Трамп і Сі – обидва переконані, що саме вони мають сильніші карти
Транзакційний. Сповнений взаємної недовіри. Обмежений в амбіціях. Майбутній саміт президента США Дональда Трампа й голови Комуністичної партії Китаю Сі Цзіньпіна постає як дипломатичний торг, у якому обидві сторони вважають, що тримають сильніші козирі, а на серйозні прориви розраховувати не випадає. Та все ж те, що обидва лідери скажуть і що свідомо оминуть, відлунюватиме в Індо-Тихоокеанському регіоні, Європі, на Близькому Сході та в ширшому протистоянні демократичних і авторитарних систем.
Чого хоче кожна зі сторін
Ані Вашингтон, ані Пекін не йдуть до столу переговорів із наміром поступитися. Після нещодавньої паузи в тарифній ескалації 2025 року та з огляду на дедалі більший економічний тиск, спричинений конфліктом на Близькому Сході, "жодна зі сторін не прагне будувати розрядку. Тож це зустріч транзакційна", – вважає Джеймс Льюїс, заслужений науковий співробітник Центру аналізу європейської політики (CEPA). "Обидві сторони вважають, що говорять із позиції сили, а отже, в китайців не буде охоти йти на поступки, хіба що в обмін на щось, наприклад, на послаблення обмежень у сфері штучного інтелекту, який Сі дуже високо цінує, або, можливо, на щось щодо Тайваню".
Льюїс наголошує: варто очікувати знайомих пунктів порядку денного – закупівлі літаків Boeing, замовлень сільгосппродукції, можливо, корекцій щодо експорту в галузі ШІ. Трамп може тиснути на Сі, щоб той допоміг ізолювати Іран. Сі тиснутиме на Трампа щодо Тайваню. Льюїс прогнозує, що рух в обох напрямах буде обмеженим.
У Європі очікування стримані. Райнгард Бютікофер, колишній депутат Європарламенту від Німеччини й старший науковий співробітник CEPA, бачить Трампа слабшим, ніж під час його візиту до Китаю 2017 року. "Ми не очікуємо, що Трамп або тиснутиме до останнього, або укладе якусь справді велику угоду", – переконує він. Реалістичний результат, на його думку, – продовження торговельного перемир’я, досягнутого в жовтні 2025 року.
Тайвань під прицілом
Тайвань найбільше нависає над саміттом. Китай "висуває Тайвань на перший план у своєму підході до цієї зустрічі", – зазначає Бютікофер, і це сигнал, що Пекін вважає свої торговельні позиції достатньо сильними, аби домогтися поступок у питанні суверенітету.
Він застерігає від будь-якого зміщення в риториці США з "ми не підтримуємо незалежність Тайваню" на "ми виступаємо проти незалежності Тайваню" — така зміна порушила б третє з шести запевнень, які президент Рональд Рейган дав Тайбею 1982 року. "Це було б влучення в яблучко. Це був би навіть справжній тріумф для Сі Цзіньпіна", – каже він.
Глобальна вага Тайваню для світових технологічних ланцюгів постачання, зокрема напівпровідників та інших ключових компонентів для ШІ, спонукає Льюїса дивитися на ситуацію спокійніше. Він вважає, що Трамп усвідомлює: Тайвань "надто важливий економічно, надто важливий стратегічно, щоб віддати його Китаю".
Засновниця China Rights Analytics and Advising і авторка книжки "Недооцінений Китай" Сара Кук переконує, що революція штучного інтелекту посилює позиції Тайбея. "Вам справді не хочеться, щоб критичні ланки вашого технологічного ланцюга постачання, особливо саме зараз, опинилися в руках Пекіна", – зазначає вона.
російський слід
Саміт відбувається у довгій тіні осі Пекін–москва. За останні 20 років обидві країни дедалі тісніше зближуються у військовому, економічному та геополітичному вимірах – не лише вздовж власних кордонів, а й в Індо-Тихоокеанському регіоні, Центральній Азії та поза ними. Віцепрезидент CEPA Крістофер Вокер зазначає, що Сі та володимир путін, за повідомленнями, зустрічалися 50 разів із 2012 року, вибудовуючи, як він це називає, "спільну свідомість у питаннях вищого порядку". Сюди ж належить китайська підтримка війни росії проти України через експорт верстатів, хімічних речовин та пороху подвійного призначення, а також узгоджені інформаційні операції проти демократій.
"Будь-яке уявлення, ніби США здатні провернути зворотний кіссинджерівський маневр, – це фантазія", – переконаний Вокер. Радше навпаки: ослаблена росія обрала бік Китаю, Ірану та інших авторитарних режимів – проти Сполучених Штатів та їхніх природних союзників.
Права людини та транснаціональні репресії
Кук не очікує, що тема прав людини опиниться в центрі порядку денного, але переконана: ця тема дає Вашингтону недостатньо використаний важіль впливу. Трамп заявив, що порушить справу ув’язненого гонконгського видавця Джиммі Лая. Кук сподівається, що він піде далі, і нагадує про американських громадян, чиї родичі опинилися за ґратами в Китаї – судячи з усього, у відповідь на їхню правозахисну діяльність у Сполучених Штатах.
