Повоєнний світовий порядок мертвий, причина: рани, завдані самим собі. Контраст підтримки, наданої Україні та Ізраїлю, виявляє фатальну ваду західного лідерства: його майже не існує.
Тріумф і вина Ізраїлю. Попередження Тайваню та іншим
Ізраїль перетнув дуже небезпечну межу, яка ставить під загрозу військовослужбовців та їхніх утриманців в усіх країнах світу в майбутніх конфліктах, якщо тактика саботажу ланцюгів постачання пошириться. Ті, хто виправдовує або святкує те, що Ізраїль щойно зробив з Ліваном, так само погані, як і ті, хто радіє, коли ракета "Хезболли", Хамасу або Хуситів влучає в чийсь дім.
Саме вони несуть найбільшу відповідальність за триваючий крах післявоєнного порядку і заміну його чимось жахливим. Кожна цінність, заради якої так багато пожертвували ті, хто воював і переміг у Другій світовій війні, перебуває під загрозою.
Історія не повторюється тому, що вона повинна повторюватися. Ті самі погані ідеї просто з'являються знову і знову, як дух Саурона у "Володарі перснів" Толкіна – доки його не позбавлять влади. Старі виправдання злочинів відкопуються і відновлюються, і незабаром всі знову починають наполягати на тому, що все, що Ми робимо, є правильним, тому що Ми – Хороші Хлопці, а наші вороги менш ніж люди і заслуговують на будь-який біль, який Ми вважаємо за потрібне заподіяти.
Ось чому так багато людей так довго боролися за створення законів, які б регулювали поведінку під час збройного протистояння. Це такі правила, як не вбивати полонених або безглуздо вбивати цивільних, утримуватися від артилерійських ударів по населених пунктах або не використовувати касетні боєприпаси поблизу некомбатантів. Вони не ідеальні, але вони встановлюють певний стандарт. Це вже щось. Фундамент, від якого можна відштовхуватися.
Ті, хто порушує ці правила, маркують себе. Не в моральному сенсі, а в прагматичному: якщо ти вирішив когось жорстоко покарати без потреби, ти зобов'язаний робити це з усіма. Якби мораль і етика коли-небудь дійсно переважали в обговоренні міжнародних справ, то дії путіна і Нетаньягу вважалися б однаковими за своєю суттю злочинами.
Ця сувора правда є отруєною чашею, з якої більшість лідерів і мудреців так званого західного світу вирішили сьорбнути, на свій вічний сором. Їхнє рішення наразі підриває і, зрештою, руйнує всі зусилля, спрямовані на збереження демократії та спротив автократії в усьому світі.
Найбільша загроза безпеці, з якою зараз стикаються американці та їхні союзники, – це їхнє власне лицемірство щодо підтримки України та Ізраїлю. Це є потужним попередженням Тайваню, Японії, В'єтнаму чи будь-якій іншій країні, занепокоєній намірами Китаю: ви будете принесені в жертву.
Сумна доля Тайваню. Китаю не обов'язково вторгатися, щоби захопити контроль
Американські лідери, зокрема, не мають "сталевих яєць", як казали мої сержанти, що проходили військову підготовку, щоб воювати з Китаєм за Тайвань. Всі їхні розмови про інше – це просто блеф. Тільки Ізраїль завжди отримає той рівень підтримки, який США вдають, що зобов'язані надавати своїм союзникам, і це є наслідком сорока років тісних особистих зв'язків між впливовими людьми цих двох країн.
Так само, як і в Україні, у разі загрози ядерної ескалації американські лідери можуть знайти будь-який привід, щоб не воювати. Отже, Китай має відкриті двері для ізоляції Тайваню від своїх союзників, використовуючи явний страх Америки.
Шлях Китаю до захоплення Тайваню без жодного пострілу передбачає використання американського лицемірства, щоб розділити Сполучені Штати із союзниками в ході повільної, навмисної ескалації, яка змусить США зробити перший постріл. Америка буде представлена як така, що провокує непотрібний конфлікт, який вона не готова виграти, використовуючи союзників як зручні щити.
