Добра воля? Ні, добра втеча. Це всі в Україні розуміють, але чомусь ведуться на вкиди про зраду
Російська агресія дуже нагадує главу з радянського підручника про "переможне крокування радянської влади" після більшовицького перевороту 1917 року. Тоді на мапі, відразу після приходу до влади уряду Леніна, майже вся територія колишньої російської імперії була замальована червоним – кольором пролетарської революції. Але вже за місяць-два, червоним було заштриховано лише Москву та Петербург, решта територій вивільнялася від більшовиків силою зброї.
Майже так розвивалися події і цьогоріч. Після просувань перших тижнів війни досить швидко почалося звільнення територій. Влітку тривала позиційна війна, яка на початку вересня вилилася у стрімкий наступ українських збройних сил. Війна не лише продовжується, вона набуває статусу війни й у свідомості росіян, які дотепер користувалися евфемізмом "спеціальна військова операція". Ця операція, у медичному сенсі, вже підрізала росіянам жили на ногах і перейшла у стадію ампутації рук, простягнутих до нашої горлянки.
Минулого тижня президент Зеленський на черговому форумі YES звернувся до аудиторії з промовою, у якій сказав, що "…мій головний сигнал усім, хто там щось думає десь там, дехто навіть з лідерів, штовхаючи нас кудись в чиїсь зайві обійми. Ні. Ми не можемо дозволити собі зупинитися".
Фото: Markus Schreiber/AP Photo/picture alliance
Ці слова у його виступі, вірогідно, були спричинені спробами росіян ще до початку наступу українських військ умовити Київ сісти за стіл переговорів. Деякими поважними ЗМІ та окремими блогерами це було сприйнято, як відповідь на начебто тиск союзників на Україну. Так, видання "Європейська правда", переповідаючи події на форумі YES, стверджує, що у своєму виступі "…Зеленський звертався до США, відповідаючи на пропозицію, яку почув за кілька днів до того від держсекретаря Блінкена і яка обурила офіційний Київ". Це припущення не витримує жодної критики з огляду на загальну позицію керівництва США та його практичні дії, а також з огляду на те, які обсяги американської військової допомоги вже надходять в Україну та заплановані на майбутнє. Черговий букет бур’янчику зрадоньки з російськими корінцями промайнув перед очима українських читачів, але не справив на них враження, що очікувалося.
З початком українського контрнаступу у публічний простір було вкинуто тезу про змову між керівництвом України та росії про начебто організований відхід окупантів з Харківщини. Колони кинутої техніки? Це просто пальне закінчилося. Залишені склади з боєприпасами та амуніцією? Та нам не треба, у нас багато. Купа полонених? Хлопців зненацька випередили українці.
Вкиди про "договорняк" переслідують декілька цілей. Насамперед потрібно якось пояснити росіянам, чому їхня найпотужніша армія в світі ганебно втікає від ЗСУ. Та це ми тихенько домовилися з українцями, а насправді передислоковуємо своїх вояків на Донеччину, для підсилення – кажуть пропагандисти. При цьому не пояснюють, як так сталося, що "підсилення" окупаційних військ у одному районі бойових дій змусило залишити території в іншому. І не одне-два села та півгектара поля поруч, а площі, які за обсягами дорівнюють території деяких європейських країн.
Іншою метою розмов про "договорняки" є спроба вкинути у інформпростір дещицю недовіри до військово-політичного керівництва України. Мовляв, чи то в оточенні президента, чи в українському генштабі є особи, які безпосередньо спілкуються з російським керівництвом і здатні домовитися з ним - за спиною народу, уряду та очільників ЗСУ про масштабні переміщення військ та техніки. Звучить безглуздо і фантастично, але є люди, які попадаються на гачок ловців людських душ з дипломами про закінчення факультетів спецпропаганди російських військових вишів.
Переможці не здаються. Кілька чинників, чому сепаратні переговори з ворогом неможливі
За умов, що склалися, будь-які спроби сепаратних переговорів, домовленостей за лаштунками неможливі з огляду на декілька чинників. Українське суспільство рішуче налаштоване на протистояння з росією та перемогу, більш-менш усвідомлюючи ціну, яку потрібно за це сплатити. І платить її – життями, грошима, побутовими негараздами, будь-чим. Адже альтернативою є підкорення росією та фізичне знищення значної частини українців, які не сприймають і ніколи не приймуть російське панування.
Після нелюдського жахіття, яке принесли росіяни на захоплені території, зрозуміло, що навіть лояльність до окупантів не надає шансів вижити. Вони хочуть нас знищити, оскільки українська політична нація, за самим фактом її існування, є вироком росії як імперському проекту, що тримався виключно на вкрадених у нас історії та культурі, адаптованих під імперію.
