Розпочну цей тижневий огляд з короткої авторської колонки. Минулого тижня для сприйняття українського уряду в Європі та Північній Америці все було, без перебільшення, дуже погано. Корупційний скандал, що вибухнув за участі дуже близьких людей до президента України, не можна і не слід замовчувати чи відсовувати убік. Це серйозний удар, що вказує на реальні проблеми в самому серці держави, і ходять чутки, що все може виявитися ще гіршим. Як я писав два дні тому, потрібні рішучі дії вже зараз, щоб відповісти на цю кризу та відновити довіру до українського уряду.
І хоча український уряд та президента Зеленського цілком справедливо нищівно критикують за цю корупційну кризу, важливо пам'ятати, що боротьба України за свободу означає набагато більше, ніж репутація будь-якого окремого політика, навіть такого відомого і шанованого, як Володимир Зеленський. Українці вже 11 років воюють і гинуть за свою свободу, за саме право на життя. Вони втратили сотні тисяч убитих і поранених, щодня стикаються з відключеннями електроенергії, холодними днями і ночами, ударами по їхніх домівках і місцях роботи, і все це перед обличчям ворога, який заперечує їхнє право на існування і регулярно погрожує знищенням. Це ворог, який буквально два дні тому продовжив кампанію зі знищення здатності України забезпечувати населення життєво необхідними ліками.
російська атака дронами знищила ще один український склад медикаментів.
Українці йдуть на ці жертви щодня, аби дати Європі критично необхідний час, який їй усе ще потрібен для підготовки до майбутнього, до якого вона жахливо неготова. Можна стверджувати, що вони воюють за шанс зберегти саму ідею Європи, що постала після Другої світової війни. Поки значна частина світу відступає від демократії та заграє, навіть вступає в липку пастку авторитаризму, українці роблять протилежне. Вони воюють за життя і борються за демократію.
І вони робили б це, навіть якби президентом був не Зеленський. Тож коли чуєте голоси, які вже лунають, мовляв, Україні більше не слід допомагати, її треба відрізати і залишити напризволяще, пам’ятайте: Україна – це значно більше, ніж Зеленський, більше, ніж будь-який скандал. Це народ, який зазнає брутальних ударів лише за те, що хоче того, на що має право кожна держава, і водночас приносить найвищі жертви за свободи, які надто багато хто або сприймає як належне, або надто охоче готовий принести в жертву.
Якщо ви хочете підтримати Україну безпосередньо та уникнути будь-якої взаємодії з державою наразі, ви завжди можете зробити донат у фонд "Повернись живим". Вони працюють безпосередньо із ЗСУ та громадянським суспільством, надаючи життєво важливу допомогу. Я бачив їхні офіси та роботу, вони майже нічого не витрачають на себе. Це – справжня Україна, яка бореться за свою свободу.
Далекобійна війна України: ТЕЦ та порти
Українська далекобійна кампанія минулого тижня показала, як змінюються їхні ударні пріоритети, на які раніше лише натякали. Традиційно тривали атаки на російські нафтопереробні заводи. Позаминулої ночі, наприклад, з'явилися повідомлення про українські удари по російському НПЗ поблизу Самари.
До слова, минулого тижня варто звернути увагу не лише на атаки на НПЗ. Особливо показовими є дві інші категорії цілей – прямі удари по електростанціях і по портовій інфраструктурі. Вони, ймовірно, демонструють еволюцію українського підходу на порозі зими.
Українські атаки на портову інфраструктуру зачепили найважливіший російський вузол експорту нафти на Чорному морі, розташований в порту Новоросійська.
Фото тижня – у Новоросійську палала інфраструктура.
Цей порт – фактично єдине місце росіян, звідки вони експортують нафту і нафтопродукти через Чорне море (я позначив його чорним прямокутником, щоб було видно розташування), і атака на нього, схоже, завдала значної шкоди. Порт тимчасово закрито, і це має вплинути приблизно на 2% російського експорту нафти.
Це саме по собі не вплине значно на експорт, адже через війну обсяги російського експорту з Новоросійська і так скорочувалися. Проте факт, що Україна тепер атакує перевалочну інфраструктуру, може суттєво змінити ситуацію, якщо це справді новий пріоритет. Оскільки росія продовжує втрачати переробні потужності, її дохід дедалі більше залежатиме від експорту сирої нафти. Зупинити такий експорт важко, якщо не влучати по портах, з яких відвантажується ця сира нафта.
Примітка. росія продовжує експортувати дизельне паливо, що відкриває ще одне питання, яке я сподіваюся розглянути цього тижня.
