Справжнє військове обладнання - це не папір. Це бетон, сталь, вуглеводні та вибухові речовини. А Білий дім розповідає про "розвиток таких ініціатив, як перерозподіл військового обладнання''
На перший погляд, перелік завдань Білого дому, пов'язаний з підтримкою американської військової присутності у країнах Центральної та Східної Європи, виглядає доброю новиною. Президент Обама продемонстрував, що Сполучені Штати готові й здатні допомогти НАТО на його вразливому фланзі. Ця найбільша позитивна зміна американської присутності у Європі відтоді, як адміністрація Клінтона з усіх сил підтримувала розширення НАТО, є поворотним моментом і передвісником нової епохи. Гучна риторика президента, безперечно, підняла дух "атлантистів", що виступають за тісну співпрацю Європи та Північної Америки.
Коротше кажучи: чудово виконана робота.
Проте, коли ми придивимося уважніше до військової ініціативи США, то виявимо, що вона більше нам скаже про слабкість Організації Північноатлантичного договору, ніж про її силу.
***
По-перше, контекст. Ширша участь Америки в обороні Європи розгортається на доволі похмурому тлі. Сьогодні Європа не може захищати себе сама. Їй не вистачає військових м'язів, політичної волі та фінансових зобов'язань, необхідних для забезпечення надійної територіальної оборони, не кажучи вже про ведення звичайної війни з Росією. І мало що вказує на те, що це зміниться. Лише деякі члени альянсу, як-от Естонія, Греція, Туреччина, витрачають на оборону 2% ВВП, тобто мінімум, обов'язковий у НАТО. Низка інших країн витрачає менше. Наприклад, Польща - 1,8% ВВП. Тому США не докладуть кілька додаткових елементів до здорового, сильного альянсу, а намагатимуться підперти будинок, що валиться.
Броніслав Коморовський та Барак Обама. Фото: Радіо Свобода
По-друге, Сполучені Штати власне відмовляються від збереження у Європі постійних військових частин. Важка броня, яка з'явилася на континенті разом з висадкою у Нормандії, зникла вже понад рік тому. Розворот у бік Азії є реальністю, зрештою, заява Білого дому ясно каже: "зрівноважування" триватиме. В останньому повідомленні йдеться про тимчасове розгортання невеликих військових сил із символічним значенням. Немає нічого про розміщення великих, ефективних військових підрозділів.
ЧИТАЙТЕ: Обама пообіцяв полякам підтримку НАТО: "Польща ніколи не буде самотньою"
По-третє - північно-східний кордон альянсу погано захищений. Сили першої лінії відіграють важливу роль, але, у принципі, вони є символічними. Немає значення, чи американські, британські та інші військові підрозділи нараховують кільканадцять, чи кілька десятків солдатів. Навіть якщо їх є кілька сотень - цього і так замало, щоб вони мали змогу відігравати важливу роль на реальному полі бою. Їхнім завданням, так само як і американських, французьких та британських бригад у Західному Берліні часів Холодної Війни, є радше видовищна смерть. Ефективне стримування, яке захищало б Польщу і балтійські країни, потребувало б значної реконфігурації у межах НАТО - починаючи з оцінки загроз, і закінчуючи розгортанням сил. Це може статися - але поки що цього не сталося.
***
Перейдемо до конкретних речей. Обіцяний Білим домом один мільярд доларів США на оборону небагато змінить у військовому сенсі. Минулого року Пентагон просив Конгрес про суму у понад 7 разів більшу лише на військову допомогу для Афганістану.
Крім того, ініціатива президента про допомогу для Європи - це не реальні гроші, які можна вже витратити, а лише прохання до Конгресу. Її можна інтерпретувати як відмову адміністрації Обами від відповідальності. Оборона членів НАТО є пріоритетним завданням збройних сил США, а не одноразовим заходом, для реалізації якого Конгрес виділяє якісь кошти у надзвичайному режимі. Коли канцлер Гельмут Шмідт попросив Рональда Рейгана про зміцнення ядерних сил у Європі, президент не просив Конгрес про додаткові гроші. Він просто зробив це.
ЧИТАЙТЕ: Завдяки США світ зміг швидко ізолювати Росію, - Обама
І далі: війська, відправлені до Європи, нечисленні, слабкі та малоефективні. Обіцянка про більшу кількість військових навчань та маневрів дуже слабка у порівнянні з потугою та можливостями тих сил, які були виведені з Європи після Афганістану - і також набагато слабша, ніж попередні обіцянки у минулому. Наприклад, Польща вже давно чекає на ракети "Петріот" - разом з боєголовками - а не на військових стратегів.
