Афроінтеграція росії

Російська присутність у Африці. Авантюризм та соціалізм 

 

росія віддавна зглядувалася на африканський континент. У часи розподілу колоній між провідними державами світу вона, попри й так безмежні простори захоплених територій в Європі та Азії, мріяла про свою частку на чорному континенті. Жодна з таких спроб не мала успіху. Абіссинська місія Ніколая Лєонтьєва у 1894-1899 роках та сприяння імператору Менеліку у протистоянні з італійцями завершилася від’їздом російських військових без жодних позитивних наслідків для росії. 

 

 

Цьому передувала авантюра Ніколая Ашинова, який з трьома сотнями терських козаків-добровольців у 1889 році захопив та спробував закріпитися у закинутому єгипетському форті Сагалло (нині – територія Джибуті), закінчилася бомбардуванням форту французьким флотом, полоном та екстрадицією у росію.

Наступний етап спроб розповсюдити свій вплив на африканські країни прийшовся на часи СРСР та антиколоніальний рух у Африці. Значна частина африканських країн, які отримали незалежність, очолювалася випускниками престижних європейських університетів, де вони просякнулися ідеями побудови соціалізму. В умовах нерозвиненості суспільств та виробничих відносин, протистояння між різними народами та племенами, що увійшли до складу новоутворених держав, спроби нав’язати згори непритаманну ідеологію привело до виникнення значної кількості конфліктів.

 

Що тільки якійсь лідер держави або очільник партизанського руху заявляв про свою соціалістичну орієнтацію, то відразу міг розраховувати на радянські кошти, зброю та прибуття військових радників. Чимало майбутніх офіцерів африканських армій отримали радянську військову освіту, готувалися національні кадри. Щоправда, ці військові, інженери та лікарі, як правило, були вихідцями з заможних родин. І п’ять-шість років перебування  у стінах радянських вишів аж ніяк не впливали на їхню відданість інколи буржуазним, а інколи й цілком монархічним традиціям.

 

Найвагомішим вплив СРСР був у Анголі та Ефіопії, які очолювали, відповідно, Агоштіньо Нето та Менгісту Хайле Маріам. "Побудова соціалізму" у цих країнах відзначалася масовими репресіями, постійним голодом та протистоянням з повстанськими рухами та сепаратистами. Ані радянські військові радники, ані поставки зброї та введення кубинських військ не змогли повернути ситуацію на користь правлячих режимів, які зрештою впали.

 

 З "калашом" на прапорі

 

Єдиним наочним та вагомим наслідком втручання СРСР в африканські справи було хіба що розташування на гербах декількох африканських держав автомата Калашнікова та багатомільйонні борги за позиками, які СРСР (а потім і його наступник - росія) були змушені списувати, оскільки на їхнє повернення жодної надії не було..

Завдання, яке стояло перед радянськими (а згодом – і російським) дипломатами та військовими у той час, полягало не стільки у розрахунку на використання багатих африканських ресурсів та дешевої робочої сили, скільки на недопущення справжньої індустріалізації Африки та її можливої конкуренції з такою ж ресурсною російською економікою.

 

Іншим завданням було і є, використовуючи антиколоніальну риторику, підірвати вплив країн Заходу (йдеться про Європу та США) та витіснити з континенту їхні компанії в галузі видобування та переробки корисних копалин, щоб запобігти, знову ж таки, конкуренції з російським експортом сировини. У росії був та залишається і цілком військовий інтерес до Африки: їй конче необхідні військові бази та порти для підтримання життєздатності усе більш занепадаючого російського флоту. Так, у 2021 році росія уклала та ратифікувала угоду про будівництво т.зв. пункту матеріально-технічного забезпечення вмф рф на території Судану.

 

СРСР та росія були значними постачальниками зброї та боєприпасів до країн Африки. Згадана популярність автомата Калашнікова пояснюється не стільки його начебто технічними та експлуатаційними перевагами, скільки тим, що СРСР накачував країни Африки практично безкоштовною або дуже дешевою зброєю. Проте, як тільки з’являлася фінансова можливість, африканські країни переводили свої армії та інші силові структури та західну зброю.

 

 

Фотосесії в ізоляції 

 

Під час свого африканського турне міністру лаврову не було чого запропонувати африканським країнам окрім обіймів, спільних фотосесій та запевнень, що рф сприятиме відверненню загрози голоду в Африці. Причиною якого вона і є, оскільки шантажує світ перериванням звичних логістичних шляхів та блокуванням поставок українського зерна. Ані зброї, ані кредитів, ані вигідної економічної співпраці росія запропонувати не може. 

