Влітку 1987 року, коли Дональд Трамп повернувся зі своєї першої поїздки до Радянського Союзу, не було сумніву, що за лаштунками цю подорож організував КДБ через "Інтурист". Але з якою метою? Чи усвідомлював Трамп присутність спецслужб? Скільки часу агенти провели з ним під час візиту? Чи "обробляв" його КДБ і, якщо так, задля чого? Чи заманили його в "медову пастку" за допомогою вродливих молодих жінок? (Див. "Трампа готують і везуть до Москви"). Чи існував компромат?
Перша спроба: Трамп на передвиборчому заході в Портсмуті, Нью-Гемпшир, 1987 року – балотувався він чи ні, невдовзі після повернення зі своєї першої поїздки до росії.
І чому саме Трамп?
У той час серед інших проблем КДБ особливо непокоїла втрата старіючих агентів впливу, зокрема голови Occidental Petroleum Арманда Хаммера. Йому було майже 90 років, а його зв’язки з радянським керівництвом сягали часів Володимира Леніна та Йосипа Сталіна. Десятиліттями він відкривав канали фінансування й передачі технологій із західних ринків до СРСР, підкуповував іноземних посадовців і настільки тісно взаємодіяв із радянською розвідкою, що його називали "фактичним шпигуном" Радянського Союзу. Чи готували Трампа на заміну Хаммеру?
Цінний актив: голова Occidental Petroleum Арманд Хаммер (праворуч) невимушено спілкується з генеральним секретарем ЦК КПРС Леонідом Брежнєвим.
Однозначної відповіді на це питання немає. Але, за збігом обставин, приблизно тоді ж, коли Трамп перебував у Москві, Юрій Швець, майор КДБ, який працював у Вашингтоні, повернувся до контррозвідувального штабу КДБ у Ясенєві під Москвою. Саме там управління активних заходів розробляло й впроваджувало різноманітні дезінформаційні операції проти Заходу. Швець, якого автор докладно розпитував для книжки "American Kompromat", не мав безпосередньої інформації про контакти КДБ із Трампом, однак багаторічна служба в радянській розвідці дала йому глибоке розуміння процедур вербування агентів із Заходу.
Сам Швець незадовго до того завербував як агента Джона Гельмера – австралійця за походженням, який раніше був помічником Джиммі Картера в Білому домі, – і привіз його до СРСР для "обробки" під псевдонімом "Сократ". Тож механізм роботи він знав добре. За словами Швеця, у випадку Трампа, щойно нью-йоркська резидентура давала "зелене світло" й визнавала його придатним для розробки як активу, офіцер розвідки мав відкрити так звану "справу оперативної розробки" (СОР) – цілком таємне досьє з кодовою назвою та номером, зареєстроване в базі даних Першого головного управління в його штаб-квартирі в Ясенєві. Перше головне управління відповідало за зовнішньорозвідувальну діяльність і керівництво таємними агентами.
На думку Швеця, "обробити" Трампа було б нескладно: "Йому казали б: у вас величезний потенціал. Колись ви станете великим політиком. У вас такий нестандартний підхід! Які чудові ідеї! Саме такі люди, як ви, мають очолювати Сполучені Штати, і тоді разом ми зможемо змінити світ. У Кремлі дедалі більше захоплюються вашими успіхами як бізнесмена, і ми шукаємо нові ідеї та можливості – я вірю, що для вашого бізнесу в росії є перспективи".
Добряче полестивши об’єкту, куратор, за словами Швеця, переходив до викладу власних позицій щодо різних питань, які на той час зводилися до трьох тем: дискредитації американської зовнішньої політики в усіх її проявах, розпалювання конфлікту між США та їхніми союзниками по НАТО, а також підтримки західних рухів за мир.
"Для кожної країни існував окремий набір готових фраз, і з часом він змінювався залежно від ситуації, – розповідав Швець. – Був один набір для Америки, інший, із нюансами, для Британії, третій – для Японії, і так далі. Тоді ідея переконати США відмовитися від безпекових зобов’язань щодо Японії була одним із довгострокових активних заходів КДБ, які вони просували".
Наскільки активно КДБ просував такі "активні заходи" через Трампа особисто, достеменно невідомо. Але 24 липня 1987 року, невдовзі після повернення Трампа до США, у виданні Executive Intelligence Review з’явилася цікава публікація. Це видання, рупор культоподібного руху Ліндона Ларуша, за спостереженням єльського професора й дослідника Тімоті Снайдера, часом "відлунює кремлівську пропаганду". У цьому випадку саме воно, схоже, першим заявило, що в СРСР дедалі прихильніше дивляться на можливу президентську кампанію Дональда Трампа.
Хоч би яким неправдоподібним це здавалося, вже за кілька тижнів це повідомлення виявилося напрочуд пророчим: Трамп звернувся по політичні поради до Роджера Стоуна – досвідченого політтехнолога, який загартувався ще за часів Ніксона й на той момент працював у фірмі Black, Manafort & Stone. Із Стоуном та його колегою Полом Манафортом Трампа познайомив Рой Кон. Хоча вони діяли дещо в різних сферах – Кон був жорстким "розв’язувачем проблем", а Стоун радше політичним стратегом і лобістом, – по суті, всі троє були замішані на тому самому етично сумнівному тісті.