Базова ситуаційна карта західної частини Тихого океану під час кризи, скажімо, 2025 або 2026 року, коли Китай встановлює морський карантин, під час якого випадковим чином зупиняє судна для перевірки на наявність заборонених військових вантажів. Позначки + показують райони, де розташовані основні бази, з літерами, що позначають чотири авіаносні бойові групи, які Тихоокеанський флот може зібрати, перебуваючи за межами легкої досяжності. Золотими позначками позначена суверенна територія США, на яку Сполучені Штати можуть розраховувати в залежності від якості дипломатії Пекіна. Кільця дальності показують, куди Китай може долетіти з приблизно 100, 1000 і багатьма тисячами ракет. Американські ракетоносці тримаються на відстані 2000 км, якщо тільки вони не готові до тотальної битви.
Чим ближче до Китаю знаходиться база або операційна зона носія, тим більша небезпека для неї. На відстані близько 1000 км, незалежно від того, скільки ракет Пентагон розмістить на островах Рюкю, які наближаються до північного краю Тайваню, Китай завжди зможе випустити більше дронів і ракет по американських авіаносцях і морських піхотинцях, які діють на передовій, ніж вони можуть надійно збити, тому перші повинні триматися позаду.
Якщо США не дозволять виконувати бойові місії принаймні з японської території, то авіаносці і ланцюг Маріанських островів стануть єдиною передовою базою Сполучених Штатів. Це різко обмежує райони, по яких Китаю доведеться наносити удари або оборонятися в разі конфлікту, що обмежує і кількість бойової потужності, яку США могли б використати для прориву блокади, якби вирішили це зробити.
Китайські кораблі можуть стояти лише за кілька сотень кілометрів від їхнього узбережжя, перебуваючи під парасолькою протиповітряної оборони КНР і розширюючи її. Стає можливим постійно тримати десятки літаків у повітрі на схід від Тайваню, а це дає змогу причаїтися великій кількості підводних човнів. Дрони лише роблять географічну невідповідність більш переконливою, тому що в Китаї занадто багато точок запуску, щоб сподіватися на їх придушення. Пекін зможе дозволити своїй морській міліції і береговій охороні переслідувати і висаджуватися на борт торгових суден, що прямують до Тайваню, в той час як військові стоятимуть на варті далі, змушуючи іноземні судна ризикувати стати легкою здобиччю, якщо почнеться стрілянина.
Що робити Тайваню, стріляти першим? Тайбей буде зображений як такий, що розпочав війну, якої ніхто не хотів. Південна Корея і Японія опиняться під загрозою кошмарного сценарію, коли, як очікують у Вашингтоні, вони приєднаються до потенційно масштабної війни, спричиненої тим, що Китай "лише" інспектує деякі кораблі. Чому, зважаючи на те, як США повільно надають допомогу Україні, вони будуть ризикувати заради Тайваню в цій ситуації, якщо Китай не буде помітно готувати повноцінні сили для вторгнення?
Важливою перевагою Пекіна в цьому сценарії є можливість задавати темп і управляти ризиками. Якщо Сі впевнений, що США не підуть на війну з ядерною державою, порівнюючи ставлення Вашингтона до Ізраїлю та України, то вивчення того, як Японія і Південна Корея діятимуть під тиском, стає дуже привабливим. Якщо вони все ж таки відреагують силою, карантин завжди можна буде відмінити і оголосити його успішним.
Різкий контраст між американською підтримкою України та Ізраїлю є життєво важливим свідченням, публічною демонстрацією того, де насправді лежать пріоритети США. Ніхто не має жодних підстав вважати, що Сполучені Штати адекватно виконуватимуть будь-які зобов'язання, окрім тих, які вони взяли на себе перед Ізраїлем. Навіть священна П'ята стаття НАТО викликає підозри, оскільки потенціал її застосування збочено використовується в Україні для виправдання того, щоб не збивати російські дрони, які наближаються до повітряного простору НАТО або навіть входять в нього. Коли справа дійде до сутички, якщо є якийсь спосіб викрутитися, Вашингтон, очевидно, знайде спосіб це зробити.
Китаю не обов'язково вторгатися на Тайвань, щоб ефективно захопити контроль: йому достатньо лише один раз продемонструвати, що ніхто не зможе успішно втрутитися, якщо він вирішить напасти. Тайбей може повільно позбавлятися ресурсів і виснажуватися, коли вхідні вантажі стануть вразливими до перехоплення. Після того, як ви побачили, скільки коштує війна в Україні, навіть якщо ви не програєте, жоден демократичний лідер навряд чи швидко натискатиме на гачок у протистоянні з Китаєм. І якщо у вас немає свободи випустити тисячі ракет і безпілотників, які, як ви стверджуєте, плануєте розмістити біля китайського узбережжя для стримування Пекіна, вони не принесуть користі, навіть якщо матеріалізуються.
