RSS
CУСПІЛЬСТВО СТАТТІ

Як сільський староста в Дніпропетровській області скористався децентралізацією влади

Люди повірили, що можна жити по-іншому
У книзі нинішнього радника прем'єр-міністра Юрія Голика "Нескінченність не для слабаків" є епізод, в якому йде розповідь про священика Андрія Пінчука. Причому Пінчука тут представлено не як служителя церкви, а як старосту села Волоське на Дніпропетровщині - на цю посаду його обрала громада, бо «батюшка» виявився дуже активним і небайдужим не тільки до духовного життя, а й побутового.
Як сільський староста в Дніпропетровській області скористався децентралізацією влади

Пінчук з початком децентралізації влади та за підтримки команди вже колишнього губернатора Валентина Резніченка, в якій Голик теж був радником, не чекав манни небесної і зумів провести воду в село, встановити освітлення вулиць і навіть відкрив спорт-клуб в приміщенні адміністрації. Тепер в цьому селі можна жити. Журналісти «Інформатора» зустрілися з Пінчуком, який розповів їм, як йому це вдалося.

У 2003 році до Волоського мене направила церква. Священиком. Храм розташовувався у будівлі колишньої лазні. Спочатку я жив у Дніпрі і до Волоського приїжджав тільки на служби. І якщо впродовж тижня був дощ, вода крізь дірявий дах потрапляла всередину храму і крізь щілини між дошками підлоги проростала зелена травичка. Зараз я б нічого з нею не робив. Це було б красиве дизайнерське рішення, а щоб спеціально досягти такого ефекту, треба було б витратити багато грошей. Але тоді я до цього ставився по-іншому.

Перші роки пішли на те, аби налагодити коло богослужінь, об'єднати людей, відкрити недільну школу. Будівлю храму не ремонтували, а всі гроші, які вдавалося акумулювати, направляли на заняття з дітьми, тому що в селі не було взагалі ніякої роботи у гуртках. Мене це найбільше вражало! Потрапляєш у населений пункт: немає світла. Багато років вуличне освітлення і безкоштовний вайфай в Волоському були тільки на території храму. Абсолютно нічого робити! І найголовніше: у селі не було води. Волоське стоїть на гранітній кручі, тому колодязі копати марно. Водопровід практично не працював. Люди збирали влітку дощову воду, а взимку – сніг. Прати речі я возив до своєї мами, до обласного центру.

Згодом я зрозумів, що згуртувати церковну громаду неможливо, якщо священик живе в іншому місці. Для того, щоб зрозуміти своїх прихожан, ти повинен повністю зануритися в їхнє життя і побут. Неможливо жити у місті, приїжджати і розповідати людям, у яких немає води, немає вуличного освітлення, як добре жити з Христом. Я переїхав до Волоського з дружиною і трьома дітьми. Ми розвели господарство: курей, свиней, перепілок, кролів, сад, город. Навіть павичів і тхорів. Все це було нелегко. Адже ми міські жителі.

Було зрозуміло, що у наших населених пунктів – Волоського, Ракшівці, Червоного Садка і Майорки, досить депресивних сіл, була тільки одна надія на виживання – децентралізація та об'єднання. Села увійшли до складу Новоолександрівської ОТГ. Навесні 2015 року відбулися вибори. Висуваючи кандидатів, сперечалися, хто міг би об'єднати всіх: фермерів, підприємців, активістів, екологів, любителів тварин... Таку людину шукали у Раді ветеранів, у школі і в неформальній Раді фермерів. На моїй кандидатурі зупинилися. Після узгодження цього питання з церковним священноначальством, я пішов на вибори. Як виявилося, даремно.

ПЕРСОНАЛЬНЕ ПЕКЛО СТАРОСТИ

На другий місяць роботи старостою я перестав спати. Мені довелося приймати досить сильні заспокійливі. Я перебував у постійній напрузі. Священик у селі – особа шанована. Навіть якщо у людей горе і ти їх утішаєш, це все одно благо. Ставши старостою, я зіткнувся із хвилею негативу, нерозуміння, звинувачень. Це все було дуже концентровано і дуже різко. Я не був до цього готовим. Був момент, коли я став ненавидіти телефон, тому що з п'яти дзвінків чотири були проблеми, скарги, крики.