Наближався 1988 рік. Чи справді радянське керівництво підтримувало президентські амбіції Трампа? І чи всерйоз сам Трамп про це думав?
Під керівництвом Стоуна 1 вересня 1987 року – лише через сім тижнів після повернення з Москви – Трамп раптово взявся активно просувати щойно набуту "зовнішньополітичну експертизу": він заплатив майже 100 000 доларів за розміщення повносторінкових оголошень у Boston Globe, Washington Post та New York Times, закликаючи Сполучені Штати припинити витрачати кошти на оборону Японії та Перської затоки – регіону, який в оголошенні назвали "малозначущим для нафтопостачання США, хоча Японія та інші країни майже повністю залежать від нього".
У вересні 1987 року, лише за кілька тижнів після повернення з Москви, Трамп розмістив повносторінкове оголошення в New York Times, Washington Post і Boston Globe, у якому розкритикував американських союзників за небажання нести належну частку витрат.
Ці оголошення, опубліковані під заголовком "У зовнішній оборонній політиці Америки немає нічого, чого не виправив би трохи твердіший хребет", стали першим виходом Трампа на публічну зовнішньополітичну арену – виходом, який уже тоді мав відверто проросійський характер у тому сенсі, що закликав демонтувати повоєнний західний альянс. Це був, по суті, прообраз політики "America First", яку Трамп просував під час кампанії 2016 року і яку він утілює вже сьогодні.
Тодішні висловлювання Трампа вражали не менше, ніж сьогоднішні. Адже західний альянс був, мабуть, найуспішнішою зовнішньополітичною ініціативою в історії. У той час, коли Європа ще розбирала руїни й долала наслідки кривавої та жорстокої війни, Сполучені Штати разом із союзниками допомогли побудувати міцні демократичні інститути й потужні ринкові економіки. Успіх був безпрецедентним.
Але тепер Дональд Трамп прагнув усе це зруйнувати й викинути на смітник.
"Світ сміється з американських політиків, поки ми охороняємо кораблі, які нам не належать, з нафтою, яка нам не потрібна, призначеною для союзників, які нам не допомагають, – писав він. – ...Настав час покласти край нашим величезним дефіцитам, змусивши Японію та інших, хто може собі це дозволити, платити. Наш захист коштує цим країнам сотні мільярдів доларів, і їхня зацікавленість у власній безпеці значно більша за нашу".
Наступного дня після публікації оголошення Трамп дав велике інтерв’ю програмі Ларрі Кінга на CNN, де повторив ті самі тези: "Багатьом набридло дивитися, як інші країни обкрадають Сполучені Штати. Це велика країна. А вони сміються з нас за спиною".
Тим часом, невдовзі після виходу оголошення Трампа, Швець, який усе ще перебував у Ясенєві, отримав нову шифротелеграму з оцінкою операцій КДБ у США – документ, значення якого сьогодні видається набагато вагомішим, ніж тоді.
Ось як про це написано в "American Kompromat":
Суть шифротелеграми, за словами Швеця, полягала не так у розкритті особи нового агента, на той момент не надто важливого, як у демонстрації самої практики: успішної операції активних заходів, унаслідок якої повносторінкові оголошення з тезами КДБ з’явилися на шпальтах провідних американських газет. І хоча новий агент не мав допуску до секретної інформації, у КДБ дійшли висновку, що його все одно можна використовувати як канал для донесення активних заходів до впливових осіб у США. Тож для нього підготували набір готових формулювань для передавання важливих на той момент політичних сигналів.
"Управління активних заходів оцінило те оголошення як одну з найуспішніших операцій КДБ того часу. Це була велика перемога – домогтися, щоб три провідні американські газети опублікували тези КДБ", – зазначив Швець.
Зважаючи на надзвичайний успіх західного альянсу як основи американської зовнішньої політики, залишається лише гадати, хто, якщо хтось узагалі, допоміг Трампу сформулювати позиції, настільки вигідні для радянської сторони. Ще промовистішим є те, що наступного дня в New York Times вийшла стаття, у якій припускалося, що Трамп може розглядати участь у праймеріз Республіканської партії 1988 року проти тодішнього віцепрезидента Джорджа Буша-старшого. "Жодних планів [Трампа] балотуватися на посаду мера, губернатора чи сенатора США немає, – заявив тоді речник Трампа. – Він не коментуватиме тему президентства".
Проте насправді Дональд Трамп таки вирішив здійснити вкрай малоймовірну, майже донкіхотську й, як згодом з’ясувалося, нетривалу спробу балотуватися на праймеріз 1988 року.
