Для багатьох мобілізованих 26 днів на навчання - це надто мало. І вони про це самі кажуть. Але додають, що ті, хто хоче чогось навчитись, той навчиться.
За словами полковника Олексія Шевченка із Академії Сухопутних військ, найскладніший для новобранців перший тиждень.
"Найскладніше – адаптуватися до умов військової служби. Не секрет, що люди приходять із різних верств населення, з різним рівнем освіти, з різних побутових умов. Найважче – це в перші дні адаптуватися до суворого режиму, чіткого графіку, звикнути до того, що потрібно чітко виконувати накази. Це перша умова. Якщо її виконати, то можливе навчання за будь-якою спеціальністю", - каже Шевченко.
Олексій Шевченко. Фото: Андрій Поліковський / iPress.ua
"Всіх хвилює питання, чи поїдуть вони звідси прямо на виконання бойових завдань у зону АТО. Можу з певністю сказати, що відразу (на фронт - ред) ніхто не поїде. Тому що підготовка кожного фахівця полягає спершу у підготовці в навчальному центрі, а потім впродовж не менше двох тижнів у військових частинах, де проводиться бойове злагодження підрозділів. Тільки після того Генштаб і командуванням видів військ визначить термін відправлення кожного окремого підрозділу, виходячи із його готовності", - заявив Шевченко.
Військові викладачі та інструктори не просто навчають новобранців, але й коригують навчальну програму відповідно до тих обставин, які висуває війна на Донбасі.
Фото: Андрій Поліковський / iPress.ua
Наприклад, танкістів вчать ефективно протистояти ворогові саме у танковому бою.
"Сьогодні в Академії Сухопутних військ розроблені специфічні програми підготовки, які ми вже протягом року постійно коригуємо, враховуючи досвід застосування військ, побажання і відгуки командирів частин, побажання тих солдатів, які навчалися у нас", - каже Олексій Шевченко.
iPress.ua вдалося поспілкуватися зі звичайними новобранцями, які зараз навчаються на Яворівському полігоні. Хтось із них пішов до війська сам, когось призвали. Але всі зробили свій вибір свідомо. "Косити" від армії ніхто не хотів.
"У цивільному житті актор. На війні - сапер"
Олександр із Козової (Тернопільської області) до того, як його призвали працював електриком в РЕСі. Розповідає про те, як правильно розміновувати і чого встиг навчитися за майже місяць часу.
Олександр. Фото: Андрій Поліковський / iPress.ua
На камери передає привіт сім'ї і обіцяє через рік повернутись.
Андрій Зозуля із Корсунь-Шевченківського Черкаської області до мобілізації був механіком по сцені районного будинку культури та актором театру малих форм естради. Навіть позивний у нього співзвучний із його роботою - "Актор". Сьогодні він командир саперного відділення. Розповідає, що всі хлопці у його підрозділі – патріоти України.
Андрій Зозуля. Фото: Андрій Поліковський / iPress.ua
"У нас тут хлопці із усіх куточків України. Ми стали однією сім'єю. Ми обмінялись телефонами. Солдатська дружба скріпляє", - каже Андрій Зозуля.
У нього на плечі висять маленькі рукавчики. Андрій Пояснює, що їх йому в дорогу дав племінник – "щоб руки не мерзли".
Василь із Чортківського району Тернопільської області пішов до війська добровольцем. Йому 48 років. Хоча виглядає чоловік старшим. Попросився в інженерні війська – сапером. Одягнутий у форму нового зразка із шевроном "ПТН-ПНХ" на рукаві.
Василь. Фото: Андрій Поліковський / iPress.ua
"Треба йти і пішов. Хочу, щоб в Україні був мир і спокій. Пішов за своїх внуків. Хочу, щоб вони жили у європейській державі, а не під ковпаком у Путіна", - коротко відповідає новобранець. Каже, що служив колись в армії, був кулеметником.
"Будемо надіятись на наш патріотизм і на перемогу", - каже Василь.
Коли його питають про те, що йому подобається робити, він серйозно відповідає: "Підривати міни, стріляти з автомата".
"Хотілося б новішу техніку, але дякуємо й за цю"
Наступне поле – стрільби із БМД (бойової машини десанту). Тут новобранці відпрацьовують точність стрільби на стареньких бронемашинах. Судячи із того, що ні спереду, ні позаду бронемашини немає слідів гусениць, стріляють бійці у статичному положенні.
