Сьогодні у День державного прапора підібрали для вас 30 цікавих історічних свідчень про український прапор та його передісторію. Адже офіційно нашому прапору сьогодні 30 років, а неофіційно – можна вважати що 14 сторічь.
VII століття – початок історії Київської Русі. Герб Володимира Великого – тризуб. Історики запевняють, що штандарт князя - золотий тризуб на синьому тлі.
1410 рік – ополчення Львівської землі бере участь у Грюнвальдській битві під синьою корогвою із зображенням лева, що видирається на скелю. Руські війська виступили на боці Королівства Польського і Великого князівства Литовського проти свого давнішнього союзника часів Галицько-Волинського князівства - Тевтонського Ордену і дали їм прочухана.
З часом золотий лев на синьому полі стає гербом Руського воєводства, утвореного в 1434 році, котре об’єднувало Львівську, Галицьку, Перемиську, Сяноцьку, а пізніше й Холмську землі.
XVI-XVII століття – серед магістратських та цехових прапорів на території України відомі прапори з поєднанням блакитного і золотого. Так, місто Богуслав у 1620 році отримує привілеї. На прапорі прапор міста зображені «між берегами зеленими річка блакитна, на якій три скелі з хрестами золотими».
1758 рік – для прапора Лубенського полку розробляють абрис: на одному боці – козак із самопалом у золотому шитві на блакитному полі: на другому – полкова або сотенна емблема. Той козак з самопалом з часом стане елементом національного герба.
1848 рік - революційні події так званої весни народів стали поштовхом для самоусвідомлення українства. Утворена 2 травня 1848 р. Головна Руська Рада порушила проблему національних символів на таємній раді сьомого засідання 16 травня, а вже 18 травня було вирішено, що «знамя земли рускои тутейшои єсть левъ, а цвhты руски жовтый и синый». 25 червня на вежі львівської ратуші вивісили «хоруговъ рускои барвы, а при ней зъ лhвои стороны хоруговъ польску». Надалі синьо-жовті та жовто-блакитні прапори використовувались у Львові на прийомах державних діячів, наприклад, імператора Франца Йосифа I у 1851 та 1880 роках. В цей час підкарпатські русини, як тоді називалися галицькі українці, вже визнавали національними синьо-жовті кольори.
1848 — 1849 роки - під синьо-жовті корогвами діяли загони селянської самооборони та Народної гвардії, що створювалися у Галичині.
Березень 1895 року – товариство «Руських жінок» Станіслава влаштувало вечір пам’яті Тараса Шевченка. Часопис «Діло» тоді писав: «На естраді серед екзотичних квітів і зелені украшений синьо-жовтими фестонами пишався величавий бюст Шевченка». Жінки вже тоді зналися на тому, що головне.
5 травня 1900 року – з цього дня в Галичині під синьо-жовтим прапором розпочинає діяльність українське спортивно-пожежно-руханкове товариство «Січ». Синьо-жовтий український прапор поширюється закарпатськими землями. З початком масової еміграції українців у кінці ХІХ століття він перепливає океан.
Березень 1914 року - за ініціативи львівськиїх студентів Лизанівського, Охримовича, Семця та інших київське студентство, незважаючи на заборону російського уряду відзначати 100-літню річницю від дня народження Кобзаря, вперше виходить на маніфестацію під жовто-блакитними прапорами.
Літо 1917 року - керівник української ради есмінця «Завидний» В. Прокопович ініціював підняття на кораблі українського прапора. Командування змусило його спустити, але прапори піднімаються на інших кораблях Чорноморського флоту.
Грудень 1917 - травень 1918 року - Перша більшовицько-українська війна. Під синьо-жовтним прапором билася українська молодь та студенство на станції Крути. Понад 450 молодих вояків армії УНР більше 5 годин втримували наступ в декілька раз переважаючих сил червоного ворога.
27 січня 1918 року - Центральна Рада під головуванням Михайла Грушевського затвердила тимчасовий закон про флот УНР. Другим і третім пунктами там було визначено: «Прапором української військової фльоти є полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах. В кряжі блакитного кольору – історичний золотий тризубець з білим внутрішнім полем в ньому. Прапором української торговельної фльоти є полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах».
20-ті роки ХХ століття – безслідно зникли начебто передані Україні на вимогу громадськості та уряду України захоплені 1775 року російськими військами при ліквідації Нової Січі 14 прапорів, які на початку XIX століття поступили до Ермітажу. Вони були червоного, рожевого відтінків, жовтого і блакитного кольорів.