Кук також хотіла б, аби Трамп поставив Сі перед фактом транснаціональних репресій. Американські прокурори задокументували випадки, коли китайські агенти підривали діяльність громадянського суспільства на території США. Найвідоміший випадок: Айлін Ванг, мерка Аркадії (Каліфорнія), пішла у відставку після того, як погодилася визнати провину в тому, що діяла як іноземний агент. "Сполученим Штатам справді не завадить сказати: слухайте, ми знаємо, що це відбувається, – наголошує Кук. – Готовність порушити це питання сама собою здатна створити важіль впливу".
Економічний вплив супроводжується політичними умовами: Замбія раптово відклала проведення RightsCon – однієї з найбільших у світі конференцій зі свободи інтернету – буквально за кілька днів після підписання економічної угоди з Пекіном, у якій той заперечував проти участі представників тайванського громадянського суспільства. Цей епізод Кук наводить як доказ того, що китайська транснаціональна цензура поширюється далеко за межі звичного кола тем: Тибету, Синьцзяну та Фалуньгун.
Технологічне змагання
У підмурку всього – дедалі гостріше технологічне суперництво. Американські експортні обмеження пригальмували, але не зупинили китайське виробництво чипів, і пекінський DeepSeek нині тренує моделі на напівпровідниках Huawei місцевого виробництва. Льюїс описує цю динаміку так: "Це повтор змагання за 5G, і результат тоді був такий: США отримали виручку, а китайці – частку ринку".
Китайський надлишок промислових потужностей також тиснутиме на переговори. "Китай випускає більше автомобілів, ніж становить річний попит усього світу", – зауважив Льюїс, додавши, що це породження китайської системи субсидій на рівні провінцій, яку Світова організація торгівлі досі не змогла приструнчити. Кук додала, що глобальне поширення китайських ШІ-моделей вкорінює цензурні преференції Пекіна далеко за межами Китаю.
Експерти пояснюють, що це змагання за технологічну першість має глобальний вимір. Китай домінує над багатими на ресурси африканськими державами, які видобувають рідкісноземельні метали й відправляють їх до Китаю на переробку. Бютікофер зауважує, що "квазімонополія" Пекіна дає йому важіль впливу і на африканських постачальників, і на західні економіки, що залежать від готових ресурсів, причому жодної співмірної китайської пропозиції допомогти цим країнам збудувати власні переробні потужності немає.
Ширша картина
Ризик для трансатлантичного союзу полягає в тому, що саміт посилить те, що Вокер називає пекінською методологією "розділяй і володарюй". Європейські урядовці, які й так дають собі раду з трамповими тарифами, побоюються, що Вашингтон промінює спільні інтереси на вузькі комерційні вигоди. "Трансатлантичної єдності щодо Китаю як головної історії року вже немає", – визнає Бютікофер.
Вокер закликає до чіткішої оптики. "Якимось чином у недалекому минулому ми поволі відійшли від думки, що ми перебуваємо в конкуренції з Китаєм", – каже він. За його словами, це конкуренція за те, як буде влаштований світ. Саміт цієї суперечки не розв’яже. Щонайбільше – покаже, котра зі сторін наразі вважає, що перемагає.
Саміт Сі–Трампа збурює тривогу в Європі та Японії
За переговорами США з Китаєм пильно стежитимуть торговельні держави далеко від місця проведення саміту, стверджує Макл Шерідан – автор книжки "Брама до Китаю", визнаної історичної праці про Гонконг, а також книжки "Червоний імператор: Сі Цзіньпін і його новий Китай".
За лаштунками – двоє дійових осіб: Європейський Союз і Японія. Вони спостерігають за дійством у пекінському Храмі Неба, де лідери Америки й Китаю демонструють своє верховенство як двох економічних наддержав XXI століття.
Саміт президента Дональда Трампа і китайського лідера Сі Цзіньпіна 14–15 травня — це їхня перша зустріч за пів року й перший візит Трампа до Китаю від 2017 року.
Тоді господарі провели його Забороненим містом, щоб нагадати про століття, коли імператори безтурботно й велично правили найбільшою економікою світу.
І, звісно, зауважує Майкл Шерідан, саме експансія Європи прирекла пізню імперію на занепад і призвела до того, що Сі назвав "понад ста п’ятдесятьма роками приниження".
Тепер він приймає американського президента майже як рівного, а то й більше, щоб ухвалювати рішення, на які європейці та Японія можуть тільки дивитися і чекати.
У Брюсселі й Токіо побоюються, що обидва лідери мають намір збудувати світ "Великої двійки", у якому другорядні країни зведуть до статусу васальних – у ролі, яку Китай у часи імперії відводив своїм азійським сусідам.
Цього тижня китайські державні медіа подали тонкий сигнал заспокоєння, висвітливши 130-тисячне відправлення залізничного експреса Китай–Європа – вантажний потяг вирушив із міста Чженчжоу до Гамбурга.
