Держсекретар обирає собі ворогів, які, на відміну від росії чи Ірану, навряд чи дадуть відсіч, пише колумніст Washington Post Макс Бут
Марко Рубіо, мабуть, найщасливіший або найкмітливіший член кабінету Трампа, а можливо, і те, й інше водночас. Йому пощастило, вважає Макс Бут, що президент Дональд Трамп доручив найскладніші дипломатичні завдання – завершення війни США з Іраном та війни росії проти України – іншим людям: спецпосланцям Стіву Віткоффу й Джареду Кушнеру, а щодо Ірану – ймовірному конкуренту Рубіо за номінацію від республіканців у 2028 році, віцепрезиденту Джей Ді Венсу. Жодні з цих переговорів не демонструють помітного прогресу, але негативні наслідки оминули Рубіо.
Натомість держсекретар достатньо кмітливий, зауважує автор, щоб обирати собі ворогів, які, на відміну від росії чи Ірану, навряд чи здатні дати ефективну відсіч. За останні кілька тижнів Рубіо націлився на Міжнародний кримінальний суд (МКС), комуністичний режим на Кубі та лівих радикалів – так, щоб догодити президенту, який веде кампанію проти "комуністичної загрози", не наражаючись при цьому на серйозні наслідки. Річ у тім, що загрози, з якими нібито бореться Рубіо, надзвичайно й абсурдно перебільшені.
У колонці для Wall Street Journal від 13 липня Рубіо заявив, що "американських військовослужбовців, поліцейських, агентів Прикордонного патруля та обраних посадовців можуть поставити перед міжнародним судом, де їх судитимуть судді з випадкових країн світу, визнають винними на підставі норм міжнародного права, на які ми не давали згоди й яких не контролюємо, а потім ув’язнять за тисячі миль від Америки". Він пообіцяв запобігти цьому надуманому сценарію, зруйнувавши МКС – "цеглина за цеглиною, якщо буде потрібно".
Проте, зазначає колумніст WaPo, єдиний випадок, коли МКС узагалі розслідував дії американських військових, стався 2020 року, коли головний прокурор нетривалий час розслідував імовірні порушення з боку США в Афганістані. Те розслідування невдовзі закрили, і відтоді жодної іншої справи МКС за участі Сполучених Штатів не було.
Макс Бут наголошує: оскільки США не є державою-учасницею МКС, суд узагалі не може висунути обвинувачення прикордонникам чи поліцейським. Теоретичний ризик для американських військових існує лише тоді, коли їх звинувачують у воєнних злочинах на території країн-учасниць МКС. Обраним посадовцям теоретично теж можуть висунути обвинувачення, якщо вони віддавали незаконні накази цим військовим. Але на практиці обидва сценарії вкрай малоймовірні, адже понад 100 країн пообіцяли не видавати американців до Гааги. Іран також не є учасником МКС, і суду було б важко встановити юрисдикцію щодо ймовірно незаконних ударів США у міжнародних водах по катерах, нібито задіяних у наркотрафіку – тим паче тепер, коли Венесуела, де, ймовірно, зареєстровано багато таких суден, вийшла з МКС під тиском Вашингтона.
Можливо, припускає Макс Бут, насправді Рубіо непокоїться не за США, а за Ізраїль, адже 2024 року МКС видав ордер на арешт прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу (а також на вже покійного командира ХАМАС). Мер Нью-Йорка Зохран Мамдані коротко пригрозив виконати цей ордер, якщо Нетаньягу приїде до Нью-Йорка, проте міські юристи пояснили йому, що він не має таких повноважень.
Насправді ж суд, попри всі його вади, зазначає Бут, може бути й корисним – це визнавав і сам Рубіо ще 2022 року, коли, будучи сенатором, підтримав розслідування МКС щодо російських воєнних злочинів в Україні.
Коли Рубіо не роздмухує загрозу з боку МКС, він роздмухує загрозу з боку Куби. Минулого тижня держдепартамент оприлюднив гіперболізований звіт, який читається так, ніби його написав Джо Маккарті: "Куба: столиця комунізму XXI століття". У ньому стверджується, що "кубинський режим веде тривалу кампанію підривної діяльності проти Сполучених Штатів", яка нібито триває й донині у вигляді таких груп, як антифа та Демократичні соціалісти Америки. Втім, звіт рясніє історичними екскурсами й майже позбавлений доказів того, що сучасні ліві активісти справді є агентами Куби; якби такі докази існували, міністерство юстиції, найімовірніше, вже висунуло б їм звинувачення.
Більша частина звіту – це екскурс у 1960-ті: Кубу звинувачують у підтримці таких груп, як "Weather Underground" та "Чорні пантери", без жодної згадки про паралельні спроби ЦРУ повалити кубинський режим. Згадуються й 1980-ті роки, коли до Африки відрядили 49 тисяч кубинських військових і цивільних фахівців для підтримки прорадянських режимів.
Але ті часи давно минули. Сьогодні Куба – збанкрутіла країна, яка через марксистське безгосподарювання і жорстку паливну блокаду з боку США не може навіть забезпечити населення електроенергією. Її огидний режим, наголошує Макс Бут, є загрозою для власного народу, а не для Сполучених Штатів.
Схоже, вважає колумніст, звіт Держдепартаменту може слугувати обґрунтуванням як американського вторгнення на Кубу, так і нового переслідування прогресивних активістів у США в стилі "червоної загрози".
Друга з цих цілей стала очевидною під час міжнародної конференції, яку Рубіо скликав у середині липня для боротьби з нібито загрозою лівого радикалізму. Він заявив, що "Сполучені Штати створюють інфраструктуру, партнерство і стратегію, щоб перемогти чуму крайньолівого терору", проте більшість наведених ним прикладів – від "Фракції Червоної армії" в Західній Німеччині до "Симбіоністської армії визволення" в США – стосуються далекого минулого.
Дослідження Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) за 2025 рік показало, що насильство з боку лівих у США останніми роками зростає, але залишається на дуже низькому рівні: "за останнє десятиліття… внаслідок ліворадикальних нападів загинуло 13 людей, праворадикальних – 112, а джихадистських – 82".
Як зазначає Макс Бут, найгучнішими нещодавніми випадками насильства з боку лівих стали жахливі вбивства консервативного активіста Чарлі Кірка та генерального директора UnitedHealthcare Браяна Томпсона, проте в жодному з цих випадків не з’явилося доказів зв’язку підозрюваних з антифа чи будь-яким іншим угрупованням.
Уряд США мав би боротися з насильницькими екстремістами будь-якого спрямування, а не лише з лівими. На жаль, зауважує автор, Трамп помилував учасників штурму Капітолія 6 січня 2021 року – найсерйознішого акту політичного насильства в новітній історії США.
Суттєво перебільшуючи загрози з боку "лівих неурядових організацій, самовдоволених глобалістів і ворожих урядів третього світу", як він сам їх називає, Рубіо не обстоює національні інтереси США. Натомість він обстоює власні: зміцнює свої позиції в очах Трампа та його прихильників, які спершу сумнівалися в його відданості руху MAGA. Не випадково нещодавнє опитування показало, що він наздоганяє Венса в Нью-Гемпширі. Макс Бут наголошує, що Рубіо не принциповіший за Венса – просто він спритніший політик.
Джерело: Washington Post
