Північна Європа готується до того, що вважалося справою минулого: як евакуювати величезну кількість людей у воєнний час.
Карта має знайомий вигляд: балтійські порти, північні залізниці, автомагістралі, що тягнуться крізь ліси до Німеччини та Польщі. Європа десятиліттями вивчала такі мережі для торгівлі та логістики. Тепер уряди вивчають їх з іншою метою. Вони хочуть спланувати, як мільйони цивільних залишатимуть регіон, якщо вибухне війна.
Десять країн Північної Європи почали розробляти плани евакуації цивільного населення через кордони у разі великої кризи або воєнного конфлікту. Ініціатива, оголошена Швецією 4 березня, координуватиме транспортні системи, прикордонні процедури, коридори пересування та механізми прийому біженців.
До держав-учасниць входять Німеччина, Польща, Данія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Естонія, Латвія та Литва. Їхня угода покликана забезпечити тимчасове переміщення населення через кордони у разі війни або інших тяжких криз, що зачіпають Балтійське море та Північний регіон.
На перший погляд, ця ініціатива нагадує розширені навчання з цивільного захисту. Насправді ж вона сигналізує про глибшу зміну в тому, як найчутливіші до питань безпеки уряди Європи мислять про стійкість.
Поштовхом стала Україна. Від початку повномасштабного вторгнення росії у 2022 році близько 6 мільйонів цивільних залишили свої домівки, що спричинило найбільшу кризу біженців у Європі з часів Другої світової війни та змусило уряди реагувати на раптові масові потоки населення через кордони.
Посадовці Північної Європи дедалі більше розглядають ці переміщення не просто як гуманітарні надзвичайні ситуації, а як чинники, що безпосередньо впливають на здатність країни й далі захищатися. Шведська влада стверджувала, що тимчасове переміщення цивільного населення може дати військовим змогу діяти, водночас зменшуючи ризики для населення в зонах конфлікту.
Це змінює саму логіку цивільної оборони.
Десятиліттями європейське кризове планування виходило з того, що війни залишатимуться географічно віддаленими або обмеженими за масштабом. Цивільний захист зосереджувався переважно на природних катастрофах, промислових аваріях і гуманітарних операціях. Сценарії евакуації у воєнний час майже зникли з публічного планування, доки війна в Україні не перевернула це уявлення.
Північно-балтійська ініціатива покликана вирішити саме цю проблему. Угода дає урядам змогу координувати те, як транспортуватимуть людей, як працюватимуть пункти перетину кордону та як переміщене населення реєструватимуть і прийматимуть у сусідніх країнах.
Географічна логіка тут очевидна.
Регіон Балтійського моря утворює тісно взаємопов'язану систему транспортних мереж, що поєднує країни Півночі, Центральну Європу та східний фланг НАТО. Якщо виникне велика безпекова криза, населення майже напевно перетинатиме кілька кордонів.
Міністр внутрішніх справ Естонії заявив, що ця угода покликана забезпечити, аби такі переміщення залишалися організованими, а не хаотичними. Вона створює рамку, що дає урядам змогу діяти спільно під час криз, зберігаючи водночас операційну спроможність своїх держав.
Проте стратегічні наслідки виходять далеко за межі управління міграцією.
Сучасні війни одночасно створюють навантаження на інфраструктуру. Залізниці, порти, автомагістралі та аеропорти мають одночасно переміщати війська, техніку, гуманітарні вантажі та цивільних. Без координації ці конкурентні потоки можуть паралізувати транспортні системи.
Саме тому планування евакуації дедалі більше перетинається з військовою логістикою.
Нещодавні навчання НАТО в Північній Європі ілюструють це зближення. Під час навчань Cold Response в Арктиці цивільні лікарні, транспортні оператори та місцева влада відпрацьовували прийом постраждалих і управління потоками цивільного населення як частину воєнних сценаріїв.
Під час одного з тренувань, пов'язаного з цими навчаннями, умовних постраждалих унаслідок гіпотетичного конфлікту у Фінляндії перевозили залізницею через Швецію до норвезького Нарвіка, де цивільні лікарі та волонтери надавали їм допомогу разом із військовими медичними командами.
Такі сценарії демонструють, наскільки нероздільними стають цивільні й військові системи під час кризового планування.
Тепер інфраструктура має функціонувати як система подвійного призначення. Той самий залізничний коридор, яким бронетехніка рухається до фронту, може також перевозити евакуйованих цивільних у протилежному напрямку. Порти, що приймають союзницькі підкріплення, можуть одночасно слугувати пунктами відправлення гуманітарного транспорту.
Це має фінансові наслідки. Підготовка до масової евакуації вимагає інвестицій у транспортні потужності, цифрові системи реєстрації, пункти медичного прийому та прикордонну інфраструктуру. У мирний час ці можливості здебільшого залишаються непомітними, але в разі кризи мають швидко масштабуватися.
Для країн Балтії ставки особливо високі. Естонія, Латвія та Литва раніше вже розробили між собою спільні плани дій на випадок евакуації, а тепер розширили співпрацю на ширший північно-балтійський регіон завдяки новій угоді.
Польща посідає центральне місце в цій новій географії. Як головний логістичний вузол НАТО, що поєднує Західну Європу зі східним флангом, Польща, ймовірно, слугуватиме і транзитним коридором для союзницьких військ, і зоною прийому для цивільних, які тікатимуть із потенційних зон конфлікту на сході.
Вирішальна зміна, однак, має психологічний характер. Упродовж трьох десятиліть європейська інтеграція будувалася на очікуванні, що внутрішні кордони ЄС поступово втратять своє стратегічне значення. Нове безпекове середовище свідчить про протилежне.
Тепер кордони мають функціонувати як організовані ворота, здатні пропускати великі маси людей під надзвичайним тиском, водночас не перериваючи військову логістику. Планування евакуації може виглядати як технічна вправа з кризового менеджменту. Насправді ж воно відображає дещо більше. Європа наново вчиться тому, що захист території означає також підготовку суспільств до руху.
Джерело: CEPA
