Перш ніж я продовжу аналізувати F-16 для України і в Україні (і всіх пов'язаних із цим питань), я наведу короткий аналіз поточного стану справ, а також кілька новин з полів боїв.
Загалом, як відомо, росіяни тим часом відчувають дедалі більші проблеми з поповненням бойових броньованих машин (ба більше: навіть з їх обслуговуванням і ремонтом), а також з моральним духом особового складу. Проте вони продовжують мобілізаційні зусилля такими ж темпами, як і в минулому, і тому не відчувають проблем з наявною живою силою.
Крім того, всрф також знову адаптували свою тактику: сьогодні вони переважно (хоча і не виключно) атакують ділянки фронту, які утримують підрозділи ЗСУ, що "відомі" як "хиткі" або "не такі ефективні", як кращі підрозділи. Наприклад: 41-ша механізована бригада (Торецьк-Горлівка).
Вважаю за потрібне наголосити на цьому факті. Він є логічним наслідком того, що я описав минулого тижня: по суті, нездатність українського Генштабу написати новий статут служби, заснований на бойовому досвіді останніх 10 років. Як наслідок, більшість командирів ЗСУ все ще навчаються і діють за радянськими принципами (сьогодні вони "кращі" в цій дисципліні, ніж росіяни); відносно мало хто навчається і діє на основі недавнього досвіду. Це призводить до створення "дворівневих" збройних сил, де різні підрозділи мають дуже різну боєздатність.
...що також є відповіддю на питання в стилі "а як же ЗСУ досі тримаються і мають обмінний курс щонайменше 4:1"... – тобто на кожного власного вбитого чи пораненого припадає щонайменше четверо росіян?
Ви справді хочете знати, який приклад спадає мені на думку, коли я чую про такі "коефіцієнти обміну"?
У 1998-2001 роках, під час Другої конголезької війни, війська зімбабвійських сил оборони (ЗСО), дислоковані в Демократичній Республіці Конго, зіткнулися з подібними, або навіть гіршими умовами, ніж ті, з якими зіткнулися ЗСУ сьогодні. До складу ЗСО входило загалом шість бригад: в середньому лише дві з них були розгорнуті в ДРК одночасно. Їм протистояли до десятка руандійських або підконтрольних Руанді бригад, і це при тому, що їм доводилося тримати "фронт" довжиною майже 2 000 кілометрів в одних із найгустіших джунглів планети. Проте всі військовослужбовці ЗСО були добре підготовленими професіоналами. Звісно, руандійські офіцери і більшість сержантського складу пройшли американську, британську, південноафриканську і навіть зімбабвійську підготовку, але основна маса їхніх солдатів не була такою підготовленою. Навпаки, руандійські офіцери мали тенденцію "розбазарювати" свої війська майже так само, як російські офіцери (неправильно) поводяться зі своїми солдатами сьогодні.
(...і якщо ви думаєте, що це була якась "бабська війна", що велася "стрілами і списами"... будь ласка, припиніть читати це...)
Не дивно, що у тій війні ЗСО досягли середнього коефіцієнту обміну 27:1 (і зауважте: це на основі післяопераційних оглядів поля бою).
Звісно, ЗСО втратили більше 50% території ДРК в процесі. І до сьогодні це повністю ігнорується як руандійцями (вони завжди пояснювали це "боротьбою з ангольцями", яких навіть не було поруч протягом більшої частини тієї війни), так і їхніми західними прихильниками – або принаймні применшується на Заході через їхнього безглуздого диктатора Роберта Мугабе. Але ЗСО були серйозною, професійною, добре підготовленою силою. Настільки, що деякі з її батальйонів були відрізані ворожим наступом, і їх довелося підтримувати більше року (переважно за допомогою поставок з повітря і через місцеві річки). Але, врешті-решт, ЗСО зупинили руандійські атаки, які не давали їм проходу. Тому що її війська були набагато краще підготовлені, ніж у супротивника.
В Україні зараз небагато бригад, якими вдало командують, і добре підготовлених військ. Наскільки мені відомо, їх середній коефіцієнт обміну десь 14-15:1.
...А ще є маса генералів ЗСУ і бригад, які далеко не такі хороші.
Тому загальний середній коефіцієнт обміну між ЗСУ та всрф становить лише 4:1. Вибачте, але цього недостатньо.
Доки це не зміниться, нічого принципово не зміниться і в ході цієї війни – і це незалежно від того, скільки зброї та боєприпасів Захід надсилає в Україну. І ці зміни повинні початися з голови: український Генштаб має провести радикальні реформи себе, що призведе до радикальних реформ силових структур.