22 жовтня 1987 року гелікоптер Дональда Трампа приземлився в Портсмуті, штат Нью-Гемпшир, де він мав виступити з обідньою промовою на запрошення місцевого клубу "Ротарі" в ресторані Yoken’s – обов’язковий ритуал для республіканських кандидатів, які балотуються на праймеріз у Нью-Гемпширі. Хоча відтоді минуло майже 40 років, ця подія дивовижно передбачила події останніх років. Одягнений у темно-червону "владну" краватку, яка згодом стане його візитівкою, Трамп тоді промовляв ту саму риторику, яку роками пізніше адресував MAGA-електорату: "[Наші союзники] обдирають нас як хочуть. Вони знущаються зі Сполучених Штатів. Хіба вони дякують? Ні. Хіба вони нас люблять? Не дуже".
"Ми маємо змусити ці країни, які нас обкрадають, погасити 200-мільярдний дефіцит", – додав він. Саме тому, пояснював Трамп, країні потрібен "жорсткий, кмітливий хлопець" на чолі держави, щоб нею більше ніхто не помикав.
Президентські амбіції Трампа тоді не справили особливого враження на решту країни, проте не залишилися непоміченими для іноземних спецслужб.
Ось що про це написано в "American Kompromat":
Через кілька місяців після виступу Трампа в Нью-Гемпширі Івана Зельнічкова Трамп повернулася на батьківщину, де чехословацька StB продовжувала пильно стежити за нею. Агенти StB повідомляли, що Івана нервувалася протягом усієї поїздки, оскільки була переконана, що за нею стежать співробітники американського посольства саме тоді, коли вона мала зустрічатися з представниками спецслужб. Двічі американський посол у Празі Джуліан Мартін Нємчик запрошував її відвідати посольство. Проте Івана відмовлялася. Тим часом чехословацька таємна поліція підготувала засекречений звіт від 22 жовтня 1988 року, у якому зазначалося, що "як дружина Д. Трампа вона постійно перебуває під пильною увагою… і будь-яка її помилка може мати для нього величезні наслідки".
Крім того, звіт StB містив два примітні спостереження. По-перше, ставало зрозуміло, що Трамп уже остаточно вирішив балотуватися в президенти – питання полягало лише в часі. "Навіть якщо [його президентські перспективи] виглядають як утопія, – йшлося в незграбно перекладеному звіті, – Д. Трамп упевнений, що досягне успіху".
По-друге, у звіті зазначено, що Трамп, якому на той момент було лише сорок два роки, планував балотуватися як незалежний кандидат лише 1996 року – через вісім років. Нарешті, у документі StB містилося ще одне цікаве спостереження щодо політичного майбутнього Трампа: у ньому стверджувалося, що на нього чинили тиск, аби він балотувався в президенти. І звідки саме походив цей тиск? Чи не з московської "медової пастки" й потенційного компромату?
На жаль, відповіді на це запитання немає.
Дійові особи
Арманд Хаммер. Літній голова Occidental Petroleum і багаторічний радянський актив, чиї тісні зв’язки з радянським керівництвом сягали часів Леніна. Коли життя Хаммера добігало кінця, дехто в КДБ, за свідченнями, розглядав Трампа як можливого спадкоємця цього активу на Заході.
"Інтурист". Радянське державне туристичне агентство й водночас прикриття КДБ, яке організувало поїздку Трампа до Москви 1987 року. Його регулярно використовували для стеження за іноземними об’єктами та їхньої "розробки" – зокрема бізнесменами й потенційними агентами.
Пол Манафорт. Лобіст і партнер у фірмі Black, Manafort & Stone. Познайомився з Трампом через Роя Кона й входив до того самого політичного кола, яке підштовхувало Трампа замислитися про президентську кампанію. Згодом Манафорт очолив передвиборчий штаб Трампа 2016 року.
Рой Кон. Багаторічний наставник і "розв’язувач проблем" Трампа. Позбавлений адвокатської ліцензії юрист із тісними зв’язками в мафіозних і консервативних політичних колах, Кон познайомив Трампа зі Стоуном і Манафортом. Саме він уособлював той безкомпромісний, жорсткий стиль ведення політики, який пізніше перейняв і сам Трамп.
Роджер Стоун. Політтехнолог і давній республіканський стратег, який радив Трампу після його повернення з Москви. Пов’язаний із Полом Манафортом і Роєм Коном, Стоун допоміг Трампу зробити перші обережні кроки в політиці, зокрема організував його виступ у Нью-Гемпширі 1987 року.
StB (Státní bezpečnost). Чехословацька таємна поліція, тісно пов’язана з радянським КДБ, розглядала американські зв’язки як потенційну розвідувальну "золоту жилу". Тому після одруження Івани з Трампом і вона, і її родина потрапили під довгострокове стеження.
Юрій Швець. Колишній майор КДБ, який у 1980-х працював у Вашингтоні. Нині громадянин США, Швець дав чимало важливих свідчень про механізми вербування радянських агентів. Саме він визначив статус Трампа як "спеціального неофіційного контакту" КДБ – категорію, яку присвоювали особливо цінним об’єктам.
Частини 1 та 2: Повна хронологія справи "Трамп – росія". Найбільший провал американської контррозвідки в історії США
Частини 3 та 4: Чому Трамп зрадив Україну?
Частина 5: російська пральня Трампа
Частина 6: КДБ розставляє пастку
Частина 7: Трампа готують і везуть до Москви
