RSS
ПОЛІТИКА СТАТТІ

Перемир’я в Україні є паузою, а не надією на спокійне майбутнє

Що пишуть про Україну світові медіа
Західні аналітики стверджують, що наразі немає жодних підстав вірити Володимиру Путіну і вважати, що конфлікт на Донбасі вичерпався. Це не більше ніж перемир'я і бажання господаря Кремля домогтися часткового зняття санкцій з російської економіки та олігархів, які втрачають мільярди від запроваджених Заходом обмежень.
Перемир’я в Україні є паузою, а не надією на спокійне майбутнє Фото: АFР

Перемир’я в Україні – це міраж

Сер Ендрю Вуд, британський посол у Росії у 1995-2000 рр., асоційований дослідник програми досліджень Росії та Євразії у Королівському інституті міжнародних відносин (Четем-Гауз), у своєму коментарі на веб-сайті Інституту називає перемир’я на Сході України "міражем". Причину агресивної поведінки Росії Вуд бачить у занепаді російської держави. Замороження конфлікту на Сході Україні аж ніяк не буде гарантією мирної поведінки Росії у майбутньому.

Вуд критикує поширену серед частини західних експертів та дипломатів точку зору, згідно якої розширення НАТО та ігнорування Заходом інтересів Росії є головною причиною агресивної поведінки останньої щодо України. З цієї точки зору, зокрема, випливає, що для врегулювання проблем України Захід повинен змусити її дотримуватися нейтралітету, рівновіддаленості між Заходом та Росією, прийняти нову конституцію з федеративним устроєм та особливими правами для російськомовного населення та російськомовних регіонів. На думку Вуда, такий рецепт навряд чи спрацює. Слово Путіна нічого не варте. Крім того, статус-кво з його міні-державою у Східній Україні був би вкрай нестабільним та дорогим.  Це державоподібне утворення становило б загрозу і для решти України, і для самої України. Тому логічною метою нинішньої політики Москви та її наслідків є повне підпорядкування всієї України волі Кремля.

На Заході є чимало людей, які хотіли б, аби проблеми України ніколи не було, і які сподіваються, що цій проблемі можна знайти надійне рішення, так, щоб співпрацюючи з Москвою, можна було зайнятися розв’язанням інших гострих проблем. Звідси й надії на дотримання офіційно оголошеного, але явно малореального перемир’я, а також на зняття санкцій одночасно з рухом до постійного рішення української проблеми. Оптимісти вважають, що між Росією та країнами Заходу можна відбудувати довіру, але при цьому вони воліють не згадувати про те, що сталося з Кримом і відбувається у ньому зараз, а також не звертати уваги на справжню природу структур, що формуються у Східній Україні.

Путін та його прибічники, мабуть, припускають, що з часом і США, і інші західні країни навчаться з усім цим жити. Зрештою, вони швидко змирилися з поділом Грузії у 2008-2009 рр. Навіть якби анексія Криму та заморожений конфлікт у Східній Україні виявилися непевними здобутками, для закріплення яких потрібні були б додаткові дії, Росія все одно виграла б час, а Захід знову продемонстрував би свою вразливість до маніпуляцій ззовні. Заклики Путіна до радикального перегляду угоди про асоціацію між Україною та ЄС є лише проявом рішучості Росії повернути Київ під свій контроль та непохитної віри Москви у те, що Захід врешті-решт змириться з цим.

Хоча й політику Москви щодо України часто представляють як боротьбу між Росією та Заходом, її краще вважати наслідком невдалого переходу Росії від СРСР до проекту заможної та правової держави. Санції загострять проблеми в економіці Росії, але саме рішення Путіна закрити шлях до економічних та політичних змін після повернення у Кремль у травні 2012 року є причиною слабких перспектив розвитку країни.

Путін вирішив вдатися до репресій та посилення контролю над інтелектуальною та політичною сферами, що ще більше зосередило як владу, так і прийняття рішень у руках дедалі вужчого та закритішого кола, до якого входить сам Путін і його прибічники. Навіть якби він захотів повернути усе назад, він зараз не зміг би цього зробити. Ненависть до Заходу, підкріплена безсоромною брехнею, тепер є невід’ємним елементом його режиму.

