Три гетьмани. Казка про початок Народного Повстання
Дійові особи
Тягнивбік, патріот і здоровань. Марить булавою і не проти в слушний час заїхати в пику ідеологічним ворогам.
Колючко, спортсмен і здоровань. Марить булавою і дуже не проти в слушний час заїхати в пику будь-кому.
Зайценюк, патріот і не здоровань. Марить булавою і проти, аби в неслушний час йому заїхали в пику.
Бджоляр, просто патріот. Марить булавою і садком вишневим біля хати. Не проти заїхати комусь в пику, особливо певній Дамі, але вперто дотримується іміджу пацифіста.
Янучар, просто здоровань. Марить булавою, казною, заводами, шапками-вушанками, Чеховим і перманентною нагодою заїхати усім в пику.
Привид Дами, ув’язнений Дух Справедливості, яка є, і за яку варто боротися.
Дія І
Покій Зайценюка. На тлі хайтеківського дизайну різко контрастує чорний рояль. Існуючий дисонанс підсилює сентиментальне фото чарівної Дами з деревцем в руках, запаковане у декадентську рамочку з орнаментом, розташоване на роялі. Поруч стоїть розпечатана плящина «Хеннесі».
Зайценюк неквапливо сідає за інструмент, вдаряє по клавішах і водночас пафосно та жалібно затягує романс:
Прости, прощай, чарівна нечемнотко!
Далеко ти в печалі та біді.
І хто тепер нечувані відсотки
Тобі пророчить воском по воді…
Сентиментальний настрій Зайценюка перериває голосний і напористий грюкіт у двері. Зайценюк раптово зривається, протирає окуляри, ховає розпечатану пляшку коньяку за рояль і йде відчиняти.
На порозі з’являються Тягнивбік і Колючко. Перший – у дорогій вишиванці. Другий в «адідасі».
Зайценюк:
Люб’язні друзі! Радий вас зустріти,
Всю ніч сидів і думав, де ж води
Узять свяченої, щоб окропити
Державу рідну…
Колючко:
Годі. Не… лукав.
Тягнивбік:
Сидіть і просто думать не годиться.
Послухай, друже, дам тобі рецепт.
Із крові ворога найкращая водиця
Як випарується. Ото є перфект!
Зайценюку вже робиться страшно. Його ніяковість розряджає Колючко.
Колючко:
Оце частково згоден з Тягнивбоком.
Як шваркне кров із носа – страшно аж,
Але укупі із підбитим оком
На морді негра – радісний пейзаж.
Тягнивбік:
Дались тобі нещасні ті мурини.
Ми - не Париж. До нас не долетять.
Ти б краще бив кацапа й жидовина.
(обертаючись до Зайценюка)
А ти б гостям налив чогось…
Зайценюк, миттєво прокручуючи в голові збитки від виставляння і ледь втамовуючи бажання грубо вилаятися:
Звичайно…Будь-ласка.
Зайценюк відчиняє бар і дістає звідти пляшку тризіркового «Закарпатського»:
Люблю його, коли він не палений.
Все наше рідне – то найкраще є!
Куди там різним «хеннесям» й «мартелям».
«Три зірки» навіть пан Барлога п’є!
Господар розливає по чарках «Закарпатський», водночас непомітно заштовхуючи подалі за рояль пляшку «Хеннесі».
Трійця дружно випиває по першій, після чого розсідається довкола столу і переходить до серйозної розмови.
Дія ІІ
Міжбір’я. В розкішній альтанці щедро накритий стіл. Янучар із Бджолярем випивають горілочку, закусуючи малосольними хрусткими огірочками, грильованими омарами, чорною ікрою, фуагрою з трюфелями, бородінським хлібом і медом.
Янучар:
Як вже мене дістали ці засранці
Все носяться із тим Зайценюком.
Зі злості навіть Ґандзю, любу Ґандзю
Учора втішив царським копняком.
Бджоляр:
Та годі, любий, було б чим журитись.
