Сприйняття часу безпосередньо формує способи, якими держави генерують військову силу. Це має важливі наслідки для здатності Заходу балансувати між військовою силою і ліберальними принципами, зокрема, визначати темпи ведення війни.
Стен Ріннінг, Олівер Шмітт та Амелі Тойссен, "Час війни" (2021).
Час – важливий фактор національної безпеки. Китай і росія його використовують
Час є важливим фактором у нинішній ізраїльській операції в Газі. Настане момент, коли дипломатичний тиск з боку Америки і Європи змусить Ізраїль призупинити або навіть припинити військові операції в Газі. Під час кризи між Ізраїлем і Газою у 2021 році, після дев'яти днів війни, президент Байден, очевидно, повідомив ізраїльському прем'єр-міністру про необхідність припинення бойових дій. Після того, як Нетаньягу наполягав на продовженні війни, Байден повідомив йому: "Все скінчено". Через два дні було оголошено про припинення вогню.
У нинішній ситуації Ізраїль може мати "більше підтримки" через жахливі атаки, яких він зазнав 7 жовтня, але ця смуга не безкінечна. Йому потрібно буде досягти своїх військових цілей і закласти основи для довгострокових політичних цілей до того, як закінчить цокати стратегічний годинник. Час є критично важливим тактичним і політичним ресурсом для ізраїльтян.
Як показує зростаюча "втома" західних громадян від війни в Україні і все частіші вимоги перемир'я в Газі, на війні й у конкурентній боротьбі годинник завжди цокає. Здатність використовувати час є одним із найважливіших факторів при плануванні і виконанні військових та інших заходів національної безпеки.
Після закінчення Холодної війни західні країни прагнули, щоб конфлікти були більш обмеженими за тривалістю. Потреба в коротших війнах була зумовлена рівнем порушених інтересів, а також необхідністю забезпечувати політичну і громадську підтримку військових дій в епоху, коли "великий поганий" СРСР, здавалося, був переможений. Прагнення до коротких війн, однак, було ускладнене довгостроковими зобов'язаннями, які вимагали війни в Іраку та Афганістані після 11 вересня. Однак, попри свою тривалість, ці місії були низькоінтенсивними і не вимагали запровадження нових податків або масової мобілізації населення чи промисловості в країнах, що їх проводили.
Поки західні демократії були втягнуті в ці тривалі, але малоінтенсивні конфлікти, нові конкуренти, такі як Китай і росія, збагатившись, розробили нові способи конкуренції із Заходом. Ці нові підходи розширили концепцію національної безпеки і охопили всі елементи національної сили в стратегічній конкуренції. Їхні нові стратегії були розраховані на більш тривалі періоди часу, ніж західні країни та уряди могли б собі уявити. Вони розробили форми конкуренції, які використовували схильність Заходу до коротких війн, через політичну, правову і відкриту війну.
Західні країни розпочали повільний процес стратегічної адаптації, необхідний для протистояння цим російським і китайським стратегіям, оскільки війна в Україні змусила переосмислити сучасну війну. Вона ознаменувалася поверненням високоінтенсивних і широкомасштабних бойових дій, а також тривалих конфліктів. Це стало стратегічною несподіванкою для західних політиків, чий підхід до управління стратегічними ризиками протягом попередніх десятиліть ігнорував потребу в здатності до широкомасштабної мобілізації людей і промислових потужностей.
Китай і росія, тепер використовують час, особливо нетерпіння Заходу, для розробки своїх стратегічних концепцій, щоб конкурувати зі Сполученими Штатами та іншими демократичними країнами.
Тривалість, частота, послідовність і можливість. Використання часу – більше, ніж просто швидкість
Час є стратегічним товаром у цьому змаганні, а також життєво важливим ресурсом на всіх рівнях військової діяльності.
У чудовому дослідженні часу і війни в книзі Роберта Леонгарда "Битва по хвилинах", він стверджує, що чотири елементи часу – тривалість, частота, послідовність і можливість – визначають межі політичної та військової могутності. Кожен із цих елементів має наслідки для підготовки і проведення військових дій. Хоча всі чотири із них є важливими, двома найважливішими елементами в цьому стратегічному аналізі часу і його зв'язку з майбутнім конфліктом і конкуренцією є тривалість і частота.
