Міжнародний форум з безпеки, що відбувся на майданчику концертного комплексу Live Arena – величезної споруди у військовому парку під москвою, задумувався як пряме протиставлення великим представницьким зібранням на Заході.
Кремль оголосив, що форум, який провели наприкінці травня, стане альтернативою Мюнхенській безпековій конференції – майданчику, що вже понад 63 роки слугує провідним форумом, де урядовці, відповідальні за питання безпеки й оборони, обговорюють загрози для Заходу та виробляють скоординовану відповідь на них. Саме там у 2007 році путін виступив із сенсаційною промовою на майже 9000 слів, у якій засудив "однополярний" світ і розширення НАТО.
Позбавлений доступу до подібних зібрань впливових гравців щонайменше на останні чотири роки і, вочевидь, на осяжне майбутнє, путін вдався до альтернативи: вирішив створити новий престижний форум на основі міжнародних конференцій, які рада безпеки росії організовувала впродовж більш як десяти років, але зробити його значно масштабнішим і амбітнішим. До цих зусиль долучилася й СЗР.
Тон задав голова Ради безпеки Сергій Шойгу у вступному слові, що перегукувалося з двадцятирічними путінськими скаргами на прагнення Заходу обмежити свободу дій росії. "Однополярна конструкція розпадається на наших очах", – заявив він. Йому вторив директор СЗР Сергій Наришкін, який вдався до улюбленого кремлівського наративу ХХ століття: поклав провину за чимало проблем Європи на Британію та її підступність; Франція й Німеччина, мовляв, не повинні довіряти Лондону. Натомість вони повинні, як сказав шеф розвідки, "нарешті засвоїти уроки історії і не зв'язуватися з лицемірним і зрадливим Альбіоном".
Зібрання було проголошене форумом того, що росія та її прихильники іменують "глобальною більшістю", – терміном, який спирається на цікаву тезу: оскільки на форумі були представлені країни, що в сукупності охоплюють близько 70 % населення планети, ці держави нібито поділяють спільну позицію у світових справах. Ця позиція, якщо вона справді існує, разюче збігається з кремлівською.
І справді, 4 500 запрошених із 120 країн прибули до москви, серед них – керівники розвідувальних і правоохоронних органів; більшість учасників представляли Африку, Латинську Америку, Азію та Близький Схід.
Масштаб заходу красномовно свідчить про те, що у безпековому апараті росії форум вважали надзвичайно важливим.
Кампанія із залучення учасників до москви дає уявлення про методи, які росія використовує для нарощування впливу за кордоном.
Візьмімо Близький Схід – зокрема такі країни, як Ліван і Єгипет.
Впродовж десятиліть обидві країни вважалися ключовими для російської розвідки – ця традиція сягає ще радянських часів. Єгипет розглядався як рушій політичних змін у регіоні, тоді як Ліван цінувався передусім як майданчик для виходу на американців та їхнього вербування – особливо тих, хто служив у розвідувальному співтоваристві США.
Саме тому стільки великих фігур КГБ, що спеціалізувалися на вербуванні американців, у певний момент своєї кар'єри проходили службу в Бейруті: від Рема Красільникова, який згодом очолив операції проти резидентури ЦРУ в москві, до Віктора Черкашина, який курував найцінніших агентів КГБ у США – Олдрича Еймса з ЦРУ і Роберта Гансена з ФБР. Офіцер контррозвідки Віктор Буданов, котрий допитував агента МІ-6 Олега Гордієвського, також певний час проводив операції в Лівані. Зрадника МІ-6 Кіма Філбі КГБ вивіз із Бейрута 1963 року, коли британські слідчі, запідозривши його у зраді, вже наближалися до нього.
Для проведення операцій у цих країнах у роки холодної війни москва спиралася на кілька опор. Двома з них були посольства та мережа радянських закордонних кореспондентів – такі структури, як агентство ТАСС, слугували прикриттям для офіцерів російської розвідки. На відміну від посольських працівників, ці кореспонденти нерідко залишалися в регіоні десятиліттями, переміщуючись між Сирією, Єгиптом і знову Ліваном, а потім повертаючись назад.
Існував і третій елемент в операціях впливу москви: російська православна церква. Формально Ліван перебував поза юрисдикцією московського патріархату – він належав до Антіохійського патріархату, стародавньої та шанованої церкви зі статусом, рівним московському.
Коли наприкінці Другої світової війни Сталін поновив свою глобальну кампанію впливу, вона охопила, зокрема, розширення присутності москви в Лівані та Сирії через церкву, що стала слухняним знаряддям радянської держави після того, як 1943 року Сталін відновив патріархат.
1945 року радянський уряд організував візит патріарха московського до Сирії та Лівану, а патріарха Антіохійського – до москви. Наступного року в Лівані відкрили парафію Російської православної церкви, а трохи пізніше в Сирії заснували Подвір'я патріарха московського при патріарху Великої Антіохії.
Ці радянські мережі так і не зникли повністю. У москві посольства цих країн завжди були частиною гри – привертаючи пильну увагу як московського управління ФСБ, так і СЗР.
Останніми роками мережі були відроджені й розширені, і нині всі ці елементи діють у зв'язці. Коли 2024 року православна громада Лівану отримала новий храм – дарунок Антіохійського митрополита, – на церемонії були присутні посол росії та настоятель православного подвір'я в країні. Останній, до речі, також очолює ліванське бюро ТАСС і працює в Сирії та Лівані з початку 1980-х.
Схожу модель, імовірно, застосовували й під час організації того, що Кремль сподівається перетворити на російський відповідник Мюнхенської безпекової конференції.
Рада безпеки та СЗР підійшли до підготовки форуму вкрай серйозно. У межах цих зусиль заступник секретаря Ради безпеки Олександр Венедіктов у березні провів зустрічі з керівниками кількох дипломатичних місій країн Близького Сходу та Північної Африки, серед яких, за офіційними даними, були посли Єгипту та Лівану, – спеціально для обговорення майбутнього Міжнародного форуму з безпеки.
Помітна роль Єгипту в підготовці навряд чи викликала подив. Лише місяцем раніше директор СЗР Сергій Наришкін відвідував Каїр, і цілком можна припустити, що він скористався цим візитом, аби просунути форум, що мав для нього таке важливе значення.
Вочевидь, це було відверте лобіювання із залученням статусного візиту керівника розвідки для вирішення конкретних завдань.
Ліванська ж сторінка може виявитися зовсім іншою – такою, у якій задіяно всі описані вище методи.
Наприкінці минулого року, коли новий ліванський посол прибув до росії, одним із перших його візитів стала зустріч із митрополитом Антонієм Волоколамським, головою Відділу зовнішніх церковних зв’язків московського патріархату. Зустріч відбулася ще до того, як у січні він офіційно приступив до виконання обов'язків посла – доволі незвичний крок для новоприбулого дипломата. За офіційною інформацією, сторони обговорили відносини між Антіохійською православною та російською православною церквами, а також інші питання.
Чи стане форум справжньою альтернативою західним конференціям з безпеки – питання відкрите. Натомість очевидно інше: він наочно демонструє, як росія поширює свій вплив за кордоном.
Навіть якщо, як цього разу, мета полягала в тому, щоб зігнати якомога більше іноземних чиновників до військового парку на околиці москви і змусити їх годинами вислуховувати антизахідні тиради з уст путінських перестарілих можновладців.
Джерело: CEPA
