Нічого не можу вдіяти: залишається кумедним читати всі "шокові та трепетні" реакції на останні дії Дампфа. Мені смішно спостерігати за тим, як Дампф, Маск & AG реалізують всі "найгірші сценарії" або, насправді, "гірші, ніж вважалося можливим" – у США й на міжнародній арені.
Не менш цікаво спостерігати за відповідною реакцією. Спроби фактчекінгу їхніх заяв.
...ніби такі, як Дампф, Маск, Пуддінг, Фаррадж, Орбан тощо можуть коли-небудь дбати про перевірку фактів?
...і це при тому, що ніхто інший не займається перевіркою фактів: порівнянням того, що всі ці персонажі-"домовички" оголосили у стількох своїх славетних заявах, і того, що вони взагалі коли-небудь реалізували.
А це – ніщо. Або майже нічого. Точно так само й із пуддінгівськими гарантіями безпеки та суверенітету України, і з його погрозами ядерною зброєю...
Якщо вже на те пішло, перевірте Дампфа: він фактично збанкрутував, збанкрутував майже всіх своїх бізнес-партнерів (включно з кількома російськими мафіозними босами, підконтрольними ФСБ Пуддінга) і зруйнував усі свої маніакальні проєкти. А коли не вдавалося, він спочатку вводив "тарифи, тарифи, тарифи", а потім відкликав їх майже так само швидко, як і вводив... і вихваляється тим, що "Мексика відправила тисячі військових для кращого захисту кордону зі США". Причому Мексика зробила це задовго до того, як Дампф додумався вимагати цього...
Як я вже сказав: я знаходжу це кумедним. Тим більше, що всі можливі балакучі голови ігнорують такі факти.
Менш кумедно спостерігати за тотальною некомпетентністю європейських політиків/осіб, які приймають рішення (а це далеко не одне й те саме).
Я можу зрозуміти "шок і паніку" в Києві: Зе дійсно може мати 57% підтримки в українській політиці, але це не робить його, як і Єрмака, компетентним. Лише, на думку громадськості, найбільш відомими як підходящі. Ще менше це робить Зе достатньо холоднокровним, щоб пережити ці неспокійні часи з необхідною холоднокровністю. Натомість, це майже дорівнює найдешевшій, але найсправедливішій пропозиції, яку ви можете отримати від свого автодилера...
Далі на захід ситуація здебільшого ще гірша: не знаю, хто там більш приголомшений і не здатний до серйозної реакції? Цей список довгий. Тому давайте зосередимося на тих, хто може. Цього списку майже не існує. Ах, так: німецький міністр оборони, здається, єдиний почесний виняток. Але він вже висловив свою думку Венсу, майже два тижні тому – і тоді одержимий процедурами і дипломатією нерішучий Шольц змусив його замовкнути...
Де, власне, нічого з того, що робить Дампф, не було "непередбачуваним", як про це широко заявляли протягом останніх 4-5 місяців. Принаймні з моменту завершення минулорічної виборчої кампанії у США – після того, як наприкінці жовтня та на початку листопада, за різних обставин, пролунав увесь расизм та неонацизм, – все мало бути гранично ясно: ми всі маємо очікувати від цього персонажа найзліших речей. І набагато гірших речей, адже чим довше він залишатиметься при владі, тим більше він почуватиметься вільним робити ще більш божевільні речі.
І все ж таки: Європу й Україну вкотре застали абсолютно непідготовленими. Буквально, зі спущеними штанами. І це незважаючи на численні конференції, зустрічі, домовленості й усе, що завгодно, про те, чого очікувати від Дампфа і що робити, – проведені ще в січні.
Ніхто тут цього не передбачав, еге ж? Яка блискуча робота наших спецслужб! (...не кажучи вже про нашу "інтелігенцію"...)
І, можете собі уявити, який сюрприз: всі заспокоєння – цього разу з боку Дампфа, і особливо Зелі, а також цього нікчемного балакуна Макрона – не спрацювали. Ще раз...
...зітхання...
Що ж, з огляду на те, що я писав у частинах 1 і 2, хіба це несподіванка?