Отже, якщо мета – перекрити експорт сирої нафти, Новоросійськ радше індикатор. Якщо Україна вирішить наростити цю кампанію і справді вдарити по російському експорту, доведеться зосередитися на терміналах поблизу Санкт-Петербурга (Приморськ і Усть-Луга), які зараз перевалюють набагато більше російської сирої нафти.
Є також порти на Далекому Сході, але їм можна завдати шкоди лише за допомогою чогось на кшталт операції "Павутина". А поки що варто стежити за будь-якими ударами по північних портах.
Ще одна важлива річ, яка логічно продовжує минулий тиждень: цього тижня Україна завдала прямих ударів по російських електростанціях, а не лише по підстанціях чи об'єктах передачі. Повідомлялося про прямі атаки на теплові електростанції біля Воронежа та Орла. Вони відразу спричинили знеструмлення і відключення тепла (того самого типу, від якого українці потерпають майже щоденно).
До недавнього часу Україна явно не хотіла цього робити (з причин, про які йшлося у минулих оглядах, насамперед через питання, чи не є такі удари воєнними злочинами проти цивільних цілей). Проте тепер вони дедалі частіше інтегруються в плани, і, слід припустити, це прямо пов'язано з тим, що робить росія для українців.
Здається, в Києві дійшли висновку: єдиний спосіб спробувати обмежити російські атаки по містах – чітко показати, що на аналогічні дії готові відповісти симетрично.
Далекобійна війна росії: темрява та смерть
росія минулого тижня продовжувала атакувати українську електрогенерацію та теплопостачання, ще раз засвідчивши (якщо комусь ще потрібні докази), що саме це є одним з її найвищих пріоритетів у нинішній кампанії. Так, увечері 14 листопада було здійснено масштабний удар по об'єктах в Києві та навколо столиці.
Звісно, російська кампанія не передбачає жодних моральних вагань. Прагнучи занурити Україну в темряву і холод, вона водночас безпосередньо націлена на вбивство мирних жителів різними способами. Наведена вище атака, зокрема, включала численні удари по житлових будинках у Києві.
І це ще не все. росія продовжила кампанію проти української фармацевтичної галузі та системи постачання ліків. Наприклад, було знищено один із небагатьох, що залишалися, фармацевтичних складів у Київській області.
Цей удар є частиною серії атак, покликаних позбавити Україну життєво необхідних медикаментів узимку. Протягом року такі об'єкти регулярно зазнавали ударів, зокрема наприкінці жовтня стався масштабний наліт, який також пошкодив фармацевтичний склад у Києві. Також навесні 2025 року вони знищили фармацевтичне підприємство, що належало індійській компанії, яке розташовувалося в Україні (фото нижче).
Такі атаки на цивільну інфраструктуру без сумніву триватимуть. Вони і надалі демонструватимуть, чому інтеграція України в Європу має вирішальне значення. Одна з великих переваг України, якої не має росія, – можливість інтеграції до європейського фармацевтичного ринку, так само як це вже відбулося з приєднанням до європейської енергосистеми.
Цієї зими ця перевага рятуватиме життя.
Покровськ – це питання відносних втрат
Бої в районі Покровська тривають. Минулого тижня росіяни досягли кількох невеликих просувань, але загалом лінія фронту майже не змінилася. І саме це породжує дискусію. Головне питання – що має робити Україна. Зараз є гучна група, яка виступає за те, щоб Україна вийшла з міста і припинила теперішні втрати в Покровську. Водночас українські військові, принаймні поки що, схоже, не готові залишити руїни міста.
Чи варто Україні відступати? Єдина правда в тому, що без знання реальних втрат України і росії ніхто не може мати певної відповіді, і це означає, що, можливо, ніхто не знає. Покровськ не є стратегічно важливим: він не змінює стратегічного розкладу війни, і тому все, що має значення, – це втрати, понесені обома сторонами в боях за його руїни. Єдине, що дійсно могло б мати значення, – це тривалість кампанії, оскільки це скорочує час для подальших операцій.
Визначити момент, коли українцям слід відступити з міста, – надзвичайно складне питання. Військові рішення – це не комп'ютерні ігри (хоча аналітики занадто часто, здається, думають інакше). У мене немає доступу до даних, щоб точно зрозуміти, що має робити Україна, – тож не буду гадати. Ми знаємо, що росія продовжуватиме витрачати величезні ресурси на захоплення Покровська, а те, що мають робити українці, з іншого боку, – це не марнувати власні ресурси, щоб утримати його. Життя українських військових зараз коштує незрівнянно більше, ніж російських.
