Яким є ставлення християнства до війни?
Війна, мабуть, є одним з таких чинників, які показують стан людства на загал, стан людської природи. Бо питання полягає в тому чи війна забирає у нас мир? Чи, можливо, навпаки - ми маємо війну в наслідок втрати миру? Це питання міститься на сторінках Біблії, що є слово Боже, вже навіть з перших її сторінок. Ми можемо побачити,власне, що дійсно війна є наслідком того, що ми втратили мир. І бачимо, що людина була в такій певній гармонії, вона перебувала в Царстві Божому, в Раю,- як ми кажемо, і нічого не потребувала. Але після того, як диявол, спокушаючи людей, запровадив їх у гріх, люди втратили цю гармонію. Тоді ж сталося перше вбивство: Каїн вбив Авеля. Тобто бачимо, що через втрату такої гармонії, що можна назвати, власне, миром, наслідком є війна. Тому християнство дуже серйозно ставиться до цього питання і вимагає від нас знайти таку відповідь у собі: чи наслідки таких глобальних конфліктів не починаються з серця кожної людини? Її думок,вчинків,її постави до всього навколишнього світу і своїх ближніх. Тому, на фоні цього, прагнення миру виглядає не лише як припинення якогось збройного конфлікту, але й відшукання,власне,цієї гармонії з самим собою, зі своїми ближніми, зі всім сотвореним світом і з Господом Богом.
"Боюся, нам не вдасться вже тепер повністю подолати травму, завдану суспільству"
В чому полягає місія військового капелана?
Капелан - це є той самий священик, який має деякі особливості. Якщо ми говоримо про військове капеланство, то маємо на увазі духовний супровід, опіку військовослужбовця. Військові мають особливості свого життя, ці особливості переходять теж і на служіння капелана. У всіх тих обставинах капелан завжди намагається бути поруч з тими, до кого він є покликаний, кому покликаний служити і приділяти свою увагу. І спрямовувати всі зусилля на те, щоб Боже благословення доходило до кожного з тих, кому,можливо, у звичайних побутових обставинах було би важко це все осягнути.
Чи часто жо Церкви приходять військовослужбовці?
Щодня. Ми і самі, зрештою, відвідуємо їхні частини. Наше гасло капелана - "завжди поруч". Бути поруч. Що б не залишати. Бо часто на полігоні, коли приїжджаємо, чоловііки нам говорять, що вже відчувають себе покинутими.
Фото: credo-ua.org
Ще на полігоні, ще до зони АТО далеко, а вже відчувають себе покинутими. Це, насправді дає їм таку нагоду зрозуміти, що багато людей їх підтримує, вони не є самі в тих обставинах.
Вони охоче йдуть на контакт з Вами? Чи хочуть посповідатися ти отримати якісь настанови?
Можемо навіть констатувати, можливо цьому і не варто радіти, але дійсно з початком бойових дій кількість тих, хто хоче посповідатися, зрозуміти своє місце в житті і осягнути ті Божі істини зростає.
Чи означає це, що вони потребують віри в умовах війни більше, ніж зазвичай?
Так...(згідно посміхається). Війна спонукає і загострює це почуття миру. І цей світогляд, який собою несе християнство і, власне, несе саму віру як довіру до Господа Бога, воно якнайповніше відчувається в таких обставинах. І за цих же ж обставин якнайбільше бажання та потреба це осягнути.
Як Церква ставиться до дій окупантів?
Звичайно, що Господь кожного благословляє на його добре життя, але питання чи ми це своє життя не хочемо будувати, як то кажуть, ціною інших. Коли ми намагаємося на основі чиїхось досягнень, силою задовольнити свої меркантильні інтереси, то це є неправильно і воно суперечить самому Божому задуму. І коли ми говоримо про те, що є заповідь "Не вбий" і так само Ісус Христос казав, що "кожен, хто тебе образить - ти йому прощай", ми це мусимо якось в комплексі розглянути.
