Протягом останніх кількох місяців про весняний наступ України говорили зі сумішшю очікування і побоювання. Українцям, природно, не терпиться приступити до справи витіснення росіян зі своєї країни. Але тепер, коли прийшла весна, з'явилися сумніви щодо того, чи дійсно вони готові до великого контрнаступу. Ця війна показала, що наступальні операції є важкими, особливо проти укріплених і рішуче налаштованих захисників. Якщо цей наступ провалиться, то може бути важко організувати іншу операцію з подібними можливостями, а втомлені міжнародні донори, які не матимуть більше коштів для інвестування в боротьбу України, можуть почати вимагати незадовільного компромісу. Повідомлення з Києва неоднозначні. Одні наполягають на тому, що наступ неминучий, інші попереджають, що він може бути відкладений і, можливо, відбудеться влітку.
Витоки Пентагону. А може це сталося умисно?
Численні слайди з брифінгів Пентагону, виявлені в чаті одного з геймерів, є одним із джерел невизначеності. Цей епізод ставить Міноборони США у незручне становище. Він свідчить про те, що занадто багато людей, в даному випадку 21-річний резервіст ВПС, мають доступ до надсекретної інформації, яку їм знати насправді не потрібно. На відміну від інших країн, Сполучені Штати не заохочують відокремлення в оцінці розвідданих. Це робиться для того, щоб допомогти аналітикам з'єднати точки, які в іншому випадку могли б бути пропущені. На жаль, це також означає, що коли окремі особи вирішують злити матеріал, вони мають багато чого під рукою.
Попри все, коментатори не здатні втриматися від того, щоб не спробувати зрозуміти стан війни і, зокрема, те, як може розвиватися майбутній наступ українських військ. Усі, хто має підстави бути роздратованими оприлюдненням даних, застерігають, що вони можуть містити певну навмисну дезінформацію, але, за одним грубим винятком, коли кількість жертв була сфальсифікована прихильником росії, документи не виглядають фальшивими. Однак завжди важливо пам'ятати наступне: той факт, що аналіз має гриф "цілком таємно", ще не означає, що він є правильним. Зазвичай гриф секретності стосується джерел інформації, а не якості висновків. Ще важливіше те, що ці аналізи щонайменше півторамісячної давнини, а в деяких випадках і давніші. Рішення, які вони мали сформувати, вже були прийняті, а в деяких випадках виявлені проблеми вже було вирішено.
Попри це, загальна картина, що склалася, не була обнадійливою, здебільшого через проблеми з запасами боєприпасів і протиповітряною обороною, а також через труднощі з впровадженням обіцяного західного обладнання в українських військах. В одній із оцінок, датованій початком лютого, попереджалося про значні "недоліки у формуванні та підтримці сил", а також про ймовірність того, що український наступ призведе лише до "скромних територіальних здобутків". Інша оцінка від 23 лютого попереджала про "кампанію виснаження", яка "швидше за все, зайде в глухий кут".
Українців, без сумніву, дратує, коли вони дізнаються, що американські військові не надто оптимістично налаштовані щодо них. З іншого боку, це може допомогти їм пояснити своєму нетерплячому населенню, чому поспішати з наступом до того, як все буде готово, нерозумно. Це також посилює їхні заклики до тих, хто підтримує Україну, продемонструвати більшу терміновість у допомозі заповнити виявлені прогалини в спроможностях. І це змушує росіян гадати, чи є цей матеріал справді таким просвітницьким, чи він є ретельно продуманою хитрістю, щоб заплутати їх щодо українських планів.
Про проблеми із запасами боєприпасів регулярно говорять, в тому числі український уряд і, звичайно, війська на місцях, які опинилися без зброї, оскільки їм доводиться нормувати залишки старих боєприпасів для артилерії радянських часів, яка зношується від надмірного використання. Українці також публічно висловлюють занепокоєння щодо протиповітряної оборони протягом певного часу. Знову ж таки, проблема полягає у надмірній залежності від систем радянської епохи, які інтенсивно працювали протягом останніх шести місяців, захищаючи міста та критично важливі об'єкти інфраструктури від російських ракет. Один із документів показує, що системи радянських часів, на які припадає майже 90 відсотків української протиповітряної оборони високого рівня, виснажуються такими темпами, що це означає тільки одне: їхній ресурс скоро закінчиться.
