"Мене з самих початків не влаштовувало те, що діється в Донецьку"
"На жаль мої друзі частково підтримують сепаратизм. Ніхто з них не знає, що я тут воюю на стороні української армії. Їм краще цього не знати, хоча є один довірений друг", - розповідає "Баф".
За його словами, до подій Майдану усі були начебто на однакових позиціях – треба щось змінювати, бо всі хотіли перемін, адже Україна була проблемною країною.
"Але коли довелося таки щось робити, кожен побачив вихід по-різному. Вони побачили вихід в ДНР. Я – ні, оскільки для мене ідеологія про дідів, які воювали, "Русь святу" та бандерівців-фашистів – це повна маячня. А вони мислили радянськими штампами. Вони сприймали те, що їх навчили. Більшого не хотіли – нічим не цікавилися, нічого не читали. Їхні мізки – то їхні мізки і туди не залізеш. Я тільки можу припускати тільки, чим вони жили", - каже кіборг.
На питання, чому одні піддалися пропаганді ДНР, а він – ні, пояснює: "Я просто любив читати. Я цікавлюся історією. Моя улюблена тема – Друга світова війна. Люблю фантастику. Це не тільки містика. Може бути соціальна фантастика, яка моделює різні суспільні процеси. Я трохи цікавлюся езотерикою. Вникаю, що навколо мене відбувається. А люди деякі по накатаній – наливай та пий. Вони мріють про СРСР. Є така гарна приказка: "Сон розуму породжує чудовисько". От і родилося чудовисько".
Донеччанин жалкує, що йому не вдалося здобути вищу освіту. Батьки планували для сина технічну спеціалізацію, хоча за природою він – гуманітарій. Відтак, технічний виш так і не закінчив, бо, каже, не його. Але після одруження і народження дитини мусив працювати. У нього за спиною – 5-річний досвід шахтаря. Стверджує, що на пенсію вже заробив. Попри обставини, військовий таки мріє повернутися у рідне місто.
"Якби я не хотів в армію, я б туди не пішов. Але мене з самих початків не влаштовувало те, що діється в Донецьку. З самих початків я намагався завадити цьому. Пішов у батальйон "Донбас" ще не етапі його створення. Ще тоді коли Семен Семенченко ходив без балаклави, нестрижений і кучерявий. Його перша база була під Красноармійськом. Але там я не затримався. Мені здалося, що Семенченко хотів на тому заробити, хоча можу помилятися", - зізнається кіборг.
Разом з іншими добровольцями "Баф" покинув "Донбас". У той же час у Нових Петрівцях під Києвом формувався 2-й батальйон Нацгвардії на базі 25-ї сотні Майдану. Там він прийняв присягу. На урочистостях були присутні тодішній голова РНБО Андрій Парубій та командувач Нацгвардії Степан Полторак. "Усім роздали "парубійки" (ред. - жовті пов'язки, які носила Самооборона). Оскільки серед добровольців було багато людей із Севастополя і Донбасу, поросили не афішувати в ЗМІ заради безпеки сімей. Тоді було помпезно, з маршами, але цього не показали", - згадує військовий.
ЧИТАЙТЕ: Їли змій і пили воду із калюжі: будні військових із заблокованих бригад
Якраз у цей час його мама серйозно захворіла. Вона жила в Донецьку, і за нею приглядала дружина. "Коли жінка сказала, що не може більше сама справлятися, я мусив повернутися. Через деякий час 80-річна мама померла. Після цього я міг приймати сміливі рішення щодо армії і переїзду", - каже "Баф".
У липні, коли у Донецьк приїхав відомий російський терорист Ігор Гіркін на прізвисько "Стрєлков", родина українського бійця вирішила, що треба тікати. За словами чоловіка, ДНР їх не хотіла відпускати. Перевіряли документи на кожному блокпосту і усім з донецькою пропискою вслід кричали: "Ви зрадники!". Сім'я переїхала у Запоріжжя і зареєструвалася як переселенці у Дніпро-Рудному. Згодом отримала однокімнатну квартиру. І він, і дружина влаштувалися на роботу.
Кожного разу, добираючись потягом до роботи, "Баф" чув розмови про переселенців. Мовляв, нічого не роблять, понаїхали, їм би автомат в руки і на війну. "Розумію, що багато піни звідти прийшло, але мені це було неприємно слухати, не міг чути воєнні новини і я вирішив йти далі в бій", - каже він.
