Кілька днів тому Financial Times повідомила, що рівень перехоплення балістичних ракет українською системою протиракетної оборони знизився з близько 37% у серпні до лише 6% у жовтні, незважаючи на меншу кількість запусків балістичних ракет.
Це збігається з тим, що росія завдала кількох значних ударів по оборонній промисловості України, зокрема по чотирьох заводах, що виробляють безпілотники і компоненти для них, а також по політично чутливих цілях, таких як представництво ЄС у Києві і будівля Кабінету міністрів, де російським балістичним ракетам вдалося обійти українську ППО.
У цій публікації подано деякі міркування щодо найбільш правдоподібних пояснень погіршення роботи українських систем протибалістичної оборони та розглянуто можливі заходи для розв'язання цієї проблеми.
російська загроза балістичними ракетами
Два типи російських звичайних балістичних ракет часто застосовуються проти українських цілей: балістична ракета малої дальності 9М723 наземного базування і балістична ракета середньої дальності Х-47М2 "Кинджал" повітряного базування.
Ракета 9М723 була прийнята на озброєння у 2006 році і має офіційну дальність польоту 500 кілометрів. Х-47М2, яка по суті є адаптованою й дещо модифікованою версією 9М723 для використання з повітря, була прийнята на озброєння у 2017 році і має дальність польоту від 1500 до 2000 кілометрів.
Обидві балістичні ракети коректніше описувати як унітарні аеробалістичні або квазібалістичні системи. Хоча їхні траєкторії нагадують балістичну дугу, вони не є повністю балістичними, і обидві здатні виконувати агресивні кінцеві маневри, особливо вздовж бічної осі польоту (тобто з поперечним зміщенням відносно землі).
Ці маневри покликані ускладнити а, в ідеалі, унеможливити перехоплення. Чим непередбачуваніша траєкторія польоту, тим більше кінетичної енергії перехоплювачі мають витрачати на утримання курсу, і тим важче застосовувати випереджувальне наведення. Це збільшує навантаження на алгоритми наведення, скорочує час реакції і, зрештою, підвищує ймовірність промаху.
Здатність російських балістичних ракет виконувати кінцеві маневри не є ні новою, ні несподіваною. Американська MGM-140 ATACMS, яка надійшла на озброєння приблизно за 15 років до 9М723, так само здатна до таких маневрів. Крім того, західні перехоплювачі ПРО, зокрема PAC-2 GEM-T, PAC-3 MSE і Aster-30B1/0B1NG, – були спеціально розроблені з урахуванням саме такого профілю загрози.
Водночас, згідно з повідомленням Financial Times, росії вдалося адаптувати траєкторії своїх балістичних ракет так, щоб ще більше ускладнити їх перехоплення і знищення.
Адаптація траєкторії
Однією з причин зростання успішності прориву крізь українську систему ПРО балістичних ракет, згідно з повідомленням Financial Times, є використання більш крутих кінцевих траєкторій, ніж це спостерігалося раніше.
Це принаймні більш-менш правдоподібне пояснення. Як я зазначав у статті FT, ці коригування траєкторій відносно легко реалізувати за допомогою бортового комп'ютера і програмного забезпечення для планування місій. Інакше кажучи, модифікації обладнання, які складніше виконати і які ризикують порушити усталені ланцюги постачання, не потрібні.
Так само як західні виробники постійно вивчають дані з України для вдосконалення своїх алгоритмів ПРО, російські розробники ракет, ймовірно, роблять те ж саме для своїх ударних ракетних систем. Вони могли помітити, що ракети, запущені по крутих кінцевих траєкторіях, досягають вищих показників проникнення порівняно з ракетами, запущеними по пологих траєкторіях, і згодом повторили цей успіх у більших масштабах.
Чому крутіші траєкторії можуть бути успішнішими? Одне з пояснень полягає в тому, що крутіша траєкторія збільшує вертикальну швидкість ракети, скорочуючи вікно перехоплення на фінальній ділянці. Це зменшує час, доступний перехоплювачам для виявлення, захоплення цілі та нарощування власного вертикального імпульсу, особливо якщо вони раніше були краще оптимізовані під пологіші траєкторії.
Хоча пологіші траєкторії теоретично дають більшу маневровість, ця перевага може бути менш значущою проти перехоплювачів типу PAC-3 MSE, які відомі своєю високою маневреністю. Тому цілком ймовірно, що російські конструктори дійшли висновку й емпірично це підтвердили, що якщо бічному маневру можна протидіяти, то скорочення часу реакції за рахунок крутіших траєкторій дає кращі шанси на успіх, навіть ціною обмеженішої бічної маневровості.