Щось подібне можна сказати і про росіян. Піддавшись тиску Пуддінга, їхній Генштаб виродив всю армію в натовп в уніформі. Проте вся концепція ВДВ як високомобільних, добре механізованих сил з великою вогневою потужністю зазнала краху в цій війні. Навіть з усіма "доповненнями", їхні танки, БМП і БТР не мають броні, необхідної для виживання у сучасній війні.
(Звісно, те ж саме стосується і західної концепції: зрештою, західні стратеги "очікують", що їхні БМП, БТР і машини розмінування підуть у бій слідом за основними танками, хоча вони набагато гірше захищені, ніж основні танки, які ледве виживають в умовах оборонного вогню, мін та інших перешкод).
Щодо повітряної війни: за останні кілька днів багато чого сталося, але відповідні повідомлення настільки "розрізнені", що мені потрібно зібрати більше інформації, щоб стати здатним до серйозного аналізу, аби принаймні зрозуміти "де і чому" (а не "коли і що").
Північна Харківщина. За іронією долі, тут "мало про що є повідомляти", окрім боїв, боїв, боїв і ще раз боїв. Позиційних боїв. Це тому, що ЗСУ фактично зупинили наступ всрф, але росіяни все ще атакують, а українці контратакують, і жодна зі сторін не має достатньо сил і вогневої потужності, щоб перемогти. Звичайно, літня спека впливає на виснаження обох сторін.
Битва за Донбас. Куп'янськ-Сватове... росіяни захопили все Піщане і наразі наступають на північ і захід від цього села.
Сіверськ... З району Роздолівки повідомляють про поступове просування росіян (100-150 м). Що ж, приблизно через шість місяців вони можуть дійти з цього напрямку до Білогорівки (що на Сіверському Дінці): нікому на Заході це не повинно бути цікаво, і, звісно ж, не варто надсилати в Україну ще більше важкої техніки...
Бахмут... Те ж саме, що і на півночі Харківщини: російські атаки, і ще більше атак, але всі вони незначні за обсягом і нічого не дають. Власне, останній тиждень те, що залишилося від 98-ї дивізії ВДВ, було зайняте насамперед тим, що приймало чергових мобілізованих та убезпечувало руїни мікрорайону Канал.
Торецьк-Горлівка... Протягом минулого тижня росіяни продовжували розширювати своє проникнення від Новоселівки на Нью-Йорк. За іронією долі: передусім у східному напрямку. Звісно, ЗСУ тим часом відійшли зі своїх позицій в утвореному "котлі" (шириною близько 500 м, двома лініями вздовж старої "лінії розмежування", тобто лінії контролю 2014-2022 років), але своєю чергою у росіян не вистачило військ і боєприпасів, аби продовжувати просуватися в центр села Нью-Йорк або у Нелипівку. Ймовірно, з тих же причин росіяни не змогли продовжити наступ на Дружбу, Північне та/чи Залізне, що далі на північ.
Авдіївка-Покровськ... росіяни продовжили наступати з Лозуватського та Прогресу в західному напрямку. Ще 23 липня вони оточили один з укріпрайонів ЗСУ між цими двома селами, і українці були змушені його евакуювати. На південь від Прогресу (близько 200 м на захід від Євгенівки) є подібний польовий укріпрайон ЗСУ, і росіяни штурмують його вже близько тижня. Наскільки мені відомо, вони знаходяться на його східних краях. За лінією фронту росіяни продовжували спустошувати українські тили за допомогою своїх планерних бомб УМПК, українці продовжували робити те ж саме за допомогою своїх дронів.
Мар'їнка... На північній стороні цього сектору кілька днів тому росіяни розпочали одну з найбільших механізованих атак за останній час: відправили 11 танків та 45 інших бойових броньованих машин, 12 мотоциклів та 200 військовослужбовців атакувати позиції 79-ї десантно-штурмової бригади. Звісно, атака супроводжувалася потужними авіаударами, ще більш потужними і багатогодинними артилерійськими обстрілами, а також прикривалася щільною димовою завісою. Це не допомогло: 79-та доповіла про знищення шістьох танків, сімох БТРів, усіх 12 мотоциклів, а також про 40 вбитих і 37 поранених росіян.
Вугледар... Починаючи з 19 липня, росіяни розпочали низку штурмів на ділянці фронту на північ від Микільського і просунулися на 100-200 метрів по лінії фронту довжиною майже 2 000 метрів.
На південному фронті та вздовж Дніпра минулого тижня було "тихо", за винятком, звісно, повітряного простору. Обидві сторони продовжують наносити удари за допомогою безпілотників, а росіяни продовжують наносити артилерійські та авіаудари по району Херсона. Як зазначалося вище: більше про це найближчими днями.
