-
-
-
-
-
-
-
-
Країна заручників
-
Ігор
Гулик
06 лютого 2014 12:25
Останні кілька днів відчуваю певний душевний дискомфорт, не знаний досі, за п’ятдесят років життя. Причому, відчуваю майже фізично, розуміючи при тім, що дещо схоже носять в головах чимало співвітчизників. Ця ідентичність, з одного боку, мала б тішити, - адже стільки вже сказано-списано про український індивідуалізм і хату скраю, а тут раптом таке... Однак, причини цього дивного солідаризму, як на мене, наштовхують на сумні думки.
-
-
-
-
-
У колі енному
-
Ігор
Гулик
05 лютого 2014 10:25
Відома фраза Рея Бредбері про те, що «сумна і водночас щаслива доля людства у тому й полягає, щоб безконечно вимірювати відстань від місця, де ми перебуваємо, до того, де ми бажаємо бути», в українських реаліях набуває саркастичного забарвлення. І річ не в тому, що в країні відсутній прошарок людей, які вміють мріяти, річ у тім, що їх завжди бракує для критичної маси, спроможної обрати собі адекватне провідництво.
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
Публічність брехні
-
Ігор
Гулик
31 січня 2014 11:10
Про сумну традицію вітчизняного політичного класу говорити одне, думати інше, а чинити – геть протилежне, сказано чимало. Ця згубна звичка вже давно набула рис традиції, а від того, мабуть, і втратила елемент ризику для тих, хто так чи інакше причетний до ухвалення рішень в Україні. Брехати, брехати і ще раз брехати, – заради хвилевих вигод, на потребу моменту, аби зберегти обличчя перед виборцем, аби здобути його прихильність.
-
-
-
-
-
-
-