Автор: Ден Саббаг, редактор з питань безпеки та оборони
Українські солдати відчувають, що воюють за національне визволення, тоді як росіянам, схоже, бракує згуртованості і єдності. Ця відмінність – критична.
"Ми будемо боротися до кінця. Ми будемо битися на морях, ми будемо битися в повітрі. Ми захистимо нашу землю, будь якою ціною. Ми будемо битися скрізь – на звалищах, руїнах, на берегах Кальміуса та Дніпра, і ніколи не здамося".
Українське відео починається зі сцени на пляжі Дюнкерка з фільму "Спокута" - зворушливого виконання солдатами "Дорогого Господа та Батька людства". Далі відео показує як кілька сотень українських військових співають гімн країни просто неба перед успішним наступом на Харків, що відбувся минулого тижня.
Життя іноді прагне наслідувати мистецтво, але саме в цьому випадку - найбільша демонстрація українського національного духу, оскільки війна добігає сьомого місяця. Неспровокований напад більшої країни-сусіда спричинив патріотичну мобілізацію, яка має вражаючий ефект на полі бою.
російські завойовники разюче в цьому відрізняються. Зіткнувшись із блискавичною українською атакою, в результаті якої тиждень тому відбито стратегічне місто Ізюм, росіяни втекли, покинувши танки і боєприпаси. Грабуючи генератори, телефони та комп’ютери, вони номінально відійшли з лінії фронту.
"Дух, — стверджує Джек Уотлінг, експерт із сухопутних війн з військового аналітичного центру Королівського інституту оборонних досліджень (Royal United Services Institute), — є найважливішим фактором для сухопутних сил. Справа не тільки в тому, як солдати бачать свої перспективи щодо ворога, йдеться і про досвід, який вони нещодавно отримали, і про те, що вони очікують у майбутньому".
З одного боку – українська армія, яка усвідомлює, що бореться за своє національне визволення. Відкинувши росіян від Києва та від Харкова, Україна ще дужче вірить, що одного дня таки виграє війну - за допомогою західної розвідки, фінансування та, найголовнішого - артилерії та нових боєприпасів.
Національний дух неможливо лишити осторонь від ширших - військового та політичного контекстів, але він також є важливою складовою обох. У звітах про відвідини поранених українських солдатів часто наголошується, що багато з них хочуть, якщо це можливо, повернутися на передову, і вважають, що боротися з росією необхідно, незважаючи на те, що з ними сталося.
Проти них воюють російські загарбники - суміш елітних солдатів, нещодавніх новобранців і легкоозброєних, а подекуди мобілізованих сепаратистів, які зазвичай не хочуть воювати за межами своїх рідних Донецької та Луганської областей. Багато з них виснажені в постійних боях без ротації протягом шести з гаком місяців поспіль.
У той час як Україна спокійнісінько навчила велику кількість військових від початку мобілізації та забезпечила їх зброєю, наданою із Заходу, росія зробила в рази менше і, як стверджують у США, тепер купує зброю у Північної Кореї. Наближається зима, і те, наскільки добре кожна сторона буде підготовлена, буде визначальним.
"росіяни мають поганий моральний дух, недружні стосунки та недовіру до свого командування з самого початку. Більшості солдатів не повідомили, що починається війна, і багато речей, які їм розповідали про українців, були неправдивими", – стверджує Уотлінг. З самого початку трапляються непоодинокі випадки небажання російських солдатів воювати, а також труднощі, з якими москва стикається при вербуванні.
Росія не буде першою великою державою у новітній історії, яку принизить менший, але більш рішучий супротивник. Врешті решт "Талібан" повернув собі владу в Афганістані минулого року, оскільки у США більше не було інтересу вести довгу, виснажливу війну проти супротивника, не готового поступитися. Війна може звестися до того, яка сторона готова до найбільших втрат, якщо швидка перемога неможлива.
Однак і Україна, і її західні прихильники як ніколи були здивовані національною рішучістю боротися. Коли почалася війна, офіційні особи США висловлювали побоювання, що Київ може здатися за кілька днів; принаймні, як очікували західні чиновники, місто буде оточене. Високопоставлені українці в уряді були вражені тим, наскільки старанно і злагоджено виконувалися накази і вказівки. Один із них розповів Washington Post, що після вторгнення чиновники "працювали ефективніше, ніж будь-коли".
Ідеологія, релігія та націоналізм допомагають вигравати війни, але відчуття справедливості також важливе. Свіжі новини про знайдені місця поховання поблизу Ізюма понад 440 тіл, скоріш за все, стануть початком похмурих відкриттів про реальність російської окупації – і, у свою чергу, будуть мотивувати військових та інших в Україні. Політики стали часто запрошувати відвідувачів України до місць масового поховання в Бучі, на північному заході від Києва, щоби залучати їх на свою сторону.
Порівняймо з російською стороною. Цього тижня з’явилося відео, на якому бос найманців євгєній прігожін звертається до великої групи в’язнів: "якщо ви відсидите шість місяців" у його групі вагнера, "ви вільні", говорить їм, що війна в Україні "важка, навіть близько не така як в Чечні", і що потрібна їхня допомога. Тобто у той час як українські солдати проходять навчання в таких місцях, як Великобританія, новобранці російської сторони виходять із в’язниці.
Такий контраст між вмотивованістю та найманством, ймовірно, посилиться наступного року та відіграватиме вирішальну роль у тривалості війни, якщо західна підтримка України триватиме надалі. "Я вважаю, що зараз ми знаходимося на траєкторії поразки росії в Україні наступного року", — сказав Уотлінг.