Після виконання вправи з машини виходять двоє чоловіків у формі.
Сергій. Фото: Андрій Поліковський / iPress.ua
Один із них Сергій. Він сержант. Родом із Рівненської області, село Бабин. На Яворівському полігоні вчиться на оператора-навідника БМД. До цього не мав відношення до бронетехніки, колись служив піхотинцем. А у мирному житті був менеджером, працював керівником торгового відділення. Дома залишив дружину і трьох дітей.
"Батьківщину захищати все одно комусь треба", - каже Сергій, посміхаючись під прицілом десятка телекамер.
Він спокійно розповідає про те, яке завдання відпрацьовує сьогодні його команда – знищення БТРа, групи піхоти і мінометного розрахунка.
"Тут є гармата 2А42, курсовий кулемет спарений ПКТ із гарматою і є установка на ПТУР. Але сьогодні ми за командою не використовували ракету ПТУР. Ми лише виконували завантаження боєприпасів на гармату 2А42 і на кулемет. Але, оскільки відбулася заминка, гармата не вистрілила. Таке буває", - каже Сергій.
Розповідає, що за 6 хвилин екіпаж БМД може повністю підготувати машину до бою і вести вогонь.
"Якщо красиво обстріляти танк – верхню частину башти і розбити триплекси, то танк зупинитись на деякий час і осліпне", - розповідає Сергій. Додає, що єдиний мінус – стара техніка.
Фото: Андрій Поліковський / iPress.ua
"Роки вже не ті. Машина старша від мене. Надіємось, що буде все таки новіша техніка, що держава згадає про нас. Захисники Батьківщини потребують новішої техніки. Але дякуємо й за це", - каже Сергій і на камери передає привіт дружині і дітям.
"Сьогодні вперше стріляли із "Граду". Це не страшно. Ці звуки нас збуджують"
Виконання стрільб із БМ-21 "Град" – було головною подією дня. З нагоди приїзди на полігон юрби журналістів, "Град" зарядили аж десятьма ракетами.
Не на камеру військові зізнаються, що щодня вистрілюють по 2-3 ракети, щоб навчити усіх мобілізованих.
Анатолій Чебан родом із Чортківського району Тернопільської області. Геть молодий із рудою борідкою, яка надає йому трохи комічного і геть не військового вигляду.
Анатолій Чебан. Фото: Андрій Поліковський / iPress.ua
Після виконання стрільб хлопець помітно хвилюється.
У мирному житті Анатолій був екологом. До війська потрапив за повісткою. Для нього це також останній тиждень навчання на полігоні і перші стрільби із БМ-21 "Град".
"Викладачі навчили всього, чого могли навчити – від технічної підготовки машини, ремонту до бойового обслуговування", - розповідає Анатолій.
"Емоційно я не можу переказати вам свої відчуття. Посиділи б разом зі мною, то зрозуміли б. Але не дуже страшно, - каже чоловік. - Ми сьогодні стріляли перший раз. Бажано частіше стріляти".
Розповідає, що на полігоні видали все – форму, берці, термобілизну. "Нема на що жалітись", - додає. Не дали хіба касок і бронежилетів, але їх бійцям вже видадуть безпосередньо на місці постійної дислокації військових частин.
Орест Габуза. Фото: Андрій Поліковський / iPress.ua
Напарник Анатолія а із розрахунку БМ-21 "Град" – Орест Габуза родом із Чернівецької області. До війни був збиральником меблів. На полігоні вже місяць. Наприкінці цього тижня також поїде у свою частину. Після залпу не приховує своєї радості.
"Ми не боїмося цих звуків. Вони нас збуджують", - каже Орест Габуза. Каже, що мобілізованим не бракує нічого, харчування відмінне.
Білорус, ветеран Афганістану пішов на війну добровольцем
Святославу Градову 46 років. Він білорус. На полігоні він командир розрахунку БМ-21 "Град". До того, як поїхав на навчання, жив у Києві. У 1987-89 роках воював в Афганістані. Кавалер медалей за бойові заслуги та за відвагу. Каже, що не хоче, щоб молодь гинула на війні, тому й пішов воювати добровольцем.
У цивільному житті був звичайним бригадиром на будівництві. В його мові ледь відчутний білоруський акцент.
Святослав Градов. Фото: Андрій Поліковський / iPress.ua
"За першим призовом прибув у військкомат, щоб добровільно піти служити. Чому? Бо діти малі… Якщо не я, то дітей заберуть. Я думаю, що я правильно вчинив. Я тут живу, в Україні. Життя змусило", - розповідає він. Дома у нього залишились вже дорослі діти і двоє маленьких онуків.