Альтернативні пояснення зниження рівня перехоплення
Існує ще щонайменше два правдоподібні пояснення зниження успішності української ПРО проти балістичних ракет.
По-перше, росія може дедалі частіше застосовувати балістичні ракети поза зонами, захищеними системами Patriot або SAMP/T. Інакше кажучи, замість спроб масовано прорвати українську ПРО, російські оператори б'ють туди, де Україна завідомо не розгортає їх через нестачу таких систем.
Наприклад, останні місяці побільшало ударів балістичними ракетами по цілях на передньому краї та в найближчому тилу. Якщо Україна не маневрує у цих районах Patriot чи аналогами для "SAMbush" (раптових засідок із використанням далекобійних ЗРК проти повітряних цілей поблизу фронту), дефіцит систем ПРО змушує пріоритезувати розгортання значно глибше за лінією фронту. У такому разі удари по прифронтових цілях лишаються природно неприкритими.
Аналогічно Україна захищає лише кілька найбільших міст і об'єктів критичної інфраструктури, тоді як багато інших лишаються без ПРО. Тому й декларована мінімальна потреба – щонайменше десять додаткових вогневих підрозділів Patriot для базового загальнонаціонального прикриття (понад уже наявні приблизно сім-вісім).
Щоб коректніше оцінити ефективність ПРО, потрібні дані не лише про кількість пусків і збитих балістичних ракет, а й про число спроб перехоплення. Таких даних не надають, тож "сухі" відсотки мають обмежену цінність без контексту й якісних пояснень.
По-друге, через гострий дефіцит перехоплювачів Україна, ймовірно, дедалі частіше виділяє по одному перехоплювачу на кожну ціль. Натомість на старті експлуатації Patriot ПС ЗСУ нерідко пускали по дві-три ракети на одну ціль, що видно принаймні на одному відео.
Незалежно від успішності окремого перехоплювача, запуск декількох перехоплювачів значно підвищує загальну ймовірність перехоплення. Коли Україна обмежується одним перехоплювачем на одну ціль, шанс успішного перехоплення закономірно падає.
Щоправда, це не повністю пояснює останнє просідання, адже нестача перехоплювачів триває місяцями і вже мала місце у серпні, коли показники перехоплень, за повідомленнями, були вищими. Втім, цей чинник обов'язково слід враховувати при оцінці нинішньої та майбутньої ефективності української ПРО.
Зрештою, зниження кількості перехоплень, ймовірно, є результатом збігу низки факторів, лише деякі з яких промітні ззовні і без доступу до засекречених джерел.
Уроки та висновки для України і Європи
Цей епізод ілюструє безперервний цикл адаптації і контрадаптації, що й надалі залишається центральним у війні, зокрема у сфері звичайних ракет. Так само, як росія, ймовірно, використала дані про перехоплення, щоб підвищити проникності своїх ракетних систем, західні виробники майже напевно аналізують ті самі дані просто зараз, намагаючись звести нанівець тимчасову російську перевагу і знову підвищити показники перехоплення.
Водночас існують чіткі межі можливостей ПРО, особливо проти балістичних ракет. Навіть якщо Lockheed Martin і Raytheon вдасться відновити коефіцієнт перехоплення PAC-3 MSE з одного пострілу до 60-70% по російських балістичних цілях, яким він, за повідомленнями, був до нещодавнього просідання, баланс між наступальними і оборонними витратами залишається притаманно несприятливим для захисника.
Отже, наступальні ракетні спроможності України необхідно прискорювати паралельно зі зміцненням її ПРО. Пріоритетом має стати надання Україні можливості наносити удари по ланцюжку постачання балістичних ракет і виробничих потужностях всередині росії, де це можливо.
Це також важливий урок для європейських держав, які готуються до війни з росією. Ймовірно, досягнуто точки зменшення віддачі, коли подальші європейські інвестиції в недосконалу архітектуру ПРО приносять лише незначні вигоди за велику ціну. Замість цього європейські держави повинні нарешті взяти на себе зобов'язання щодо широкомасштабного виробництва і придбання звичайних ударних сил і засобів, здатних протистояти російським наступальним діям і реально загрожувати відплатою.