А чого ви очікували? Як люди, які відмовляються вивчати стільки цінного досвіду багатьох недавніх воєн, можуть взагалі чомусь навчитися і виконувати свою роботу – наприклад, консультувати своїх некомпетентних політичних шоу-майстрів? Як вони можуть виробити якесь чітке бачення майбутнього, стратегію щодо того, що робити далі, і, у такий спосіб, стати чимось, що хоча б приблизно нагадує опис: "лідер(и)"?
Якщо є якісь сумніви, подивіться на приклад минулого тижня, коли якийсь дурень у Франції написав велику статтю в Le Monde, пояснюючи, що Україна не протримається і пів року без фінансової та військової допомоги США...
Мабуть, персонаж, про якого йдеться, проспав період з кінця вересня 2023 до травня 2024 року (не кажучи вже про період 2014-2022 років) або був надто зайнятий тим, що вітав ізраїльський геноцид палестинців, щоб звернути увагу на Україну, і на те, що саме Байден заморозив усю допомогу для України, і взагалі нічого не надав... і не лише протягом шести місяців?!?
І зауважте: це ж Le Monde... розсадник французької лівої сцени... і високочолої французької політики та дипломатії... тієї самої сцени, яка (як і подібні партії в Німеччині, США та кількох інших країнах світу) не може розібратися в собі, щоб повернутися до влади, але полюбляє оголошувати певні книжки про нещодавні війни, написаними ЦРУ-шниками, або рецензувати їх одними зірочками і гавкати в інтернеті, замість того, щоб прочитати, щоб вони були в курсі справи.
Звісно, будь-яка розсудлива людина знає, що пізній період з вересня до травня трохи довший за пів року, але ж: хто може очікувати, що люди настільки зарозумілі, що вважають, ніби їм не потрібно вивчати війни – знатимуть, як говорити про війни, знатимуть, що й коли робити на війні, принаймні аргументуватимуть це якось інакше, ніж ми або українці програли? Хто може очікувати від таких людей тверезого мислення? Знати, що таке Європа? Що таке Україна – і українці..? Що таке пів року?
Так, я повторююсь, шановний читачу, але не можу не сказати це ще раз. Тут, в Європі, ми дійсно перебуваємо в тій самій ситуації, як хтось колись сказав про британську армію: леви на чолі з баранами...
О Боже, що тепер?
Отже, що ми маємо зробити для того, щоб повернути нашу систему до (принаймні) статусу функціональної?
По-перше, є кілька речей, з якими мають розібратися як уряди в Україні, так і в усій Європі. Найперше це те, що ми всі зараз перебуваємо у стані війни. Так, можливо, бомби і ракети не падають ніде, окрім України, але ми всі перебуваємо у стані війни. Ми воюємо проти росії Пуддінга, а тепер проти росії Дампфа... Я не маю жодного уявлення, як виглядатимуть США через п'ять днів.
Звісно, я не сумніваюся, що є багато дружніх американців, яких я вважаю близькими друзями, і сподіваюся, що ми продовжимо нашу дружбу.., але вибачте, хлопці, холодний факт полягає в тому, що вони просто не при владі... насправді вони дозволили відвертим нацистам підірвати свою політичну систему, перетворивши її на щось, що можна назвати лише комунізм для (над-) багатих. Настільки, що я дуже сумніваюся, що вони коли-небудь отримають шанс обрати когось іншого замість помаранчевого президента, і у такий спосіб відновити свою демократію.
Отже, вибачте, але: ми в стані війни.
Це факт – і то вже не перший рік:
Те, що залишилося від демократії в Європі (і Канаді, а також Австралії та Новій Зеландії), воює щонайменше з мегаломанічною американською олігархією. Так само, як ми воюємо з олігархією та мегаломанією Пуддінга.
...а це своєю чергою означає, що вже наших власних зомбованих ідіотів час почати розуміти: ми у стані війни і повинні діяти відповідно (а не просто як на війні).
Перший, обов'язковий крок для всіх наших спецслужб – від Лісабона до Києва (краще було б: від Оттави через Нью-Делі до Сіднея) – розірвати всі зв'язки з американськими спецслужбами. Не те, щоб я не довіряв американським спецслужбам або їхнім людям (і це незважаючи на те, що вони шпигують за союзниками так само, як і за "Аль-Каїдою", і за Пудінгом, і за ким там ще, і це вже десятиліттями), але не можна довіряти їхньому головному клоуну... гм... перепрошую: головнокомандувачу. Адже його найближчі помічники розкривають публіці навіть власні надсекрети США, причому можуть робити це на власний розсуд (або без жодного, чисто випадково), і не боячись жодних наслідків. Плюс тому, що Дампф є активом КДБ/ФСБ. Це факт.
