти ілюзію, що путін може врешті-решт торувати собі шлях до перемоги.
Однак на цьому фронті щодня з дошки знімається близько 300 орків – 9 000-10 000 на місяць. Ці зусилля також демонструють явні ознаки канібалізації інших фронтів, втягуючи все більш обмежені поставки бронетехніки та артилерійських знарядь у котел, в який українська артилерія і безпілотники б'ють з трьох боків.
З політичної точки зору, активізація наступу на Покровськ слугує корисним відволікаючим маневром від провалу в Курській області, який путін відчайдушно намагається применшити. Хоча українські війська відбивають контратаки на Курщині, фронт змусив москву послабити позиції в Часовому Яру, Куп'янську, на Харківщині та Запоріжжі. Торецьк перебуває під загрозою, але ще навіть близько не оточений, а це означає, що попереду на москву чекає довга і важка боротьба. Часів Яр все ще залишається майже вільним, незважаючи на те, що піхотні групи орків з Бахмута пробираються через канал до Нового та Жовтневого районів.
З оперативної точки зору, просування на Покровськ має сенс, використовуючи військову логіку дворічної давнини. Зазвичай ідеально загрожувати місцям, які противник не може просто ігнорувати. Захоплення Покровська поставило б Україну в надзвичайно складне становище на південному кінці фронту на Донбасі.
Однак є велике застереження: те, як далеко ви можете безпечно і ефективно відсунути бойові сили, зараз суворо обмежується безпілотниками. Тридцятикілометровий фронт важко прикрити від наземної атаки, але коли вам доводиться перекидати вантажівки на фронт, де ворог може обстрілювати всі шляхи безпілотниками й артилерією, ціна швидко стає дуже високою.
Крім того, чим ближче сили, що обороняються, підходять до своєї основної бази постачання під час відступу, тим запеклішим стає їхній опір. Будь-який відступ часто призводить до моральних втрат, але якщо солдати розуміють, що за цим стоїть більш глибока мета, вони терпітимуть розчарування в очікуванні удару у відповідь. Зміна настроїв, що охопила Україну, коли впав шматок Курської області, свідчить про те, наскільки важливими є суспільні очікування.
За всіма ознаками, москва поводиться дуже нерозважливо зі своїми військами, очевидно, перебуваючи під враженням або намагаючись його створити, що українська оборона ось-ось дасть тріщину. Хвиля за хвилею кидається в бій, а розплачуються за це звичайні солдати. Щомісяця в Україні гинуть або стають каліками стільки, скільки москва здатна завербувати.
Ознаки того, що колодязь починає вичерпуватися, можна знайти у величезних бонусах, які москва пропонує призовникам і мобілізованим солдатам, щоб ті підписали контракти. Їхня підготовка є поганою, а спорядження старіє і стає все більш дефіцитним, що призводить до все більшого використання мотоциклів і гольф-карів.
Хоча кількість переходить у якість. І всі застереження та світовий контекст не можуть заперечити той очевидний факт, що орки продовжують прориватися крізь те, що на карті виглядає як життєздатні оборонні лінії.
Лінія Гродівка-Новогродівка-Селидове-Карлівка була одним із найкращих шансів України наздогнати і зупинити ворога на досить короткому фронті. Між Карлівкою та Курахівкою українські бригади ведуть бої далеко на схід від Вовчої, відколи минулої зими почався марш орків на захід, і їхні тили зараз під загрозою. Якщо орки зможуть просунутися ще на п'ять-десять кілометрів на південь від того місця, де вони зараз знаходяться, 59-та механізована, 46-та десантно-штурмова, 117-та бригада територіальної оборони та 15-та бригада оперативного призначення Національної гвардії ризикують бути відрізаними.
Ближче до самого Покровська швидка втрата Новогродівки означає, що ще один корисний шматок висоти прямо на залізничній колії опинився в руках орків. Якщо Україна не зможе негайно стабілізувати ситуацію в цьому районі, 47-й та 151-й бригадам доведеться утримувати позиції на зовнішніх околицях Покровська. Оскільки це великий залізничний та автомобільний вузол, чим ближче ворог підійде, тим більшої шкоди буде завдано інфраструктурі. Оборона Гродівки може бути розхитана, якщо оркам вдасться просунутися значно ближче до Мирнограду. Оборона Селидового також стане важчою, хоча височини по обидва боки міста, сподіваємось, достатньо захищені, щоб українські війська змогли їх утримати.
