росія розпочала ранню фазу свого очікуваного літнього наступу, відновивши атаки на Харків. За останні кілька днів російські війська перетнули український кордон, окупувавши низку сіл. Україна витратила кілька місяців на укріплення Харкова, але штурм міста – це не той спосіб, яким росія має намір воювати. Цього літа метою росії є українська армія, і проти неї вона почала нарощувати свої переваги.
Довгий фронт. росія долає обмеження своєї недостатньо підготовленої армії
російські війська, що нападають на Україну, збільшилися до 510 тисяч військовослужбовців. Це означає, що рф встановила значну чисельну перевагу над Збройними силами України. Великі втрати серед російського офіцерського корпусу і більш боєздатних підрозділів на початку війни зменшили здатність росії проводити широкомасштабні наступальні наземні маневри. росіяни обмежуються проведенням взводних і ротних атак, а не бригадними чи дивізійними операціями, а це означає, що вони рідко досягають рішучої переваги над українськими захисниками в якійсь одній точці. Однак, маючи таку загальну чисельну перевагу, росія почала використовувати це обмеження на свою користь.
Фронт в Україні простягнувся майже на 1200 км. Уздовж північного кордону України, поблизу Чернігова, російські диверсійні групи постійно промацують українські позиції. Велике угруповання військ поблизу Бєлгорода вже давно погрожує просунутися в бік Сум або Харкова і дає знати про свою присутність вогнем. Основна увага російських військ зосереджена на Донбасі, але на півдні російські війська також ведуть бойові дії вздовж Запорізького фронту і навіть здійснюють десантні рейди через Дніпро. Вони не мали особливого успіху, але широта їхніх атак закріпила українські війська на лінії зіткнення і змусила ЗСУ розосередити свою артилерію, витрачаючи боєприпаси на відбиття російських атак, що відбувалися одна за одною. Така динаміка переважала протягом останніх чотирьох місяців.
Якщо розтягнути українські сили, то контури російського літнього наступу легко розгледіти. По-перше, буде наступ на Харків. Україна повинна виділити війська для захисту свого другого за величиною міста, а враховуючи розмір російського угруповання в цьому районі, це вимагатиме залучення резервів критично важливих матеріальних засобів – від протиповітряної оборони до артилерії. По-друге, росія чинитиме тиск на іншому кінці лінії фронту, погрожуючи звести нанівець здобутки України в результаті наступу 2023 року та поставити під загрозу місто Запоріжжя. Україна повинна бути в змозі пригасити цю атаку, але це вимагатиме залучення резервних підрозділів.
Після того, як Україна спрямує свої резерви на ці напрямки, основні зусилля будуть спрямовані на розширення російського наступу на Донбасі. На цьому напрямку вже спостерігається повільний, але впевнений прогрес. Мета зрозуміла: перерізати українські лінії постачання, що з'єднують Костянтинівку та Краматорськ. росіяни сподіваються, що як тільки Україна втратить ці дороги, які дають ЗСУ можливість локалізувати внутрішні лінії, вони зможуть просуватися на північ і південь, притискаючи українську артилерію до тієї чи іншої осі. Мета росії – не досягти великого прориву, а переконати Україну в тому, що вона може продовжувати невблаганне просування вперед, кілометр за кілометром, уздовж фронту.
Смерть згори. Кампанія дальніх ударів розтягує фронт не лише в довжину, але і в глибину
Ще одним викликом для українських військових є погіршення стану їхньої протиповітряної оборони. Виснаження українських тактичних зенітно-ракетних комплексів вже дозволило Повітряно-космічним силам росії дати відчути свою присутність, щомісяця завдаючи сотні ударів по українських позиціях сотнями планерних бомб УМПК. Оскільки ВКС можуть просуватися ближче в умовах зменшення загрози з повітря, точність, а отже, і летальність цих ударів зростатиме. Маючи можливість наносити удари в тилу українських військ, росіяни використовують їх для бомбардувань, а отже знелюднення українських міст. Це стримує просування ЗСУ вперед, а також змушує утримувати позиції якомога довше, навіть коли тактична ситуація погіршується.