З 15 березня до кінця травня 1939 року - під синьо-жовтим прапором постала і боролася за свою незалежність держава Карпатська Україна.
27 червня 1949 року – Українська Національна Рада затвердила використання синьо-жовтого варіанту прапору до остаточного встановлення державних емблем незалежної влади в Україні.
1 травня 1966 року - над будинком Київського інституту народного господарства (нині КНЕУ) замість червоного прапора зранку з’явився синьо-жовтий. Прапор пошили з двох шаликів і від руки зробили напис «Ще не вмерла Україна – ще її не вбито». 28-річного одесита майстра-сантехніка Георгія Москаленко та 26-річного слюсаря-зварювальника Віктора Куксу з Київщини, котрі його вивісили, засудили на 3 та 2 роки ув’язнення.
30 грудня 1967 року - на центральному проспекті Дніпропетровська з’являється синьо-жовтий прапор. На його древку олівцем був намальований тризуб і зроблений надпис: «Ще не вмерла Україна і воля і слава. 20 листопада 50 років УНР, 22 січня 1918 року — проголошення незалежності України».
21 лютого 1976 року - жовто-блакитний прапор з'явився у Києві на Хрещатику на даху будинку №21.
22 липня 1976 року - в Монреалі на XXI Олімпійських іграх під час змагань гандбольних команд СРСР і Румунії студент із Торонто Любомир Шух вимахував українським прапором.
27 липня 1976 року - 150 українців вивісили плакат із надписом «Свобода Україні!» під час півфіналу з футболу між збірними НДР і СРСР, у складі якої переважали гравці з київського «Динамо». У другому таймі 20-річний Данило Мигаль із Тандер-Бей (Онтаріо) вибіг на поле у вишиванці та із синьо-жовтим прапором. 15 секунд він танцював гопака, вигукуючи слова «Свобода Україні!». Активіст заявив, що таким чином хотів звернути увагу на долю українського народу і підтримати українських футболістів.
26 квітня 1989 року - на мітингу до роковин Чорнобильської катастрофи на площі Ринок у Львові активіст «Товариства Лева» Юрко Волощак підняв синьо-жовтий прапор.
1 травня 1989 року - львів'яни вийшли на першотравневу демонстрацію з синьо-жовтими прапорами. Крізь міліцейські кордони вони прорвались до центру міста з гаслами «Свобода!», «Єдність!», «Ми за Драча!», «Народному Руху – бути!».
З 17 по 24 вересня 1989 року – фестиваль «Червона Рута» в Чернівцях майоріє прапорами України. Місцеві міліціонери нічого не можуть з цим зробити.
14 березня 1990 року - національний прапор уперше офіційно замайорів на ратуші міста Стрий. Після цього, незважаючи на опір радянської влади, українськими містами прокотилася хвиля підняття українських прапорів над установами місцевої влади.
23 березня 1990 року –-перша сесія Тернопільської міської ради прийняла постанову про національну символіку. Один із пунктів містив положення про встановлення національного прапору на будівлі міської ради поруч з державним прапором УРСР.
23 квітня 1990 року – синьо-жовтий прапор підняли над Львівською міськрадою, а 24 липня 1990 року - на Хрещатику біля будинку Київради було піднято синьо-жовтий прапор. Так Київ став дев'ятим місцем, де підняли прапор.
24 серпня 1991 року - після історичного голосування за незалежність України Іван Заєць, В’ячеслав Чорновіл і Олександр Гудима внесли до сесійної зали Верховної Ради український прапор і накрили ним трибуну. З ним українці стояли на барикадах в Москві під час путчу в Москві. Освячення Національного прапора провів священик УАПЦ Петро Бойко. Прапор можна побачити у фойє українського парламенту.
Фото Єфрема Лукацького
28 січня 1992 року - постановою Верховної Ради України синьо-жовтий прапор було затверджено Державним прапором України.
12 лютого 1992 року - український прапор вперше підняли на морському кораблі – теплоході «Кременчук» в іспанському порту міста Валенсії. До цього всі морські судна України ходили під радянським прапором.
23 серпня 2004 року - Президент України Леонід Кучма підписав Указ №987 / 2004 «Про День Державного Прапора України». Цим Указом на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України встановлено в Україні нове державне свято — День Державного Прапора України, який щорічно відзначається 23 серпня.
Сьогодні, коли Україні знов випала доля кров'ю боронити свою волю, наш жовто-блакитний прапор майорить скрізь у світі, а у найгарячіших точках нашої держави підтримує наших захисників, даючи їм сили, незламності та мужності.
За святом, Україно!