Базовий план росіян з облоги Покровська. Може розпочатися у вересні за нинішніх темпів просування, але є багато потенційних українських ліній для прориву. Синіми дугами позначені висоти, які мають бути достатньо захищеними.
Якщо Україні все ж таки доведеться відвести кожну бригаду на захід від Вовчої, це принаймні скоротить фронт, оскільки річка прикриє один фланг. Якщо Україна буде змушена продовжувати відступати тут, це не буде катастрофою, оскільки річка Солона дуже ускладнить доступ до Покровська з півдня, а Курахівське водосховище обмежує здатність москви просуватися за Вугледарським фронтом.
Щоб взяти Покровськ в облогу, оркам потрібно буде пробитися через Гродівку, дійти до Мирнограду, потім взяти під контроль його і трасу на Костянтинівку. Для цього їм доведеться подолати лінію Казенного Торця, що розташована у неглибокому каньйоні, вкритому височинами, які Україна вже кілька місяців контролює на північному фланзі. Це буде нелегко.
З південного боку Покровська проходить дорога М-30 і залізнична лінія з півночі на південь, які москві потрібно буде контролювати, щоб поборотися за центр міста. Але маршрут, яким орки мають обійти Покровськ, пролягає через дві притоки Солоної. Потрібно буде прикрити ще двадцятикілометровий відкритий фланг, а для цього, ймовірно, доведеться відтіснити українські війська через Вовчу, а потім назад до краю Курахівського водосховища.
російські війська перетнули найлегший кордон на шляху з Авдіївки до Покровська. Зважаючи на те, що їхні лінії постачання розтягнуті й вразливі, а втрати надзвичайні, наступ москви, схоже, досягне кульмінації на околицях Покровська за кілька тижнів. Він може завершитися навіть швидше, якщо Україна залучить до оборони додаткові бригади, що, схоже, і відбувається. 71-ша єгерська бригада, очевидно, перекинута з Харківського фронту, а 15-та бригада "Кара-Даг", здається, прибула з Оріхівського фронту.
Ситуація не виглядає безнадійною. Право на помилку на цьому фронті в України майже зникло. Якщо Київ недооцінить, наскільки добре його війська можуть утримувати лінію фронту, або одна з місцевих бригад припуститься помилки, то цілком можливо, що до середини вересня війська москви опиняться всередині Покровська. Це буде близьким до найгіршого сценарію і, вірогідно, змусить Україну відправити великі сили для відновлення оборони, незважаючи на високу ймовірність великих втрат.
Втрата Новогродівки сама по собі не є серйозною поразкою, але вона, схоже, свідчить про певну комбінацію стресу для українських фронтових підрозділів, безжального бажання росіян просуватися вперед за будь-яку ціну і недостатніх ресурсів. Втрата міста розміром з Очеретине болюча, оскільки орки використовуватимуть його як базу для накопичення військ і припасів. Це зменшує вплив їхнього відходу від своїх складів постачання в Авдіївці. Не критично, але якщо Селидове і Гродівка також впадуть, Україна залишиться без свого основного оборонного шару – самої Покровсько-Мирноградської агломерації.
Нездатність українських сил уповільнити цей наступ з більшим ефектом може свідчити про жертви, на які довелося піти, щоб наростити бойову міць перед запланованими наступальними операціями цієї осені. Навіть якщо у Сирського є підступний план, який повністю передбачає московський наступ у стилі "парового катка", цей план може бути зірваний через брак необхідних ресурсів, враховуючи обмежену кількість свіжих військ, що прибувають на фронт. Якщо це станеться, Курська наступальна операція ризикує виглядати саме так, як її критики вважають: авантюрою, яка не окупилася.
