Погано виписаний, однобокий і машинно перекладений з російської, так званий "мирний план" із 28 пунктів мав би стати посміховиськом. Натомість він викликав розпач в Україні, паніку в Європі та панічний відступ тих частин адміністрації США, які ще розуміються на картах, словах і дипломатії. Для росії це чудовий результат. Вміло злитий документ підсвітив і загострив наші розбіжності та слабкості.
Він продемонстрував хаос в адміністрації. Чи справді держсекретар Марко Рубіо дистанціювався від цього плану? Чи спеціальний посланник Дональда Трампа Стів Віткофф веде власну PR-кампанію? Які реальні чи уявні комерційні інтереси стоять за зближенням росії та США?
Злив інформації, схоже, з боку російського фінансиста Кірілла Дмітрієва, візаві Віткоффа, також виставив Україну ізольованою та слабкою. Він підкреслив занепад трансатлантичного альянсу. Європейці, які колись були найважливішими союзниками США, були принизливо відсунуті на другий план у дискусії між наддержавами, а потім мусили поспішати, щоб отримати місця за столом переговорів у Женеві цього тижня. І це змістило дискусію з питання запровадження нових санкцій проти росії на те, чим Україна повинна поступитися заради "миру".
Коротко кажучи, на полі бою "когнітивної війни", де наші супротивники прагнуть змінити наші уявлення, сформувати наші переконання і, зрештою, визначати наші рішення, ми зазнали великої поразки. Ніхто нас до цього не змушував. Ми зробили це самі.
Замість того, щоб замислитися над цим, значно простіше списати події минулого тижня на чергову помилку непередбачуваної адміністрації США, поскиглити про кінець Pax Americana, деградацію цінностей і принципів, які допомогли Заходу виграти Холодну війну, та ще про багато чого. І справді, усе може стати значно гірше. Уявімо, що президент Трамп почне викручувати Україні руки, перекривши допомогу. Ще похмуріший сценарій: він скаже європейцям, що вони повинні змусити Україну підписати цю огидну угоду, і якщо вони цього не зроблять, США де-факто вийдуть із НАТО.
Все це може статися. Але паніка і позерство через події, які ще не сталися, – це жахлива реакція. Цей рік відзначився безліччю провалених дипломатичних ходів, недопрацьованих самітів, їдких дописів у соцмережах та інших гучних подій, що збирали заголовки, а потім супроводжувалися грандіозним дипломатичним "гасінням пожеж", але без конкретних результатів. Розмови про "мирний план із 28 пунктів" можуть виявитися просто наступним епізодом цього серіалу. Надмірна реакція не просто неефективна. Вона марнує час і енергію, які можна було б використати значно продуктивніше.
Приголомшливим у подіях минулого тижня було те, що вони стали несподіванкою. Невже союзники справді думали, що ми увійшли в період спокійної та послідовної американської підтримки України? Вони мали більш ніж достатньо можливостей скласти власне враження хоча б про дипломатичні здібності Віткоффа чи про темперамент президента. Замість того, щоб нервово переживати через свої ролі у вашингтонському реаліті-шоу, яке підмінило собою американське державне управління, європейські союзники мали б перехопити ініціативу і змінити баланс сил як щодо росії, так і всередині Атлантичного альянсу, чи що там від нього лишилося.
Наведу лише один приклад: європейці місяцями зволікали з рішенням щодо конфіскації заморожених активів російського центробанку. На кожному саміті вони відкладали це питання до наступного. Тепер доля цих коштів стала предметом переговорів між США і росією. Якби ЄС діяв швидко, ці гроші могли б надійти в Україну ще кілька місяців тому. Тепер, можливо, вже запізно.
Чим згуртованіше і рішуче діятимуть європейці, тим більше вони зможуть допомогти Україні, тим краще стримуватимуть росію, і тим сильніше вразять американське керівництво, яке віддає перевагу переможцям, а не невдахам.
Джерело: CEPA