Є хороші і погані новини про російську кампанію проти цивільних об'єктів. Хороша новина полягає в тому, що зараз вона, схоже, пішла на спад, оскільки не досягла нічого стратегічно важливого. Поганою новиною є те, що це дозволить росіянам зробити українські військові об'єкти своїм головним пріоритетом для ракет, безпілотників і літаків. Це створить проблеми для будь-якої концентрації українських сил, особливо в русі. росія також працює над засобами радіоелектронної боротьби, щоб заглушити українські радари та залишити їхню протиповітряну оборону сліпою. На противагу цьому в Україну поставляються набагато більш ефективні засоби ППО, в тому числі Patriot, а також здійснюються тихі кроки з пошуку по всьому світу запасів старих радянських зенітних ракет, а також боєприпасів до них.
Після витоку було надано новий пакет допомоги США на суму близько 2,6 млрд доларів, який включає боєприпаси для ракетних батарей Patriot і HIMARS, бронетранспортери і лазерні системи для боротьби з безпілотниками, нові радари повітряного спостереження, зенітні боєприпаси і ракети "Град". Але дефіцит все ще викликає занепокоєння. Як зазначає київський Центр оборонних стратегій, вони потребують більше "систем РЕБ [радіоелектронної боротьби], систем протиповітряної оборони, артилерійських снарядів, важкого піхотного озброєння (мінометів, автоматичних гранатометів, великокаліберних кулеметів)".
російський наступ. Навіть якщо над руїнами Бахмута зрештою замайорять російські прапори, це не буде успіхом росіян
Інша річ, яка сталася після завершення оцінок витоку, полягає в тому, що російський наступ провалився. Поки українці чекали на весну, російське командування не виявило жодного інтересу до зимової перерви. Болотисті поля не завадили боям у понівечених міських ландшафтах Донбасу та навколо них – за занедбані промислові комплекси, дороги, позначені снарядами, покинуті багатоквартирні будинки і навіть кімнати в розбитих будинках. Ці бої були інтенсивними і жорстокими, хоча вони майже не зрушили лінію фронту.
Про слабкі сторони російського наступу я писав у своєму попередньому дописі. Нагадаємо, що у вересні минулого року, після успішного наступу українських військ через Харківську область, путін підняв ставки. Він претендував на більшу частину території, ніж була окупована на той час, намагався вирішити проблему нестачі живої сили за допомогою масової мобілізації і передав загальне командування генералу Сєргєю Суровікіну. Стратегія Суровікіна полягала у стабілізації фронту шляхом покращення оборони, водночас зосередивши наступальні зусилля на українській інфраструктурі з використанням ракет і безпілотників. Із закінченням зими і відновленням роботи української електромережі ці зусилля явно провалилися, а це означає, що потужні системи були марно витрачені на цілі, які завдавали шкоди населенню та економіці України, але мало перешкоджали її військовим операціям.
Тим часом, успіх Суровікіна у зміцненні російських оборонних позицій, включаючи управління евакуацією з Херсона в листопаді минулого року, не справили враження на путіна. Його територіальні цілі, які залишаються значними, залишилися невиконаними. Цьогоріч у січні Суровікіна було понижено у посаді. Начальник Генерального штабу Валєрій Гєрасімов був повернутий на посаду з метою розпочати російський наступ до того, як українці зможуть розпочати свій власний.
Наразі дуже мало що свідчить про величезні зусилля, які були докладені для цього наступу. Основні зусилля все ще зосереджені на Бахмуті – битві, яка розпочалася майже рік тому і яка з липня стала центральним пунктом російських операцій. Можливо, чверть міста все ще перебуває в українських руках, що занадто багато для росіян. Найманське угруповання "Вагнер", яке взяло на себе основну відповідальність за Бахмут, сильно виснажене. Зараз "вагнерівці" зосередилися на тому, щоб пробитися до центру міста, в той час як регулярні війська працюють на флангах. Найважливішим питанням для українців є те, чи зможуть вони зберегти безпеку головного шляху постачання. Допоки українські сили робитимуть це, вони будуть задовольнятися тим, що росіяни продовжуватимуть своє марне і дороге прагнення.
Навіть якщо над руїнами Бахмута зрештою замайорять російські прапори, це не буде успішним наступом. Для досягнення мінімальної мети путіна – контролю над усім Донбасом – вже мали б бути взяті десятки Бахмутів, у тому числі такі міста, як Краматорськ і Лиман. Детальніше про те, наскільки мало просунулися російські збройні сили, див. у цьому чудовому аналізі з картами, опублікованому New York Times. Інші бої, що відбулися, включали в себе обстріли міст, які стали ледь придатними для життя. Це коштувало величезних людських і, можна припустити, моральних втрат.