У цьому разі критики все одно будуть неправі: Курська кампанія змушує москву виснажувати свої оперативні резерви на кількох фронтах, жертвуючи будь-якою здатністю відповісти на чергову несподіванку. В іншому випадку вони могли б наступати на Покровськ, якби Україна, за моєю оцінкою, не мала оперативного резерву, готового до розгортання.
Пастка Сирського. Північне крило Покровського фронту дає змогу оточити росіян
Основна причина, чому я вважаю, що Сирський готує пастку для орків, полягає в разючій схожості між битвою за Покровськ, що розгортається, і навчаннями часів Холодної війни, які проводили американські війська в Німеччині.
СРСР тоді був на вершині своєї могутності, тоді як США все ще перебували під впливом поразки у В'єтнамі і переходили до повністю професійної армії. Щоб впоратися з необхідністю відбити напад Варшавського договору на Західну Німеччину меншими, але більш відданими силами, Сполучені Штати звернулися до технологій. Результатом стали танки "Абрамс", БМП "Бредлі" і літаки F-16, а також мережі, супутники тощо.
Необхідність розробити оперативний план, здатний протистояти чисельній перевазі Варшавського договору – повітряно-наземній битві – змусила американських офіцерів консультуватися з колегами, які вже робили це раніше.
Американські генерали вирішили залучити пару найефективніших німецьких генералів оперативного рівня за весь час війни, імена яких мало хто з невійськових коли-небудь чув: Бальк і Меллентін. Коли їх попросили запропонувати свій план відбиття радянського наступу в секторі, призначеному для армії США на початку війни, їм знадобилося лише кілька хвилин, щоб викласти, що вони робитимуть. По суті, вони просто відведуть майже всі свої війська з дороги, дозволивши радянським військам просунутися на сотню кілометрів до околиць великих німецьких міських центрів. Тоді вони вдарили б по вістрях списів з двох боків, відрізали б авангард і знищили б Радянський Союз, що опинився в пастці.
Сирський, як і будь-який інший професіонал, який очолює оборонні установи демократичної країни, напевно, начитана людина. Б'юся об заклад, що він може навести сотню прикладів минулих битв, в яких російські командири були захоплені зненацька і розгромлені, більше, ніж я коли-небудь зміг би навести.
Тому я залишаюся досить впевненим, що на Покровському фронті все не так, як здається. Історично має сенс дозволити москві просунутися далі, ніж вона може утримати передній край, а потім контратакувати. Намагання утримувати міцний фронт – це рецепт великих втрат, тому що москва може піти на вас навалою, а це може спрацювати. Коли ваш ворог менш пристосований на тактичному і оперативному рівнях, війна в русі більше на вашу користь, що Україна зараз і демонструє у Курській області.
Під час оборони Авдіївки Україна так і не провела такої оперативної контратаки, на яку я розраховував, оскільки лінії ворога простягалися навколо міста. Але пів року тому в Україні майже закінчилися снаряди. Вона не розвинула операції з використанням безпілотників до того рівня, на якому вони регулярно проводяться зараз. А москва не просунула фронт так далеко на захід.
Тридцять кілометрів – це приблизно розмір початкового прориву Сумсько-Курського кордону. Дві бойові групи, чисельністю близько батальйону, прорвали десятикілометровий розрив у лінії фронту і просунулися на п'ятнадцять кілометрів углиб ворожої території. За кілька днів вторгнення на 100 квадратних кілометрів розрослося до більш ніж 1000, оскільки додаткові бойові групи прорвалися через пролом.
Якщо Україні вдасться здійснити щось подібне на північному крилі Покровського фронту, москва може опинитися частково або навіть повністю відрізаною від десятків тисяч солдатів. москва має щонайменше півдюжини бригад і стільки ж полків, які воюють у класичній кишені. Якщо фланги не будуть надзвичайно добре захищені, це може швидко перетворитися на катастрофу.
План великого контрнаступу з використанням мінімум чотирьох-шести бригад для удару по декількох точках вздовж розширеного північного флангу орків. Важко досягти несподіванки, але якщо ворог висовується занадто далеко...