Леонгард розглядає тривалість через призму подій, які мають початок і кінець, навіть якщо вони не завжди чітко визначені. Як писав Клаузевіц, "навіть остаточне рішення цілої війни не завжди можна вважати абсолютним. Переможена держава часто бачить у ньому лише вимушене зло". Існує цілий ряд змінних, які можуть впливати на тривалість конфлікту, включно з чисельністю відповідних сил, важливістю переслідуваних цілей, географією, а також рівнем підготовки і технологічної досконалості залучених бійців.
Експлуатація побоювань Заходу щодо довготривалих війн сьогодні є одним з основних елементів авторитарної конкуренції із Заходом.
Протистояння таким методам вимагатиме від західних країн прийняття довгострокових підходів до політики і стратегії національної безпеки. Це необхідно, якщо ми хочемо взяти верх над теоріями перемоги, розроблені такими акторами, як владімір путін, чия стратегія щодо України зараз ґрунтується на "перечікуванні" українських прихильників. Ми повинні переосмислити, на які ризики з часом можуть піти демократії в умовах конкуренції і конфлікту. Перед обличчям супротивників, які можуть віддавати перевагу тривалішим конфронтаціям, демократичним суспільствам необхідно розвивати більший рівень стратегічного терпіння, толерантності до ризиків і національної стійкості.
На щастя, це не перший випадок, коли демократії стикаються з проблемою довготривалих конфліктів. Друга світова війна була шестирічним конфліктом (хоча мої американські друзі вважають, що він тривав лише чотири роки). Існують також уроки Холодної війни, які будуть корисними, а також двадцятирічна залученість до війни в Афганістані. Демократії продемонстрували волю до довготривалих конфліктів і протистояння загрозам у сучасну епоху. Але знадобиться час, ресурси і політична воля, щоб переосмислити, як можна використовувати тривалі періоди часу для досягнення стратегічних результатів різними елементами національної влади в західних країнах.
Другим важливим елементом стратегічного використання часу є частота. Частота – це темп, з яким відбуваються різні дії. У військовій історії революційні зміни, як правило, відбувалися тоді, коли одна нація змінювала швидкість, з якою вона може впроваджувати інновації та адаптуватися, або коли учасники бойових дій могли змінювати частоту з якою вони діють, і, відповідно, впливати на частоту противника (і його здатність реагувати).
Наша концепція часу і військової активності, зараз і в найближчому майбутньому, повинна включати краще розуміння частоти. Воно має включати в себе те, як швидко можуть відбуватись події, або як багато дій можуть відбуватись одночасно чи послідовно, ніж ми традиційно звикли до цього. Частота може бути використана для того, щоб перехопити ініціативу, зменшити варіанти реакції супротивника і завдати йому паралізуючого удару. Хорошим прикладом частоти є кінець 2022 року у війні в Україні. Якби західна підтримка прибула швидше в середині 2022-го, Україна, можливо, мала б достатньо сил для останнього наступу після Херсона (збільшення оперативної частоти), що могло б зірвати будівництво "Лінії Суровікіна". Тепер це ще один великий суперечливий факт історії.
Застосування ШІ в усіх формах збору, аналізу, поширення інформації та прийняття рішень є ще одним чинником, який впливає на те, як частота воєнних дій може зростати. США мають бачення того, що вони називають "мозаїчною війною" – прагнення більш органічно поєднати різні кінетичні й некінетичні елементи військових операцій і краще використовувати інформацію за допомогою пілотованих і безпілотних систем та можливостей. Вони будуть здатні генерувати швидкісні та одночасні операції, які руйнують об'єкти противника, необхідні для своєчасного та ефективного прийняття рішень. Як зазначено в одному з аналізів цього методу, мозаїчна війна робить наголос на розгляді бою як складної системи, використовуючи недорогі безпілотні ройові формування разом з іншими електронними і кібернетичними ефектами для придушення супротивника.
Основна ідея полягає в тому, щоб бути дешевими, швидкими, смертоносними, гнучкими і масштабованими.
Подібно китайські документи і журнальні статті описують інформатизацію та інтелектуалізацію війни у ХХІ столітті. Різноманітні ідеї китайських науковців і офіцерів пов'язані з використанням інформації для кращого об'єднання різних сил і створення темпу в різних військових операціях, щоб паралізувати супротивника і "зламати його систему". Часто її називають війною на знищення системи, що означає здатність паралізувати функції операційної системи противника, змушуючи його втратити волю і здатність чинити опір, коли його операційна система не здатен функціонувати. Параліч може бути викликаний кінетичними і некінетичними атаками, оскільки будь-який тип атаки може знищити або погіршити ключові аспекти операційної системи противника.