Хто може справді повірити, що США ризикнуть розв'язати ядерну війну через Тайвань, коли навіть найменш правдоподібна загроза такої війни з боку москви стримує підтримку України?
путін та Нетаньягу – союзники. Обидва знищують власний народ
путін з росії та Нетаньягу з Ізраїлю – два світові лідери, які найбільше об'єднані у своїй фундаментальній потребі спровокувати якомога більше конфліктів, щоб забезпечити власне виживання. Вони, хоча загальноприйнята думка зневажає цю незручну правду, є союзниками. Під керівництвом Нетаньягу Ізраїль став мовчазним і цілком охочим партнером путіна у просуванні хаосу на всьому Близькому Сході.
Обидва лідери залишаються при владі завдяки тому, що ті, хто хотів би прийти їм на зміну, зациклені на битвах за кордоном. Ізраїльська демократія скам'яніла під тягарем вічної війни за виживання, тоді як у росії її ніколи не було. В обох країнах домінують олігархи, які спрямовують національну політику в певному напрямку для забезпечення своїх інтересів. Кожному з них вигідна нестабільність у регіоні: Ізраїлю – тому що його лідери змушені перебувати у стані вічного конфлікту, щоб уникнути повільного захоплення країни релігійними екстремістами, росії – тому що путін хоче стати лідером глобальної ОПЕК, оскільки запаси викопного палива неминуче зменшуватимуться.
путін будує імперію, щоб пережити зміну клімату; Нетаньягу уникає в'язниці, залишаючись прем'єр-міністром на посаді, яку він обіймає виключно тому, що виконує те, чого хоче небезпечна група фанатиків ізраїльських ультраправих: етнічну чистку всіх територій, які вони вважають такими, що належали стародавньому Ізраїлю. Це поширюється і на сучасні Йорданію, Сирію та Ірак, де екстремісти претендують на біблійне право домінувати в регіоні аж до Тигру і Євфрату.
І путін, і Нетаньягу, прагнучи втриматися при владі за будь-яку ціну, знищують власний народ. Дії Ізраїлю зараз є джерелом сучасного антисемітизму, в той час як росія назавжди залишиться ізгоєм. Обидві країни знищують самі себе, не маючи жодного реального майбутнього, адже чим більше ви інвестуєте у війну, тим менше ви можете витратити на потреби свого народу. Агенти як Ізраїлю, так і росії витратили десятиліття на налагодження відносин з рештою світу, особливо зі США, з метою вплинути на внутрішню політику на свою користь.
США як лялька Ізраїлю. Змови не потрібно
Цю історію не дуже часто розповідають лідери та журналісти з простої, банальної причини: ідея про те, що Ізраїль є повноправним членом глобального клубу, який називає себе Західним світом, вкоренилася в загальноприйнятій думці. Ізраїль зумів зробити себе продовженням Заходу, а його лідери використовують особисті стосунки, які навмисно культивуються як частина національної стратегії для забезпечення свого існування.
Жодної змови не потрібно: цей процес відбувся природно, якщо і за збігом обставин, то головним чином завдяки тому, що США оговталися після поразки у В'єтнамі. Запобігання потенційному переростанню чергової арабо-ізраїльської війни в ядерний конфлікт дало Вашингтону привід розширити військову присутність поблизу серця світової економіки, що працює на викопному паливі.
Це гарантувало, що США завжди будуть зацікавленою стороною в рішеннях ОПЕК, хоч і опосередковано. Після того, як нафтова криза, спричинена арабським ембарго в 1970-х роках, зруйнувала американську економіку – видобуток традиційної нафти у Сполучених Штатах досяг свого піку і перебував на стадії остаточного занепаду – американські лідери були сповнені рішучості грати на обидві сторони, пропонуючи посередництво між Ізраїлем і арабськими урядами, більш-менш відкуповуючись від обох величезними обсягами військової допомоги.