Якщо Україна не є частиною росії, сама рф виявляється мітом, химерною конструкцією без будь-якого історичного, ідеологічного та духовного фундаменту. Геть усе, що росія намагалася привласнити та продемонструвати як підґрунтя своєї державності – усе виявляється українським, поцупленим та перекрученим.
Керівництво України, якщо прибрати економічний бік питання, зараз є цілком адекватним військовим, політичним і навіть екзистенційним викликам, що виникли внаслідок російської агресії. Ми можемо сперечатися щодо естетичного несприйняття певних лідерів України, їхнього минулого, способів комунікації з суспільством. Ми обов’язково задамо цілий список питань до керівництва держави після перемоги. Але зараз ми змушуємо своїх очільників відповідати нашим очікуванням, а не навпаки.
Тож про який "договорняк" з росіянами може йти мова після знищення більш, ніж 53 тис. живої сили противника, тисяч танків та броньованих машин, десятків літаків, потоплення російських військових кораблів? Сама думка про можливість змови з росіянами після того, як їх б‘ють на усіх фронтах, викликає іронічну посмішку. Який сенс домовлятися тому, хто перемагає?
Американська мрія в українському сенсі. Розгром росії, а не домовленості з нею
Нічим іншим, як частиною інформаційно-психологічної спеціальної операції росіян, не можна пояснити і чутки про те, що нібито американці намагаються домовитися з росією за нашою спиною та примушують Україну до вступу у мирні переговори з росіянами. США були однією з тих небагатьох країн, які твердо виступили на боці України ще до початку російської агресії, ділилися з нами розвідувальною інформацією, надали нам зброю, яка допомогла вистояти у перші найтяжчі тижні вторгнення.
Фото: 24 канал
Американці спрямували в Україну військову та фінансову допомоги, ухвалили безпрецедентне рішення про ленд-ліз, сформували та координують групу "Рамштайн".
8 вересня, за підсумками свого візиту до Києва, державний секретар США Ентоні Блінкен заявив: "Я оголосив про додаткову безпекову підтримку для України, 2,8 мільярда доларів. Це означає, що загальна сума з початку російської агресії склала близько 14,7 млрд. доларів допомоги у сфері безпеки. Звичайно, є значна економічна допомога, гуманітарна допомога, яка йде разом із цим".
На фоні переможного контрнаступу українських військ ідея спонукати нас до перемовин з росією, яку час від часу вкидують з європейських країн, виглядає нісенітницею. Більше того, це нісенітницею і є. Ініціатива до переговорів проявляється або тоді, коли твоя позиція є найсильнішою, або у ситуації, коли відмова від переговорів може призвести до катастрофічних наслідків. Вступати в перемовини з росією зараз – це обмежувати себе у політичному маневрі.
Керівництво США це розуміє не гірше від українців, американська дипломатія завжди вирізнялася тим, що намагалася проводити переговори з позиції сили. Чого б це раптом американці зараз пішли на поступки росії, на яку накладено американські санкції, делегаціям якої не надають американських віз, ринки збуту зброї та енергоресурсів якої переходять під американський вплив?
Наступ не згорнути. Переговори потрібні лише росії і купці людей на заході, які бояться змерзнути
Якщо хтось зараз дійсно прагне переговорів – це росія, яка стрімко втрачає репутацію не лише світової, а й навіть регіональної наддержави. Задаємо питання, кому вигідно – отримуємо відповідь, хто є ініціатором розмов про "договорняки" та "зраду". Українці наступають, США наступають, Європа наступає – по різному, хтось у військовий, хтось у економічний або політичний спосіб. Наслідком цього наступу, який вже не згорнути (адже він привів у рух та переорієнтував не тільки геополітичні, але й геоекономічні процеси) буде поразка росії та, як мінімум, її остаточне ослаблення та перехід до стану невпливової країни.
Намагання час від час побачити зраду там, де її немає і не може бути – наша національна риса, яка формувалася внаслідок чисельних ворожих навал та життя під владою чужинців. Кожна влада видається українцеві такою, що здатна на підступність. Довіряти можна було лише куму, але й його не варто залишати з власною жінкою наодинці.
Але ми живемо у часи стрімких змін, тож міняється і наша одвічна недовіра до друзів, до співгромадян, до союзників. Нарешті ми намагаємось контролювати не лише владу, але і своє ставлення до влади, розуміючи свою ахіллесову п'яту. Немає зради, ось зараз точно немає. Є перемога - поки що не остаточна, одна з небагатьох чималих, яка передує великій - але вже зараз видима та відчутна.
