Дурники. Ось хто вони такі. А якщо ви їм повірите, то ви теж дурень.
Такий консенсус існує зараз серед впливових економістів - прихильників повернення до грошових відносин, відомих як "золотий стандарт". Справді, "зграя" економістів виставить вас диваком, дурнем швидше, ніж ви зможете сказати "гоп", якщо ви лише дозволите собі заговорити про грошово-кредитну політику у прив’язці до золота.
Приклад такої маргіналізації з'являється в останньому номері журналу Atlantic. Автор Адам Озімек перераховує чотири правила, з якими переважна більшість економістів згодні. Це відразу ставить читача у ситуацію – чи він не хоче бути єдиним, хто не згоден зі світочами економіки.
Перше правило, яке пропонує Озімек: вільна торгівля збагачує економіку. Дуже очевидно. Це робить покарання за незгоду ще більшим. Тоді ви дочитуєтесь до останнього правила: "Золотий стандарт –жахлива ідея". Виклавши свої припущення такими сильними твердженнями, автор виставляє високе покарання за незгоду. Якщо ви проти цієї точки зору, ви ризикуєте бути класифікованим як дивак, який вірить в протекціонізм, і терпітимете зневагу інших економістів – "всіх економістів".
Але "всі економісти" не те ж саме, що всі економіки. А історія використання золотого стандарту у всіх країнах за останнє сторіччя не така вже й "жахлива". Особливо у сферах, які хвилюють нас сьогодні: зростання, інфляція або частота настання банківських криз.
Реальна історія золота
Досить цікаво, що історія золота досліджена лише останнім часом дуже поважною командою з Банку Англії. У грудневому дослідженні 2011 року автори Олівер Буш, Кеті Фаррант і Мішель Райт згадують три епохи: період традиційного золотого стандарту (1870-1913), період варіанту (різновиду) золотого стандарту, - так званий Бреттон-Вудський золотовалютний стандарт (1948 по 1972 рік), а також період гнучких валютних курсів (1972-2008).
Далі у доповіді досліджується реальне зростання на душу населення в багатьох країнах по усьому світу. Таке зростання, вони вважають, було сильнішим в останній, не пов’язаний із золотим стандартом, сучасний період, із середнім щорічним приростом у 1,8% на душу населення, порівняно із періодом класичного золотого стандарту до 1913 року, коли реальний ріст ВВП на душу населення збільшувався на 1,3% на рік. Бал на користь тих, хто зневажає роль золота.
Однак автори також з’ясували, що в період золотовалютного стандарту, з 1948 по 1972 рік, світовий середньорічний приріст на душу населення становив 2,8%, що значно вище, ніж в останні роки "ери без золота". Золотовалютний (золотообмінний) стандарт є одним з варіантів золотого стандарту. Такий висновок не свідчить про те, що ми повинні були повернутися до золотовалютного стандартувже зараз. Але припускає, що з'ясування того, як працював стандарт, може виявитися корисною справою.
Золото сяяло по-різному. При режимі золотого стандарту, гроші були забезпечені золотом, отже було неможливо або, принаймні, дуже важко урядам друкувати інфляційні гроші. Природно, що золотий стандарт і Бреттон-Вудські роки зазнали зовсім низьких показників інфляції порівняно з останньою епохою. Золотий стандарт несправедливо отримав репутації епохи, коли сталися найбільші банківські кризи. Проте, у статті Банку Англії вказується, що золото стабілізує банки: частота банківських криз в період без золотого стандарту вища, ніж у двох попередніх золотих періодах.
"В цілому золотий стандарт досить добре відповідав за фінансову стабільність та ефективний розподіл", – пишуть Буш, Фаррант і Райт.
Стабільні ринки
Ринки та країни зазнали відносної стабільності в роки золотого стандарту, а готівку в ті часи генерували гідні проекти, які обіцяли зростання. Основною жертвою золотого режиму, яку автори виділяють, була втрата урядами контролю за мікроекономічними процесами національних економік. Але, враховуючи звіти уряду сьогодні, це не така вже й велика втрата.
Все це дозволяє припустити, що презирство до прихильників старої золотої моделі, таких як конгресмен Рон Пол з Техасу, не є виправданим. І може бути цікаво застосувати деякі із численних золотовалютних проектів поза дверима академічних кабінетів. Багато людей, колишніх банкірів, думають, що настав час прийняти закони, що приведуть США до однієї з версій (сильної чи слабкої) золотого стандарту.
Льюїс Леман, фінансист і засновник інституту Gilder-Lehrman, який досліджує історію, недавно опублікував план повернення світу назад до золота, "Істинного Золотого Стандарту". Чарльз Кадлец, ще один колишній представник Уолл-стріт, став співавтором пропозиції "Золотого стандарту 21 століття" разом з Ральфом Бенко.
Аргументи на користь використання золота як обов'язкової метрики для Федеральної резервної системи при визначенні процентної ставки втілюються в новому законодавстві, що пропонує конгресмен Кевін Бреді, інший республіканець з Техасу. Десятки законодавців з різних штатів пропонують свої валютні законодавства, пов’язані на співвідношеннях до вартості золота або срібла.
Одна з причин, чому люди безкарно і безпечно ліплять вивіску "дивакуватості" на інших є така, що за останні 30 чи 40 років базова економічна наука систематично відкидала золотий стандарт і її експоненти зі своїх вчень. Легко назвати "дивакуватим" те, що ваші викладачі ніколи не поважали. Але також варто запитати, чому професори витирають золотий стандарт із своїх книг. Можливо, це відбувається тому, що системи, про які вони марили в своїх дисертаціях, системи гнучких обмінних курсів, в подальшому не довели своєї повної дієвості.
Цю непослідовність у своєму власному моделюванні, звичайно, важко визнати. Нещодавно Bloomberg Television привернув величезну увагу своєї аудиторії дебатами між Роном Полом і Полом Кругманом, Нобелівським лауреатом, оглядачем Нью-Йорк Таймс. Модератом дебатів був ведучий каналу Тріш Ріган.
Ностальгія Кругмана
Кругман прагнув триматися золотої середини, зазначивши, що все, чого він хотів досягнути своїми рекомендаціями (збільшення федерального боргу до 130% від валового внутрішнього продукту) було повернення Америки до ситуації, в якій жили його батьки. Професор розглядав зауваження конгресмена як ненаукові. Пізніше у своєму блозі Кругман написав: "все, що Рон Пол говорив про зростання після Другої світової війни – неправильно".
Але Кругман також має зробити деякі висновки. Роки, коли його батьки жили, були золотими роками Бреттон-Вудського золотообмінного стандарту. Це були часи, коли федеральний уряд, за винятком світової війни, ніколи не вважав за можливе збільшення боргу до 130% економіки – так як це запропонував Кругман під час обговорення.
Якщо ми будемо говорити про консенсус, давайте не будемо забувати того, що є воістину універсальним: наша економічна система має хороші шанси розвалитися в найближчі роки. Єдиний спосіб обмежити збитки від такого провалу це – готувати себе до вибору між іншими моделями, вивчаючи їх зараз.
Не зробити цього буде дурницею.
Оригінал статті: Gold Standard for All, From Nuts to Paul Krugman
