Генерал-майора Михайла Драпатого призначили головнокомандувачем Збройних сил України, і в армії це рішення багато хто зустрів із неприхованою радістю.
На своїй першій командній посаді Драпатий, тоді ще майор, очолював батальйон 72-ї бригади. 9 травня 2014 року озброєні сепаратисти спробували захопити відділок міліції в Маріуполі, і батальйон Драпатого відправили на допомогу правоохоронцям. Сам Драпатий їхав у передовій БМП; коли механік-водій повідомив про барикади попереду й запитав, що робити, Драпатий наказав тиснути на газ. Машина проламала загородження – цей епізод набув широкого розголосу. Потім батальйон стрімко рушив до відділку й допоміг захистити місто від бойовиків.
Дімо, газуй!
Того ж літа батальйон Драпатого та ще один батальйон опинилися в оточенні сепаратистів біля кордону під потужним вогнем російської артилерії. Після перемовин командир іншого батальйону наказав бійцям знищити техніку й відійти на територію росії, де їх інтернували, а згодом повернули в Україну. Натомість підрозділ Драпатого пробився крізь оточення. За ним пішли й інші частини: без розвідки вони подолали 40 кілометрів контрольованої ворогом території й вийшли до своїх. Рішення Драпатого врятувало 260 бійців і 30 одиниць техніки, однак один військовий загинув.
У 2022 році Драпатий очолив угруповання на Херсонщині й попри брак боєздатних військ швидко стабілізував ситуацію. Він застосував HIMARS для ударів по мостах через Дніпро, через які постачали російські війська, а також по штабах і складах. З огляду на можливість знищення мостів і замерзання річки взимку російські війська відійшли на лівий берег, після чого сили Драпатого звільнили Херсон.
Далі Драпатий очолив Одеське оперативно-стратегічне угруповання військ – одне з чотирьох великих угруповань такого рівня. Саме там він зацікавився операціями із застосуванням безпілотників та засобів РЕБ, які розвивали інші, й оцінив їхню цінність.
Згодом він став заступником начальника Генерального штабу, відповідальним за підготовку особового складу. Саме на цій посаді він перебував, коли росіяни перейшли кордон на Харківщині й почали просуватися проти непідготовлених українських частин, хоча розвідка завчасно попереджала про загрозу. Генерала, якого Сирський призначив командувати цією ділянкою, звільнили, а Драпатому на додачу до посади заступника начальника Генштабу передали командування нею. Він відновив контроль над підрозділами.
Він не підвищував голос, як це роблять деякі некомпетентні командири, і вислуховував підлеглих, перш ніж віддавати накази. Він довіряв підлеглим самостійно визначати, як виконувати накази, уважно стежив за ситуацією й коригував дії, коли щось не спрацьовувало. Атмосфера довіри в його командуванні забезпечила достовірні донесення. Для значної частини армії правдиві доповіді тоді були серйозною проблемою, адже командирів карали чи звільняли за правду.
Під його командуванням розвідувальні та ударні дрони вперше застосували масово, ситуацію швидко взяли під контроль, а російський наступ зупинили протягом тижня.
10 травня 2024 року росія перейшла кордон на північ від Харкова. Після двох діб хаосу командувача звільнили й замінили Драпатим. Він швидко налагодив взаємодію та довіру з командирами бригад і протягом восьми днів зупинив просування противника.
Тим часом Сирський призначив командувачем ОСУВ "Хортиця" – найактивнішого з трьох таких угруповань – генерала, який до того не командував навіть бригадою, а можливо, і батальйоном. Лише через два місяці після боїв на Харківщині росіяни атакували й здійснили вузький прорив на південь від Куп'янська. Некомпетентність нового командувача лише погіршила ситуацію. Коли командири чесно доповідали про важке становище, він їх звільняв. Коли оборона на цій ділянці розвалилася, некомпетентного командувача усунули, а Драпатого направили очолити угруповання й рятувати становище. Йому знову довелося відновлювати атмосферу довіри в командуванні. Без додаткових підкріплень він за два місяці відновив контроль над ситуацією.