Злий жарт зі мною зіграла моя відкритість і комунікабельність. Попередня влада не робила нічого. І люди перестали до неї звертатися. Вони цій влади не вірили, нічого від неї не очікували і нічого у неї не просили. Від цього влада перебувала у тихому щасті. А коли я став старостою, люди подумали: він же батюшка! Він все може! Зараз помолиться – і вода потече з крана, сміття вивезеться, дощі проллються на городи, сади зацвітуть, свині опоросяться! На інтуїтивному рівні люди хотіли, щоб їх почули, щоб хтось відгукнувся на їхні потреби. А я свій хлопець і всім хочу допомогти. Але так теж не треба було робити!

Річ у тім, що я став старостою у нижньому екстремумі проблем села. Все рухнуло. Я пам'ятаю відчуття страшної безпорадності, коли ти не те що не встигаєш вирішувати проблеми, ти не те що не встигаєш подумати про вирішення проблем, ти не встигаєш їх фіксувати! А я ж звик завжди бути добровольцем-ентузіастом! І тут я зрозумів, що потрібно міняти підхід. Потрібен стратегічний план. Частину проблем – відкласти і взагалі ними поки не займатися. Взяти одну якусь і глобально її вирішити. Потім взятися за наступну і далі за списком. Мій першочерговий список виглядав так: вода, сміття, школа.

ЗНАЙОМСТВО З ВАЛЕНТИНОМ РЕЗНІЧЕНКОМ

Незабаром після моїх виборів, у травні 2015 року, новопризначений голова облдержадміністрації Валентин Резніченко приїхав на виїзний прийом у сусіднє село, Сурсько-Литовське. Дзвонить голова нашої ОТГ і каже: «Завтра поїдемо на прийом. Тільки приодягнися!». А я не люблю костюми. На роботу до сільської ради ходив у джинсах і зручних розтягнутих светрах. Щоб можна було заляпатися грязюкою, сісти на підлогу, залізти в люк, побігати. У костюмі в селі ти наче слон у магазині посуду. Ти не можеш нічого робити руками, бо маєш берегти костюм. Зіпсуєш дорогу річ – додому не пустять! Тому я сказав голові ОТГ, що у мене немає грошей, в надії що відстане. А він каже: «Я з тобою поїду в магазин і куплю тобі костюм». Тут я зрозумів, що діватися нікуди, поїхав з дружиною і купив костюм, одягнувся і пішов на прийом.

Приїхали. Служба протоколу заздалегідь записала питання. Зараз вже не пам'ятаю, що написав. Але розмова пішла про інше. Я почав говорити про Майорку, найкрасивіше село Дніпропетровщини, яке вмирає без води. Почав говорити про новий корпус школи і про дороги. Відбувся такий діалог:

- Ви так багато проблем називаєте. Я не розумію, чому ми повинні їх вирішувати.

- По-перше, це дуже красиве село. По-друге, нам більше нема до кого звернутися. Ми не зможемо самі все це зробити. А по-третє, тут живуть люди!

- Збирайте документи.

І тут я відчув, що питання зрушилося.

ВОДА

У зв'язку з відсутністю власних криниць, наше село отримувало воду по трубах від КП «Дніпроводоканал». До села вода заходила через підводний дюкер, прокладений по дну Мокрої Сури. Він був занадто маленького діаметру. Його треба було замінити. Як і абсолютно всі комунікації по селу. Вони буквально сипалися. Закачавши у трубу 1000 літрів води, на виході отримували 100 літрів. 90% втрат!

За гроші обласного бюджету ми замінили магістральні труби від лічильника входу по трьох селах. Тендери проводила облдержадміністрація. Але проект розробляли ми самі. Він був дуже важливим для нас. Ми розуміли, що другого шансу на відродження села може і не бути. Тому розроблений професіоналами проект ми просили оцінити інших експертів, щоб переконатися у відсутності помилок. Щоб потім не вийшло, що труба є, а води у ній немає. Потім ми також уважно стежили за роботою будівельників і за постачанням матеріалів. Річ не у тім, що підрядник ненадійний. Річ у тім, що на великому проекті може бути величезна кількість прикрих дрібниць, здатних зіпсувати всю справу.

