путін опинився у скруті. Поки російська логістика тріщить по швах, на більшій частині фронту ініціатива переходить до українських військ. Блокада шляхів постачання до окупованого Криму перетворює півострів – колишню путінську трофейну здобич – на заручника: він майже позбувся протиповітряного захисту і потерпає від дефіциту пального. Туристичний бізнес там у руїнах, а настрої місцевих – на дні.
Українські дрони й ракети дістають до цілей і в глибині росії: жодне місце, хай яким захищеним воно вважається, більше не є безпечним. Принизливі для путіна удари сталися навіть під час його показового міжнародного саміту в Санкт-Петербурзі, а цього тижня запалав нафтопереробний завод під Москвою.
До цього додаються й інші клопоти: попри стрибок цін на нафту через війну в Перській затоці, влада скута трійцею проблем – рецесією, інфляцією та бюджетною кризою. Досвідчена очільниця центрального банку росії Ельвіра Набіулліна вже три тижні не з’являється публічно – за чутками, після того, як висунула путіну ультиматум не розкручувати далі воєнну машину. І ще одна тривожна новина для Кремля: Вірменія, колишній покірний пострадянський сателіт, цього місяця переконливо підтвердила на виборах свій прозахідний курс.
Проте це ще не 1917 рік, коли голодні, знесилені й без виплат російські солдати просто розходилися по домівках. Українська оборонна промисловість, що набирає обертів, ще не здатна виробляти достатньо зброї з потрібною дальністю, точністю й ударною силою. Протиповітряна оборона – особливо проти балістичних ракет – часто не встигає. До загиблих у понівечених українських містах додаються і втрати незамінних культурних цінностей, як-от національна колекція кінореквізиту й костюмів.
Виснажені, невиспані українці виходять зі сховищ, щоб поховати загиблих. А часом – щоб покепкувати зі своїх мучителів: легендарний київський McDonald’s обстріляли вже шостий раз, востаннє – ракетою вартістю мільйони доларів, але заклад і досі працює.
Перевага України може знову виявитися тимчасовою: росія досить успішно знаходить нові способи як для нападу, так і для захисту. Нове покоління дронів із реактивними двигунами китайського виробництва буде ще важче перехоплювати, і це може повторити минулу зимову катастрофу з холодом і темрявою. Та загальна картина незмінна: Україна зазнала важких ударів, але не зламалася, тоді як проблеми росії накопичуються без очевидного розв’язання.
Коли ці новини нарешті проб’ються крізь путінську інформаційну бульбашку, у нього залишаться варіанти – і всі погані. Він може посилити війну: вигрібати по всій країні гарматне м’ясо (і завозити його ще й з-за кордону), випрошувати в Китаю більшої підтримки, втягувати у бій Білорусь, застосовувати ще руйнівнішу зброю і наказувати завдавати тотальних ударів по цивільних цілях в Україні. Кожен із цих кроків – це ризик: економічного краху, громадського невдоволення, заколоту еліт у Мінську й Москві та міжнародного осуду, насамперед – китайського вето в Раді безпеки.
Інший шлях ймовірніший: словами й діями відволікати, розколювати й залякувати європейських союзників України. Нещодавній приклад був у Британії: суд визнав винними двох підпалювачів, які атакували майно, пов’язане з прем’єр-міністром. Такі "атаки нижче порогу" зазвичай виконують підставні особи – найняті проросійськими кримінальними угрупованнями, бізнесменами та іншими посередниками. Шкодити може хто завгодно: телефон, месенджер і кілька тисяч фунтів у криптовалюті – і готово.
Громадськість лише приблизно уявляє масштаб та інтенсивність таких операцій – від фізичних диверсій і вбивств до кібератак і політичного втручання; якби вона знала все – тривожилася б ще більше. Дослідник росії Кіт Джайлз каже, що мета цих атак – ще й перевірити, наскільки ми насправді слабкі: що ми здатні зупинити? Кому ми можемо це впевнено приписати? Кого ми за це покараємо? Відповідь у всіх трьох випадках одна – майже нікого.
Ці "метадані", які наша реакція на атаки відкриє кремлю, допоможуть росії зрозуміти, як паралізувати нас у разі гострішого зіткнення. Уявімо, наприклад, що росія спробує щось зробити на демілітаризованому норвезькому Шпіцбергені. Теоретично ми мали б наказати власним збройним силам (не смійтеся) негайно прийти Норвегії на допомогу. Але уявімо, що в цей самий момент найняті бандити (цього разу – десятками) підпалюють будинки наших же політиків, кібератака паралізує систему охорони здоров’я, а дрони (знову) зупиняють роботу головних аеропортів. Додамо до цього ще одне отруєння нервово-паралітичною речовиною критика кремля, цього разу – з публічною панікою і навіть погрозою ядерної ескалації. Україна звикла воювати серед таких бур. Ми – ні. Поєднання бравади й дрібних капостей здатне компенсувати росії її фундаментальну слабкість.
Перед дилемою стоїть і сама Україна: домовлятися, поки вона має перевагу, чи тиснути далі. Продовження боїв означає більше болю й небезпеки, але просте перемир’я дасть росії перепочинок, щоб відновити контроль над Кримом і повернутися за "другою порцією" згодом. Думки щодо цього і в самій Україні, і серед союзників різко розходяться.
Навіть закінчення війни не поверне оманливо спокійні часи до 2014 року. Набагато ймовірніше, що мир спровокує політичну кризу в самій росії: або силовики відсунуть на марґінес немічного путіна, або псевдоліберали запропонують фальшиве "перезавантаження". Жоден із цих варіантів не означає стабільності ні вдома, ні за кордоном. росіяни звинувачуватимуть нас (Захід) у цьому ще ціле покоління – і способів виказати свій гнів у них чимало.
Насувається "смута" – російське слово на позначення "часу заворушень", коли країна розпадається, як це вже сталося 1598 року і тривало 15 років. Ця травма відлунювала і в розпадах 1917-го, і 1991-го. Найближчі до росії країни, від Фінляндії до Польщі, сприймають таку перспективу як цілком реальну і з тривогою готуються до наслідків: потоків біженців, влади польових командирів, економічного хаосу й ядерної зброї, що вийде з-під контролю. Ті, хто далі, воліли б зробити все, щоб цього уникнути. А британці не готові до жодного з цих сценаріїв.
Джерело: The Times