Фото: wartime.org.ua
Справжнє військове обладнання - це не папір. Це бетон, сталь, вуглеводні і вибухові речовини, розміщені у потрібних місцях, у потрібний час та у достатній кількості. Обіцянка "збільшення присутності американських сил з метою зміцнення НАТО через розвиток таких ініціатив, як перерозподіл обладнання та модернізація інших об'єктів оборони та інфраструктури у Європі", звучить незрозуміло та не дуже рішуче.
***
У цьому всьому бракує великої стратегічної перспективи. А якщо для цього нам потрібні докази, то варто оцінити становище Грузії та України, яким ще під час Бухарестського саміту у 2008 році обіцяли, що вони будуть прийняті до НАТО. Чи ми вже змирилися з російським правом вето на розширення альянсу?
Якщо це так, то це величезний крок назад. Цим ми дозволяємо чужій нам великій державі диктувати іншим державам рішення, що стосуються їхньої безпеки, а також диктувати нам власну реакцію.
І якщо ми вважаємо, що це зовсім не так - що ми тоді робимо, щоб це довести? Підвищення "партнерського потенціалу" Грузії та інших країн, щоб вони мали змогу "взаємодіяти" з НАТО і "забезпечити собі оборону", як розповідає Білий дім, є цинічним ухиленням від раніше даних обіцянок. І униканням важких проблем.
Для європейців особливо болючим моментом є майбутнє протиракетної оборони. Варшава і Прага повірили в американські обіцянки та заплатили високу політичну ціну, коли раптово та недбало були скасовані плани з будівництва радара у Чехії і бази перехоплювачів ракет у Польщі. А мова заяви Білого дому про компенсаційну програму не викликає довіри. Варто процитувати її цілком:
"Участь США у європейській системі протиракетної оборони, що спрямована на протидію загрозі з-поза євроатлантичного регіону, охоплює будівництво РЛС ПРО у Туреччині, розміщення чотирьох знищувачів Aegis у порту Рота в Іспанії [перший, USS Donald Cook, прибув туди у лютому] і створення двох баз Aegis Ashore, однієї у Румунії (2015 р.) і однієї у Польщі (2018 р.)".
ЧИТАЙТЕ: Українцям треба змиритися з тим, що США та ЄС не готові воювати за Україну
Чи дійсно будуть збудовані ці наземні бази? Адміністрація США зараз має прекрасний момент, щоб голосно підтвердити свої наміри.Щоб зміцнити віру поляків, румунів і турків у те, що програма буде цілком реалізована. Звичайно, бази не спрямовані проти Росії, а через майбутню угоду з Іраном вони стануть непотрібними. Але якби вони таки були створені - то стали б єдиними справжніми американськими базами у регіоні, і тим самим, набули б реального і символічного значення. Тому вони заслуговують на щось більше, ніж прохолодна, нейтральна бюрократична мова, яка стала характерною рисою адміністрації Обами.
***
Фронтові держави не хочуть виглядати невдячними, тому що вони знають, що краще мати хоча б регулярні військові маневри, ефективніше планування і більше політичне значення, ніж не мати навіть цього.
Вони також знають, що мають самі зробити дуже багато. Вони знають, що мусять заохотити Швецію і Фінляндію брати активнішу участь в обороні регіону. Що мають змінити стратегічну культуру у пацифістських країнах Центральної Європи - зокрема, у Словаччині та Угорщині. Що мають домовлятися з відстороненою Великобританією та дедалі більш нейтральною Німеччиною.
Фото: blogs.cfr.org
Вони усвідомлюють, що для адміністрації Обами "Старий Світ" є лише одним з багатьох пріоритетів. І що Європа є паразитом, коли йдеться про використання американських комплексів оборони - навіть незначне збільшення зобов'язань США підкреслює згубну відсутність дій з боку інших членів НАТО, включно з тими, що найголосніше за всіх вимагають посилення присутності американців у Європі.
ЧИТАЙТЕ: США розгортають додаткові війська у країнах колишнього радянського блоку, - Reuters
Атлантисти знають також, що оприлюднені з помпою обіцянки Білого дому несуть у собі набагато менше, ніж про це розповідають газетні заголовки - і що вони недостатні. Наразі Америка не змогла переконати союзників, що вона серйозно ставиться до гарантування безпеки у Європі. Вона також не переконала Росію. А це ризиковано.
Едвард Лукас (1962 р. н.) - британський журналіст, редактор The Economist. На Твіттері відомий як @edwardlucas
Джерело: Gazeta Wyborcza