Американські лідери отримали від цієї угоди дещо інше: нову заяву про те, що вони активно захищають демократію, незважаючи на те, що публічно відмовилися від Південного В'єтнаму. Коли іранська революція 1979 року усунула від влади шаха, давнього (і надзвичайно жорстокого) союзника США, наступна криза із заручниками вразила Сполучені Штати прямо у в'єтнамський синдром. Ненависть до Ірану глибоко вкоренилася в американській свідомості, що призвело до того, що США підтримали вторгнення Іраку в Іран і навіть допомогли Саддаму Хусейну розгорнути хімічну зброю, яку він використовував.
Протягом 1970-х і 1980-х років Ізраїль став сприйматися як вірний плацдарм в регіоні, наповненому екстремістами, які нібито всі однаково ненавиділи Ізраїль і Америку, і цей наратив був закріплений зухвалим нападом Аль-Каїди на США у 2001 році. Десятиліття потому Ізраїль і Сполучені Штати встановили глибокі інституційні відносини, які конкурують з пактом "П'ять очей", що дозволяє США, Великій Британії, Австралії, Канаді та Новій Зеландії обмінюватися чутливими розвідувальними даними. Військові контакти є дуже глибокими, що дає Ізраїлю беззаперечний канал впливу, який демонструє свою цінність щоразу, коли країна вигадує новий інноваційний спосіб порушувати закони війни.
Військовий злочин. Невибіркове ураження
Нещодавнє використання Ізраїлем замінованих пейджерів і портативних радіостанцій для вбивства кількох десятків і каліцтва тисяч людей у Лівані цього тижня є яскравим прикладом. На тлі гучних заяв про те, наскільки геніальним був хід Ізраїлю і наскільки спустошеною повинна бути "Хезболла", всі розмови про міжнародне право або гуманне ведення війни людьми, які з гордістю підтримують Ізраїль, є нісенітницею.
Використання вибухових пристроїв, захованих в електроніці або, як дехто припускає, але, схоже, це не так, хакерство з метою вибуху їхніх батарей – це воєнний злочин, чистий і простий. Як би не були доставлені вибухові заряди, ефект був ідентичний використанню касетної бомби в населеному цивільному районі – те, що російські орки постійно роблять в Україні.
Прихильники Ізраїлю, звісно, скажуть, що будь-хто з "Хезболли" є законною мішенню, а саботаж пейджерів, якими користується організація, є цілеспрямованим ударом. Ця логіка миттєво розвалюється з тієї ж причини, з якої українські цивільні не повинні були виходити на вулицю під час касетного удару російських "Іскандерів": стрілець не має жодного розумного способу знати, в кого саме він влучить.
У диверсії такого роду ви не маєте жодного шансу бути навіть віддалено впевненими, що ці предмети будуть використані лише або навіть переважно бойовиками "Хезболли". Вони також не могли знати, чи хтось, хто користується пейджером, має, скажімо, дітей, які можуть схопити його і віднести татові.
Так, саме через це загинула щонайменше одна ліванська дитина. Скільки людей обіймали дитину або міняли їй підгузник, коли спрацював пейджер, скалічивши обох?
Ми ніколи не дізнаємося, тому що засоби масової інформації вже наполегливо працюють над тим, щоб санірувати відвертий злочин, вважаючи його нормальним, тому що це зробив Ізраїль. Не кажучи вже про негативну реакцію, якби Україна здійснила подібне в москві, засліпивши кілька тисяч москвичів. Вона миттєво втратила б підтримку і була б змушена погодитися на гірке перемир'я. Саме тому одного дня ФСБ обов'язково спробує здійснити атаку під чужим прапором.
Велика війна на Близькому Сході. Як готуються до неї США
Дії Ізраїлю дійсно налякали ліванське цивільне населення, так що частина плану спрацювала, як і передбачалося. Але такий підхід завжди має зворотні наслідки. У країні, що роздирається розбіжностями, які постійно тримають її на межі громадянської війни, це більш-менш гарантовано штовхає пересічних ліванців в обійми "Хезболли". Виграє Іран, виграє Сирія, виграє "Хезболла" – і виграє Нетаньягу, тому що ширша війна є його чіткою метою.
