Що якби американський президент анонсував надважливу промову, забронював канали на 20:00, а потім раптово зник до ранку, наслідки були би миттєвим і рушійними: хаос, безлад, ступор – у Білого дому, вочевидь, настала б криза.
За минулі 24 години це сталося в москві: російський президент анонсував велику промову, сповістив державне телебачення, попередив журналістів, а потім без пояснень зник. І хоча наступного ранку владі мір путін все ж таки виступив із промовою перед нацією, напрошуються ті самі висновки: хаос, безлад, нерішучість - у кремлі, очевидно, настала криза.
Насправді ж у його промові не було жодної нової чи неочікуваної думки. російська влада давно має намір провести фіктивні референдуми на окупованих нею українських територіях. З лютого путін і його тв-пропагандисти натякають про ядерні погрози. Повільна мобілізація триває вже багато тижнів, оскільки російська армія намагається набрати більше людей, щоб замінити солдатів, яких досі не визнали вбитими, пораненими чи виснаженими війною. Але тепер, коли Україна успішно відвоювала тисячі квадратних миль, які перед тим захопила росія, з фіктивними референдумами (в росії - iPress) поспішають, знову повторюють про ядерну загрозу, а мобілізацію розширюють. Лідер, що є гарантом безпеки, що впевнений у своїй легітимності та результатах війни, так не чинить.
Частково криза має витоки з побоювання путіна, що він втратить усе, що вважається його міжнародною підтримкою. Жодна ідеологія, жодні симпатії не тримають купи глобальний клуб автократів. Поки вони вірили, що росія насправді має другу за чисельністю армію у світі, поки путіну, як здавалося, судилося залишатися при владі нескінченно довго, доти лідери Китаю, білорусі та Казахстану разом із сильними лідерами, які керують Індією та Туреччиною, були ним задоволені і толерували його (путіна - iPress) компанію.
Але сталося так, що військова перемога путіна опинилася під загрозою. Його армія виглядає слабкою. Західні санкції створюють проблеми не лише для нього, але й для його торгових партнерів, і їх толерантність до нього зменшується. На саміті в Узбекистані минулого тижня низка лідерів Центральної Азії поставилася до нього зневажливо. Прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді сказав йому, що "сьогоднішня епоха не є епохою війни", і президент Китаю Сі Цзіньпін також висловив йому свою "стурбованість". У понеділок президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган заявив телеканалу PBS, що закликав путіна припинити війну: "Землі, на які вторглися, мають бути повернуті Україні". І ці землі, як він чітко заявив, повинні включати Крим, який росія анексувала в 2014 році після фіктивного референдуму, подібно тим, які вона планує провести найближчим часом на окупованій території України.
Але хоча втрачати підтримку за кордоном – це погано, втрачати підтримку вдома – ще гірше, і про це також є певні ознаки. путін може не опікуватися російськими лібералами і вигнанцями, які проти війни, але він має турбуватися (і повинен турбуватися) щодо людей, які на його боці. Таких людей, як Алла Пугачова, поп-зірка радянських часів, яка має мільйони послідовників і яка нещодавно заявила про свій патріотизм, і про своє неприйняття війни. путіна також мають турбувати активні в соцмережах розчаровані провоєнні націоналістичні блогери, які останнім часом критикують ведення війни. "Мобілізація — це, скажімо прямо, єдиний наш шанс уникнути нищівної поразки", — нещодавно написав один із них. Ніхто не зупинив і не заарештував цих критиків, можливо, через те, що вони мають високопоставлених захисників у службах безпеки, або, можливо, тому, що вони пов’язані з озброєними до зубів найманцями, які зараз ведуть більшу частину важливих бойових дій в Україні. Якщо путін втратить їхню підтримку, то він теж не захищений.
У цей час російському президенту треба збалансовувати невдоволення озброєної до зубів меншості та бажання переважно апатичної, здебільшого мовчазної більшості. Останні півроку путін твердив більшості про те, що ніякої війни немає, проходить спеціальна військова операція; що росія не має втрат, а лише певні тимчасові невдачі. Зважаючи на те, що армія перемагає і все добре, більшості людей не потрібно жодним чином змінювати своє життя. Наразі ж події змусили путіна змінити риторику, але, у певних межах. тому, він говорить не про справжню масову мобілізацію, яка передбачає призов величезної кількості молодих людей, а про часткову мобілізацію: ніяких студентів, ніякого загального призову, лише резервісти з військовим досвідом у минулому. У росії є нібито 300 тисяч таких людей, хоча неясно, скільки з них насправді придатні до ведення бойових дії і чи вистачає для них зброї та спорядження. очевидно, якби бойова техніка та спорядження були кращими, ними вже би скористалися б на полі бою.
І, нарешті, що найважливіше, промова та низка правових змін, оголошених учора, відображають кризу в армії. Насправді, російська армія стикається не лише з кризою матеріально-технічного забезпечення чи певними тактичними проблемами, а й із падінням морального духу. Ось чому путіну потрібно більше солдатів. І саме тому на сьогодні, як і за часів сталіна, російська держава визначила «добровільну здачу» як злочин. 10 років в’язниці за законом, що ухвалив учора російський парламент, якщо ви покинете свій пост у Донецьку чи Херсоні (або переодягнетесь у цивільний одяг і втечете, як це зробили деякі російські солдати останніми тижнями). Держава також запровадила нові покарання за заколот — "застосування насильства проти начальника" — і крадіжку в уніформі. Якби російська армія була згуртованою, ідейною, самовідданою бойовою силою, то державі не потрібно було б оголошувати суворі покарання для дезертирів, мародерів і заколотників. Отже, це не так.
Протягом наступних кількох днів новини про фальшиві референдуми з’являться на шпальтах газет, а ядерні погрози породять страх, на що вони й були задумані. Але ми повинні розуміти ці спроби шантажу та залякування як частину глибшої історії, про яку свідчить запізніла промова: підтримка путіна падає — і за кордоном, і вдома, і в армії. Все, що він зараз заявляє і робить, — не що інше, як спроба зупинити цей спад.
Джерело: The Atlantic
Про автора: Енн Епплбаум - американська історикиня, письменниця та журналістка, лауреат багатьох міжнародних літературних премій. Вона працювала редакторкою часописів "The Economist" та "The Spectator", була членкинею видавничої ради "The Washington Post". Дружина екс-міністра зовнішніх справ Республіки Польща Радослава Сікорського Енн Еплбаум є також лауреаткою Пулітцерівської премії та авторкою книги про Голодомор "Червоний голод. Війна Сталіна проти України", яка вийшла у 2017 році.
