"Заради Бога, ця людина не може залишатися при владі". Це були слова президента Байдена у Варшаві через місяць після того, як владімір путін відправив російські війська в Україну вдруге з моменту вторгнення на Східну Україну і Крим у 2014 році.
Однак, як це часто трапляється з вигуками Байдена (наприклад, його чотири публічні заяви про те, що Америка зобов'язується захищати Тайвань), представники адміністрації поспішили пояснити, що президент не оголошував нову політику Сполучених Штатів.
"Президент говорив про те, що не можна дозволити путіну здійснювати владу над своїми сусідами або регіоном. Він не обговорював владу путіна в росії або зміну режиму", – пояснив речник Білого дому.
Це була та сама гарантія безперервності режиму, яку американські адміністрації регулярно надають світовим тиранам в ім'я уникнення провокацій та ескалації, незалежно від того, наскільки жахливо вони поводяться з власним народом або наскільки агресивною є їхня поведінка по відношенню до сусідів чи Сполучених Штатів.
Це можна назвати синдромом зворотного Іраку. Повалення Саддама Хусейна після американського вторгнення до Іраку у 2002 році широко розглядається як головна зовнішньополітична помилка адміністрації Джорджа Буша – і це незважаючи на численні війни Саддама проти інших країн, його сприяння терористичній діяльності, кримінальне переслідування власного населення, особливо етнічних меншин, і ранню розробку зброї масового знищення, від якої він, очевидно, відмовився на момент американського вторгнення.
Після відкликання Байденом свого коментаря про зміну режиму, що нагадує декларацію Обами-Байдена про те, що сирійський президент Башар Асад "повинен піти", путін лише розширив своє жорстоке вторгнення в Україну. російського диктатора звинувачують у скоєнні воєнних злочинів, вбивстві сотень тисяч українських і російських солдатів і тисяч українських чоловіків, жінок і дітей, вимушеному переселенні мільйонів людей і руйнуванні десятків історичних міст – і все це в рамках систематичних зусиль, спрямованих на знищення української культури, мови і національної ідентичності шляхом культурного і фактичного геноциду.
Після останнього звірства путіна – безглуздого бомбардування житлових комплексів у Києві та інших містах, внаслідок якого загинуло більше десятка невинних цивільних осіб, зокрема літніх людей і дітей, – президент України Володимир Зеленський заявив: "Держава зла вкотре демонструє свою сутність, просто вбиваючи людей серед білого дня, руйнуючи, знищуючи все живе".
Після нещодавньої російської атаки на міські райони перша леді України Олена Зеленська заявила: "Руйнувати життя інших – огидна звичка наших сусідів. Але ми будемо наполегливі".
Як заявив Байден більше року тому, путін повинен піти. Але як? Безумовно, не шляхом українського чи західного вторгнення в росію. Байден здригнувся від перспективи навіть безпольотної зони НАТО: "Це ж Третя світова війна".
Як повідомляється, минулого тижня Україна спробувала завдати хірургічного удару по путіну, але безпілотник з бомбою не долетів до цілі, а жорсткі заходи безпеки москви роблять шанси на успіх такої операції примарними. Навіть якби путін зустрівся з якоюсь навмисною або випадковою фатальною подією, чи закінчиться його "держава зла" разом із ним? Чи, можливо, вона складається з цілого урядового істеблішменту, який поділяє його жорстокі методи та агресивну жагу до розширення територіальних та ідеологічних амбіцій росії? Якби німецьким змовникам вдалося вбити Гітлера, чи впала б нацистська система?
Навіть якщо усунення путіна саме по собі не було б достатнім для припинення російської кривавої кампанії, усунення верховного лідера росії значно послабило б режим, можливо, навіть фатально. Зеленський визнає нерозривний зв'язок між діями путіна і його перебуванням при владі. Але якщо Байден сказав, що його влада повинна закінчитися до того, як закінчиться війна, то Зеленський вважає війну основою влади путіна.
"Вся ця війна, яку ви ведете – ви, росія – це не війна з НАТО, як брешуть ваші пропагандисти, – сказав Зеленський. – Це не за щось історичне. Це війна за те, щоб одна людина залишилася при владі до кінця свого життя".
Для обох президентів кінець путінського режиму фактично означав би кінець війни. Але якщо інтрузивні військові дії Заходу проти російської держави не обговорюються, а цілеспрямована атака на особу путіна є фактично неможливою, то яким є інструмент для відходу путіна?
Відповідь на питання про зміну режиму в росії має виходити від російського народу. Захід може допомогти, застосувавши свою найпотужнішу зброю, ту саму, яка зруйнувала залізну завісу: правду.
Коли Рональд Рейган оголосив Радянський Союз "імперією зла", це викликало глузливі коментарі з боку декого на Заході, хто вважав чорно-білий моралізм легковажним. Але за залізною завісою люди в містах і селах, в ГУЛАГах і тюремних камерах почули ці слова американського президента і були зворушені – натхненні тим, що хтось важливий за межами похмурого і відчайдушного світу, який їм нав'язали, знає різницю між правильним і неправильним, добром і злом, свободою і рабством.
Байден прямо спростовує путінські виправдання своєї варварської поведінки, але він повинен очолити узгоджену західну кампанію з донесення правди до російського народу, спрямовану на підтримку тих, хто шукає новий шлях вперед. Вони повинні бути переконані, що агресія путіна не тільки є злом за своєю суттю, але й приречена на поразку.
Український народ довів свою мужність, компетентність і відданість власній свободі. Захід повинен дати йому саме зараз всю зброю, необхідну для рішучої перемоги над путінською агресією.
Про автора: Джозеф Боско працював директором у справах Китаю в Міністерстві оборони США з 2005 по 2006 рік і директором з питань гуманітарної допомоги та ліквідації наслідків стихійних лих в Азійсько-Тихоокеанському регіоні з 2009 по 2010 рік. Він служив у Пентагоні, коли путін вторгся в Грузію, і брав участь у дискусіях Міністерства оборони щодо реакції США. Зараз він є науковим співробітником Інституту корейсько-американських досліджень (ICAS) та Інституту тайваньсько-американських досліджень (ITAS). Раніше він обіймав посаду старшого наукового співробітника Центру стратегічних і міжнародних досліджень і Азіатсько-Тихоокеанської програми Атлантичної ради, а також входив у делегацію міжнародних спостерігачів під час історичних президентських виборів у Тайвані 2000 року.
Джерело: The Hill