У таких операціях надзвичайно важливим є вибір часу. Ворог повинен повірити, що відступ реальний і, в ідеалі, хаотичний. У кращому випадку, ворог думає, що ви занадто зайняті іншим фронтом, щоб усвідомити небезпеку. Згадаймо Курську битву, яка хоч і відтягнула на себе кілька досвідчених українських бригад, але аж ніяк не задіяла їх усіх.
Як я писав, є щонайменше півдюжини українських бригад, які не проявляють особливої активності щодо розміщення бойових відеозаписів у соціальних мережах – корисний індикатор, оскільки, що б ви не робили, деякі солдати все одно щось запишуть і викладуть у мережу. Ті, хто останнім часом з'являються в Покровську, нещодавно брали участь у бойових діях в інших місцях. Сирський принаймні намагатиметься створити оперативний резерв, здатний розпочати новий великий наступ.
Але перед тим, як зробити це, ідеально було б отримати уявлення про те, наскільки завантажені ресурси вашого супротивника. Бажання москви досягти Покровська, схоже, було зрозумілим для України ще в травні, коли Київ назвав це місто головною метою орків, навіть коли це виглядало як перенапруження московських ресурсів.
Не можна було розраховувати на те, що Курськ відверне резерви російських військ від головних зусиль путіна в окупованій Україні, але інші фронти неминуче постраждають. Це сталося в українській кампанії 2023 року після того, як Україна зосередила свої зусилля виключно на Токмацькому фронті. Тоді їй не вистачило ресурсів, щоб наступати одразу в кількох місцях і отримати повну перевагу.
Я планую викласти кілька варіантів наступних ударів України, але, враховуючи важливість Покровська, я схильний вважати, що Сирський врешті-решт буде змушений провести тут одну контратаку. Це, разом з утриманням буферної зони у Курській області, навіть не набагато більшої, ніж зараз має Україна, буде зараховано до серйозних перемог 2024 року, які ознаменують кінець надії путіна.
Цього може бути достатньо, якщо Україна зможе розпочати додаткові кампанії наприкінці осені та на початку весни, щоб не дати москві оговтатися, і створити умови для фінальної кампанії влітку 2025 року. Саме тому союзники України повинні діяти швидко, аби повністю оснастити нові українські бригади сучасним спорядженням.
Не існує жодних реальних червоних ліній, жодних серйозних шансів ескалації до Третьої світової війни чи ядерного апокаліпсису. путінський режим просто не наважується на самогубство. Вони не збираються вмирати за хворого старого, не зараз.
Військове перезавантаження України – наслідки? Командуванню орків варто нервувати
Те, що Сирський може готувати засідку для орків у Покровську, – це лише гіпотеза, але вона підкріплена корисними історичними паралелями та продемонстрованими українськими тенденціями впродовж цієї війни.
Нещодавно Україна віддала наказ про обов'язкову евакуацію в районі на південь від Селидового та між Торецьком і Костянтинівкою. Такі накази часто були прелюдією до нарощування сил, яке Україна не хотіла б ретельно документувати.
Те, що станеться далі, ймовірно, залежатиме від ціни, яку Україна заплатить за військове перезавантаження, яке Сирський ініціював після того, як змінив Залужного на посаді. Зіткнувшись із небезпечною нестачею кадрів, Україна була змушена мобілізувати більшу частину свого населення, починаючи з травня. Занадто багато солдатів воюють по два і більше років без перерви і є фізично і морально виснаженими.
Але мобілізованим потрібно кілька місяців, щоб пройти курси перепідготовки, потім тренуватися на новій техніці відповідно до сучасної доктрини зі своїми підрозділами, перш ніж відправитися на фронт.
Оскільки солдатів не вистачає для негайного поповнення кожної бригади, а багато з тих, хто активно служить, тренуються, Сирський опинився перед жахливим вибором. Він міг послабити лінію фронту, відтягуючи цілі бригади, що призвело б до втрати території та особового складу, оскільки інші були б змушені охоплювати більшу територію. Альтернативою була масова мобілізація, яка дозволила б втомленим солдатам залишити фронт, але, ймовірно, мала б такий самий ефект, як і перший варіант, через нерівномірну якість їхньої заміни.