За гроші обласного бюджету ми реконструювали стару насосну станцію. Встановили суперсучасне німецьке обладнання. Тепер директор нашого комунального підприємства управляє нею зі свого смартфона. Якщо у міській трубі падає або різко підвищується тиск, розумна система все згладжує, щоб не страждали наші труби і наші жителі. Коли до Волоського на екскурсію приїжджають технарі, ми завжди показуємо їм цю систему. І вони просто не хочуть від неї йти. Це справжнє диво! Завдяки використанню цієї системи тільки витрати електроенергії знизились приблизно у 6 разів!

Зараз наша водна реформа вже практично закінчена. За гроші обласного бюджету, Новоолександрівської громади, населення, фонду громади і грантів швейцарського уряду ми замінили 34 км магістралей та вуличних водопроводів. До повного завершення залишилося прокласти загалом близько 2 км вуличних водопроводів на різних вулицях.

ШКОЛА

Приступивши до розробки проекту нового корпусу Волоської школи, ми хотіли, щоб цей проект був сучасним, унікальним, давав надію на світле майбутнє, дивився вперед, а не назад. На етапі його розробки ми тісно співпрацювали з радником голови ОДА Юрієм Голиком. Ми вирішили, що проєкт повинен бути розроблений не мною і не Юрою, а нашими дітьми. Ми двічі проводили дебати на цю тему за участю школярів, випускників, вчителів. Ми малювали, працювали в групах, фантазували. І все, що ми тоді народили, лягло в основу техзавдання для проєктантів. Ми отримали проєкт, який втілює мрії наших дітей. З обсерваторією, зоною вивчення дорожнього руху для малюків з діючим світлофором і електромобілями, на яких діти зможуть їздити.

Зараз школа швидко будується. Це велика радість для нас. Тому що у нинішній будівлі просто немає місця! На новорічний концерт дуже хотіли прийти батьки, але просто не змогли. У старій будівлі немає ні спортзалу, ні актового залу. І концерт шкільного хору ми проводили у коридорі. Діти і вчителі ледь втиснулися! Є у нас і танцювальний гурток, який теж страждає через відсутність місця!

Є і елементарні гігієнічні проблеми. Шкільний туалет був у вигляді простої дірки у землі. У 2013 році зробили теплий, але його довелось зачинити у зв'язку з відсутністю у селі води. Через тісноту ми не можемо зробити кабінетну систему. Просто немає місця для кабінетів фізики, хімії, біології, трудових майстерень. Фізкультура проходить на сусідній вулиці. Так не можна жити! Сільські діти нічим не відрізняються від міських. І у них повинна бути можливість отримати ті ж навички і знання, що й у їхніх ровесників з Дніпра чи Києва.

Новий корпус школи допоможе нашому селу, в якому немає клубу, отримати затишний громадський простір. Актовий зал стане місцем зустрічі жителів села. Шкільні майстерні з деревообробними верстатами ми зробимо для місцевих жителів відкритим коворкінгом у другій половині дня. Я дуже радий, що цей проект знайшов підтримку у голови облдержадміністрації Валентина Резніченка. Упевнений, що коли будівництво закінчиться, школа стане гордістю області. Її будівництво почалося у вересні минулого року. Ми дуже сподіваємося, що новий навчальний рік зможемо почати у новій шкільній будівлі.

ДОРОГИ

В ОТГ є невеликі дороги, які ми можемо ремонтувати власними силами. А є траси між населеними пунктами. Вони мають колосальне значення для жителів сіл. Їх ремонтували за гроші обласного бюджету. І найбільш дієву участь у цьому проекті теж брав Юрій Голик.

З одного боку, механізм тут дуже простий: сільрада подає заявку на ім'я свого обласного депутата, він передає її далі по інстанціях. Але дуже важливо, щоб на жодному з етапів заявка не забуксувала. З Юрієм Голиком, який уважно стежив за супроводом всіх етапів, ми стали справжніми друзями.