Це і є справжня стратегічна мета цієї операції. Це терористична атака, покликана спровокувати нестримну відповідь "Хезболли", яка дасть Нетаньягу достатнє прикриття в адміністрації Байдена, щоб назвати подальший напад Ізраїлю на Ліван самообороною. Зрештою, Нетаньягу сповнений рішучості втягнути США у відкриту війну з Іраном, а його "Вісь Опору" сама по собі є лише аферою, покликаною нажитися на стражданнях палестинців.
Нетаньягу перебуває у відмінній позиції незалежно від того, що станеться на виборах у США, оскільки Байден, Пелосі та інші провідні демократи чітко дали зрозуміти, що Ізраїль є недоторканним. Гарріс не наважиться спробувати приборкати Ізраїль, коли вибори вже близько, і вона пам'ятає про можливе переобрання, оскільки більшість американців навчені беззаперечно визнавати, що Ізраїль, по суті, є 51-им штатом. Ставити під сумнів Ізраїль зараз означає ставити під сумнів всю основу американської зовнішньої політики з 1940-х років, яка полягає в тому, що Америка перемогла і тому заслуговує на лідерство у світі.
Зверніть увагу, що Трамп і цей ідіот Кеннеді (чому навколо завжди є Кеннеді?) публічно підтримали путінську пропаганду про війну в Україні, стверджуючи, що підтримка Києва загрожує ядерним обміном. Забавно, що вони поводяться так, ніби дбають про мир, коли адміністрація Трампа за наказом Нетаньягу в одну мить відправить американців на смерть у боротьбі з Іраном. Однак дуже малоймовірно, що Трамп воюватиме за Тайвань, і в ширших американських політичних колах вже можна відчути, як порожні уми задаються питанням, чи справді Тайвань вартий того, щоб за нього воювати. Зрештою, США дуже хочуть повернути виробництво мікросхем додому...
Руйнація системи світопорядку. Міжнародними справами керує поведінка, а не мораль
Коли система починає руйнуватися, зв'язки, які спочатку не були очевидними, раптом виявляються ключовими рушіями падіння. З'являється безліч теорій змови, спровокованих тим, що світ, який колись здавався таким контрольованим, виявляється явно хаотичним.
Цілком очевидно, що ці дні запам'ятаються як час, коли всі мали б знати, що відбувається, всі попереджувальні знаки були на місці, але ті, хто мав владу, не зробили нічого, щоб зупинити падіння. Їх вважатимуть такими, що закрили очі на правду, подвоїли лицемірство і посіяли насіння власного знищення.
Якщо ви читаєте видання, які намагаються висвітлювати міжнародні події, особливо американські, такі як New York Times, New Yorker, Atlantic, Foreign Affairs, Washington Post і подібні, то зараз вважається фактом, що США та інші союзники складають Альянс демократій, які протистоять авторитарній осі. Це стало, мабуть, найнебезпечнішою, оманливою, саморуйнівною зарозумілістю сучасності.
Наші лідери люблять огортати себе публічною вірою в те, що вони називають "Захід", "Західний світ" або "Західна цивілізація", але цього об'єкта просто не існує. Жодні спільні цінності не об'єднують країни, що входять до цього угруповання; це геополітичний артефакт, що залишився з часів Холодної війни.
Це не означає, що демократія – це погано, або що альянс демократій – це помилка: все якраз навпаки. Це саме те, чого зараз потребує світ. Але решті з нас доведеться будувати його самим. І нам доведеться це робити, незважаючи на більшість наших лідерів, знаменитостей та керівників компаній. Для них ми не більше, ніж худоба.
Десятиліттями західні військові інституції занепадали, перетворюючись на своєрідний релігійний орден, який прагне зберегти себе у певному способі буття назавжди, а не перемагати у війнах. Оборонні компанії створюють вишукане дороге обладнання, яке так довго розгортається на полі бою, що воно фактично застаріває, коли прибуває на місце, але не хвилюйтеся, адже тоді компанія може взяти плату за процес модернізації!
В Україні солдати і технічні фахівці змушені підганяти снаряди під артилерійські стволи за стандартами НАТО, а їхні інновації в галузі безпілотних літальних зробили чинну доктрину Альянсу застарілою. Україна змушена модернізувати 60-річні танки Leopard 1, щоб впоратися з тим, що НАТО і США накопичують новіші моделі танків, роблячи вигляд, що вони коли-небудь зможуть етично відправити свій особовий склад на війну на танках нинішнього покоління з їх доведеною вразливістю. Через десятиліття після того, як стало відомо, що протитанкові ракети становлять величезну загрозу, західні армії вирішили покладатися на розробки часів Холодної війни, призначені для перемоги в дуелях "танк проти танка", які майже ніколи не відбуваються в Україні.