Цей маршрут перевіз вантажів на суму понад 520 мільярдів доларів – повідомило офіційне інформаційне агентство "Сіньхуа" з посиланням на Державну залізничну корпорацію Китаю. Він уже сполучає 129 міст у Китаї з 235 містами у 26 європейських країнах.
Серед високовартісних експортних вантажів – автомобілі та автокомпоненти, машини й механізми, електроніка та електротехнічне обладнання, а імпорт залізницею охоплює європейські пиломатеріали, целюлозу, спеціалізовану сільгосппродукцію та споживчі товари – і все це без ризику жодного рейсу небезпечними морськими шляхами. Тарифи на вантажоперевезення впали на 40%, повідомляє "Сіньхуа".
За словами Майкла Шерідана, це мало слугувати нагадуванням про "взаємовигідну" співпрацю, яку Китай пропонує як перспективу для партнерів, що погоджуються з його стратегічними інтересами.
ЄС загруз у суперечках із Китаєм щодо торгівлі, технологій та валютних курсів; йому варто було б мати спільну справу зі США, але, на радість китайським перемовникам, двох номінальних союзників розділяють культурні війни, тарифи, експортні обмеження на високі технології та зовнішня політика.
Новий ризик для європейських компаній, які торгують із Китаєм, – опинитися у лещатах між жорсткішими американськими санкціями на експорт обладнання для виробництва чипів і відповідними заходами у двох нових китайських законах, які карають фірми, що ці санкції виконують.
Поки адміністрація Трампа намагається стримати економічне піднесення Китаю, режим Сі Цзіньпіна успішно відв’язує свою державну експортну машину від залежності від американського ринку, водночас зменшуючи потребу в американських технологіях.
На думку Майкла Шерідана, саміт Трампа й Сі радше закінчиться продовженим перемир’ям, ніж вирішенням нерозв’язних питань, а торговельні партнери та союзники й далі прокладатимуть курс крізь ландшафт, що постійно змінюється, без жодних правил.
Майкл Шерідан переконує, що для Європи доба непевності вже настала. Ймовірно, вона почалася з першого російського вторгнення в Україну 2014 року, але вже точно – відколи президент Трамп торік розпочав свій другий термін у вирі суперечливих указів і риторики.
Дипломати в Токіо кажуть, що це призвело до тіснішого діалогу між ЄС і Японією. За правління консервативної прем’єр-міністерки Санае Такаїчі політична напруженість із Китаєм загострилася на тлі дрібних "око за око" економічних санкцій. Перша жінка на посаді прем’єра Японії з усіх сил намагається лишатися в добрих стосунках із Трампом і водночас обстоювати спільні інтереси Японії з іншими промислово розвиненими демократіями – виживання порядку, заснованого на правилах.
Цікаво, що міністр фінансів США Скотт Бессент відвідав Японію та Південну Корею, щоб запевнити їх: Сполучені Штати лишатимуться надійним партнером. У Токіо чиновники повідомили, що він висловив "розуміння" щодо інтервенцій Японії на валютному ринку, поки центробанк країни дає собі раду зі слабкою єною.
Чотиристороння взаємодія між ЄС, США, Китаєм та Японією може бути складною, але цифри Європейської комісії підкреслюють, наскільки вона важлива.
Китай залишається третім за обсягом торговельним партнером ЄС після США та Великої Британії. Це четвертий за обсягом експортний ринок блоку (хоча варто зважати, що Китай поступається Швейцарії, яка посідає третє місце). Загалом дефіцит торгівлі товарами ЄС із Китаєм становив 360 мільярдів євро (422 мільярди доларів) – на 2,7% більше рік до року.
Ба більше, останні офіційні дані свідчать, що китайський експорт до ЄС зростає, тоді як європейський експорт до Китаю – знижується. Інвестиційні потоки з Китаю в ЄС значно перевищують зустрічні – з ЄС у Китай.
Брюссель заявляє, що економічні відносини "критично розбалансовані", бо китайська модель за державної підтримки породжує "системні викривлення". Він вказує на "дедалі ширший набір експортних обмежень, які не мають чіткого обґрунтування подвійним призначенням", непокоїться через китайські обмеження на критично важливі мінерали й технології; побоюється "дедалі політизованішого ділового середовища" і зазначає, що у важливих секторах Китай здебільшого лишається закритою країною.
Як зазначає Майкл Шерідан, ці проблеми частково випливають із торговельної війни президента Трампа з Китаєм – змагання, у якому торговельні партнери Америки водночас і свідки, і мимовільні учасники.
"Сіньхуа" нагадало читачам, що 2017 року Сі й Трамп пройшли разом трьома стародавніми залами, що втілюють тему гармонії: "досвід, просякнутий китайським культурним ідеалом", як зазначило агентство.
Цього разу їх чекає відвідання великого круглого храму з блакитною черепицею за межами Пекіна, де імператори проводили обряди, молячись про добрий урожай, аби підкреслити свій мандат від неба. На думку Майкла Шерідана, це послання не потребує пояснень.
