У Німеччині кілька видань – Spiegel, Welt, NTVDE – і в Австрії Der Standardat пишуть, що "український наступ провалився"...
Це дика нісенітниця. І ця дика нісенітниця відбувається тому, що всі вони брали інтерв'ю в одного і того ж експерта, який не розуміє фаз українського наступу, котрих є щонайменше п'ять і ми ледве перебуваємо в середині першої фази – виснаження та стримування.
Мені не довелося б писати на цю тему, якби Der Standardat не плутав штурмові бригади української армії з бригадами наступу Національної гвардії, але...
Причина, чому люди не вважають Фазу 1 успіхом України, полягає в тому, що вони звикли до війн США/НАТО, в яких Фаза 1 – це суто повітряна міць. Фаза 1 призначена для виснаження сил противника і перекриття/порушення його ліній зв'язку. Захід використовує для цього винищувачі і бомбардувальники, а також крилаті ракети.
Під час війни у Перській затоці 1991 року понад 1700 бойовим літакам коаліції знадобилося 37 (!) днів і понад 100 000 вильотів, щоб виснажити іракські сили настільки, щоб розпочати наземну кампанію. По іракських цілях було випущено 288 крилатих ракет "Томагавк".
Під час вторгнення до Іраку 2003 року бойові літаки коаліції здійснили 41 000 вильотів і випустили 802 "Томагавки" по іракських цілях. Цього разу коаліція пропустила фазу виснаження і перейшла безпосередньо до Фази 2 – безпосередньої повітряної підтримки, а саме бомбардування шляху до Багдаду для 1-ї дивізії морської піхоти і 3-ї піхотної дивізії.
Україна не має такої повітряної сили, і тому змушена замінювати винищувачі та бомбардувальники реактивними системами залпового вогню, "Екскалібур", Storm Shadow та безпілотними літальними апаратами.
У той час як в операціях США і НАТО небо безперервно кишить винищувачами і бомбардувальниками, які шукають позиції та техніку противника для знищення, Україна має в повітрі лише безпілотники, котрі шукають російську техніку, склади боєприпасів, командні центри, логістичні пункти тощо, але бомбити ці об'єкти БПЛА не можуть.
Після того, як безпілотник виявляє ціль, його оператор повинен запросити вимірювання, результати якого потім передаються або на пускову установку M142 HIMARS або M270A1 MLRS, яка вводить координати цілі в ракету GMLRS; або передаються на гаубицю M777, PzH 2000, M109A6 чи Archer, яка вносить координати цілі у снаряд "Екскалібур"; або дані передаються до 7-ї бригади тактичної авіації Повітряних Сил ЗСУ, яка вносить координати цілі в штурмовик для Storm Shadow.
Ви помітили, що на все це потрібен час? Україна може вражати лише російську техніку, яка стоїть на місці.
На відміну від західних винищувачів, які здатні вражати пасажирське сидіння автомобіля, що рухається, українські можуть вражати лише російські транспортні засоби та об'єкти, які є статичними. Величезний недолік.
Ще гірше: американський винищувач може залетіти вглиб ворожої території і вразити десяток цілей на відстані 500 км за фронтом, тоді як дальність ураження української зброї обмежена:
- "Екскалібур": 40 км
- GMLRS: 84 км
- Storm Shadow: 500+ км, але лише в обмеженій кількості.
Україна суттєво обмежена у часі, необхідному для ураження російської цілі, і в дальності дії своїх систем. (GLSDB покращить дальність дії HIMARS, але виробнича лінія ще не запущена...).
Тепер, якщо ви росіянин, все, що вам потрібно зробити, це припаркувати свою важку техніку за межами досяжності GMLRS, і Україна не зможе її вразити.
Немає сенсу використовувати дорогу ракету Storm Shadow для ураження російського танка Т-90М...
Проте Україна повинна виснажити російську важку техніку, перш ніж вона зможе розпочати другу фазу наступу... і єдиний спосіб зробити це – заманити російські війська в зону ураження GMLRS і "Екскалібура".
І Україна робить це прямо зараз, атакуючи російські позиції чотирма з десяти бригад, які були підготовлені до цієї фази:
- 23-тя механізована бригада;
- 31-ша механізована бригада;
- 37-ма бригада морської піхоти;
- 47-ма механізована бригада.
Всі інші бригади (35-та морської піхоти, 68-ма єгерська тощо) лише підтримують ці чотири бригади.
На цьому етапі можуть бути розгорнуті ще шість бригад. Зараз росіяни стоять перед дилемою: або висунути свою важку техніку вперед, ризикуючи втратити її через GMLRS і "Екскалібур", або залишити її поза зоною досяжності і дозволити Україні здійснити несподіваний ранній прорив через російські лінії... що ж, вони вирішили висунути техніку вперед, і українські сили завдають по ній безперервних ударів.
Проте це набагато, набагато повільніший процес, ніж повітряна операція. І на відміну від повітряної кампанії, Україна втрачає війська і техніку. Це призвело до того, що деякі аналітики оголосили український наступ "провальним"..., але це не так. Ці "аналітики" і "експерти" просто не розуміють українського плану.
І вони не розуміють, що Україна стає сильнішою з кожним днем: Україна підготувала 35 (!) бригад до наступу, створивши нові підрозділи, розділивши існуючі, витягнувши підрозділи з фронту та освіживши їх... і лише 4 з 35 бригад зараз воюють.
Всі інші перебувають на полігонах – тренуються щодня, вдосконалюючи свої навички і враховуючи уроки, отримані під час наступу.
Щодня повертаються війська з навчань у країнах НАТО та Швеції, прибуває нова техніка. Бригади наступальної гвардії починали як легка піхота, а тепер отримують танки з Німеччини та Данії, перетворюючи їх на механізовані з'єднання.
Так багато військових повертаються з навчань у Європі, що Україна нещодавно сформувала три нові бригади; а оскільки росіяни припинили атаки на півдні і вздовж Донецького фронту, Київ нещодавно відкликав з фронту дві елітні бригади, щоб освіжити їх для наступу.
Як може наступ "провалитися", якщо більше 90% сил все ще до нього готуються?
Я не знаю, коли почнеться наступна фаза українського наступу, але впевнений, що вона не прив'язана до дати або певної географічної точки.
Я припускаю, що наступна фаза розпочнеться тоді, коли Україна буде впевнена, що знищила певний відсоток російських гаубиць, ракетних пускових установок, систем радіоелектронної боротьби, систем протиповітряної оборони, що залишилися, а також погіршила логістику, завдавши ударів по російських лініях постачання, і знищила більшу частину боєприпасів і командних пунктів ворога. Тобто, ті самі параметри, які були досягнуті для початку наземної кампанії операції "Буря в пустелі" в 1991 році.
Український наступ ледь розпочався. І через брак повітряної підтримки перша фаза займе набагато більше часу, ніж люди звикли. Але журналістам потрібно щодня придумувати нову драму.
Проте справжня історія полягає в тому, скільки ще сил Україна готує, скільки ще сил Україна і НАТО тренують, і скільки ще обладнання Захід має надати для цих нових підрозділів.
У третій фазі українські війська прорвуть російську оборону і звільнять Маріуполь, перетнуть Дніпро і звільнять Північний Крим, а також знищать російську армію на півдні.
Перемога України неминуча. Нам потрібно лише трохи терпіння.