В Путіна, як вважає Вуд, зараз є добрі карти, але шанси на перемогу у середньостроковій чи довгостроковій перспективі є мізерними. Москва не стала тим партнером, на появу якого сподівалися чимало людей на Заході.

Якщо це ще не стало ясно ключовим урядовцям у ЄС чи США, то вони ще зіткнуться з нагодою змінити свою думку. Перемир’я в Україні є паузою, а не надією на спокійне майбутнє.

У пошуках рішень газової проблеми України. ЄС допомагає чи перешкоджає?

Алан Райлі, професор права Університету Сіті у Лондоні, у статті для інтернет-видання National Gas Europe критично оцінює зусилля єврокомісара Ґюнтера Еттінґера, спрямовані на укладення тимчасової угоди між "Газпромом" та "Нафтогазом" про постачання газу Україні взимку. Райлі вважає, що умови, які пропонує Еттінґер, змушують Україну платити за газ високу ціну, підриваючи водночас її договірне, правове та стратегічне становище. Європейська Комісія, таким чином, видається неготовою до застосування своїх важелів впливу на "Газпром" або навіть до застосування права ЄС у газовій сфері.

Райлі зосереджує свою увагу на рішенні, яке пропонує комісар Еттінґер, для того, щоб Україна спокійно прожила цю зиму. "Нафтогаз" мав би придбати щонайменше 5 млрд. кубічних метрів газу у "Газпрому" за ціною $385 за 1 тис. кубічних метрів на умовах передоплати. Водночас, "Нафтогаз" мав би сплатити $2 млрд за "борг" перед "Газпромом" перед початком імпорту та ще $1,1 млрд до кінця цього року. На думку експерта, важко зрозуміти, чому Еттінґер прагне нав’язати такі умови Києву.


Фото: gazprom.ru

По-перше, запропоновані $385 за 1 тис. кубічних метрів є значно вищою ціною, ніж та, яку платять за російських газ більшість західноєвропейських країн, попри те, що вони розташовані на більшій відстані від Росії, ніж Україна. Більше того, Європейська Комісія власне веде розслідування відмінностей у ціноутворенні в клієнтів "Газпрому" зі Східної та Західної Європи. Важко зрозуміти, чому комісар ЄС у справах енергетики пропонує Україні ціну, яку його колега, що відповідає за політику захисту конкуренції, ставить під сумнів.

По-друге, сума боргу "Нафтогазу" перед "Газпромом" та його існування взагалі є предметами суперечки. Україна стверджує, що її переплата за російський газ становить $6 млрд, і оскаржує ціну на газ у Стокгольському арбітражі. Тому важко сказати, чому Україна повинна заплатити до 1 січня $3,1 млрд., якщо вона заперечує існування цього боргу.

По-третє, передоплата за постачання газу у майбутньому суттєво підриває фінансову стабільність України, та "Нафтогазу" зокрема – особливо у ті часи, коли українська держава і так перебуває у скрутному фінансовому становищі.

Тривожним у пропозиції Еттінґера є те, що вона не передбачає укладення стандартного договору на постачання газу, який би мав обов’язкову силу для "Газпрому". Київ, фактично, мав би платити високу ціну за газ, погасити більшу частину оскаржуваного боргу і здійснювати передоплату за російський газ, не маючи при цьому гарантій його постачання.

Райлі вважає, що ЄС міг би більше допомогти Україні, докладаючи зусиль до застосування власного права на своїй території, а не виступаючи посередником на переговорах з "Газпромом". Єдиний газовий ринок ЄС мав би з 1 січня 2015 року охопити країни Європейського енергетичного співтовариства, членом якого є й Україна. Ці європейські правила передбачають повну з’єднаність національних газових мереж. Застосовуючи усі правила ЄС, Україна змогла б імпортувати газ у свою мережу з інших європейських країн.

Водночас, Україні треба не так вже й багато газу з ЄС. У 2013 році вона імпортувала приблизно 28 млрд. кубічних метрів газу. Проте, з урахуванням втрати Криму, економічної рецесії та шкоди, заподіяної воєнними діями, їй буде треба значно менше газу в опалювальний сезон 2014/2015 рр.