Третій варіант полягав у тому, щоб відправити солдатів, які до цього часу виконували обов'язки в тилу, такі як постачання продовольства, до укомплектування фронтових формувань. Оскільки ветерани складали незначну більшість особового складу Збройних сил України, існувала ймовірність виникнення культурного розриву між тими, хто побував на "нульовій лінії", і їхніми більш щасливими колегами. Ветеранів ротували, щоб вони приєдналися до новобранців у нових і відновлених бригадах для створення згуртованого резерву перед майбутніми наступальними операціями.
Це зменшило кількість осіб, вилучених з національної економіки, хоча й не дозволило провести масштабну демобілізацію ветеранів з найбільшим стажем служби. Це також не гарантувало, що солдати, які потрапляють на фронт, будуть боєздатними або навіть готовими воювати.
Зіткнувшись з абсолютно жахливим етичним і професійним вибором, Сирський, схоже, обрав варіант, який, ймовірно, завдасть найменшої загальної шкоди. Біль поширюється навколо, і кінцевим результатом має стати майбутнє розгортання краще підготовлених і оснащених (швидше, Байден! Що б сказав Бо?) бригад, які зможуть завдати пропорційно більшої шкоди ворогу.
У короткостроковій перспективі, однак, ризик використання в бойових діях солдатів, які не пройшли належної підготовки, втілюється у зниженні їхньої боєздатності. Нещодавній репортаж AP, в якому були опитані члени українських бригад, що воюють у Покровську, свідчить про те, що якість мобілізованих солдатів останнім часом знизилася. Частково причиною того, що москва так швидко просувається до Покровська, може бути відсутність мотивації у солдатів, які змушені йти на фронт без достатньої підготовки, щоб бути впевненими у своїх навичках.
Такі повідомлення з'являються час від часу, часто разом з іншим контентом, який в цілому спрямований на те, щоб поставити під сумнів здатність України перемогти. Цей матеріал більше схожий на правдивий, оскільки журналісти знайшли час, щоб представити протилежні точки зору, де обидві сторони мають рацію. Це вказує на системну проблему, ймовірно, складну і таку, що не має негайного вирішення.
Можна очікувати, що українські бригади, які вже тривалий час перебувають на фронті, матимуть дедалі більше проблем з утриманням позицій під час цілеспрямованих атак противника. Однак, якщо взяти це до уваги, то це може виглядати як спроба обману, спрямована на те, щоб заманити ворога в пастку.
Але ми не можемо знати напевно, поки це станеться або не станеться. На місці командування орків на Покровському фронті я б зараз дуже нервував.
Висновок. В усіх викликах, що стоять перед Україною, винен Захід
Зрештою, майже всі виклики, з якими зіткнулася Україна, окрім тих, що спричинені атаками москви, походять від нездатності або небажання таких лідерів, як Байден і Шольц, усвідомити реальність. Наука війни не така містична і незбагненна, як вважають деякі експерти.
Це насправді найпростіша річ у світі. Поведінка – це єдиний сигнал, який країни отримують про своїх сусідів. путінський режим абсолютно чітко дав зрозуміти, що не визнає жодних меж, кордонів чи правових кодексів. Він робить все, що може зійти йому з рук.
Після Другої світової війни деякі віддані справі люди присвятили своє професійне життя побудові міжнародної архітектури, достатньо міцної для того, щоб запобігти війнам, які виходять з-під контролю і поглинають усіх і кожного. Покоління лідерів, які прийшли до влади в усьому світі в 1990-х роках, змарнували все.
Україна продовжує демонструвати, що історія твориться в дії. Щоб зберегти будь-яку надію на те, що ми коли-небудь дійдемо до місця, де країнам не доведеться турбуватися про вторгнення чи бомбардування, путінські війська повинні бути виведені з України якомога швидше.
Це означає, що необхідно відкрити Україні доступ до арсеналів і зняти всі географічні обмеження на їхнє використання. Можливо, також сформувати якусь квазідержавну організацію, укомплектовану ветеранами з усього світу, які можуть сформувати компетентні військові сили і розгорнути їх в Україні як цілісний підрозділ.
У демократичного світу більше немає жодного розумного виправдання для того, щоб стримуватися. Зробіть Україну цвинтарем для хворобливих мрій путіна.