ЛЮДЯНІСТЬ

Всього у нас було 5 великих проєктів, зроблених в різних частинах села спільно з облдержадміністрацією за гроші обласного бюджету. Але важливі також маленькі несподівані бонуси. Читаю якось у Фейсбуці, як Юрій Голик розповідає, де відкрили буккросинг і куди повезли книги. Сюди 300 книг, туди 300 книг! І ще он туди. Так що ж таке!? Неподобство! Всі, розумієш, читають, одні ми тут сидимо і пасемо задніх! Я пишу: Юра, привіт! А можна і нам книг? Через 12 хвилин зі мною зв'язався підрядник, який робив спеціальні полиці у вигляді букв. Тепер у нас у старостати є буккросинг. Він робить адміністративну будівлю більш відкритою і надає їй людського тепла.

Є ще одна, дуже важлива для мене історія. Одна річ, коли люди роблять щось хороше, тому що зобов'язані, а інша – за покликом серця. Бюрократ завжди робить тільки те, за що йому платять гроші. А людина – ще й більше цього, просто щоб їй було приємно дивитися на себе у дзеркало вранці. У нашому комунальному підприємстві бригадиром працював дядько Вітя, у нього немає ніг. Я із захопленням написав у Фейсбуці про цю вмілу, позитивну людину, дивлячись на яку, ніхто у Волоському не може дозволити собі нити. Прочитавши це, Юра Голик приїхав до Волоського, познайомився з дядьком Вітею і подарував йому ноутбук і телефон. Це було несподівано і приємно. Начебто дуже просто. Але дуже важливо для дядька Віті! Це яскравий приклад ставлення Юрія Голика до життя. Він робить колосальну роботу. І щоб вона приносила результат, вихоплює людей, схожих на нього.

ЩО ЗМІНИЛОСЬ ЗА 4 РОКИ?

Найголовніші зміни – це не будівництво школи і не вода з крана. Люди повірили, що можна жити по-іншому. Що держава може бути з людським обличчям, а не з моторошним оскалом. Люди повірили у те, що децентралізація може дати можливість пишатися своїм селом, дати можливість хотіти жити у своєму селі. До 2015 року бюджет Волоського становив 1 млн грн. Цих грошей вистачало тільки на зарплати і більше ні на що. Будівля сільради стояла без води, без каналізації, без опалення, з дірявим дахом. Зараз бюджет старостинського округу – 16 мільйонів. А це ресурс, завдяки якому можна зробити дуже багато.

Коли відбулася реформа з водопостачанням у центральній частині села, вартість квартир у двоповерхових будинках виросла на 60%. Зросла вартість дачних ділянок на 5-10%. Просто завдяки поліпшенню якості життя. Коли почали вивозити сміття і боротися зі смітниками, коли подекуди і на дачах з'явилася вода в кранах, коли полагодили дороги – все це і спричинило такий результат.

Почали відбуватися цікаві речі по всій Новоолександрівській ОТГ. У школі Новоолександрівки –наплив дітей. За останні роки кількість учнів у ній зросла на 25%. Якість освіти у сільській школі настільки підвищилась, що батьки перестали возити дітей до міста. Довгий час люди, особливо молоді, виїжджали із села. Коли ми вирішили проблему з водою, з дорогами, з вуличним освітленням, вони почали повертатися. По всій ОТГ йде будівництво, зростає кількість дітей у школах і дитячих садках. Міграція з села зупинилася. Почався зворотний процес. Наразі повертаються колишні волощани. Але ми сподіваємося, що незабаром жити у нас захочуть і інші люди.

На жаль, сьогодні жителі Волоського, багато з яких працюють у Дніпрі, своїми податками поповнюють бюджет мегаполіса. При цьому вони користуються інфраструктурою Волоського, водять дітей до місцевої школи, до дитячого садка. Це несправедливо, але так організований бюджетний процес. Звідси наступне завдання, яке повинні вирішувати наступні керівники ОТГ. Нам потрібно залучати інвестиції. Багато нам не треба. Якщо у Волоському буде створено хоча б 50 робочих місць з високою оплатою – це дуже сильно змінить ситуацію у селі.

 
Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

29 12 2019 12:00
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
СТАТТІ