Історія першого візиту Трампа до СРСР: "Трамп одразу розтанув"
Як я писав у попередньому матеріалі ("1980. Колишній радянський агент: як Трампа заманили в тенета КДБ"), після того, як Семен Кіслін, імовірний агент-вербувальник КДБ, уперше вийшов на контакт із Трампом у 1980 році, залишилися важливі запитання без відповіді. Головне полягало в тому, чи приведе цей крок Кісліна – продаж Трампу 200 телевізорів для готелю Hyatt Grand Central через магазин електроніки, пов’язаний із КДБ, – до важливіших відносин із радянською спецслужбою.
Щоб відповісти на це запитання, я звернувся до Юрія Швеця, колишнього майора КДБ, який навчався разом із путіним у Червонопрапорному інституті КДБ та служив у Вашингтонській резидентурі в 1980-х. Швець, який залишив КДБ в останні дні існування Радянського Союзу і згодом став громадянином США, мав доволі чітке уявлення про те, що сталося, бо знав протоколи, спільні для нього і його колег у Нью-Йорку, які, за його словами, "вели" Трампа.
Колишній майор КДБ Юрій Швець розповів, як його колеги в Нью-Йорку розробляли Трампа як свій актив і відправили його до Москви.
Одразу після продажу телевізорів Трампу, каже Швець, Кіслін мав повідомити про цю угоду своєму куратору. Це була стандартна процедура. Щойно куратора Кісліна активували, нью-йоркська резидентура Першого головного управління КДБ отримувала можливість розробляти Трампа як новий актив.
Якщо вони діяли належним чином за процедурою, каже Швець, то саме тоді ім’я Дональда Трампа вперше потрапило до файлів КДБ. "Я на дев’яносто дев’ять відсотків упевнений, що саме так вони й завели справу на Трампа, – розповів він мені. – Кіслін пішов би до свого куратора і сказав, що має цікавий контакт: "Цього хлопця звати Дональд Трамп. Він молодий, амбітний, багатий. У нього може бути майбутнє".
"Ти накопичуєш приблизно десять змістовних донесень про цього хлопця, – сказав мені Швець, – і вивчаєш їх, щоб зрозуміти, чи можна довести його до такого стану, коли він стане корисним у двох якостях. Перша – як довірений контакт. Друга, амбітніша, – як агент. Тобі треба знати, чи можна розвинути цього хлопця настільки, щоб він почав співпрацювати".
У той час, завдяки успіху Trump Tower у 1983 році, Дональд Трамп уже стрімко наближався до статусу загальнонаціональної фігури – хоча й такої, що викликала суперечливі реакції. Архітектурні критики New York Times розносили кричущу корону імперії нерухомості Трампа як "монументально невиразну", "безглуздо розкішну" і "показну, навіть претензійну". Але Трампу, звісно, це подобалося.
Трамп був гучним, вульгарним, жадібним, марнославним і нарцистичним. Він був надзвичайно вразливим до лестощів, грошей і жінок. Для КДБ це означало, що він ідеальний. Він був саме тим, кого вони шукали.
"Трамп був мрією для офіцерів КДБ, які шукали, кого розробляти як актив, – сказав Швець, коли я записував із ним інтерв’ю для American Kompromat. – У кожного є слабкі місця. Але в Трампа це були не просто слабкості. Усе було надмірним. Марнославство – надмірне. Нарцисизм – надмірний. Жадібність – надмірна. Невігластво – надмірне".
Ветерани ЦРУ з цим погоджувалися. "Трамп надзвичайно вразливий до лестощів, – розповів колишній керівник московської резидентури ЦРУ Рольф Моутт-Ларсен. – Він майже цілком визначає стосунки за тим, хто йому лестить, а хто ні, а не за внутрішньою цінністю того, що люди кажуть. Йому взагалі байдуже до того, що росіяни – майстри маніпуляції".
Водночас у КДБ не мали жодних гарантій, що робота з Трампом як з активом принесе результат. Трамп був лише одним із сотень активів, яких вони розробляли. Вони не могли передбачити його політичного злету. КДБ грало в довгу гру, але не розглядало його як людину, яку можна було б готувати в президенти й задіяти через десятиліття. У 1980-х вони лише в Нью-Йорку вели сотні агентів і активів. Це було як кидати спагеті в стіну й дивитися, що прилипне. Лише час міг показати, чи дадуть такі підходи дивіденди.