Але війна на знищення систем має набагато ширше застосування. Вона може об'єднати всі елементи китайської національної могутності проти західних систем, аби з часом спричинити їхню дезінтеграцію.
Повернутися до концепції швидкості. Слід пришвидшити допомогу
Хоча багато з цих підходів не є новими, китайці прагнуть застосувати інтелектуалізацію для прискорення темпів усієї військової діяльності і забезпечення національної безпеки.
Інтелектуалізація стала центральним елементом китайських операцій, оскільки вони прагнуть використовувати передові технології, такі як робототехніка, штучний інтелект, біотехнології, інформаційна війна, кібернетичні і космічні можливості, що поширюються. Використання цих технологій стимулюватиме розробку нових концепцій ведення бойових дій, щоб впоратися зі швидкістю операцій, а також використання комбінації пілотованих і автономних систем у фізичній, кібернетичній і когнітивній сферах. Китайська армія (НВАК), наприклад, досліджує такі концепції, як автономна війна з прихованими атаками, війна на виснаження за допомогою рою та автономна війна з інтелектуальним управлінням.
Але за останні кілька років з'явилася і західна версія цієї інтелектуалізації. Інтеграція цивільних і військових датчиків та аналітичних можливостей, яка прискорилась через війну в Україні, також призвела до збільшення потенційної оперативної і тактичної швидкості.
Знання, отримані за допомогою об'єднаної системи цивільно-військової розвідки (стаття), передаються через цифрові системи командування й управління до найнижчих рівнів для прийняття військових рішень. Така демократизація відповідної інформації дозволила інтенсифікувати взаємодію між сферами і прискорити темпи операцій. Під час бою така інформована і демократизована система командування й управління допомагає лідерам здійснювати швидкий маневр і зосереджувати вогонь на критичних вразливих місцях супротивника.
Важливим наслідком збільшення швидкості (реальної і потенційної) військових дій є стиснення стратегічно-оперативно-тактичної ієрархічної структури. Результат – потенційна швидкість військових дій позбавляє стратегічних військових лідерів і національних політичних лідерів часу на ретельне обмірковування варіантів дій. Швидкість певних систем озброєнь, особливо тих, які загрожують стратегічним об'єктам або чиє корисне навантаження є невизначеним, змусить оперативніше залучати оперативних і стратегічних командирів до прийняття рішень. Це зумовить кращий зв'язок між усіма датчиками як на полі бою, так і за його межами, а також попит на кращі інструменти підтримки прийняття рішень, засновані на великих даних і штучному інтелекті.
Це також має значні наслідки для прийняття рішень політичними лідерами. Вони не завжди можуть мати достатньо часу або якісної інформації для прийняття рішень. Оскільки технології швидко розвиваються, системи озброєнь і обладнання можуть застарівати швидше, ніж будь-коли. Водночас швидкий темп тактичних операцій на місцях може призвести до того, що стратегічні рішення стануть неактуальними, або до певного рівня паралічу політиків, які приймають рішення.
Під час війни в Україні темп прийняття рішень на Заході був повільнішим, ніж потрібно. Аналітик Королівського інституту об'єднаних служб (RUSI) Джек Вотлінг писав про повільне прийняття політичних рішень щодо цієї війни: "Хоча західна підтримка України досягла певних успіхів, повільний темп ухвалення рішень ускладнив використання слабких сторін росії".
Через побоювання "ескалації", яка могла б нібито перетнути російські червоні лінії, дебати щодо надання основних бойових танків затягнулися на місяці, і ця затримка призвела до того, що українцям не вистачило танків, коли росіяни були найбільш вразливими наприкінці 2022 року. Рішення нарешті дозволити Україні отримати винищувачі F-16 у 2023 році також було занадто повільним, щоб допомогти українцям досягти певного контролю над повітрям для проведення наступальних операцій цьогоріч.
Іншим ускладненням, пов'язаним із часом, є темпи надання допомоги. Після прийняття рішення про надання допомоги вона часто надходить дуже повільно. Хоча обсяг підтримки є життєво важливим, надання допомоги потрібним людям у потрібному місці і в потрібний час має вирішальне значення для майбутнього виконання зобов'язань західних країн, які підтримують Україну, а також для стримування китайської агресії в Тихоокеанському регіоні.
Як зазначив президент Зеленський під час свого виступу на Мюнхенській конференції з безпеки 2023 року: "Нам потрібна швидкість. Швидкість наших домовленостей. Швидкість доставки, щоб зміцнити наш зв'язок. Швидкість рішень для обмеження російського потенціалу. Альтернативи швидкості немає. Тому що саме від швидкості залежить життя. Зволікання завжди було і залишається помилкою".