Через Словаччину може надійти до 10 млрд. кубічних метрів газу на рік. У випадку використання усіх технічних можливостей та застосування права ЄС у повному обсязі зі Словаччини до України могло б надходиити до 30 млрд. кубічних метрів газу на рік.

Головним аргументом проти є обмеження у контрактах з "Газпромом". Втім, оскільки вони суперечать вимогам права ЄС, визначеним у так званому "третьому енергетичному пакеті" та принципам відкритого ринку ЄС, важко зрозуміти, чому їх слід і далі дотримуватися.

На думку Райлі, "Газпрому" буде насправді невигідно скорочувати або припиняти постачання газу у ті країни, з яких Україна отримає газ за реверсними схемами. Якщо "Газпром" постачатиме своїм клієнтам менше мінімального обсягу газу, передбаченого контрактами – а цей обсяг є, зазвичай, доволі великим, цим він сам порушить контракти і зіткнеться з позовами про відшкодування збитків по всьому континенту. "Газпрому" буже також складно контролювати потоки газу на єдиному газовому ринку. Словаччина може компенсувати дефіцит газу від "Газпрому" постачанням газу від E.ON  через інтерконнектор з чеською газовою мережею.

Комісар Еттінґер, схоже, не визнає, що ЄС має суттєвий важіль впливу на "Газпром". Газові мережі ЄС тепер набагато більш пов’язані між собою, ніж у 2009 році, європейські газосховища практично заповнені, на ринку є надлишок зрідженого газу. Якби Брюссель та Київ застосували у повному обсязі правила ЄС до торгівлі і транспортування газу між ЄС та Україною, формуючи єдиний ринок, то вони могли б цілком впоратися навіть з із повною зупинкою постачання газу з Росії, яка є малореальною сама по собі, оскільки "Газпрому" невигідно втрачати прибуток від продажу газу європейським споживачам і ризикувати своєю часткою на європейському ринку.  

"Деескалація" в Україні по-російськи не є підставою для скасування санкцій

The Washington Post у своєму редакційному коментарі переконує, що деескалація конфлікту у Східній Україні, наслідком якої стане формування ще однієї невизнаної держави у Східній Європі, не повинна бути підставою для скасування санкцій ЄС та США проти Росії.

Видання підкреслює, що попри оголошене перемир’я, бойові дії на Донбасі не припинилися, а сили сепаратистів та росіян збільшили контрольовану собою територію. Тим часом те, що називають "ДНР" чи "Новоросією" швидко здобуває ознаки інших територій, які Москва відрізала від інших східноєвропейських країн, починаючи з власних органів безпеки.


Фото: AFP

Європейські дипломати висловлюють своє полегшення тим, що їхня мета – "деескалація" - ось-ось буде досягнута, посилаючись на створення буферної зони між українськими та російськими силами. "Деескалацією" у їхньому розумінні є те, що Путін, схоже, не прагне поки що захопити за допомогою своїх військових чергові міста у Східній Україні або пробити сухопутний коридор з Донбасу до окупованого раніше Криму.

Проте, Путін перебуває на межі досягнення усіх своїх основних цілей. Йому вдалося захопити територію стратегічного значення, на якій мешкало 10% населення України, створюючи "заморожений конфлікт", який він може використати для постійної дестабілізації решти країни. Своїм блефом він змусив президента Порошенка та ЄС відкласти створення зони вільної торгівлі. Економіка України падає, і падіння, ймовірно, прискориться взимку, особливо якщо Москва перестане постачати газ навіть транзитом або відмовиться від українських товарів.

Тим часом, Кремль сподівається, що "деескалація" спонукатиме ЄС та США зняти економічні санкції, які вони додатково посилили у вересні. На щастя, канцлер Німеччини Ангела Меркель вважає, що для цього ще зовсім немає підстав. Проте, ані лідери країн-членів ЄС, ані адміністрація Обами не визначили умов, які повинна виконати Москва, щоб отримати полегшення санкцій.