Втім, за словами Швеця, оптовий продаж телевізорів Трампу через Кісліна був достатньою підставою, щоб КДБ зацікавилося його розробкою як активу. Наступним кроком у вербуванні Трампа було привезти його до Радянського Союзу. До 1985 року ідея поїхати до Москви вже не здавалася такою моторошною, як у попередні роки холодної війни. Завдяки приходу до влади Михайла Горбачова на посаді генерального секретаря здавалося, що російський ведмідь став дружелюбнішим. Але політика Горбачова – гласність і перебудова – лише маскувала той факт, що КДБ під керівництвом генерала Владіміра Крючкова, жорсткого консерватора, який ніби плив проти течії історії, усе ще залишався найефективнішою і найстрашнішою розвідувальною структурою у світі.
Юрій Дубінін і Наталія Дубініна
Збірник записок під назвою "Інструкції товариша Крючкова: цілком таємні документи про закордонні операції КДБ, 1975–1985" показує, що до 1984 року Крючков був глибоко стурбований тим, що КДБ не завербувало достатньо американських агентів, і вважав, що немає нічого важливішого за це. Відповідно, він наказав офіцерам розробляти як активи не лише звичних лівих симпатиків, які могли мати ідеологічні симпатії до Радянського Союзу, а й різних впливових людей, зокрема видатних бізнесменів.
Внаслідок цього штаб-квартира КДБ розіслала керівникам резидентур опитувальник із переліком якостей, якими мали володіти активи КДБ. Згідно з розвідданими, переданими перебіжчиком із КДБ Олегом Гордієвським, на початку списку стояли успішні люди в бізнесі та політиці, особливо ті, чиї профілі містили корупцію, марнославство, нарцисизм, подружню невірність і слабкі аналітичні здібності.
І так, ніби за сценарієм Крючкова, політичне "виховання" Дональда Трампа почалося в березні 1986 року, коли він зустрівся з постійним представником Радянського Союзу при ООН Юрієм Дубініним та його донькою Наталією Дубініною.
Є кілька версій того, що сталося, і одна з них походить від самої Наталії Дубініної, яка на той час була частиною радянської делегації при ООН. 9 листопада 2016 року, наступного дня після того, як Трамп виграв свої перші вибори, Наталія дала інтерв’ю російській газеті "Московський комсомолець" і сказала, що, коли її батько вперше прибув до Нью-Йорка, вона зустріла його в аеропорту й повезла на екскурсію. Однією з перших будівель, які вони побачили, була Trump Tower на П’ятій авеню. За словами Наталії, батько сказав їй, що "ніколи не бачив нічого подібного [до Trump Tower]" і був настільки вражений, що відразу вирішив зустрітися з власником будівлі.
Потім, за словами Дубініної, вони зупинилися, вийшли з машини, зайшли до Trump Tower і піднялися ліфтом просто до офісу Дональда Трампа.
Але в цій версії Дубініної є проблеми. По-перше, якби її історія була правдивою, вона та її батько порушили б усі можливі протоколи Радянського Союзу того періоду Холодної війни.
Як пояснив Швець, прибуття до США нового радянського дипломата, особливо такого, який раніше ніколи не бував в Америці, було великою подією. За звичайною процедурою Дубініна мав би зустріти в аеропорту представницький склад радянських посадовців і негайно відвезти його до офісу.
Ба більше, на той час усі радянські дипломати, крім розвідників, уникали будь-яких несанкціонованих, неофіційних контактів з американцями. Такі самі правила діяли як у вашингтонській резидентурі, де працював Швець, так і в Нью-Йорку, де працювала Дубініна. У той час практично будь-який радянський громадянин у США вважався ласою ціллю для ФБР. Відтак несанкціоновані зовнішні контакти з американцями майже напевно означали проблеми з КДБ і квиток в один кінець назад до "матушкі-родіни". "Це було обов’язково. Це був не жарт, – зазначив Швець. – Насправді послам це пояснювали дуже ввічливо: ми дбаємо про вашу безпеку, бо, знаєте, ЦРУ, ФБР – погані хлопці. Вони можуть вас викрасти. Вони можуть накачати вас наркотиками, і під їхнім впливом ви видасте державні таємниці, після чого вас судитимуть. Ось чому ми мусимо вас захищати".
Офіцери КДБ, однак, були в іншій категорії, бо їхня робота якраз і полягала в тому, щоб вступати в контакт з американцями та вербувати їх. Зрештою, як інакше можна було б вирощувати шпигунів, якщо не виходити "в поле"? Але, за словами Швеця, кар’єрні радянські дипломати, які не були шпигунами – КДБ називало їх "чистими", – рідко покидали офіси, хіба що для слухань на Капітолійському пагорбі, публічної презентації якогось звіту або поїздки до Держдепартаменту по офіційні документи. Тому було доволі легко зрозуміти, хто з радянських дипломатів і журналістів насправді працює на КДБ.
