Щодо останньої. Цього літа уже вп'яте "перлина на березі Чорного моря" наступає на п'яти світовим фестивальним локаціям. Звісно, Україна в сенсі кіно - це не Італія і не Франція. Одеса - не Берлін і не Венеція. Але в нас є всі шанси до них наблизитися.
За 4 попередні роки ОМКФ відвідали плюс-мінус 400 тисяч глядачів. І щоразу - їхня кількість збільшувалася. Скільки гостей цьогоріч подивляться фільми? Скільки з них зроблять свій внесок у визначення переможця, який отримає нагороду Золотий Дюк? Цього поки не відомо. Та ситуація в Україні накладає свій відбиток. Протягом зими організатори постійно шукали відповідь на запитання: "Проводити фестиваль чи ні?"- про що відверто зізнається Президент ОМКФ Вікторія Тігіпко. А прямо напередодні урочистого відкриття, вранці 11 липня, на сході країни загинули десятки людей. Що додало у церемонію хвилину мовчання.
Уперше за всі роки ОМКФ червоний хідник розстелили не перед Одеським оперним, а перед (точніше - збоку) Театром музкомедії. Причина перша: відсутність порозуміння з Міністром культури. Мовляв, ціну за оренду Міністерство виставило аж надто завищену: близько 850 тис грн. І це без оплати комунальних, - скаржаться організатори. Причина друга: Одеський фестиваль вирішили проводити максимально скромно. Хоч він і ювілейний, але війна в країні ставить вето на пафос.
Так і розпочався 5 фестиваль, який, зазвичай, перетворює Одесу на Канни. Без зайвого пафосу, але з завищеними сподіваннями. Бо кіно в нинішній ситуації має не розважати, а мотивувати. Піднімати національну свідомість і налаштовувати на патріотичний лад. Чи вдасться? Фестивальний тиждень покаже.
Додати коментар