Західні країни все ще значною мірою перебувають у пастці повільного прийняття політичних рішень, характерного для 1990-х, 2000-х і 2010-х років. Це потрібно змінювати. Хоча деякі з цих викликів можна пом'якшити за допомогою нової організаційної структури або оперативних концепцій, врешті-решт рішення мають бути прийняті. І довгострокова, багаторічна орієнтація багатьох західних оборонних закупівельних агентств, яка існує зараз, має змінитися, щоб стати більш гнучкою і більш усвідомленою в часі.
Покійний британський академік Колін Грей якось написав, що "кожним військовим планом на кожному рівні війни керує час. Географічна відстань і рельєф місцевості невблаганно перетворюються на час, який повинен пройти, щоб їх подолати. На віртуальному полі бою в кіберпросторі електронна війна здатна висміювати географію, а отже, і час".
Темпи планування, прийняття рішень, дій і адаптації зростають завдяки гіперзвуковій зброї, швидшим медіациклам, що впливають на політичні рішення, і потенціалу штучного інтелекту для прискорення прийняття рішень на багатьох рівнях.
Темп теж має значення. Діяти вчасно важливіше, ніж діяти швидко
Незважаючи на вищесказане, швидкість у стратегічних і військових справах є відносним поняттям. Вона важлива лише тоді, коли це означає діяти з більшою швидкістю або частотою, ніж супротивник, і коли це дає перевагу там і тоді, де і коли вона потрібна. Крім того, високошвидкісні операції не завжди можливі і навіть не завжди потрібні. Досягнення більшої швидкості вимагає компромісів – швидші платформи коштують дорожче і можуть також погіршити продуктивність в інших сферах, таких як робота сенсорів.
Це повертає нас до мудрого використання часу, який є більш важливим, ніж швидкість. Діяти вчасно завжди буде важливіше, ніж діяти швидко. Хоча дехто уявляє собі майбутній конфлікт, що складається з гіпервійни, за багатьох обставин це не буде ані досяжним, ані бажаним. Жодна військова інституція не може діяти з теоретичною максимальною швидкістю і потужністю протягом тривалого часу. Відпочинок, поповнення запасів, необхідність постійного стратегічного перегрупування зі союзниками, синхронізація з іншими підрозділами і національними ресурсами, збалансування кінетичних і некінетичних дій і темп прийняття політичних рішень – все це впливає на темп військових операцій. Як показали операції в Україні, з лютого 2022 року в російських і українських військових операціях спостерігається безперервна низка імпульсів і пауз.
У деяких сценаріях перевага може бути надана уповільненню оперативної частоти протягом тривалого часу. Це може вимагати переходу від війни, яка зосереджена на маневрах, до більш позиційних підходів. Ця тема нещодавно розглядалася українським генералом Залужним і заслуговує на подальше вивчення. Позиційній війні, як поєднанню виснаження, маневру і позиційної війни, іноді буде надаватися перевага як способу відновлення і регенерації сил, які брали участь у наступальних операціях, або як способу переосмислення операцій і розробки нових військових концепцій для подолання тактичних, оперативних і стратегічних адаптацій супротивника.
Це пояснюється в статті Королівського інституту об'єднаних служб (RUSI) за 1990 рік, в якій досліджується концепція позиційної війни і ймовірні форми війни, доступні європейським арміям по закінченню Холодної війни:
Позиційна війна спрямована на підтримку згуртованості шляхом використання землі та укріплень для збільшення бойової потужності, водночас обмежуючи можливості противника. Вона прагне використати час для мобілізації ресурсів і збільшення втрат противника. Позиційна війна за своєю суттю не є слабшою за інші форми, як можуть припустити деякі прихильники маневру... Позиційна війна може бути єдиним практичним варіантом за певних умов і обставин.
Здатність керувати стратегічним і оперативним темпом може бути важливішою, ніж швидкі дії, коли ми протистоїмо довгостроковим стратегічним загрозам, таким як Китай. Наші стратегії можуть враховувати питання швидкості, але швидкість призначена для застосування саме тоді і там, де і коли вона необхідна для отримання переваги. І якщо ми маємо намір протистояти довгостроковій загрозі, яку становить поєднання росії, Ірану, Китаю і Північної Кореї, регулювання нашого темпу в довгостроковій перспективі має забезпечити демократіям витривалість і стійкість протягом десятиліть, які, ймовірно, знадобляться для того, щоб перемогти.