Тож розвідувальні зв'язки повинні бути розірвані. І вся розвідувальна діяльність США в Європі, більшість з якої ведеться відкрито, повинна бути масово припинена: витіснена в нелегітимність.
Далі: якщо Дампф хоче вивести американські війська з Європи, чи це лише Східна Європа (тобто колишні члени Варшавського договору), чи більше – чудово: нехай виводять. Ніколи не було, і, можливо, ніколи не буде іншого більш сприятливого моменту для того, щоб збройні сили США залишили Європу.
Чому це сталося? І чи не залишить це (будь-яке виведення військ США) Європу голою – повністю вразливою до загрози російського вторгнення?
...і все це за умови, що ми будемо об'єднані, звісно, замість того, щоб сперечатися через дріб'язкові справи...
А) все просто, і Б) ні.
По-перше (це, власне, і є відповідь на питання Б), завдяки тому, що українці розгромили російські збройні сили, ні: серйозної загрози російського вторгнення в Європу на північ і захід від України не існує щонайменше 5-10 років (якщо не довше). Принаймні так, щоб те, що залишилося від неамериканських військ НАТО було здатне протистояти такій загрозі. За сьогоднішньої ситуації ми, Європа, – не лише можемо, але й повинні дозволити собі розбудовувати свої збройні сили до необхідних рівнів (таких, щоб принаймні стримувати, якщо не повністю розгромити будь-які можливі майбутні задуми Пуддінга). Це було б чудово й для наших економік...
По-друге, часткове або повне виведення американських військ з Європи змусить Дампфа зіткнутися з гіркими скаргами з боку тих сегментів його олігархії, які заробляють мільярди завдяки підтримці військової присутності США в Європі (див.: утримання баз, забезпечення постачання, боєприпасів, обладнання тощо) і для яких це призведе до величезних фінансових втрат (у багатьох випадках це буде справді екзистенціальною загрозою). Найкраще з усього: збройні сили США будуть сильно підірвані у своїх загальних можливостях: вони втратять свій авіаносець Європа, який їм потрібен для більшості своїх операцій на Близькому Сході, в Африці та більшій частині Західної Азії... Дійсно, ми можемо віддячити Дампфу й вимагати високі збори за посадку будь-якого американського літака для дозаправки або за докування американського військового корабля в Європі.
Якщо ви вважаєте, що це дрібниці, я не проти. Але не кажіть мені, що я вам не казав.
Фокус: Європі слід почати шукати способи знищити путінський режим
Наступні кілька кроків були б автоматичними, але вони вимагають серйозної співпраці (замість звичайної дріб'язкової суперечки про неважливі справи) між 50 країнами Європи... і вимагають того, що називається фокус.
Щонайпізніше зараз ми (європейці) повинні почати шукати способи не тільки вижити, але й перемогти і знищити путінський режим. Так, рукавички зняті: ми повинні зосередитися на цьому завданні.
Цей режим буквально годує Дампфа, Фарраджа, Ле Пен/НР, AfD і їм подібних по всій Європі: люди, які наполегливо працюють над тим, щоб роз'єднати нас і зайняті тим, щоб розділити нас. Це триває так довго, що немає жодних сумнівів у тому, що Пуддінг диктує таким персонажам, що говорити і що робити, день за днем. Тому пережити вторгнення цього режиму в Україну буде недостатньою. Режим Пуддінга – це смертельна загроза для всіх нас. Він має бути знищений.
Тому наступним необхідним кроком є повне ембарго на всі зв'язки між такими суб'єктами в Європі та Пуддінгом. Плюс повне ембарго на діяльність будь-яких організацій, але особливо політичних партій, засобів масової інформації та соціальних мереж, які пропагують Пуддінг і Ко.
Так, толерантність є основою нашої ідеології, але толерантність має свої межі. Зрештою, ми також любимо пишатися тим, що не толеруємо вбивства, наприклад...