У липні 2024 року росіяни просунулися на вузькій ділянці фронту, яка з кожним тижнем розширювалася. Тодішній командувач спричинив хаос непродуманими наказами й усував з посад усіх, хто приносив йому погані новини. Коли у вересні його звільнили, ситуація на цій ділянці фронту вже була катастрофічною (червоний колір). Драпатий змінив його і до листопада зумів стабілізувати ситуацію без підкріплень (рожевий колір).
Стабілізувавши фронт, Драпатий у листопаді 2024 року очолив Сухопутні війська. На цій посаді він намагався змінити радянську за духом систему командування, яку сам характеризував як таку, що породжує "атмосферу страху (і) брак ініціативи", а також "системні зловживання". Він також мав пів року на вивчення програм підготовки, але Сирський припинив усі його спроби реалізувати запропоновані зміни.
Після цього росія розпочала серію ударів по великих скупченнях підрозділів під час навчань. Такі скупчення заборонили, а поблизу наказали облаштувати укриття на випадок нових атак, проте накази ігнорували. Драпатий намагався звільнити відповідальних командирів, але Сирський знову йому завадив. 1 червня внаслідок чергового ракетного удару по полігону під час навчань загинули 12 військовослужбовців, 60 були поранені. Через брак повноважень домогтися змін Драпатий подав у відставку, заявивши:
Я прийняв рішення подати рапорт про відставку з посади командувача Сухопутних військ Збройних Сил України. Це усвідомлений крок, продиктований моїм особистим відчуттям відповідальності за трагедію на 239-му полігоні, внаслідок якої загинули наші воїни.
Як командувач, я не зміг у повній мірі забезпечити виконання своїх наказів. Не дотиснув, не переконав, не змінив ставлення до людини в строю. Це моя відповідальність.
Поведінка бійців має значення, але головна відповідальність - завжди на командуванні. Саме командири визначають правила, ухвалюють рішення і відповідають за наслідки.
Кругова порука та безкарність – отрута для армії. Я намагався викорінити її з Сухопутних військ. Але якщо трагедії повторюються – значить, моїх зусиль було недостатньо.
Ми не маємо права жити в системі, яка не вчиться. Якщо не робити висновків, не змінювати ставлення до служби, не визнавати свої помилки – ми приречені. Без особистої відповідальності – немає розвитку. Без розвитку – немає перемоги.
Армія, в якій командири несуть особисту відповідальність за життя людей, – живе. Армія, де за втрату не відповідає ніхто, – вмирає зсередини.
12 загиблих. Є поранені. Це молоді хлопці з навчального батальйону. Більшість із них перебували в укриттях. Вони мали вчитись, жити, боротися – не гинути. Мої глибокі співчуття родинам загиблих і всім, хто постраждав.
Я ініціював перевірку всіх обставин трагедії: дій командирів, стану укриттів, ефективності систем оповіщення. Усім постраждалим надається допомога. Але жодна перевірка не поверне тих, кого ми втратили.
Ми не виграємо цю війну, якщо не побудуємо армію, де честь – не слово, а дія. Де відповідальність – не покарання, а основа довіри. Де кожен командир щодня відповідає – за наказ, за рішення, за людину.
Сирський вбивав армію.
Далі Драпатий очолив Об'єднані сили – централізовану структуру, що відповідає за планування й застосування підрозділів усіх родів військ, – і водночас зберіг командування ОСУВ "Хортиця". Через чотири місяці Генштаб розформував командування Об'єднаних сил, намагаючись відсунути Драпатого на другий план. ОСУВ "Хортиця" він очолював загалом 13 місяців: за цей час там запровадили тактику "стіни дронів" проти хвиль російських штурмовиків і спланували операції з витіснення російських військ із Куп'янська у 2025-2026 роках.
Драпатий став єдиним генералом, який публічно виступив на захист Федорова як справжнього партнера армії. Він наголошував, що чимало необхідних змін доводиться проштовхувати через опір старої системи, а проблеми потрібно обговорювати відкрито й чесно. Драпатий заявив: "Взаємодія між військами і Міністерством оборони стала іншою. З’явилася готовність чути командирів, швидше ухвалювати рішення і підтримувати зміни, які народжуються у підрозділах. Саме такою ця взаємодія і має бути".