Завдяки цьому в Путіна виникає можливість зіскочити з гачка, перш ніж зробить кроки, достатні для збереження того, що залишилося від суверенітету України. The Washington Post вважає, що Меркель та Обама повинні публічно вимагати від Путіна виведення усіх російських частин та військової техніки з України, перекриття російсько-українського кордону на Донбасі з щільним його моніторингом, який би проводили міжнародні спостерігачі. Якщо ці умови не будуть виконані, зняття санкцій не варто й обговорювати, щоб не заохочувати Путіна до чергового акту агресії.

Про санкції та роль місії ОБСЄ в Україні

Джуді Демпсі, старший дослідник брюсельського центру Фундації Карнегі за міжнародний мир, головний редактор блогу Strategic Europe, у cвоєму дописі у цьому блозі висловлює сумніви щодо успішності місії ОБСЄ в Україні і припускає, що вимоги деяких членів ЄС скасувати санкції проти Росії звучатимуть невдовзі дедалі гучніше. Демпсі зауважує, що для Володимира Путіна оголошене перемир’я може бути шансом переконати Захід скасувати санкції, до чого, власне, вже закликають деякі країни-члени ЄС.

Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ в Україні з 26 вересня займається моніторингом дотримання умов перемир’я на Донбасі. Проте, їй бракує елементарного обладнання, співробітників та інших видів підтримки для моніторингу на належному рівні. Водночас, як зазначає Демпсі, перемир’я та створення буферної зони дають Росії ідеальну можливість зафіксувати статус-кво, заморожуючи конфлікт на Донбасі.

В місії ОБСЄ є 250 міжнародних спостерігачів та трохи понад 100 місцевих працівників. Місії бракує фінансової підтримки від країн-членів ОБСЄ, броньованих автомобілів і дронів. Перші два дрони застрягли у Києві на місяць в очікуванні на згоду України використовувати їх на Донбасі. Перший виліт може відбутися не раніше середини жовтня. У будь-якому разі, сепаратисти вже обіцяють збивати дрони, які можуть зібрати небажану інформацію про їхню активність.

Навіть якщо моніторингова місія ОБСЄ отримає дрони, в неї немає ані експертів для аналізу зібраної інформації, ані захисту для дронів та власного персоналу. Франція та Німеччина лише обіцяють надати достатню кількість дронів та якийсь захист. Найгірше те, що місія, за даними самої ОБСЄ, має проблеми з фінансуванням.

Усі ці проблеми означають, що в сепаратистів та Росії буде достатньо часу зміцнити контроль над східною частиною буферної зони, встановлюючи лінію розмежування на власний розсуд. Зважаючи на те, що цей час є перевагою для Росії та сепаратистів, збереження перемир’я у цей момент відповідає їхнім інтересам. Пріоритетом Путіна є скасування санкцій ЄС, але, водночас, він прагне зміцнити свій контроль над Східною Україною.


Фото: AFP

Місії ОБСЄ явно не світить успіх. У минулому усі спроби ОБСЄ врегулювати заморожені конфлікти у Східній Європі зазнавали поразки. Зважаючи на усі обставини у Східній Україні, є дуже мало підстав вважати, що на Донбасі усе буде інакше.

Перемир’я, у нинішній формі, дезорієнтує деякі уряди країн-членів ЄС. Попри те, що у певних точках мають місце його порушення, загалом, його дотримуються обидві сторони. Читаючи повідомлення моніторингової місії ОБСЄ, у яких йдеться про зниження кількості жертв, обмін полоненими, розподіл гуманітарної допомоги, повернення людей у своє житло, дехто з європейців може схилитися до думки, що санкції варто скасувати. Путін, мабуть, саме на це й сподівається.

На щастя, для інших європейських лідерів причини накладення санкцій зовсім не зникають, адже вони пов’язують накладення санкцій з анексією Криму Росією та її вторгненням у Східну Україну. Оскільки Росія не має наміру повертати Крим Україні, а наслідки вторгнення на Сході очевидні, скасування санкцій, на їхню думку, не буде доцільним. Поки що Ангела Меркель є одним з найтвердіших прибічників збереження санкцій. Вона явно не хоче вірити у відсутність в Росії подальших агресивних намірів щодо України, поки на Донбасі не буде встановлено буферну зону, не припиняться остаточно бойові дії, і не буде поставлено під надійний контроль російсько-український кордон.

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

13 10 2014 10:28
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