"Коли мій батько сказав Трампу, що перше, що він побачив у Нью-Йорку, була Trump Tower, Трамп одразу розтанув... Йому потрібне визнання, і, звісно, йому подобається, коли він його отримує. Візит мого батька подіяв на нього, як мед на бджолу", – розповіла Дубініна газеті.
Твердження Наталії про те, що вони з батьком безтурботно проігнорували такі суворо дотримувані протоколи, – не єдина проблема її версії. У центрі її історії – просте, але неправдиве твердження, яке вона висловила МК: "Мій батько вільно володів англійською".
Насправді Юрій Дубінін зовсім не володів англійською. Ба більше, його нездатність вивчити мову була легендарною. Про це писали Washington Post, New York Times, United Press International, Chicago Tribune, Newsweek та багато інших видань, називаючи це вкрай незвичним недоліком для посла на такій помітній посаді.
У травні 1986 року, лише через два місяці після переїзду до Нью-Йорка як посла при ООН, Дубінін отримав ще престижнішу посаду – посла Радянського Союзу у Сполучених Штатах. Як писала The Washington Post, призначення Дубініна стало "несподіванкою", бо "Москва відійшла від практики призначати на головну дипломатичну посаду у Вашингтоні фахівців з американських справ і людей, які вільно володіють англійською". Так само New York Times зазначала, що призначення Дубініна "здивувало деяких дипломатів", зважаючи на його "ваду" – необхідність "мати перекладача під час розмов англійською тут".
За даними Newsweek, лише після прибуття до США, тобто вже після того, як він і Наталія зустрілися з Трампом, Дубінін почав вивчати англійську з репетитором. Та навіть тоді йому були потрібні перекладачі, щоб допомагати відповідати на запитання англійською на пресконференціях.
Швець, який регулярно працював із колегами Дубініна з КДБ у Нью-Йорку, бачив це на власні очі. Він навіть знав репетитора, якого посольство найняло для безнадійної спроби навчити його англійської. "Оскільки посол Дубінін не говорив англійською, він просто сидів у своєму кабінеті в посольстві, навіть не виходячи за межі будівлі, – розповів Юрій. – Він займав третій поверх і жив у повній ізоляції. Він жив у радянському посольстві як самітник. Щонайменше півтора року після того, як став послом, він не підписував жодної телеграми, що надходила зі Сполучених Штатів до Москви. Бо казав: "Послухайте, я не говорю англійською. Я не розумію, про що говорять по телевізору, що пишуть у газетах".
Ще одна причина сумніватися у версії Дубініної – сама Дубініна. Наприкінці 1970-х і на початку 1980-х, розповів мені Швець, посаду в бібліотеці Дага Гаммаршельда при ООН, яку виділяли Радянському Союзу, обіймав підполковник Олександр Єлагін із Першого відділу (Північна Америка) Першого головного управління КДБ. Коли Єлагін повернувся до Москви в 1982 році, каже Швець, який працював із ним два роки, він написав роботу під назвою "Використання бібліотеки ООН для збирання розвідувальної інформації".
У перекладі це означає: в ООН було гніздо радянських шпигунів.
І американська розвідка теж не була в невіданні. Загалом середина 1980-х була надзвичайним періодом для шпигунських ігор. У січні 1984 року в Норвегії викрили й вислали п’ятьох радянських шпигунів. У лютому радянський дипломат Віктор М. Лесіовський помер у віці шістдесяти трьох років після того, як розповів BBC, що радянська розвідка "дуже істотно" проникла в Секретаріат ООН. Пізніше того ж року радянських шпигунів висилали або викривали в Ефіопії, Данії та США.
Наступний, 1985 рік, увійшов в історію як Рік шпигуна і був настільки насичений шпигунством, що цього вистачило б Джону Ле Карре на десятиліття вперед – включно з арештом сімейного шпигунського кільця Джона А. Вокера та полюванням на "кротів", яке врешті призвело до викриття найруйнівніших шпигунів в історії США: агента ФБР Роберта Ганссена та співробітника ЦРУ Олдріча Еймса.
У березні 1986 року США зажадали, щоб радянська місія скоротила персонал через підозри в шпигунстві. За даними Спеціального комітету Сенату з розвідки, радянська місія була глибоко інфільтрована КДБ. Це призвело до висилки двадцяти п’яти дипломатів, прикріплених до радянської місії при ООН, пізніше, у 1986 році, і загалом понад ста – до березня 1988-го.