Про перший заїзд в Донецький аеропорт без бронежилетів і під обстрілами РПГ: "Ми чудом залишилися живими"
"Баф" пішов на війну під час третьої хвилі мобілізації, у серпні. Його відразу відправили у навчальний військовий центр "Десна". "Побачене під час підготовки відрізняється від телевізійних сюжетів. Протягом 20 днів єдине, що я там робив, - це розносив берци, хоча у воєнкоматі мав професію – оператор-корегувальник БМП. Коли туди приходиш – дають комплект форми, комплект нижньої білизни, і пару шкарпеток. І більше нічого. Якщо літом ще так, то коли холодно, - довелося помучитися. Дякуємо волонтерам, які за все подбали. Наша армія у нинішньому вигляді більше нагадує радянську армію", - зауважує чоловік.
Після цього він потрапив до Черкаського у 93-тю бригаду. Тут хлопці вчилися стріляти. Військовий віддає належне командуванню, яке не обмежувало у використанні патронів. Наступний пункт по дорозі в АТО – Тоненьке, де всіх поселили у корівнику.
У кінці жовтня "Баф" разом з іншими бійцями своєї роти мав заїжджати в Донецький аеропорт. За правилами, 1-й і 2-й взвод роти повинні були змінювати одне одного в боях через кожні сім днів, а бойова машин піхоти (3-й взвод) – забезпечувати усім необхідним (їжа, боєприпаси), а також відвозити і завозити військових у зону бойових дій.
Але на практиці, розповідає, йому довелося сидіти в аеропорту усі три тижні.
Про свій перший заїзд в Донецький аеропорт він говорить як про чудо. Тоді шістьох солдат, які їхали на гучній БМП терористи мало не відправили на той світ. "Тож 8 жовтня у Пісках ми повантажилися, щоб заїжджати в старий термінал, - розповідає кіборг. Десантне відділення дуже тісне – там поміщаються три людини з однієї сторони і троє з іншої. Ми не одягали навіть бронежилетів, підв’язавши їх на броні. Спочатку їхали, потім почули стрілянину. Таке враження, наче нас дрібними камінцями обсипало. Тоді кришка ззаду почала "ходуном ходити", аж всередину увігнулася. Ми вже розуміли, що це не камінці, а кулі. Їдемо – зупинилися. Командир кричить, чому ми зупинилися. Знову поїхали. Тоді в машині різко з'явився спалах, аж лампочка всередині загорілася. Сидимо і почуваємося беззахисно. Постійний стук. Ось так ми їздили. Зрештою, коли відкрили кришку, то знову опинилися у Пісках. Ми просто покаталися і знову вернулися туди, звідки і виїхали".
За словами військового, водій БМП не зорієнтувався, де треба повернути, тому доїхавши до "Спартака" і покружлявши біля аеропорту під дулами терористів, машина розвернулася і поїхала в зворотньому напрямку. Цей маневр терористи розцінили як спробу атаки. "Якраз на той час у Донецький аеропорт приїхав ватажок ДНР Олександр Захарченко, і у вечірніх новинах сепаратистського телебачення нашу поїздку терористи потрактували як штурм. Наші військові також не зрозуміли, хто це були – свої чи чужі. Тому не наважилися стріляти", - згадує кіборг.
В БМП потрапило п’ять кумулятивних снарядів, від яких броню машини мало б просто розірвати. "Нас врятувало те, що ми повісили свої бронежилети та мішки на броню. Коли РПГ потрапляє в БМП, заряд пропалює метал, всю броню. Тож коли ми бачили спалах, тоді цей ручний протитанковий гранатомет потрапляв у нашу машину. Виходить, ці речі, якими ми покрили броню, погасили силу удару РПГ, і заряд втратив свою міць. І це також не був наш задум, а радше недоопрацювання командування. Усі БМП мають бути обвареними, а наша поїхала без обварювання", - трохи навіть сміючись, переповідає військовий. Після цього "недоїзду" в аеропорт один боєць отримав пошкодження хребта, у двох – контузія, але всі живі.
Пізніше військове командування визнало, що заїзд в зону бойових дій за допомогою БМП – це велика помилка. Багато техніки погоріло і зламалося. "Треба під’їжджати на БТР. Вони як привиди, а БМП – дуже гучні. Але ми не мали іншого транспорту. По-друге, БМП на гусеницях, якщо її перебити – машина зупиниться і вже нікуди не поїде, а БТР – поїде", - зазначає боєць.