Отже, молодшим офіцером він ухвалював сміливі рішення, коли це було виправдано. Ставши старшим офіцером, він неодноразово брався стабілізувати кризові ситуації, водночас створюючи атмосферу довіри й відповідальності, та здобув репутацію антикризового менеджера. Він розумів цінність нових технологій. Він вивчав підготовку й систему управління та брав участь у плануванні операцій за участю всіх родів військ.
Драпатий вимагає правдивих доповідей, цінує зворотний зв'язок від підлеглих і вміє відрізнити об'єктивно складну ситуацію від некомпетентного командира. Він створює атмосферу довіри й заохочує ініціативу, що дає командирам змогу розвиватися й удосконалюватися. Натомість Сирський гальмував розвиток мікроменеджментом, вимогою беззаперечної покори та звільненням командирів, аби прикрити власні прорахунки. Як і Бровді, Драпатий формує командне середовище співпраці, що дає кожному повністю розкрити свій потенціал.
Драпатий ухвалює рішення на основі даних, зважаючи на добробут бійця. Він не прагне ухвалювати сміливі рішення без потреби, але не вагається, коли вони виправдані. Він дає підлеглим змогу виконувати свою роботу, стежить за ситуацією й коригує дії, коли щось іде не так.
Перебіг війни вже визначили певні тенденції, які збережуться й надалі, зокрема удари дронів великої та середньої дальності по ланцюгах постачання, що впливають на ситуацію на полі бою. Логічно очікувати, що помилкових рішень стане значно менше, а ті, що траплятимуться, виправлятимуть вчасно. Як і під час будь-яких змін, знайдуться підрозділи й командири, що чинитимуть опір новим методам, але більшість прийме їх одразу. Когось із командирів, імовірно, замінять через грубу недбалість, однак коло компетентних офіцерів поступово розширюватиметься: їм дозволятимуть професійно зростати, заохочуватимуть і навіть вимагатимуть виявляти ініціативу та надаватимуть ресурси для виконання поставлених завдань.
Із часом перевірені методи стануть стандартом для всієї армії. Нові технології застосовуватимуть, щоб максимізувати втрати росіян і мінімізувати втрати українців. Створять і випробують дроновий штурмовий батальйон. Драпатий послідовно створюватиме умови для послаблення спроможностей росіян, зберігаючи життя українських військових, а коли складуться сприятливі умови – перейде в наступ, мінімізувавши ризик для українських сил.
Сирський робив ставку на кількісне нарощування військ, водночас перешкоджаючи розвитку засобів, що підвищували б їхню бойову ефективність. Крім того, він застосовував тактику, яка збільшувала темпи втрат українського особового складу. Його єдиною очевидною стратегією було повернення територій, але він майже не створював оперативних умов, які б зробили це тактично можливим.
Сирський також мав звичку формувати нові бригади тоді, коли деякі наявні були укомплектовані лише на 30-50%. Він визнавав, що повністю укомплектовані бригади були б стійкішими, але наполягав, що вони не зможуть прикрити ширшу ділянку фронту. Очікуючи, що після мобілізації росія відкриє новий фронт на Чернігівщині або навіть із боку Білорусі, він вважав єдиним виходом створення додаткових бригад. Так з'явилося щонайменше чотири нові бригади, а наявні частини змусили віддати особовий склад на їх укомплектування. Це підірвало стійкість і злагодженість підрозділів-"донорів" і вдарило по бойовому духу всіх причетних.
Розвиток лідерських якостей за Сирського не був пріоритетом – натомість цінувалася тільки беззаперечна покора. Гідних командирів звільняли за те, що вони доповідали про негативні наслідки дій начальства. Внаслідок цього в армії відчувався брак кваліфікованих командирів бригад і штабних офіцерів. Збільшення кількості бригад, укомплектованих некваліфікованими офіцерами, лише підвищувало ризик катастрофи. І все ж Сирський продовжував вважати це вдалим рішенням.
Важко переоцінити некомпетентність такого підходу.
Драпатий не здатен творити дива, але він компетентний командувач, який ухвалює виважені рішення. Саме це має бути нормою – і в багатьох арміях світу так і є. У наступні місяці він зміцнюватиме армію розумними рішеннями. Саме на це давно сподівалися багато офіцерів і бійців української армії.