Показово й те, що Наталія Дубініна закінчила Московський державний інститут міжнародних відносин (МГІМО) – престижний радянський університет зовнішньої політики, який часто слугував кузнею кадрів для шпигунів. Ба більше, коли переглядаєш біографію Дубініної, приблизно два роки її життя після випуску залишаються оповитими таємницею. За словами Швеця, так часто буває з молодими розвідниками, які проходять підготовку в Червонопрапорному інституті імені Юрія Андропова (тій самій шпигунській школі, де вчилися Швець і путін), а потім змушені прикривати ці роки вигаданим працевлаштуванням, перш ніж розпочати оперативну роботу в КДБ.
Крім того, Швець зауважив, що Дубініна обіймала посаду Єлагіна з 1985 по 1986 рік – це підтверджується її профілем від 28 квітня 2003 року на російському сайті. Усе це, як зазначає Швець, дуже переконливо свідчить про те, що Дубініна, далеко не невинна бібліотекарка, насправді працювала на КДБ.
А оскільки її батько не говорив англійською, це робить Наталію найімовірнішою співробітницею КДБ, яка й вийшла на перший контакт із Трампом у той період.
І нарешті, якщо аналіз Швеця правильний і Дубініна була однією з перших співробітниць КДБ, які вийшли на контакт із Трампом, то чому, в біса, вона дала інтерв’ю "Московському комсомольцю" буквально через кілька годин після його обрання президентом? "Я з власного досвіду знаю, що МК використовували російські спецслужби для активних заходів, – написав Швець у текстовому повідомленні. – Я знаю їхній modus operandi, бо мене вчили за тими самими підручниками, що й путіна та тих, хто сьогодні керує російськими спецслужбами. Зміст [інтерв’ю Дубініної] був надто чутливим. Це не було те, що редактор міг би надрукувати без дозволу Кремля".
За даними The Guardian, МК у минулому допомагав і радянській, і російській розвідці в активних заходах, зокрема публікуючи дезінформацію, ніби Олександра Литвиненка, перебіжчика з ФСБ і противника путіна, який помер у Лондоні від отруєння полонієм, могли вбити американці.
"Дубініна мовчала з 1986 року й аж до дня після перемоги Трампа на виборах, – зазначив Швець. – І раптом виходить велике інтерв’ю, опубліковане того ж дня. Її інтерв’ю МК було важливою частиною великої російської операції прикриття агентурної роботи, покликаної замаскувати походження контактів Дональда Трампа з росіянами".
Значення інтерв’ю Дубініної, додав Швець, полягало в тому, що це була "історія походження" зв’язків Трампа з росією. "Наталія намагалася показати, що це її батько [ініціював контакт із Трампом], а не вона, і що контакт був офіційним та не мав нічого спільного з радянською розвідкою". Це була перша мета. А друга полягала в тому, що в КДБ вірили: Трамп прочитає цю статтю або її переклад. Це було щось на кшталт нагадування: "Хлопці, ми пам’ятаємо. І, бачите, ми брешемо... Ми маскуємо наші стосунки, але пам’ятаємо все".
Швець додав: "Modus operandi КДБ чітко показує, що Наталія була офіцеркою КДБ, а її історія в МК разом з деякими іншими публікаціями в російських медіа свідчить, що це інтерв’ю було спробою приховати справжню природу контакту КДБ з Трампом".
Дубініна не відповіла на численні спроби автора зв’язатися з нею телефоном та електронною поштою.
Сам Трамп, звісно, бачив усе інакше. Ці контакти з боку радянських представників були для нього не більш ніж даниною його сліпучим досягненням. Згідно з книжкою Трампа The Art of the Deal, на одному з обідів 1986 року, організованому косметичним магнатом Леонардом Лаудером, він випадково сидів поруч із Юрієм Дубініним.
Згодом Трамп з ентузіазмом описував цю розмову у своєму бестселері. "[О]дна річ повела до іншої, – писав він, – і ось я вже говорю про будівництво великого розкішного готелю навпроти Кремля, у партнерстві з радянським урядом".
Але, схоже, схильність Трампа до лестощів засліпила його щодо реальності: комуністична наддержава не хотіла будувати монумент показному споживанню на Красній площі.
"Це все була маячня, – сказав Швець, – бо шанси на його Trump Tower у Москві дорівнювали нулю. Але саме так людей і підсаджують на гачок, кажучи: "Послухайте, я хотів би, щоб ви приїхали і ми просто це обговорили". А цей дурнуватий хлопець не міг зрозуміти, що відбувається в росії чи в Радянському Союзі, у Москві. Так, йому лестять. Він щасливий. Він бачить красивих жінок. Він як павич".
