Президент Трамп хоче, щоб Сполучені Штати дружили з росією. Деталі ще не відомі, і це "перезавантаження" може закінчитися так само, як і його попередники. Але вплив на суспільну дискусію вже помітний.
Після повномасштабного вторгнення 2022 року було майже неможливо захищати росію у мейнстрімних ЗМІ чи політиці. Зараз це вже можливо. Візьміть, наприклад, твердження з останнього інтерв'ю президента Трампа журналу Time: "З першого дня... Я думаю, що причиною початку війни стало те, що вони (Україна) почали говорити про вступ до НАТО. Якби про це не говорили, було б набагато більше шансів, що вона б не почалася". Трамп також назвав свого українського колегу Володимира Зеленського "диктатором без виборів" з рейтингом схвалення, нібито, 4%.
Це тези кремля. Вони здебільшого обмежувалися крайніми лівими й крайніми правими в європейських країнах. Адміністрація США робить їх мейнстрімом. М'яка версія з'являється, наприклад, у листах до британських газет, де нібито російські експерти пояснюють, що Україна повинна прийняти будь-яку запропоновану угоду й бути вдячною, бо та могла би бути й гірша.
Інші висловлюються більш відверто. У колонці на цілу сторінку в Mail on Sunday, найпопулярнішій недільній газеті Великої Британії, коментатор Пітер Гітченс заявив, що громадськості систематично брехали про Україну в масштабах, подібних до тверджень про зброю масового знищення, які стали причиною війни в Іраку. Критично оцінюючи характер і поведінку режиму путіна, Гітченс стверджує, що НАТО спровокувало війну своїм розширенням і що президент України Віктор Янукович був повалений в результаті беззаконного, підтриманого Заходом перевороту в 2014 році.
Деякі з цих аргументів (прикладом може слугувати Гітченс) випливають з моральної еквівалентності. Захід настільки морально збанкрутував, що не в змозі проповідувати росії чи будь-кому іншому. Вони включають фальшиву Realpolitik, наприклад, звинувачуючи русофобських "східних європейців" у тому, що вони втягнули решту нас у небезпечну конфронтацію з росією. Набагато краще виявити кремлю трохи поваги й сприяти розвитку торговельних та інвестиційних зв'язків (це ще один мотив: жадібність). Далі йде боягузтво. Як стверджував колишній посол Великої Британії в москві сер Тоні Брентон нещодавно в газеті Times, "Україна, безумовно, має значення, але вона не варта ядерної війни". Інакше кажучи: дайте путіну все, що він захоче, щойно він побрязкає своєю ядерною шаблею.
Ці аргументи не нові. Але вони отримали нове життя, принаймні зараз. Тим більше варто бути вдячним за "Незавершену імперію" – нову книгу ірландського академіка Доннача О'Бічайна, яка справедливо пов'язує війну путіна в Україні з її справжнім корінням: російським (і радянським) імперіалізмом. Агресивний за своєю суттю, він зазвичай зображується як оборонний. кремль вимагає самовизначення для інших (особливо на фальсифікованих виборах у сусідніх країнах), але безжально придушує його у себе вдома. О'Бічайн відзначає колоніальний характер Радянського Союзу (замаскований лівою риторикою), а також те, як російський етнонаціоналізм був запечений у зовнішній політиці навіть ранньої єльцинської епохи. Він нарікає на шокуюче нехтування цим питанням в академічних дослідженнях колоніалізму та постколоніалізму.
Автор висвітлює і траєкторію: для тих, хто намагається відновити славу "Третього Риму", знищення України – це лише початок. Він відкриває книгу цитатою не кого іншого, як Карла Маркса: "Політика росії незмінна... її методи, її тактика, її маневри можуть змінюватися, але полярна зірка її політики, світове панування, є незмінною зіркою".
Лише в одному автор помиляється. Він пише, що війна не тільки не підтвердила місце росії за глобальним столом переговорів, але й ізолювала кремль. Колись правдиве це впевнене твердження зараз, на жаль, жахливо застаріло.
Джерело: CEPA