Градов каже, що люди на полігоні мають бажання навчитись, а те, що на це відведено лише місяць – не перешкода.
"Що буде далі? Нехай призивають в армію. Вона з нас формується. І нехай виставляють нас там (на Сході - ред), щоб ми більше не пускали на територію України жодного окупанта", - каже він.
Його розрахунку вдалося вразити ціль на оцінку "добре". Стріляли хлопці на відстань 8 км. Навчитись так стріляти за місяць – це справді добре.
Фото: Андрій Поліковський / iPress.ua
Святослав Градов каже, що його бойовий розрахунок вже спрацювався, то ж хлопці хотіли б отримати призначення в одну бойову частину.
Вчитель біології став навідником БМП
Павлу Мигуну 45 років, він працював завідувачем відділу біології та сільського господарства у Вінницькій обласній станції юних натуралістів, методист, відмінник освіти України. Коли прийшла повістка, він не вагався жодної секунди. Раніше планував йти до армії санінструктором, але такої штатної одиниці нема, то ж довелось йти за скеруванням військкомату.
Павло Мигун. Фото: Андрій Поліковський / iPress.ua
"Для мене це було невідомим, я був ракетником. А зараз командир відділення БМП. Все сприймається зовсім по-новому і з більшою відповідальністю. Труднощів немає. Єдине – багато нового, доводиться все вчити, здобувати нові знання", - ділиться враженнями новобранець
За його спиною бійці відпрацьовують норматив на завантаження боєприпасів до БМП, трохи далі інші екіпажі відпрацьовують вправи з стрільби. Ревуть мотори БТРів, кулемети стріляють, заглушуючи тихий, спокійний голос учорашнього біолога. Такі практичні заняття у новобранців відбуваються кожного дня.
Він розповідає, що знань отриманих у навчальному центрі ще недостатньо.
"За 26 діб людина не спроможна здобути те, що було зовсім невідомим. Бойовий дух є. Намагаємося вивчити все, що нам дають інструктори і викладачі", - каже Павло Мигун.
Фото: Андрій Поліковський / iPress.ua
"Спочатку було дійсно складно, бо техніка і освіта – це різні спеціальності. Але завдяки інструкторам все проходимо ще раз поки не засвоїмо", - розказує командир.
Прапор України, який сапери візьмуть з собою на фронт. Фото: Андрій Поліковський / iPress.ua
Молоді офіцери працюють інструкторами для мобілізованих
Активна участь у навчанні військовозобов’язаних, які були призвані до війська під час четвертої хвилі часткової мобілізації – це також й іспит на командирську зрілість для юнаків, які лише готуються стати офіцерами. Нехай терміни навчання стислі і на розгойдування часу фактично не має, але хлопці справляються. Серед інструкторів – курсанти Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Володимир Білик – курсант 4 курсу факультету підготовки спеціалістів інженерних військ та військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту. Він – командир взводу мобілізованих військовослужбовців, хоча усі його нинішні підлеглі годяться майбутньому офіцеру як мінімум у дядьки.
Володимир Білик. Фото: Володимир Скоростецький
"Однак, у взаємостосунках – жодного панібратства чи зверхньості. Мобілізовані розуміють, що курсант-четвертокурсник має набагато більше знань та практики. – На перших порах хвилювався. Не без того. Адже отримати під командування декілька десятків дорослих чоловіків, звичайно, відповідально, – розповідає курсант Білик. – Однак, під час Другої Світової війни хлопці значно молодші за мене командували значно більшими підрозділами. Тому, опанував себе і сконцентрувався на педагогічному процесі. І захопився ним".
"За чотири роки навчання об’єм знань отриманий нами в Академії просто шалений. Моє завдання – передати їх мобілізованим. Навчити їх працювати в команді. Під час занять роблю акценти на тому, що у першу чергу знадобиться бійцям на передовій. А це правила постановки різного типу мінних полів та загороджень: протитанкових та протипіхотних. Вчу, як ставити та знімати розтяжки. Як креативно мислити в цьому плані та розпізнавати аналогічні "закладки" ворога. Адже зняти міну чи розтяжку це також ціла наука. Вивчаємо різні типи інженерних боєприпасів, кумулятивні та зосереджені заряди", - каже курсант.
Додати коментар
