Як і більшість сусідів росії, вірменські виборці постали перед вибором між Брюсселем і Москвою, але з додатковим тягарем пережитих територіальних втрат.
7 червня вірмени голосуватимуть, вирішуючи, чи має прем’єр-міністр Нікол Пашинян та його партія "Цивільний договір" залишитися при владі після восьми років. Як проєвропейська та прозахідна сила, перемога Пашиняна, найімовірніше, поглибить зв’язки Єревана із Заходом і віддалить країну від росії.
Прем’єр "вибудував свою кампанію навколо порядку денного, зосередженого на мирі, представляючи Вірменію як країну, що рухається до нормалізації відносин з Азербайджаном і Туреччиною, водночас поглиблюючи співпрацю зі США та Євросоюзом", – пояснив професор Еміл Авдаліані, науковий співробітник Дослідницького центру "Туран". За його словами, представники уряду стверджують, що перемога опозиції може підвищити ризик відновлення конфлікту з Азербайджаном.
І цей конфлікт суттєво позначається на перебігу виборчих перегонів. Це перші загальнонаціональні вибори після болісної втрати Нагірного Карабаху, який 2023 року перейшов під контроль Азербайджану після понад трьох десятиліть переривчастого збройного протистояння. Ця подія спричинила потрясіння в країні й змусила близько 100 тисяч вірменських мешканців регіону рятуватися втечею до Вірменії.
На вулицях Єревана спалахнули протести: демонстранти вимагали відставки прем’єра та звинувачували його в нездатності захистити етнічних вірмен анклаву. Проте, хоча частина виборців досі обурюється роллю Пашиняна в тих подіях, вони також знають: Москва не зробила нічого, аби допомогти – ні 2023-го, ні раніше, у 2020-му, попри своє договірне зобов’язання підтримати Вірменію у разі конфлікту.
Нагірний Карабах, відомий вірменам як Арцах і споконвічна частина їхньої історії, у радянські часи входив до складу Азербайджанської РСР. Коли 1991 року республіки Кавказу здобули незалежність, регіон формально ввійшов до складу новопроголошеного незалежного Азербайджану.
Вірменія встановила над ним контроль, хоча й не юридичний суверенітет, 1993 року, під час Першої війни в Нагірному Карабасі. Це тривало аж до вересня 2023 року, коли Азербайджан силою захопив цю територію. Москва не запропонувала жодної допомоги і розкритикувала Вірменію, поклавши провину за втрату на прозахідний поворот Єревана та його дедалі провокативнішу поведінку щодо росії.
Червневі вибори дадуть виборцям змогу оцінити дії Пашиняна під час подій 2023 року та міжнародний курс Вірменії.
Хоча з 2020 року співпраця Єревана з ЄС посилилася, більшість виборців "схиляється до прагматичної взаємодії як із Заходом, так і з Москвою", – йдеться в аналітичній записці Німецького фонду Маршалла.
Пашинян і його партія стверджують, що скорочення залежності від росії, диверсифікація зовнішніх партнерств і зближення з ЄС зміцнять незалежність і суверенітет Вірменії. Цей курс засвідчили події на початку травня, коли європейські лідери провели дві зустрічі на високому рівні в Єревані.
"Погіршення відносин з росією занепокоїло багатьох вірмен, які й досі вважають Москву головним гарантом безпеки країни, – зазначив Авдаліані. – Втім, позиція "Цивільного договору" як партії миру з Азербайджаном має практичну привабливість у регіоні, позначеному численними війнами та безпековими потрясіннями".
"Сильна Вірменія" – головна опозиційна партія на чолі із Самвелом Карапетяном, вірменсько-російським мільярдером, – представила вибори як протистояння між прозахідним і проросійським таборами. Пашинян уникав представляти голосування як референдум щодо прозахідного курсу Вірменії, проте опитування свідчать, що саме це питання турбує виборців.
"Майже 73% прихильників "Цивільного договору" називають себе прозахідно орієнтованими, тоді як схожа частка прихильників "Сильної Вірменії" описує себе як проросійських", – зазначив Авдаліані. Але, додав він, багато вірмен "не забули і не пробачили байдужості росії до їхніх прохань про допомогу під час і після Другої війни в Нагірному Карабасі".
Квітневе опитування показало, що 33,6% підтримують "Цивільний договір" Пашиняна, тоді як 11,4% заявили, що проголосують за "Сильну Вірменію". Ще 15% голосів розподіляються між іншими опозиційними партіями, 34% відмовилися відповідати, а 14% заявили, що не знають, яку партію підтримають.
Схоже, Пашинян може скористатися розпорошеністю опозиційного голосування. На його користь також може зіграти те, що, за даними того самого опитування, 41% вважають: Вірменія рухається в правильному напрямку, тоді як 33% дотримуються протилежної думки.
Проте за голоси 48% виборців, які ще не визначилися або не захотіли повідомити, як проголосують, обидві сторони активно боротимуться в останні тижні кампанії. На них також спрямовуватимуть свій вплив голоси з Москви та Брюсселя. (Чи багато з них прийдуть на виборчі дільниці – окреме питання: явка на виборах 2021 року становила лише 49%.)
Хоча Нагірний Карабах робить вибори складнішими, ніж простий вибір, у який бік схилитися (зрештою, будь-які вибори мають місцевий вимір), у підсумку вони значною мірою зводяться до двох варіантів – росія чи Захід. І це повторюваний сюжет серед сусідів росії.
Джерело: CEPA