Весь західний військовий істеблішмент може виявитися величезною аферою для платників податків, якщо він пройде випробування у боротьбі з Китаєм, яку багато хто, схоже, має намір розпочати. Китай, можливо, і не вступав у війну останнім часом, але історія показує, що іноді починати з чистого аркуша краще, ніж бути прив'язаним до застарілих інституцій. У війні американські військові витратять місяці на те, щоб змусити свої спеціальні системи працювати так, як описано в інструкціях, офіцери хвилюватимуться і розчаровуватимуться, коли маленькі збої, про які ніхто ніколи не думав, підриватимуть усі зусилля. І знову розплачуватися за це будуть військовослужбовці на передовій.
Також забули той факт, що закони війни, яким американці навчені вірити, що наші люди завжди дотримуються, тому що ми хороші хлопці, є крихкими. Їх не дотримуються, тому що існує міжнародний суд, який має судити всіх правопорушників – спроба була зроблена, але США відмовляються повністю приєднатися до нього. Ось чому шанси путіна коли-небудь постати перед судом у Гаазі майже нульові: Джордж Буш-молодший так і не постав перед судом, а війна США проти тероризму призвела до загибелі набагато більшої кількості людей, ніж знищення Ізраїлем Гази чи спроба путіна знищити Україну.
Толкін описав свій час в окопах під час Першої світової війни так: ми всі були орками. Якщо не брати до уваги сувору прихильність до безжальної дисципліни у веденні справ, війна перетворює кожного на орка.
Цей термін насправді дуже підходить для опису російських солдатів в Україні, оскільки "орк" походить від давньоанглійського слова, що вільно перекладається як "демон". У світі Толкіна орк – це те, що ви отримуєте, коли поміщаєте людину в індустріальну військову машину. Єдиний контроль, який має людина в такому стані, – це її здатність чинити жорстокість. Але це працює в обидва боки.
В ідеалі, ви хочете, щоб солдати противника припиняли воювати за найменшого приводу, а це можливо лише тоді, коли вони впевнені, що їх не катуватимуть і не вб'ють. путінських орків змушують вірити, що саме така доля чекає на них, якщо вони здадуться. Це робить захоплення полонених ризикованим – ще одна жорстокість путінської машини.
Контроль над поведінкою – це те, що дозволяє встановити мир, коли учасники бойових дій можуть спостерігати за тим, як один з одним роблять свідомі, сплановані кроки, які відновлюють впевненість у тому, що інша сторона готова дотримуватися правил.
Міжнародними справами керує поведінка, а не мораль. Саме вторгнення США до Іраку в 2003 році стало мотивом нарощування військової сили, яке зараз визріває в Китаї. Цей же акт переконав путіна повністю прийняти імперські амбіції, які він явно виношував навіть після розпаду Радянського Союзу. Західний світ підірвав післявоєнний порядок, не зумівши стримати свого передбачуваного лідера від розв'язання безглуздого, контрпродуктивного конфлікту.
Нездатність виправити курс за часів Обами, його вибір на користь продовження війни з тероризмом, а потім нездатність відреагувати на вторгнення путіна в Україну у 2014 році або застосування Асадом хімічної зброї в Сирії, вирішили долю Америки. Трамп є природним наслідком цілого покоління катастрофічних зовнішньополітичних провалів, які зруйнували міф про післявоєнну Америку. Багато американців, як і багато росіян та ізраїльтян, очевидно, заплатять будь-яку ціну, щоб повернути свій уявний золотий вік.
Деякі двері в пекло просто не варто відкривати. Війна – це досить погано і без того, щоб озброювати ланцюги постачання, прикриваючись тонким фіговим листком "ми лише намагалися вбити поганих людей", щоб ігнорувати наслідки того, що наші вороги роблять з нами. Чи хтось вважає, що Америка не є неймовірно вразливою до такого роду атак?