До речі, чи призведе знищення путінського режиму до того, що росія розвалиться, а польові командири отримають контроль над ядерною зброєю... Кого це, в біса, хвилює? Зараз це не так, а отже, не має значення. А десь у майбутньому... ну, в майбутньому завжди буде якась інша, нова загроза для людства (якщо не кліматичні зміни, то вже набагато раніше, ніж той великий астероїд, який зараз відстежується багатьма астрономами, і який може впасти на Землю приблизно у 2023 році, і зробити свою справу).
Холодний факт: зараз це питання нашого власного, європейського, виживання – знищити цей режим. Що б не сталося: ми побачимо, що й коли станеться, і зможемо подбати про це, як тільки режим Пуддінга буде повалено.
Інакше кажучи: наша політика, наші політики, так, це означає і нашу власну олігархію, повинні, нарешті, зосередитися на тому, що дійсно має значення. Інакше наша олігархія не зможе продовжувати отримувати гарні прибутки від усіх своїх можливих оборудок: вони закінчать тим, що будуть звільнені такими, як Ілон Маск.
Мабуть, найкращим прикладом для такого фокусу є київський уряд. Досі він робив трохи того й трохи цього, або якщо й зосереджувався, то на нездійсненних мріях (на кшталт ми поїдемо до Мелітополя, а потім на море...) Не дивно, що в результаті він виявився майстром на всі руки, але немайстром ні в чому: майстром у тому, щоб залежати від Заходу, а вдома майже нічого не робити.
...за винятком того, що багато базікає і веде політично вмотивовані бойові дії вдома, або
...створюючи фальшиве враження, що члени цього уряду – єдині, хто має уявлення про те, як керувати Україною, а отже, є чимось на кшталт незамінних, що ніхто інший з усіх українців не зможе зробити це краще. Ми вже неодноразово описували цей синдром Мубарака (покійний Хосні Мубарак, колишній президент Єгипту, якось публічно заявив, що не може обрати собі віцепрезидента, бо в усій країні немає підходящої людини на цю посаду...)
Насправді єдиною інстанцією цього уряду, яка зараз робить щось правильне, є СБУ та й то завдяки своїй кампанії (водночас і завдяки кому б то не було) постійних ударів з БПЛА по російській нафтовій промисловості. І це лише за останні 1-1,5 місяці. Звісно, ця кампанія все ще недостатньо масштабна, але навіть якщо вона серйозно триває лише останні 1-1,5 місяці, і хоча їй все ще бракує дальності й точності, її можна описати як зосереджену на тому, що дійсно важливо. За іронією долі, так, це означає, що СБУ насправді не займається своєю роботою (захистом Конституції та внутрішнього порядку в Україні), що фактично означає, що хтось інший повинен взяти на себе відповідальність за цю кампанію (якщо це не зруйнує її), але факт залишається фактом: СБУ руйнує основне джерело доходу Пуддінга. Залишається лише сподіватися, що вона продовжить це робити і не лише у найближчі 1-2 місяці, а доти, доки в росії не залишиться жодного нафто- та/або газопереробного заводу, жодної нафтобази в межах її досяжності в робочому стані.
Це ще більш важливо з огляду на наступне: російська промисловість не може забезпечити масу важкого машинобудування, необхідного для ремонту нафтогазової галузі. Вона не могла цього зробити навіть 15-20 років тому, коли перебувала в сердечних відносинах із Заходом, а зараз і поготів. Вона змушена імпортувати те й те – із Заходу. Досі, останні три роки, вона могла, значною мірою, цього не робити. Але з приходом до влади Дампфа, Маска та інших... це може швидко змінитися (тим більше, що китайці завжди на волі). Тому ця галузь, російська нафтогазова промисловість, повинна бути знищена якомога швидше. Принаймні вивести її з ладу на найближчі 6-12 місяців.
З огляду на все це, зовсім не дивно, що уряд Зеленського досі не має уявлення про те, як перемогти російське вторгнення (в цьому відношенні немає жодної різниці між цим урядом і будь-яким іншим європейським урядом), а також те, що, в результаті його недолугості, також Головком (Сирський) і Генштаб не мають уявлення про те, як це зробити, і навіть про те, як реформувати ЗСУ. З огляду на це можна навіть сказати, що з причин, розглянутих у частинах 1 і 2 цієї статті, більшість європейських збройних сил також не мають уявлення про те, як реформувати себе.
Це буде темою частини 4.
