У своєму зверненні до генералів і адміралів наприкінці минулого місяця міністр оборони США Піт Геґсет яскраво окреслив своє бачення того, як виграють війни, пише Філліпс О'Брайен у The Atlantic. За словами очільника Пентагону, солдати і моряки готові вирушати "посеред ночі, за будь-якої погоди, до небезпечних місць, щоб знайти тих, хто прагне завдати шкоди нашій країні, і, за потреби, від імені американського народу здійснити правосуддя у ближньому, жорстокому бою". Він продовжив: "У цій професії ви маєте почуватися впевнено серед насильства, щоб наші громадяни могли жити мирно. Летальність – наша візитівка, а перемога – єдиний прийнятний кінцевий результат".
Як зазначає Філліпс О'Брайен, цей наголос на хоробрості та летальності у бою навіює спартанських і римських воїнів, які дивилися своїм ворогам просто у вічі і вбивали їх списами або мечами. Але американська армія не збирається протистояти афінянам чи карфагенянам у своїй наступній війні, і результати цієї війни не визначатимуться особистою відвагою.
Насправді, вважає експерт, якщо США вступлять у війну з Китаєм, своїм найближчим конкурентом і найбільшим геополітичним суперником, відвага солдатів по обидва боки фронту великою мірою не матиме значення. Від початку ХХ століття, наголошує О'Брайен, війни промислового масштабу виграють завдяки перевазі у виробничих потужностях, логістиці та технологічній майстерності.
Якщо Геґсет та інші стратеги Пентагону вважають, що зможуть перемогти Китай завдяки люті у ближньому бою, то вони обманюють себе. Як зауважує Філліпс О'Брайен, перебіг війни росії проти України, яка все більше виглядає зразком воєн найближчого майбутнього, визначається не хоробрістю чи "летальністю" пересічного піхотинця, а здатністю України та її союзників завдавати шкоди російській економіці та виснажувати ресурси противника на полі бою і в тилу через виробництво мільйонів дронів, артилерійських снарядів та далекобійних систем озброєння. Таке озброєння зараз застосовують для ударів по нафтопереробних заводах, електростанціях та інших цілях за сотні і тисячі кілометрів від лінії фронту.
Як стверджує автор у своїй новій книзі "Війна і сила: хто виграє війни і чому", покоління військових лідерів у потужних державах давно припускаються фундаментальних помилок у розумінні того, що насправді готує державу до перемоги у війні. Багато із цих помилок походять від того, що можна назвати "битвоцентричним" уявленням про конфлікт – припущення, ніби підсумок визначається тим, що стається, коли війська сходяться в полі. У такій логіці війна може "зламатися" на вирішальній битві, часто на ранніх етапах, коли одна сторона раптово робить позицію іншої безнадійною.
Проте, як наголошує Філліпс О'Брайен, у сучасній війні більшість битв не точаться за райони колосальної стратегічної ваги і майже ніколи не знищують стільки техніки, щоб визначити результат війни. Замість того, щоб вирішувати війни, окремі бої радше показують їхній перебіг, демонструючи, як різні армії відтворюють сили та адаптуються до змін. Сьогодні війни вирішуються не стільки початковими військовими спроможностями, як здатністю сторін нарощувати нові сили, опановувати нові технології та діяти злагоджено із союзниками.
Автор нагадує, що на початку Першої світової війни багато великих європейських держав гадали, що швидко завершать конфлікт, розгромивши ворога в перших битвах. Найвідоміший приклад – німецький план Шліффена, який базувався на припущенні, що німецька армія зможе швидко розгромити французьку, захопить Париж, виведе Францію з війни і перекине основні сили проти імперської росії. Події розвивалися інакше. Замість того, щоб завершитися до Різдва 1914 року, як передбачали сторони конфлікту, виснажлива війна тривала понад чотири роки, втягнула солдатів з усього світу і забрала мільйони життів.
У Другій світовій війні окремі битви, навіть ті, що вважаються найважливішими, рідко знищували стільки техніки, скільки водночас вироблялося. Наприклад, у 1943 році німецька та радянська армії зійшлися у найбільшій танковій битві війни під Курськом – події, яку часто називають поворотним моментом війни. Та під час найінтенсивнішої фази, перших десяти днів, Німеччина втратила лише близько 300 танків, причому переважно старіших, менш ефективних моделей. Тоді Німеччина випускала приблизно 11 000 танків на рік. Застарілі машини, знищені під Курськом, швидко замінили сучасніші, що підвищило середню якість німецького танкового парку.