У будь-якій боротьбі настає момент, коли дві сторони можуть стати настільки схожими одна на одну, що решта відмінностей стають несуттєвими. Радянсько-нацистська війна була такою для більшості людей, що опинилися між Берліном і москвою. Обидві сторони призивали українців і карали тих, хто опинявся не на тому боці. Це, власне, і є таємна суть риторики путіна про неонацистів у Києві. Зверніть увагу, що все його звернення ґрунтується на тому, що він запевняє покоління озлоблених старих радянських людей, що поверне їм їхні дні слави і пенсії. Більшість орків, які гинуть сьогодні в Україні, не настільки дорослі, щоб пам'ятати багато чого з СРСР, вони просто виросли на розповідях про часи, коли все було чудово.
Ізраїль, якщо вірити його пресі, виродився в країну, яка може уникнути небезпечної внутрішньої розплати, лише підтримуючи відчуття екзистенціальної кризи серед населення. Хамас блискуче попрацював над тим, щоб закріпити цю кризу, дозволивши ізраїльським лідерам зайняти позицію, згідно з якою, щоб бути в безпеці, вони повинні знищити Хамас, потім "Хезболлу" і, можливо, хуситів, перш ніж покінчити з Іраном.
Вічна війна Ізраїлю зараз слугує потужним відволікаючим фактором від України, а потенціал ширшого конфлікту на Близькому Сході – зручним виправданням для того, щоб не надсилати більше зброї Києву.
Слід пам'ятати, що путін і Нетаньягу вже більше десяти років координують свої дії в Сирії, країні, яку регулярно бомбардують ізраїльські літаки, незважаючи на присутність там значних російських сил і сучасних систем ППО. Якщо хтось вважає, що зараз вони не працюють разом, щоб зосередити увагу США на Близькому Сході за рахунок України, то він небезпечно сліпий.
Формується вісь Трамп-Нетаньягу-путін, яка веде до того, що США приєднаються до Ізраїлю у війні проти Ірану, що змусить іранських мулл ще глибше вкластися в обійми путіна. У маревному мисленні, яким заражена значна частина американських правих, сильна росія формує природну противагу Китаю, і путін безумовно намагається хеджувати свою залежність від Пекіна, культивуючи альянс з неоправими за кордоном.
Якщо врахувати той факт, що Трамп робить активні кроки для того, щоб будь-які близькі вибори були вирішені Верховним судом і Конгресом, то наступні кілька місяців виглядають дуже небезпечними. Україна вторглася у Курську область не тільки тому, що це мало військовий сенс – вдарити по ворогу там, де він слабкий, тому що це підриває новий західний наратив, який припускає, що час України вичерпано, і тепер вона повинна торгувати своєю територією в обмін на фальшиву обіцянку миру.
Саме ця фундаментальна нечесність саботує всі реальні зусилля, спрямовані на те, щоб приборкати Китай, перемогти росію чи покласти край правлінню терору мулл в Ірані. Люди не дурні, і така поведінка породжує презирство і навіть гірше.
Китайському вторгненню на Тайвань необхідно запобігти з тієї ж причини, з якої напад росії на Україну має закінчитися рішучою поразкою москви. Ґрунтовні високоякісні наукові дані свідчать, що якщо відкинути всі безглузді, невіглаські, застарілі нісенітниці Заходу і Сходу про міфічні пастки Фукідіда, Китай, який піде цим шляхом, рано чи пізно спровокує світову війну.
Саме Захід перетворив Китай на монстра, яким він загрожує стати; але це просто означає, що те, що прийде на зміну Заходу, коли він остаточно помре, має бути вкорінене в чомусь стійкому. Щоб запобігти поразці навколо Тайваню до початку вторгнення або відбити його після того, як воно розпочнеться, ключове значення мають альтернативні інституції.
Якщо військові інститути у Західному світі не можуть бути реформовані, то вони повинні бути замінені. Підтримка Ізраїлю в його божевіллі, в той час як Україна змушена страждати, посилає безпомилковий сигнал про те, що наші оборонні інституції відмовилися від демократії і науки. Це публічна декларація того, що доки Ізраїлю загрожує небезпека, Захід буде жертвувати Україною і Тайванем.
путін, мабуть, сміється на своїй дачі. Принаймні один аспект його війни йде за планом. Послання, якими він і Бібі мають обмінятися після кількох келихів...