Це ж - шантрапа, запроданці, орда.
Ти краще думай, Дамі як помститись.
Не дай Бог вийде – буде нам біда.
Янучар:
Та скільки мстити? Вже і я не злий
Вже бджілка Ю. не втрапить до роя.
Мене турбує інше: чом не мій
Стоїть Поділ. І Лавра не моя?
І банк стоїть – приватний, несімейний.
Аерофлот чужий літа за небокрай.
А ти чого сидиш такий єлейний.
Не думай про ту курву. Наливай!
Бджоляр, наливає горілочку, апетитно прицмокуючи язиком, і мрійливо, дивлячись у далеч, філософствує:
А ось мені усі принади світу
Зовсім не до потреби. Не брешу.
Мені б садок, хатинку, море квітів
П’янючий запах мальв і споришу.
Трудящі бджілки роблять нам медочок
В полях корівоньки мумукають-пасуться,
А у снопах –в ромашкових віночках –
Дівчатонька із хлопцями гуляють.
Раптом здіймається несамовитий вітер, лунає грім, запалюється блискавка і над альтанкою з’являється Привид Дами. Янучар із Бджолярем ціпеніють від страху.
Привид:
Ушльопки, чесне слово, ідіоти!
Невже вам, гадам, в голову не йде,
Що у неволі за колючим дротом
Я стану зліша. Суд, козли, гряде!
Із Межибір’я зроблю санаторій -
Буценка буду лікувати і поїть.
І в кожному підручнику з історії
Напишу, що ви – поци…
Янучар, почувши про обіцяну конфіскацію Межибір’я, першим приходить у себе і голосно та агресивно відрубує:
Леді, не…галасуйте!
Дія ІІІ
Кімната Зайценюка. Трійко мужів сидять довкола столу і думу думають. Пляшку «Закарпатського» допито. «Хеннесі» своєю горлянкою зрадливо підморгує з-за роялю. Товариство скромно закусує фісташками та цукатами. З усього має бути видно, що Зайценюк не жирує.
Зайценюк:
Якось було, читаючи Спінозу,
Я раптом зупинився, ледь не вкляк:
Чому керує мною мафіозо,
А я - ніхто і звуть мене ніяк.
І в мент оцей, хапнувши телефона,
І свою біль загрібши у кулак.
Я все питав у храмах і притонах,
Чи ж я – ніхто? Чи звуть мене – ніяк?
Тягнивбік (здивовано):
Ви з дуру дивувались чи з похмілля?
Чи може з хлопцями моїми йшли у бій?
Я, хитрий друже, родом з Леопілля,
А ви, звиняйте красно, хто такий?
Якось було, читаючи Донцова
(З Донцовою не плутайте, пардон).
Я усвідомив силу свого слова!
Що каже муж, а що - якийсь… лайдак.
Колючко, не витримуючи інтелектуального дискурсу, корчить невдоволену фізію. При чому видно, що він не читав ні Спінозу, ні Донцова, ні Донцову.
Колючко:
Шановні дуелянти, хвильку часу
Я прошу для роз’яснення подій.
Я вивчив мови, тлумив… хуліганів,
А ти - один із другим – хто такий?
Ці ваші хитрощі мене вже задовбали.
Булаву вам? А я - хіба пацан?
Чи може ви у Раді ночували?
Чи може я заникую стакан?
Колючко кидає оком на сховану за роялем пляшку, відтак презирливо дивиться на Зайценюка. Той червононіє, але вдає, що все це зовсім його не стосується. Оскільки Зайценюк скремпований, слово бере Тягнивбік. Очі його залиті кров’ю. Кулаки гримають по столі.
Тягнивбік:
Мої орли несуться, мов есмінці.
Від них втіка бандюга і злодій.
Бо я, доводжу пану, українець!
А пан, звиняйте, хто буде такий?