Зменшення покриття українських ЗРК мало ще один згубний наслідок. Перед повномасштабним вторгненням російські війська давно планували створити розвідувально-ударний комплекс, який би дозволив їм точно виявляти і знищувати цілі за лінією фронту. Протягом тривалого часу це прагнення було обмежене потужною українською протиповітряною обороною. Однак зараз Україні доводиться економити свої ЗРК, щоб стримувати російські літаки. В результаті БПЛА "Орлан-10" зараз широко розкидані над лінією фронту. Вони регулярно літають над Харковом і Запоріжжям.
Зростаюча щільність російських БПЛА глибоко над українськими позиціями дозволяє росії наносити динамічні удари оперативно-тактичними ракетними комплексами, як-от квазібалістичні ракети 9М723, або реактивними системами залпового вогню великої дальності на кшталт "Торнадо-С". Останніми днями росії вдалося завдати удару по українському ЗРК "Бук" і упіймати два українських гелікоптери на землі під час дозаправки. Були й інші помітні удари, до яких росія давно прагнула, але які рідко вдавалося успішно здійснити.
Зі зменшенням покриття ЗРК українським військовим доведеться йти на дуже складний компроміс. Вони можуть продовжувати групувати засоби протиповітряної оборони навколо критично важливих об'єктів національної інфраструктури, таких як електростанції, або ж перемістити їх вперед для захисту фронту. Продовження росією кампанії дальніх ударів означає, що фронт не лише розтягується по горизонталі, але й розширюється в глибину.
Стабілізація фронту. Літній наступ росії призупинити можна лише спільними діями
Чим швидше ЗРК та артилерійські боєприпаси потраплять в Україну, тим повільніше ЗСУ будуть змушені здавати позиції. У безпосередніх бойових діях існує пряма залежність між швидкістю постачання міжнародними партнерами Києва артилерійських боєприпасів та перехоплювачів ППО і швидкістю погіршення ситуації на фронті. Допоки ЗСУ не матимуть достатніх засобів для придушення російських атак на своєму фронті, росія зможе змусити Україну залучати резерви, а потім експлуатувати залишки військ і техніки, що залишилися, не маючи достатньої кількості сил і засобів. Інакше кажучи, доки Україні не вистачатиме матеріальних засобів, росія посилюватиме свою перевагу.
У середньостроковій перспективі, однак, зміна нинішньої динаміки залежить від України і не може бути вирішена її міжнародними партнерами. Якщо Сили оборони України не збільшать свою чисельність, вони і надалі будуть перевантажені. ЗСУ повинні не лише замінити втрати в існуючих підрозділах, але й створити достатню кількість підрозділів для управління їх ротацією на лінії зіткнення та поза нею. Це дасть змогу тренувати війська, а також відновлювати резерви. Мобілізація особового складу для цих нових підрозділів і забезпечення їхньої підготовки є завданням, яке може ініціювати лише Україна.
Тим не менш, є сфера, де підтримка партнерів Києва є критично важливою. Якщо українським військам не вистачає ключових засобів – артилерії, ППО, комплексів радіоелектронної боротьби, інженерної техніки, то бригади, які володіють обмеженими ресурсами, будуть закріплені на фронті. Вони не зможуть ротуватися разом зі своєю технікою. Батальйони, що входять до складу бригад, можуть переміщатися на лінію фронту, але з'єднання будуть нерухомими, а отже, не зможуть тренуватися або динамічно передислоковуватися. Отже, забезпечення здатності ЗСУ оснащувати і навчати штаби бригад засобами, необхідними для ведення бойових дій у складі бригади, означає, що додатково мобілізований особовий склад може бути використаний з максимальною користю. Це та сфера, де прихильність партнерів України матиме вирішальне значення.
Перспективи в Україні похмурі. Проте, якщо союзники зараз долучаться до поповнення українських запасів боєприпасів, допоможуть налагодити потужну систему підготовки кадрів і зроблять промислові інвестиції для підтримки цих зусиль, то літній наступ росії може бути призупинений, і Україна отримає простір для дихання, необхідний для того, щоб повернути собі ініціативу.
Джерело: RUSI