Три тижні в Донецькому аеропорту без виїзду: "Ми прострілювали труби і зціджували звідти воду"
12 листопада хлопці таки в'їхали в аеропорт – спочатку на новий термінал, а звідти перейшли на старий, і вже не виїжджали протягом трьох тижнів.
За словами "Бафа", хлопців із 74-ої і 79-ої бригади періодично змінювали, а його відділення сиділо постійно – ротація була неможливою, оскільки частина роти поїхала на виконання іншого завдання.
"Найбільшою проблемою була вода. Весь провіант доставляли на новий термінал, а звідти носили на старий. Патрони, воду і їжу. Це 80 м відкритого простору, який треба було пробігти вночі. Бігти могли не більше десяти людей. Старалися не шуміти і пройти швидко. У такі дні треба було скоординувати дії, щоб чергові не прострелили своїх. Через нестачу води дійшло вже до того, що ми прострілювали труби, у яких ще лишилася вода, чи крани відкривали і зціджували звідти воду. Потім фільтрували, і пили чай", - згадує свої будні кіборг.
Каже, що їсти там не хотілося – просто не було апетиту. Зранку їли каші, а в обід тушонки, від однієї назви про які його зараз нудить, а делікатесом була хіба картопля на мангалі. Пізніше і дефіцит води зник, зазначає кіборг, приїхав гумконвой під егідою місії ОБСЄ і привіз і воду, і паливо для туристичних грілок.
Попри важкі побутові умови – холод, і недосипання, бої до суботи 29 листопада боєць називає імітацією: "До цього три тижні поспіль ми стояли без загиблих. Були легкопоранені і то з їх вини, бо хтось каски не одягнув чи бронежилета. У мене було таке враження, що це був заспокійливий вогонь. Сепаратисти кожен тиждень змінювалися. Одні відсиділи в окопах і поїхали у теплий Донецьк. Вони не перенавантажувалися, а 29 за нас взялися професіонали. Отоді і було молотилово".
ЧИТАЙТЕ: Кіборг "Росомаха": Війна вигідна всім, крім солдатів
З його слів, терористи спланували ще один хід, який досі не використовували, - пішли в наступ зі східної частини терміналу.
"Ми її не контролювали, оскільки нас переконали, що там у розвалинах розставлені розтяжки та "сигналки". Ми знали, що якщо сепаратисти звідти штурмуватимуть, то ми їх почуємо. Може, вони також так думали. І впродовж трьох тижнів ми сиділи відносно спокійно. Ніби спроби штурму були. Правда, вони боялися під’їжджати танками. Коли починали стріляти, наша артилерія їх накривала. Ми знали, що зі східної сторони ніхто не буде атакувати, зі сторони злітної смуги і зі сторони західної, де стоїть розграбований маркет "Метро", - також. Адже ми обстрілювали цю зону. А все почалося саме зі східної сторони", - зазначає "Баф".
Терористи почали атакувати об 11.30 дня. Зі спогадів військового, на той час військові були втомленими, через постійні чергування спали лише чотири години щодоби і втратили пильність, тоді і з'явився перший поранений, хоча й атаку зустріли достойно.
На його думку, складність цього бою полягала в тому, що його довелося вести в умовах закритого приміщення.
"Противник стріляв буквально із сусідніх кімнат на відстані 10-15 м, а то й менше. Це були професіонали, які діяли зважено і вправно, використовували всю можливу військову техніку – "Мухи", РПГ. Ми одне одного практично не бачили. Вони переміщалися з кімнати в кімнату, висувалися з-за кутка і стріляли в нас. Ми також приблизно цілилися туди, де вони ховалися. Коли почало темніти, довелося робити барикаду, щоб відгородитися. Це було тяжко, адже коридор прострілювався, але хлопці не боялися. Постягували сміття і все. Бій продовжувався. Десь близько 17.00, не знаю, що це було – рикошет чи прицільний постріл, мені прострелили руку. Мене аж відкинуло. Відразу підбігли хлопці. У штабі мене перев’язали. Тоді моя основна війна закінчилася", - згадує про своє поранення кіборг.
Він розповідає, що його побратими бачили, як в нього цілилися якісь бородаті в зелених беретах. За словами бійця, того дня з 11.30 до 22.00, коли прийшло підкріплення, кіборги мали вже дев'ять поранених та контужених. 74-та аеромобільна бригада евакуювала їх з аеропорту. "Бій припинився тільки вночі. Терористи сиділи на другому поверсі і кричали: "Укроп, чаю хочеш, укроп, сигарету хочеш?", а потім черга з автомата з примовлянням: "Ось вам вода, ось вам сигарети. Вони не могли прострелити через бетонне перекриття. Наступного дня штурм продовжувався", - переповідає розповіді тих, хто залишився в аеропорту.