Мушу сказати, що я з обережністю ставлюся до підрахунку жертв у цій, як і в будь-якій іншій, війні. Очевидні упередження втручаються, коли підрозділи однієї сторони заявляють про шкоду, яку вони завдали іншій. З іншого боку, втрати у таких війнах, як ця, часто залишаються поза увагою противника – це результати хвороб і нещасних випадків, можливо, посилені поганим медичним обслуговуванням і низьким моральним духом, що призводить до самогубств і каліцтва. Саме за втратами ми вимірюємо людську ціну війни, але вони не завжди дають чітке уявлення про те, хто перемагає, а хто програє, так, ніби сукупні втрати можна зважити одна проти одної. Після вересневої мобілізації російська тактика, зрештою, передбачала наявність достатніх резервів живої сили, що дозволяло їй кидати на українські позиції відносно ненавчених і погано екіпірованих людей, які йшли вперед більше зі страху перед тими, хто штовхав їх ззаду, ніж перед тими, хто стояв попереду.
Справжньою проблемою є боєздатність окремих підрозділів. ПВК "Вагнер" втратила тисячі людей у Бахмуті, і зараз у неї закінчилися ув'язнені, яких можна було б кидати проти українських позицій. російські регулярні війська були втягнуті в цю битву і відповідно потерпають. Наслідком боїв в інших місцях є те, що деяких підрозділів більше не існує.
Розглянемо, наприклад, битву за Вугледар, яка розпочалася в ніч на 24 січня, коли українська оборона була атакована російськими військами під прапорами нібито "Донецької Народної Республіки" та морськими піхотинцями 155-ї бригади. На початку війни ця бригада брала участь у боях за Бучу та Ірпінь, після чого її довелося доукомплектувати. Потім, на початку листопада, морські піхотинці участь у тому, що члени бригади описали як "незрозумілий" штурм українського гарнізону в Павлівці, де вони знову зазнали значних втрат. Міністерство оборони росії заперечувало ці втрати, а бійці, які поскаржилися, отримали догани. Тим не менш, бригаду все одно довелося знову доукомплектувати.
У бою під Вугледаром вони були знищені ще раз. Коли українці стабілізували свої позиції, вони завдали росіянам великих втрат, чому сприяла невміла тактика російських сил. Танкові битви відіграють важливу роль у військовій міфології рф, але здатність росіян ефективно їх використовувати була підірвана великими втратами з перших днів війни (що добре задокументовано). Цей бій було сприйнято як можливість для рідкісного танкового штурму. 6 лютого українська артилерія знищила 30 танків та іншої важкої техніки. Ось одне із свідчень про битву:
Елітна 72-а механізована бригада української армії закріпилася навколо Вугледара. Вона встановила мінні поля вздовж основних підступів з боку Павлівки. Її безпілотники ведуть спостереження за фронтом. Її артилерія задіяна.
росіяни це знають. І штурмовики вжили елементарних заходів обережності. Екіпажі танків впорскували пальне у вихлопні труби для створення димових завіс. Щонайменше один Т-80 мав на озброєнні мінний плуг.
Але помилки керівництва і розвідки, а також перевага української артилерії в управлінні вогнем нейтралізували ці заходи. російське угрупування закотилося в щільне мінне поле. Підбиті танки і БМП заблокували просування. Машини, які намагалися об'їхати розбиті, самі наїжджали на міни.
Панічні командири машин так щільно скупчилися позаду танків, генеруючи дим, що українська артилерія, керована безпілотниками, змогла влучити в них, відкривши вогонь по верхівці диму. Денна атака росіян закінчилася великими втратами і відступом. Ті, що вижили, залишили після себе близько 30 розбитих танків і БМП.
Через два дні відбулася ще одна атака зі схожими результатами. Після того, як 155-та бригада була фактично ліквідована, а ті, хто залишився в живих, не бажали більше брати участь у штурмах, були введені інші війська. У відеозверненні до путіна, опублікованому 25 березня 2023 року, близько 20 членів підрозділу, ідентифікованого як штурмовий загін 5-ї бригади 1-го корпусу 8-ї російської армії, поскаржилися на "війська, що протидіють відступу", які змушують їх наступати, що призвело до загибелі 304 членів підрозділу, включно з командиром роти, і ще 22 були поранені. Після цих дорогих поразок генерал Рустам Мурадов наприкінці березня був зміщений з посади командувача Східного військового округу.
Інший приклад втрат на війні, виявлений репортером Washington Post після вивчення нещодавнього витоку документів, стосується російських сил спецназу, які виконують місії з високим ступенем ризику і покладаються на скритність, а не на грубу силу.
