Отроків. Забута столиця
Жителі села полюбляють переказувати легенду про трьох отроків, яких перестрів кортеж доброго пана (ДП). Хлопці саме як втекли від пана злого (ЗП) й попросили притулку. ДП не заперечував і дозволив оселитись на своїх землях. Так, мовляв, і виникло село Отроків.
За цією ж легендою, прізвища отроків — Гоголь, Романюк і Шумеляк. І донині більшість жителів села носить одне з цих трьох прізвищ.
Крім фортеці та отроків, в запасі у місцевих є легенда про монахів. Ще б пак — до наших днів в скелях над Ушицею, місцевою річкою, збереглися печери, які не могли не вподобатись відлюдькам чи монахам. А монахів тих звали... правильно: Гоголь, Романюк і Шумеляк.
Втім, всі ці байки ніщо у порівнянні з головним легендарним персонажем Отрокова — графом Ігнатієм Сцибором-Мархоцьким. Нащадок заможних шляхтичів народився неподалік від подільського Кам’янця.
Ігнатій спершу вчиться по духовній лінії, потім йде на військову службу. І десь в офіцерських колах нахапався популярних на той час ідей Вольтера і Авраама Руссо. Що, звісно, не сприяло його кар’єрі. Ігнатій йде у відставку та одружується.
В 1787 році Мархоцький вв’язується в боротьбу за Миньковецький спадок. Ціною змагання стали майже сім тисяч га землі, два десятки сіл — і нехай Руссо зачекає. Зрештою, Ігнатій перемагає — шмат Ушицького повіту, зокрема й Отроків, переходить у його володіння.
Мрії збуваються! Тридцятилітній пан з усією можливою енергією, не шкодуючи грошей розпочинає будувати. І не просто обійстя — Мархоцький будує власну державу! Замість скромного двору покійного дядька на горі зводиться замок. Не міфічний литовський, а справжній, мурований, з баштами, бастіями, хоромами та навіть тюрмою.
Одна резиденція — не солідно для державовласника. Тож Ігнатій будує аж чотири палаци, по одному на кожну пору року. Урядова будівля нагадувала афінський Акрополь з Фемідою над воротами. Для більших понтів пан встановив тут для себе справжній трон.
На додачу ревний католик Ігнатій будує язичницькі храми, присвячені давньогрецьким богам і, що найпікантніше, Жану Жаку Руссо. В релігійному аспекті Маркоцький називав себе патріархом — так, скромнененько.
Однак чи не найбільшим дивом стали справжні державні атрибути, які мав маєток шляхтича. Його межі оточували прикордонні стовпи з написом "Границя Миньковецької держави від Російського царства". В обігу були запроваджені власні гроші.
Мало того, актом правителя було скасовано кріпацтво, а селяни мусили платити певний податок. Запроваджувався суд, що керувався не польськими чи російськими, а римськими нормами права. Піддані зобов’язувались до вивчення особливих норм житейської моралі, які невтомно друкувались кількома (!) місцевими друкарнями.
Та й взагалі, попри дивацтва економіка квазі-держави демонструвала стрімке зростання. На її території працювало кількадесят фабрик та мануфактур, товари возами та човнами експортувались на близькі та далекі ярмарки. Діяли школи, сирітський притулок, аптека, театр, оркестр.
Що найцікавіше, російська влада загалом мирилася з тим миньковецьким дивацтвом. Причому мирилася досить довго — перші справжні проблеми в графа (самопроголошеного, до речі) почалися аж в 1816 році. Причому не стільки за сепаратизм, скільки за релігійну єресь. І лише в 1821 влада вирішує розібратись з свавільним шляхтичем по-справжньому.
Втім, в 1822 ув’язненого опозиціонера імператорським указом звільнюють, і ця подія негайно була відзначена "правителем" як свято "перемоги Мудрості та Правди над злістю та дурістю". Дивакуватий граф помер в 1827 році.
Однак син Людвіг продовжив батьківську справу. На жаль, після польського повстання Мархоцький-молодший попав у заслання, а маєток в 1836 конфіскували. Селяни знову стали кріпаками. Більшість процвітаючих виробництв закрились.
Нові власники перебудували головний замок на панський палац. Однак після революції більшість архітектурних забав "правителя", зруйнували. У маєтку певний час діяла бухгалтерська школа, згодом — зерноприймальний пункт. В 1950-х тут відкрили школу для розумово відсталих дітей, яку згодом перепрофілювали на звичайну школу.
В останні роки колишній маєток в збанкрутілого колгоспу викупив львівський архітектор. Новий пан намагається відбудувати вцілілі фрагменти обійстя та облаштувати тут центр зеленого туризму. Крім того, щороку відбувається фестиваль "Отроків", створюючи нову легенду. Цьогоріч він пройде 18-19 серпня. Сподіваюсь, Руссо не проти.
Оригінал: mr-brut.livejournal.com