І, за словами Швеця, саме так Дональда Трампа запросили до росії.
Нарешті, як я писав в American Kompromat, Швець каже, що лист із запрошенням Трампа було написано на вимогу генерала Івана Громакова в резидентурі Першого головного управління у Вашингтоні. Громаков, який помер у 2009 році, був високопоставленим оперативником і очолював Четвертий відділ Першого головного управління КДБ:
"Для резидентур КДБ у США було усталеною процедурою використовувати посла Дубініна, щоб передавати американцям запрошення відвідати Москву, – сказав Швець. – Зазвичай такі поїздки використовували для "глибокої розробки", вербування або зустрічі з кураторами КДБ. У більшості випадків поїздки організовував Держкомінтурист – радянське державне туристичне агентство, більш відоме як Інтурист, яке слугувало прикриттям для КДБ. Якщо поїздка передбачала повне покриття витрат з боку Інтуриста, це було чіткою ознакою, що за нею стоїть КДБ".
Трамп був у захваті від цього запрошення, але немає жодних доказів, що він знав про роль генерала Громакова або про загальновідомий факт: Інтурист був прикриттям КДБ, яке дозволяло радянській стороні організовувати подорожі й стежити фактично за будь-яким іноземцем, який в’їжджав до Радянського Союзу.
Оновлення! Через кілька днів після публікації цього матеріалу Дубініна відповіла автору, пославшись на лист, який вона надіслала французькій газеті Le Figaro і в якому торкнулася деяких питань, порушених у статті, що посилалася на мої книжки:
1. Я ніколи не зустрічалася з містером Трампом і не брала участі, прямо чи опосередковано, у підготовці його першої поїздки до Москви.
2. Я ніколи не працювала на КДБ.
3. З 1984 по 1986 рік я працювала міжнародною службовицею ООН у Департаменті документів Секретаріату в Нью-Йорку і тому ніколи не представляла Радянський Союз в Організації Об’єднаних Націй.
Варто зазначити, що її відповідь суперечить версії, яку вона виклала "Московському комсомольцю" у 2016 році, де описувала зустріч із Трампом і свою присутність на зустрічі, під час якої її батько лестощами діяв на Трампа "як мед на бджолу".
Дійові особи
Юрій Дубінін
Посол Радянського Союзу у Сполучених Штатах (1986–1990) і раніше – постійний представник СРСР при ООН (1985–1986). Хоча він не говорив англійською, Дубінін запросив Трампа до Радянського Союзу після обіду з ним у 1986 році, а за твердженнями, КДБ використовувало його, щоб організувати візит Трампа як частину операції з його "розробки".
Наталія Дубініна
Донька Дубініна та "бібліотекарка" при ООН, випускниця МГІМО – радянської елітної кузні кадрів для дипломатів і шпигунів. Імовірно, була офіцеркою КДБ і, за наявною інформацією, вийшла на контакт із Трампом у 1986 році. За словами Швеця, її інтерв’ю 2016 року було частиною активного заходу російської розвідки, спрямованого на приховування справжньої природи цього контакту.
Юрій Швець
Колишній майор КДБ, який у 1980-х працював у Вашингтоні. Нині громадянин США, Швець надав ключові пояснення щодо того, як радянська сторона вербувала активи. Він визначив Трампа як людину, яку КДБ розвивало як "спеціальний неофіційний контакт" – статус, який надавали особам високої цінності.
Генерал Владімір Крючков
Жорсткий консерватор у КДБ і керівник Першого головного управління. У 1984 році він наказав агресивно вербувати впливових західних діячів, зокрема бізнесменів – особливо тих, кому властиві марнославство, жадібність і нарцисизм, тобто профіль, який ідеально відповідав Трампу.
Генерал Іван Громаков
Високопоставлений співробітник КДБ, який, за словами Юрія Швеця, санкціонував запрошення Трампа через посла Дубініна. Поїздку організували через Інтурист – радянське державне туристичне агентство, широко відоме як прикриття КДБ для організації поїздок, стеження та "розробки" іноземних відвідувачів.
Частини 1 та 2: Повна хронологія справи "Трамп – росія". Найбільший провал американської контррозвідки в історії США
Частини 3 та 4: Повна хронологія справи "Трамп – росія". Чому Трамп зрадив Україну?
Частина 5: Повна хронологія справи "Трамп – росія". російська пральня Трампа