Читайте по темі: Відновленню не підлягає. російський спецназ виснажено, свідчить витік документів Пентагону – Washington Post
З п'яти бригад спецназу, що повернулися з України, всі, крім однієї, зазнали значних втрат, причому одна з них, як повідомляється, "втратила майже всю бригаду, в якій залишилося лише 125 осіб з 900 розгорнутих". Роб Лі, якого цитують у статті, зазначає, що російське командування використовувало ці війська, одні з найбільш боєздатних в армії, щоб компенсувати слабкість решти піхоти. В результаті, "росія втратила всі ці ключові можливості на передовій, які вони не змогли легко замінити – як технічно, так і кадрово". Загибель командира бригади спецназу у Вугледарі проілюструвала цю проблему. Як зазначив Лі, старший командир, який перебував так далеко на передовій, припустив, що "або втрати в цьому підрозділі надто великі, або їх використовують не за призначенням".
Український наступ. росіяни, схоже, найбільше стурбовані загрозою для Криму
Це ставить російське командування у скрутне становище, оскільки вони повинні визначити пріоритети, де використовувати наявні війська для продовження наступу, а скільки залишити для оборони в очікуванні українського контрнаступу. Нинішні російські зусилля зосереджені на Авдіївці та Мар'їнці, а також на Бахмуті. І український генерал нещодавно спостерігав, як необхідність якось покінчити з Бахмутом призвела до того, що війська рф були перекинуті туди з Авдіївки, яка є ще одним населеним пунктом, операція навколо якого залишається незавершеною.
Звичайно, ці останні кілька місяців важко позначилися на українцях, адже вони втратили частину своїх найдосвідченіших солдатів. Вони намагаються створити нові підрозділи для наступальних операцій окремо від тих, що беруть на себе основний тягар поточних бойових дій. Проте зусилля, спрямовані на те, щоб не допустити захоплення росіянами Бахмута, ймовірно, вимагають залучення частини їхніх резервів. Вже давно відомо, що Україна формує 12 бойових бригад (кожна з яких налічує від 4 000 до 5 000 солдатів), дев'ять з яких тренуються і постачаються Сполученими Штатами та іншими союзниками по НАТО. Згідно з витоком документів, шість з них мали бути готові до 31 березня, а решта – до кінця цього місяця. Готовність залежала від поставок. Обладнання, необхідне для бригад за підтримки Альянсу, становило понад 250 танків і 350 механізованих машин.
Якщо це так, то ми наближаємося до початку українського наступу. Щоб зрозуміти, чого очікувати, нам, ймовірно, потрібно звільнитися від деяких природних припущень про те, як виглядають наступальні дії.
Цей термін викликає в уяві образи героїчних солдатів, які атакують ворожі позиції, чи то кавалерія з витягнутими мечами, чи то колони танків, що цілеспрямовано рухаються переораними полями, чи то нещасні солдати, які вилазять з окопів, коли пролунає свисток, щоб кинутися в атаку через нейтральну полосу. Але замість лобових штурмів, які зазвичай закінчуються погано, ця кампанія може бути більш витонченою, з використанням розвідки для пошуку слабких місць у ворожих лініях, повільного пересування потайки, підкрадаючись до нічого не підозрюючих оборонців. Вони намагатимуться уникати міських бойових дій, яким віддають перевагу росіяни, що не переймаються спричиненими руйнуваннями, а натомість намагатимуться відрізати ворожі підрозділи від постачання, оточуючи їх доти, доки їхнім військам не залишиться іншого вибору, окрім як поспішно відступити або здатися. Більш міцні російські редути можуть потребувати підготовчого етапу артилерійських ударів, які триватимуть кілька днів, так що до моменту просування українських військ вперед вони матимуть справу з виснаженим ворогом, що опинився серед зруйнованих укріплень. Або це може бути знову щось інше.
Оскільки ми не можемо бути впевнені, як виглядатиме наступ, ми можемо не знати, коли він розпочнеться. Зрештою, у лютому було багато розмов про майбутній російський наступ, а потім виявилося, що він розпочався ще в січні. І ми не повинні вважати, що знаємо, де він почнеться. Ми можемо вдивлятися в карти, малюючи уявні лінії, що розділяють російські війська навпіл, і розробляючи хитромудрі маршрути до Криму. З'явилися повідомлення про підготовку українських військ до наступу на схід від Дніпра в Запорізькій області на півдні України, і навіть нещодавні повідомлення про активність в цьому районі. Інші задаються питанням, чи може бути більше можливостей на Донбасі, особливо якщо російські сили в регіоні вичерпали себе. Але це саме той аспект наступу, про який найважливіше тримати росіян у здогадках.