Коли агресор наступає на моїх співгромадян, моєму життю теж це загрожує, то чи повинен я дотримуватися цієї заповіді "не вбий"? Очевидно, повинен. І найперше - стосовно себе. Тобто коли я дотримуюся заповіді "не вбий" найперше щодо себе, то я маю право його захищати, ба більше - обов'язок. Очевидно, що коли в результаті цього є певна вимушена смерть агресора, він наражає сам себе на цю небезпеку. І я, користуючись цим своїм правом, обов'язком захищати життя своє та своїх громадян, змушений таку міру відповідальності десь віддати цьому агресору. І тоді, коли він загине, за свої певні якісь меркантильні інтереси, то він сам повинен в цій своїй смерті.
Від Майдану буде будуватися нова міфологія України, новий народ і нова держава
Очевидно, що ми можемо прощати це і коли є обставини чи випадки, наприклад, коли військовополонені чи ті хто здалися, вони вже більше не загрожують ні моєму життю, ні моїм ідеалам, принципам, я можу їх дуже легко простити в цьому і залишити їм їхнє життя, навіть більше - спонукати їх повернутися на власну землю до своєї Батьківщини. Це буде якнайбільшим виявом мого християнського такого принципу.
Що Церква вже зробила для допомоги бійцям і що є в планах?
Церква найбільше вбачає своє місце в таких обставинах у духовному супроводі. Також з цим пов'язана і певна матеріальна допомога, психологічна теж. Багатьом військовим після перебування в зоні АТО необхідна певна духовна реабілітація, не лише психологічна, а і, власне, духовна. Ми і зараз вже такі проекти реалізовували, і в майбутньому теж плануємо постійно спонукати таких людей відгукуватися на те, щоб знайти час відбути певні дні духовної віднови задля того, щоб повернутися до звичайного побутового життя. Хоча воно, звичайно, буде переосмислене з огляду на те, що вони пережили. Але, все ж таки, воно теж повинно набрати рис нормальності. Ми, звичайно, розуміємо, що війна - це ненормальний стан і заважає гармонійному розвитку.
А якщо говорити про матеріальну допомогу, то в чому вона полягає?
Дуже багато людей довіряє Церкві і приносять свої пожертви задля того, щоб вдягти військовослужбовці у речі, які їм необхідні,надати їм якісь певні елементи захисту. Церква ніколи не купує зброї чи те, що може спричиняти агресію. Лише щось для захисту життя. Це ми і раніше закуповували бронежилети різні, і каски, і найбільше, мабуть, спецодяг, взуття. Різні технічні засоби, такі як рації... Навіть один безпілотник ми спонсорували за пожертви тих людей, які хотіли допомагати військовослужбовцям. Ну і багато інших дрібних речей.
Що б Ви порадили рідним наших бійців?
Ті, хто десь є на передовій, вони якнайбільше потребують підтримки, як ми кажемо - тилу. І очевидно, що ті, хто є найрідніші, найближчі, вони якнайкраще можуть допомогти своєю підтримкою. А якщо ми говоримо з огляду духовного, то найперше - молитвою. Господь є всемогутній і він може все направити лише на це. Питання в тому чи ми готові довіряти йому до кінця. І,власне, коли ми молитвами своїми десь підтримуємо наших військовослужбовців, вони це дуже добре відчувають. Дуже часто кажуть, що вони відчували наші молитви, розуміли, що ми їх підтримуємо. І це, можливо, така остання інстанція, яка залишалася щоб не впасти в зневіру, відчай і таке інше.
А як, на Вашу думку, завершити війну?
Чи ми готові вернутися до тих таких витоків Божого миру, внаслідок втрати якого і настає війна? Якщо ми готові і готові, щоб це починалося в серці кожного з нас, тоді це не буде жодною трудністю. І всі ті добрі вчинки, які ми можемо зробити в нашому житті і спрямувати їх якраз на припинення війни, будуть виявом такої нашої твердої позиції щодо прагнення миру. Але не лише як припинення збройного конфлікту, а й повернення гармонії і в нашому особистісному житті. Щоб не чинити гріха, що суперечить миру, не чинити зла. З того, власне, все завжди і починається.
Розмовляла Анастасія Загороднєва