Темп також включає в себе відповідну послідовність операцій і невійськових стратегічних зусиль, а також здатність переходити від однієї діяльності до іншої в різних географічних точках у потрібному темпі. Нарешті, розгляд темпу на всіх рівнях повинен включати здатність навчатись і адаптуватись зі швидкістю, яка відносно вища за швидкість противника.
Офіцер армії США у відставці і військовий теоретик Роберт Скейлз писав, що "єдиним фактором, який контролюватиме форму і характер потенційного конфлікту, є час".
У глобальному безпековому середовищі час має вплив, оскільки нові технології з'являються швидкими темпами, нові системи озброєнь і штучний інтелект дозволять здійснювати набагато швидші тактичні дії, а вплив об'єднання кількох хижих авторитарних держав поширюється. Це створює середовище, в якому наше мудре використання часу, від тактичного до політичного рівня, є життєво важливим.
Військовий парад у Пекіні з нагоди 70-ї річниці утворення Китайської Народної Республіки. Джерело: Nikkei Asia
Китай: мудре використання часу. Уроки війни в Україні
Китай мудро використав час після 11 вересня 2001 року. Скориставшись тим, що Захід відволікся на загрозу з боку войовничих екстремістів, Комуністична партія Китаю не лише побудувала потужну економіку і провела широкомасштабну програму економічного шпигунства, але й розпочала глобальну кампанію впливу, щоб здобути вплив на західні політичні еліти і переконати Захід у тому, що Китай не становить жодної загрози. Паралельно він здійснив найбільше в історії нарощування військового потенціалу в мирний час.
Це був "стратегічний щасливий час" для китайської комуністичної партії. І коли кілька років тому увага західних стратегів повернулася до Китаю, перед ними постала зовсім інша проблема, ніж була до 11 вересня.
Використання часу на прикладі війни в Україні – це та сфера, де китайські комуністи також отримають певні уроки. Хоча ступінь західної підтримки війни спочатку здивував російського і китайського президентів, ця допомога часто потребувала часу для прийняття рішень і надходження в Україну. Тому президент Сі і Центральна військова комісія Китаю будуть вдосконалювати свої плани на випадок непередбачених обставин для Тайваню, а також способи відволікти США і Європу, щоб відтягнути їхнє втручання на якомога довший час.
Час стає ще більш важливим фактором, коли розглядається географія західної частини Тихого океану. Україна знаходиться близько до Західної Європи, і допомогу можна доставити відносно швидко. З іншого боку, Тайвань знаходиться далеко від найближчої країни, яка могла б його підтримати. НВАК обов'язково скористається цим.
Час, конкуренція і конфлікт у ХХІ столітті. Треба розумно використовувати стратегічний ресурс
Конфлікти в Україні і Секторі Гази, а також стратегічна конкуренція з Китаєм у західній частині Тихого океану є гарними прикладами розумного використання часу.
Ключовою ідеєю для сучасних західних урядів і військових інституцій є їхня здатність концептуалізувати і реалізувати здатність воювати швидко і повільно. Як пише Паскаль Веннессон у книзі "Воєнний час": "Західна війна характеризується різноманітними нерівномірними і складними зусиллями, спрямованими на адаптацію до повільнішого темпу операцій і набагато більшої тривалості війни, ніж спочатку очікувалося і бажалося. Коротше кажучи, західні військові планувальники можуть віддавати перевагу швидким операціям і вигравати короткі війни, але в підсумку їм доводиться воювати швидко і повільно, що виявляється важче і тривожніше, ніж вони очікували".
Це вимагає іншого підходу до використання часу урядами і військовими установами. Вони повинні забезпечити, щоб їхні люди та установи на всіх рівнях були здатні справлятися з навколишнім середовищем інтелектуально і фізично за рахунок кращого використання часу для поліпшення процесу прийняття рішень. Крім того, політики, військовий і цивільний персонал повинні мати можливість використовувати цей час для посилення своєї здатності розуміти і приймати ризики, а також адаптуватись шляхом реорганізації, переоснащення, переосмислення і перекваліфікації.
Але це вимагатиме фундаментальних змін у здатності сучасних політиків доносити інформацію про безпосередню загрозу з боку хижих авторитарних режимів, а також у здатності громадян вірити їм і змушувати уряди вирішувати цю проблему в пріоритетному порядку.
Як я писав у "Трансформованій війні", демократії у ХХІ столітті повинні виробити нове розуміння часу.