росіяни, схоже, найбільше стурбовані загрозою для Криму. Ми знаємо про посилену російську оборону, що включає складні комплекси укріплень, так звані "зуби дракона", міни і рови, призначені для того, щоб перехоплювати бронетехніку ще до того, як вона зможе дістатися до військ, що обороняються в окопах. Вірогідно, вони також занепокоєні можливим вторгненням на сусідню російську територію, що, безумовно, було б незручним для москви, хоча навряд чи є пріоритетом для України.
Як регулярно підкреслюють у Києві, мало хто знає про реальні плани, і ці плани можуть змінитися. Тому немає сенсу надто багато спекулювати на тему "коли, де і як". Ми можемо бути впевнені лише в тому, що українці мають намір перехопити ініціативу у росіян, і що після цього відкривається ціла низка можливостей. Якої б форми не набув наступ, основне стратегічне питання залишиться незмінним: чи можуть ці операції змінити хід війни?
Частина наративу, що підтримується витоками інформації з Пентагону, полягає в тому, що українське командування може не отримати іншого шансу виграти цю війну. Якщо їхній наступ досягне таких же незначних успіхів, як і наступ росії, то ті, хто вважає, що ця війна приречена на безперервний глухий кут, отримають підтримку, а вимоги якнайшвидшого врегулювання на основі нинішнього розподілу територій зростуть. У зв'язку з цим перша мета українського наступу – продемонструвати своїм міжнародним прихильникам, що вони варті подальших інвестицій. Для цього необхідно звільнити значну частину території. Друга, і головна мета – переконати росіян піти звідти.
Стандартний наратив передбачає, що росіяни можуть продовжувати цю війну до нескінченності, оскільки путін залишається непохитним лідером і не може змиритися з поразкою. Проте російська стратегія зазнала низки змін і поворотів протягом війни, і це може статися знову. Ніхто не скаже, що москві байдужий результат цих боїв. Якби це було так, вони не присвятили б стільки ресурсів для перемоги і не зациклилися б на Бахмуті. Очевидною є необхідність пріоритетного впливу на дислокацію російських військ, оскільки зростає відчуття, що вони повинні мати щось у резерві, щоб захистити свої здобутки. Стратегічний аргумент, наскільки можна судити, виграли ті, хто вважає, що Крим і підступи до нього мають бути збережені за будь-яку ціну. Але чи означає це, що хтось у кремлі може подумати про втрату позицій на Донбасі, коли останні кілька місяців він витратив на спроби окупувати ще більше цієї території? Як зазначає Мік Райан у своїй публікації, в міру того, як можливості Гєрасімова будуть виснажуватися, йому доведеться приймати важкі рішення.
Цікаве есе боса "Вагнера" Євгєнія Прігожина, опубліковане 14 квітня, було покликане підтримати фракцію жорсткої лінії на випадок успішного контрнаступу України – події, яку він, схоже, вважає цілком імовірною. У цьому есе він стверджував, що якщо це станеться, російська "глибинна держава" (визначена як "спільнота навколодержавних еліт, які діють незалежно від політичного керівництва держави і мають тісні зв'язки та власний порядок денний") підштовхне кремль до поступок задля швидкого завершення війни, хоча це й "зрадить" російські інтереси. (Деякі версії цього есе звучать так, ніби він закликає до завершення кампанії, але ці цитати стосуються аргументів, які він намагався заперечити). Прігожин вважає, що ця глибинна держава вже саботує російські військові зусилля, оскільки її члени сумують за своїм комфортним життям. Він переконує, що капітуляція неможлива частково тому, що перемога України є неприйнятною, оскільки ця країна зараз занадто вороже налаштована до росії. А також тому, що, на його думку, в разі поразки росії "радикальні національні почуття" в рф посиляться настільки, що згуртують націю, щоб об'єднатися для перемоги над Україною. Це відчайдушні речі, які підтверджують, що в елітах немає єдиної думки щодо того, що робити з цією війною.
путін і його командири не можуть дозволити собі помилитися у прийнятті ще багатьох важливих стратегічних рішень. Якщо вони це зроблять, то зіткнуться з перспективою не лише безперспективного глухого кута, але й принизливого відступу. Я менше за інших переконаний, що вони можуть продовжувати відмахуватися від однієї невдачі за іншою просто тому, що це те, що можуть робити авторитарні поліцейські держави, вдаючи перед своїм народом, що нічого серйозного не сталося. Невпевненість і дезінформація можуть завести вас надто далеко.
