Жоден диктатор не вічний. Колись путін піде. Останні повідомлення свідчать про дедалі слабшу російську економіку, невдоволення в суспільстві та занепад упевненості всередині режиму. Однак робити висновок, що кінець близько, було б нерозважливо. Лише смерть або сама росія можуть скинути путіна, і ніхто не знає, коли і як це станеться. Те, що демократії Європи й інших частин світу здатні зробити, – це відшліфувати стратегію для стримування його зовнішніх амбіцій. Нижче – невичерпний перелік восьми елементів такої стратегії.
- Мати чітку мету. путін прагне підкорити Україну, відновити якомога більше російської імперії, зруйнувати довіру до НАТО, підірвати Європейський Союз і відновити російську сферу впливу над Східною Європою. Не дозволити йому досягти цих цілей — означає перемогти його.
- Дотримуватися курсу щодо України. 11 червня повномасштабна війна росії проти України триватиме довше, ніж тривала Перша світова. Досягнення України у протистоянні з набагато сильнішим противником – вражаюче. Зважаючи на зону ураження, що утворилася на передовій завдяки дронам, ця війна навряд чи вирішиться на фронті, але обидві сторони завдають ударів по тилу одна одній – по енергетичній інфраструктурі, економіці та моральному духу. Відмова президента Дональда Трампа від підтримки України ускладнила її оборону, але не паралізувала її. Падіння Віктора Орбана в Угорщині розблокувало 90 мільярдів євро європейської економічної підтримки, яка має забезпечити виконання українського бюджету до кінця 2027 року. Можливі різні сценарії, та найімовірніший – що ця війна ще довго просуватиметься повільно.
- Але вона не скінчиться навіть тоді, коли скінчиться. На відміну від Дня перемоги 1945 року, ми не знатимемо, хто переміг, у момент припинення вогню. Настання "миру", найімовірніше у формі перемир'я, яке перетвориться на тривале замороження бойових дій вздовж нинішньої лінії фронту, стане ще одним небезпечним моментом для України. Усередині країни всі соціальні суперечності та травми, накопичені роками війни, можуть вибухнути під час гострої президентської виборчої кампанії та надзвичайно поляризованої подальшої політики. Зовні увага Європи може швидко переключитися в інший бік – так само, як вона відвернулася від Боснії після Дейтонської мирної угоди 1995 року. На жаль, цілком можливим є майбутнє, в якому чотири п'ятих України, які росія не окупує, перетворяться на знелюднілу, охоплену внутрішніми конфліктами, неспроможну державу. Це стало б перемогою путінського плану "Б" – зруйнувати Україну, якщо не вдається її підкорити. Лише тоді, коли Україна стане відносно заможним, безпечним, стабільним і демократичним членом ЄС, ми зможемо сказати, що путіна там перемогли.
- Посилити економічний тиск на росію. Парадоксальний наслідок обраної Трампом війни проти Ірану – зростання доходів росії від нафти й газу та часткове послаблення санкцій. Щоб перемогти путіна, має статися протилежне. Крім посилення санкцій і підтримки далекобійних ударів України по російській енергетичній інфраструктурі, Європа повинна жорсткіше боротися з "тіньовим флотом" росії. Майже половина нафтового експорту росії проходить через Балтійське море – нерідко на танкерах, які вже перебувають під санкціями.
- Стримати новий російський напад. Значна увага приділяється організації п'яти-десятирічного переходу від нинішньої європейської безпеки, залежної від США, до стану, в якому Європа зможе сама себе захистити. Але найвищий ризик нападу росії на територію НАТО та ЄС, мабуть, припадає на перші роки цього переходу – особливо на 2027-2028 роки. путін – старий чоловік, якому бракує часу, одержимий відновленням величі росії, і, як зазвичай трапляється з довгорічними диктаторами, дедалі більше відірваний від реальності. Він має велику, загартовану в боях армію і воєнну економіку. Йому протистоїть Європа, яка лише починає переозброюватися, та президент США, якому навряд чи захочеться виконувати зобов'язання за статтею 5 НАТО щодо захисту східноєвропейського союзника в разі нападу. Втім, путін може покладатися на Трампа у Білому домі лише до 20 січня 2029 року. Тож це його найкраща і, можливо, остання нагода довести, що НАТО – "паперовий тигр". Для цього не треба масованого фронтального наступу: достатньо захопити кілька квадратних кілометрів в Естонії, Литві, на якомусь балтійському острові або деінде на східному фланзі.
Навіть якщо ймовірність такого нападу невисока, супутній ризик настільки великий, що зміцнення стримування є вкрай необхідним. Якби ми могли покладатися на президента США, нинішнього розгортання сил НАТО під американським командуванням було б достатньо. Оскільки ми не можемо, нам терміново потрібна альтернативна стратегія, за якої європейські сили (включно, зокрема, з німецькими), що нині перебувають у командуваннях НАТО, разом із тими, хто діє в регіональних форматах – як-от Британсько-північно-балтійсько-нідерландські Об'єднані експедиційні сили, могли б самостійно стримати такий напад. Це надзвичайно складно – і вкрай необхідно.
- Не лише оборонятися на гібридному фронті. Чудовий нещодавній документ Європейської ради з міжнародних відносин стверджує: з огляду на масштаб гібридної кампанії росії проти Європи, ми не повинні лише оборонятися – потрібно також дестабілізувати ворога і в чітко визначених межах переходити в наступ. (Докладніше –у цьому документі.)
- Говорити з усіма росіями. Тривають дискусії щодо того, чи варто уповноважити високопоставленого представника Європи говорити з путіним. Але що б такий представник сказав – навіть якби путін слухав? Так, варто тримати канали зв'язку з Кремлем відкритими, зокрема таємні. Але єдина мова, яку путін справді розуміє, – це військова та економічна сила, підкріплені політичною волею.
Важливіше – розмовляти з трьома іншими російськими аудиторіями: діловими, професійними й навіть бюрократичними елітами, що залишаються в країні; ширшим російським суспільством; та "іншою росією" – тими, хто нині живе здебільшого за межами росії і бажає поразки путіна більше за будь-кого. Попри всі відмінності конкретних послань їх об'єднуватиме спільна думка: "Інші відносини з росією можливі, якщо…". У короткостроковій перспективі це мало що змінить, але може принести плоди, коли настане момент змін.
- Нейтралізувати власних націоналістів. Поки що в путіна немає повноцінного замінника угорця Орбана як "вето-гравця" за столом переговорів у Брюсселі. Словак Роберт Фіцо з ним не порівняється. Проте антиліберальні, популістські, націоналістичні партії й далі задають тон деінде в Європі. Жордан Барделла як президент Франції у 2027 році, а тим більше "Альтернатива для Німеччини" (АдН) як найбільша партія в Бундестазі у 2029-му, дали б путіну нові можливості розколювати Європу зсередини.
Не робіть нічого зайвого – просто тримайтеся. Я витратив більше років свого життя, ніж хотів би пригадувати, вивчаючи західну політику щодо Радянського Союзу. Один висновок був очевидним: найважливіше, що ми зробили для перемоги в холодній війні, – не якийсь конкретний зовнішньополітичний крок, а те, що ми зберегли власні суспільства безпечними, міцними, заможними та привабливими – і "просто трималися". Так само й тепер. Суттєві політичні зміни в росії можуть статися завтра – або не настати ще десять років. Найважче завдання для різнорідної спільноти ліберальних демократій є водночас найважливішим: стратегічна терплячість. Досягнімо її – і час буде на нашому боці.
