Трамп не має реалістичного плану щодо майбутнього Ірану – FT
Війни США в Афганістані та Іраку у 2001 і 2003 роках продемонстрували ризики силової "зміни режимів", однак нинішня атака США та Ізраїлю на Іран виглядає ще більш непередбачуваною.
Про це пише оглядач Financial Times Гідеон Рахман.
На відміну від кампаній в Афганістані та Іраку, де Вашингтон готувався до введення наземних військ для повалення режиму й подальшого контролю переходу влади, цього разу США не планують сухопутної операції. За оцінкою експерта, президент США Дональд Трамп, зважаючи на втрати й політичні наслідки попередніх воєн, вирішив не повторювати цей сценарій.
Натомість ставка робиться на повітряну кампанію. Ліквідація аятоли Алі Хаменеї та низки ключових військових і політичних діячів Ірану в перший день ударів серйозно дестабілізувала керівництво країни. Водночас залишається відкритим питання, що буде далі.
Трамп закликав Корпус вартових Ісламської революції скласти зброю, а іранців — "взяти владу у свої руки". Однак конкретного плану переходу влади не представлено. В Ірані немає очевидної альтернативної сили, якій військові могли б передати контроль, а сподівання на спонтанну зміну політичної системи без зовнішнього втручання виглядають сумнівними.
Прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу також неодноразово закликав іранців повалити владу. Для Ізраїлю нинішня ситуація — можливість усунути стратегічного противника, який підтримує Хамас у Газі та "Хезболлу" в Лівані. Водночас ізраїльська армія, ймовірно, не планує наземного вторгнення до Ірану, що означає: наслідки потенційної дестабілізації ляжуть переважно на регіон і міжнародних партнерів.
Особливо складною є ситуація для держав Перської затоки — ОАЕ, Катару, Бахрейну та Саудівської Аравії. Вони позиціонували себе як стабільні та безпечні фінансові центри, однак уже стали цілями іранських ударів. Якщо конфлікт затягнеться, їхній статус безпечних хабів для бізнесу та інвестицій може опинитися під загрозою.
Аналітики нагадують, що останні роки регіон існував у двох паралельних реальностях: держави на кшталт Сирії чи Лівану потерпали від конфліктів, тоді як країни Затоки переживали економічне зростання. Нині ж існує ризик, що нестабільність пошириться і на найбільш заможні частини Близького Сходу.
Для адміністрації Трампа ставки також високі. Президент не демонструє готовності до тривалої війни, але подальша ескалація — загибель американських військових або затяжна дестабілізація Ірану — може змусити Вашингтон нарощувати втручання.