ЧИТАЙТЕ: Аеропорт у наших руках, російські війська понесли величезні втрати, - Бутусов
Увечері близько 18.00 год українські військові повністю покинули старий термінал. "Навіть наше підкріплення відтіснили. У понеділок зайшли десантники і після огляду сказали, що немає сенсу обороняти. Цікаво, що сепаратисти боялися зайти в одну з кімнат, де ми залишили генератор. Вони думали, що там хтось ще сидить, хоча там вже нікого не було. На жаль, за ці два дні було четверо "200" і 17 – "300". При чому одного так і не змогли витягнути і забрати з-під завал. Вже з розповідей чув, що терористи його відкопали, намазали фосфорною фарбою і підвісили для знущання, щоб українські військові це бачили", - згадує подробиці бою.
Тепер є один мінус, каже він, якщо раніше зі сторони старого терміналу до нового була мертва зона, то тепер і звідти стріляють снайпери терористів.
"Я вірю в долю. Кому що суджено, що дано – так і буде"
"Мені було соромно, що мене так ранили. Що люди воюють, а з мене вже ніякої користі. Я потрапив у госпіталь. З однієї сторони неприємно з шпицями ходити, але коли подивлюся, як з іншими, то там ще складніше", - зауважує боєць.
"Баф" розгортає серветку і показує залишок кулі, який вдалося витягнути, а кінчик так і залишився в м'язі. Після лікування військовий хоче знову повертатися в зону АТО. Він вірить в долю і носить у лівій кишені молитву, яку від руки написала його дружина і малюнок дівчинки, яка таким чином підтримувала українських військових.
"У мене з дружиною дуже хороші стосунки. Ми прожили разом 14 років. Маємо доньку. Ми на відстані відчуваємо одне одного. Навіть у той день, коли ми вперше заїжджали в аеропорт, вона переживала ті події", - говорить він.
Донеччанин не боїться повертатися в зону АТО, бо переконаний: "Кому що суджено, що дано – так і буде. Бог не посилає випробувань більше, ніж можемо витерпіти. Звичайно, однозначних рецептів не існує. Кожному своє. Є християнська філософія. Є житейська філософія – посадити дерево, збудувати будинок і народити дитину. Є таке поняття як карма. Кожна людина повинна виконати свою місію. Якось розвиватися і самоудосконалитися. Майбутнє покаже".
Водночас якби підготовка армії була кращою, то і результати були іншими, наголошує він.
"Ми не на повну потужність використовували гранатомети. Не було з нашої сторони ініціативи. Ми більше відбивалися, аніж атакували. Я з "Мухи" кілька разів стріляв. Надіюся, що потрапляв. Тут здається, що людину важко вбити, а там з'являється злість і хочеться стріляти", - звертає увагу кіборг.
За його словами, ще одна проблема – недостатнє оснащення добровольців. Попри різноманітні технології, нам видавали термобілизну, яка тільки так зветься, каже він. "Те ж саме зі шкарпетками. Шерстяні – так вони хороші, пройтися по місту, в ліс піти. А коли ти бігаєш, метаболізм прискорений, ноги пітніють, стає тепло. Але коли зупиняєшся, оці розпарені шкарпетки через деякий час просто починають замерзати. Тому бажано видавати спеціальні трекінгові термошкарпетки. В’язані шкарпетки і светри, - це все добре, але треба спеціалізований одяг", - перераховує проблеми, з якими стикнувся. Надіється, що якщо втретє поїде, то сам буде себе екіпірувати.
"Баф" не вірить у перемир'я і називає його затишшям перед бурею. "У Росії є традиція і вони її продовжують. Ще Бісмарк казав, що договір з Росією не вартує навіть того паперу, на якому він підписаний. Подібно і з перемир'ям. Я прихильник силового вирішення проблеми. Це як із "гопниками", які не мають благородності і не тримають слова".
Вважає, що армія потребує глибокої реформи, бо у теперішньому вигляді їй складно поставлені завдання. Нова влада його не розчаровує і він запевняє, що Україна зараз має шанс: "Київська Русь – це справжня Русь і я вірю у її відродження".
Додати коментар