Обоє здорованів готові вже зчепитися на очах у втішеного Зайценюка (бити усе ж будуть не його), аж раптом вилітає шиба і в кімнату з вереском уривається Привид Дами. Першим ділом дух залітає за рояль, витягає пляшку коньяку, робить два ковтки, опісля чого нервово гримає нею до столу і принагідно погрожує усім за ним сидячим.
Привид Дами:
Ушльопки, чесне слово, супостати!
Невже вам, гадам, в голову не йде,
Що, хоч ви всі рубаєтесь завзято,
Який у вас, паршивці, ККД?
Одне скажу і більше ані слова:
Нехай зійде на вас єднання дух!
Ви разом – сила, а інак – полова,
Субстанція для присідання мух!
З таким же й шумом, що улітав у кімнату, привид вилітає, крізь розбиту шибу. Чоловіки, які розсілися за столом глибоко замислилися. Колючко, стискає і розтискає кулак, намагаючись довести собі що кожен палець по окремо нічого не вартує, а зібрані у кулак – таки є сила. Тягнивбік замислюється, що він, як не крути, українець з Леопілля, а от хто така вона? Зайценюк в умі калькулює збитки від розбитої шиби і випитого коньяку.
Дія ІV
Міжбір’я. Янучар із Бджолярем потрохи прийшли у себе після візиту Привида. Але розмова вже не клеїться.
Янучар:
Зізнаюсь чесно, трохи неприємно.
Чого вриватись. На який предмет
Розмову вести. Ще б якось таємно -
То я це розумію. Тет-а-тет.
Бджоляру робиться якось не по собі. Він згадує, про розмови тет-а-тет, які колись поза його плечима намагалися вести. Янучар і Дама. Відтак вважає за краще покинути обійстя.
Пора іти. Не доєні корови
І вулики не курені давно.
Як все в житті банально і прозово…
(відійшовши від Янучара, пошепки)
І навіть він нагадує… нехорошу людину.
Дія V
Майдан у столиці. Неподалік припаркований джип із затемненими вікнами. У машині натхненні промовою Привида Дами троє чоловіків. Оглядаючи Майдан, вони планують щось дуже важливе.
Зайценюк:
Забути треба чвари і паскудства.
Тоді злетить над нами щастя птах!
Це - доля краю! Що там – доля людства!
У наших, у мозолистих руках!
Колючко дивиться на свої руки. Потім скептично на руки Зайценюка. Але йому вдається втримати душевну рівновагу і не зареготати.
Колючко:
Без пафосу, скандалів і понтів.
Потрібно нам провадити розмову.
І хай горять сто пляшок коньяків,
І сто чортів бояться волі слова!
При згадці про коньяк Зайценюк знову червоніє.
Тягнивбік:
Один народ. Єдині мова й пісня.
Один гетьман. Єдина булава!
А хто не з нами – хай, падлюка, трісне,
Чи лусне, знаю правильні слова.
Тягнивбік вдоволений промовою і знанням мови. Зайценюк і Колючко при згадці про одного гетьмана і єдину булаву переглянулися.
Раптом у шибку авто хтось стукає. Це непомітно підкрався Бджоляр, якого побачили в останній момент.
Бджоляр:
Мужі достойні, гідно що ви тут.
Візьміть мене в суцвіття зерням маку.
Мій досвід, моя честь не підведуть…
Зайценюк, Колючко та Тягнивбік (хором):
Та іди ти в… поле!
Ображений Бджоляр не вступаючи в дискусії сам вирушає на Майдан розповідати народу про те, що свою місію та унікальний час, в якому усі живуть.
Зайценюк, Колючко та Тягнивбік вдоволені собою і тим, що нині ніхто нікого ще не обдурив, продовжують обговорювати народний здвиг піж їхнім началом.
Привид Дами, вихлюпнувши всю енергію на візити до Янучара та Зайценюка тихо схлипує пролітаючи над омріяними і далекими Печерськими пагорбами.
Яничар, залишившись на самоті, ликає ще двісті грамів віскі і замріяно відкриває томик улюбленої поетеси Анни Ахметової.
Завіса.
Оригінал: "Новий погляд"
