В інтерв'ю iPress.ua отець Ковтун розповів про допомогу і роль Церкви в сучасних процесах в Україні.
У такий скрутний для України час, якою на вашу думку є роль Церкви?
Можу окреслити одним словом - важливою. Важливою з багатьох міркувань. По-перше: все що зараз відбувається наносить страшні духовні, душевні, та матеріальні травми мільйонам людей. Хтось страждає більше, хтось можливо менше, але всяка людина, якій не чужі поняття любові, справедливості, добра і бажання мирного життя та співіснування не може залишатися байдужою та безпристрасною, спостерігаючи той жах, який ми всі, незалежно від нашого географічного знаходження, переживаємо вже понад рік. Церква ж (згадаймо відносно недавні переслідування, катакомбне життя і мученицькі жертви вірних УГКЦ) має найбільший і, на мою суб'єктивну думку, найкращий досвід молитовного, духовного, душевного та раціонального супроводу постраждалих чи їх рідних, як і просто людей, які важко справляються з великим напливом негативної інформації, чи тих, які спостерігають похорони молодих і старших людей, що віддали своє життя за свою Батьківщину у формально та фіктивно мирний час. Також Церква має непересічний досвід у благочинній діяльності, тож організаційні можливості можуть і активно сприяють підтримці тих, хто цього потребує чи активно допомагає і супроводжує, як наших Героїв, так і волонтерів чи жителів особливо постраждалих регіонів.
Духовні наслідки війни очевидні – чимало військових повернуться додому з потребою відновлення внутрішніх сил і з бажанням подолати страшні спогади пережитого. Яким чином суспільство і Церква зокрема можуть долучитися до подолання цієї душевної кризи?
Молитвою, любов'ю, увагою, повагою до принесеної цими людьми жертви, особистими контактами в Україні чи закордоном та професіоналізмом відповідних фахівців, як зі сторони Церкви, так і зі сторони світського суспільства. Ви дуже влучно і правильно відзначили, окресливши цей процес як "долучення до подолоння", бо боюся нам не вдасться вже тепер повністю подолати травму завдану, як окремим особам, так і суспільству загалом. Ми можемо спільно зробити частину того, що пізніше стане надзвичайно важливою складовою, чи навіть основою загального процесу віднови та регенерації. Щоб повністю подолати подібні травми часом одного життя чи цілого покоління замало.
Як ви долучаєтеся до допомоги Україні?
Вважаю було б не коректно з мого боку в той чи інший спосіб вихвалятися особистою благодійністю, якщо це питання взагалі було особистісним, але можу собі дозволити дещо сказати про українські прицерковні громади, чи світські організації у Австрії. Конкретно допомога відбувається у дуже різні способи, починаючи від постійного молитовного супроводу та продовжуючи фінансовою і речовою цільовими допомогами, уможливленням проведення лікування, оперування чи реабілітації поранених, відвідини тих, хто постраждалих, які перебувають в Австрії та опіка їхніми рідними, що приїхали їх відвідати, закупівля і перевезення медикаментів та необхідних препаратів на лінію фронту, підтримка капеланської служби в зоні АТО і багато чого іншого, що вже і не перечислиш. Мушу відзначити, що активна допомога не припиняється від самого Майдану. Також наша громада використовує можливість донести голос українського народу до міжнародної спільноти, оскільки саме у Відні мають свої осідки такі організації, як наприклад ООН.
Яка кількість прихожан підтримують українську армію?
Якогось обліку чи контролю з підтримки української армії чи навіть якоїсь підтримки нашої церковної громади чи самого храму, ми точно не ведемо. Зрештою всяка підтримка, як діло любові є дуже індивідуальним чи навіть духовно-інтимним і стосується лише Бога, конкретно взятої людини і суб'єкта чи об'єкта допомоги. Ми проживаємо закордоном і певні локальні звичаї чи традиційна вимушеність робити щось, до чого серце не лежить, тут не мають своєї сили і тому, якщо і є байдужі чи холодні серцем люди українського походження, то вони до Церкви і громади живого контакту точно не тримають. Але можу з точністю сказати, що прихильників сепаратизму, розколу країни, чи просто, таких, які не розуміють потреби обороняти рідне і святе у нашій церковній громаді дійсно немає. Ми, ті що є активними у церковному чи громадському українському житті, любимо Бога, свою Батьківщину і народ, поважаємо духовну спадщину і намагаємося чинити добро і в такий спосіб ставати співтворцями необмеженого кордонами і посвяченого Богові світового українства.
Довідково:
Уродженець із Кривого Рогу Дніпропетровської обл. о.Олег Ковтун. Ще у 1996 році закінчив Вищу Духовну Семінарію Св. Духа у Рудно, що біля Львова і у тому ж році був свячений Владикою Юліаном Вороновським на диякона. Після проходження духовно-літургічної практики у центральних храмах м. Сколе та м. Дрогобич був направлений служити при храмі Різдва Пр. Богородиці у м. Самбір. Згодом, перейняв додатково духовну опіку над громадами при храмі Різдва Ів. Христителя у м. Самбір та у с. Кульчиці.
Олег Ковтун. Фото: Анна Дубина
Отець Олег Ковтун також працював керівником міської та районної благодійної організації "Карітас". У Відень дорога занесла для подальшого продовження навчаня та нострифікацію диплому. А у 2002 р. відбулося інкардинування (прийняття на священиче служіння) до Візантійського Ординаріату Католицької Церкви Австрії для подальшого служіння Богові та українській громаді при храмі Св. Варвари у Відні. З часом додалися ще духівництво при австрійському римо-католицькому Архикатедральному Храмі Св. Степана та душпастирство в українській громаді м. Ґрац у федеральному окрузі Штирія.
Розмовляла Аня Дубина