Зрештою, наголошує Філліпс О'Брайен, вирішальним чинником у Другій світовій війні стала здатність СРСР та його ключових союзників, США і Великої Британії, упродовж кількох років формувати і підтримувати кращі сили, ніж це могла дозволити собі Німеччина.
Як і Друга світова, війна в Україні переросла в тривалу, жорстоку боротьбу за нарощування та виснаження військових сил. Перед початком повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року росія, як і чимало зовнішніх аналітиків, вважала, що її перевага у запасах танків, військових кораблів та іншої техніки дозволить швидко розгромити українців. Здавалося, війну фактично вирішать за лічені години і завершать за кілька днів: росіяни контролюватимуть Київ, а українські лідери тікатимуть, рятуючи життя. На думку автора, це було трагічне нерозуміння війни. Натомість Україна ефективно дала відсіч, війна затягнулася і метастазувала, а лише російські втрати перевищили 1 мільйон.
За останні три з половиною роки обидві сторони безупинно формували нові сили з новим озброєнням і забезпечували їх постачання на поле бою. Армії 2025 року мало схожі на армії 2022-го. Спершу дрони були радше другорядним питанням, і обидві сторони зосереджували біля фронту танки, бронетранспортери, а подекуди й масовану піхоту. Українці за допомогою дронів і ракет потопили чимало найбільших надводних кораблів росії у Чорному морі та загнали решту до портів. Обидві країни майже щоночі обстрілюють одна одну далекобійними дронами. До моменту, коли ця війна зрештою завершиться, обидві армії будуть не раз знищені та відбудовані наново. Саме так зазвичай і відбувається у більшості війн.
Така динаміка, на думку Філліпса О'Брайена, не обіцяє нічого хорошого для США в разі тривалої війни з Китаєм. Наразі США, здається, мають більш боєздатну армію, безперечно більш загартовану в боях і технологічно просунуту. Можливо, спершу вони завдадуть Китаю непропорційно вищих втрат. Але через ослаблені виробничі спроможності Сполученим Штатам буде важко компенсувати навіть невелику частину неминучих бойових втрат. Натомість Китай, який сьогодні є такою ж "фабрикою світу", як США під час Другої світової війни, зможе вражаючи швидко штампувати озброєння на заміну втраченого.
Першочерговим завданням США, ймовірно, стане контроль судноплавства у Тихому океані. Але країна майже не має власної суднобудівної індустрії. Наприклад, у 2024 році на Сполучені Штати припало лише 0,1% світового тоннажу побудованих суден, тоді як китайські верфі збудували понад 50%, як свідчить нещодавня аналітика Центру стратегічних та міжнародних досліджень. США дозволили закритися верфям і втратили покоління фахівців у галузі суднобудування, і зараз у них майже не залишилося досвідчених суднобудівників, за винятком кількох верфей, які працюють на ВМС США. Усе це довелося б відтворювати роками, і навіть тоді випуск становив би лише частку від китайського.
Суднобудування – це лише одна з галузей, як наголошує автор, де США буде важко наздогнати виробництво. Китай контролює близько 90% світового виробництва комерційних дронів і постачає чимало комплектуючих, які сьогодні використовуються в українських і російських дронах. Самих грошей тут замало: держави не можуть просто "закидати проблему грошима" і за короткий час створити продуктивні стратегічні галузі. Додає проблем і те, що союзники США підготовлені ще гірше, а Вашингтон нині наполегливо їх відштовхує, замість того, щоб вибудовувати згуртованість, потрібну для стримування або війни з Китаєм.
Піт Геґсет, можливо, воліє уявляти, що хоробрість американських солдатів-воїнів може подолати будь-які інші недоліки, включаючи ослаблену військово-промислову базу та роздроблені союзи. Проте замість того, щоб вихвалятися своєю перевагою в рукопашній, США мають готувати свою армію до наступу китайських дронів і до конфлікту, який може тривати роками. Інакше, вони можуть виграти перші битви, але, найімовірніше, програють довгу війну, завершує Філліпс О'Брайен.
Джерело: The Atlantic