Отримавши потужні санкції, рф не може використовувати свої валютні резерви. Розраховуватися у доларах або євро за будівництво та розвиток підприємств з видобування та переробки корисних копалин є ризикованим з огляду на ті ж санкції. Зі зброєю ситуація взагалі критична: окрім санкцій спрацьовує фактор війни з Україною та нестача зброї для самої російської армії, яка вимушена розконсервовувати техніку часів Хрущова та благати Іран і Туреччину продати безпілотники. Росіяни у найближчій перспективі взагалі можуть самовидалитися з числа  потужних гравців на міжнародному ринку озброєнь.

 

Водночас росія зараз конче потребує виходу з міжнародної ізоляції. Красномовним фактом було березневе голосування щодо засудження російської агресії проти України, коли з 54 незалежних країн Африки проти резолюції проголосувала лише Еритрея (колишня частина Ефіопії).

 

Єгипетські нюанси, втрата позицій у Африці

 

росія почала "втрачати Африку" на початку 1990-х років, коли внаслідок розпаду СРСР зменшила до мінімуму політичну та економічну активність на континенті. Місце росії давно зайняли країни Заходу та Китай, які весь час збільшували свою присутність, вкладалися у розвиток інфраструктури, будували порти та підприємства, виступали союзниками або арбітрами у територіальних, політичних та етнічних суперечках.

Власне, сама географія візиту – Єгипет, Конго, Уганда та Ефіопія – свідчить про великі проблеми росії та її дипломатії. Наприклад, Єгипет віддавна знаходиться в орбіті впливу США, часи нагородження колишнього лідера Єгипту Гамаля Абделя Насера Золотою Зіркою Героя Радянського Союзу давно минули. Після програшу Єгиптом війни Судного дня радянських військових радників було вислано з цієї країни і більше вони туди не повернулися. Економічне співробітництво між Єгиптом та росією значною мірою залежить і від позиції США, які є суттєвим донором для розвитку та підтримання на належному рівні єгипетських збройних сил, що мають вирішальний вплив на політичну ситуацію в цій країні.

 

 

Теперішній лідер Єгипту Абдель Ас-Сісі був головнокомандуючим єгипетської армії та очолив країну внаслідок воєнного перевороту, поваливши ісламістський режим Мухамеда Мурсі. Фельдмаршал Ас-Сісі напевно не псуватиме стосунків зі США на догоду росіянам. Можливий шантаж Єгипту та інших країн Африки зменшенням поставок російського зерна не матиме ефекту просто тому, що зерно та добрива – це одні з небагатьох товарних позицій російського експорту, до яких поки ще застосовані санкції.

 

рф скільки завгодно може говорити про загрозу голоду та намагатися залякати країни Європи збільшенням потоку біженців з африканських країн. Але реальність така, що економісти фіксують реальне падіння ВВП росії у першому півріччі цього року на 30%.  Зменшувати й без того злиденні прибутки від експорту росія не наважиться, щоб не заявляли її пропагандисти та офіційні речники.

 

Вирок африканській політиці росіян 

 

Тим часом, 20 липня президент США Джозеф Байден оголосив, що Сполучені Штати зберуть лідерів з усього африканського континенту на великий саміт у грудні у Вашингтоні, щоб обговорити нагальні проблеми - від продовольчої безпеки до зміни клімату. "Саміт продемонструє незмінну відданість Сполучених Штатів Африці та підкреслить важливість американо-африканських відносин та розширення співпраці із загальних глобальних пріоритетів", - йшлося у заяві Байдена. Саміт лідерів США та Африки, запланований на 13-15 грудня, був оголошений і у виступі віце-президента Камали Гарріс на бізнес-саміті США та Африки в Марракеші, організованому Корпоративною радою з Африки та королівства Марокко. Очікується, що участь у заході візьмуть біля 50 африканських лідерів.

 

 

Такі заяви не лише контрастують із візитом лаврова, а й підкреслюють марність російських спроб переломити ситуацію на свою користь. До того ж, намагання росії взяти участь у лівійському конфлікті або її втручання у Малі викликали та викликають різку реакцію як власне африканських, так і європейських держав. Чи не найбільше нервується Франція, чий вплив у Малі намагаються зменшити розташовані там бойовики російської ПВК "Вагнер". Президент Франції Емануель Макрон під час візиту до Беніну 27 липня гранично чітко розставив крапки над і:

 

 

"росія просто розпочала новий вид гібридної світової війни, ось така дійсність. У цій континентальній імперіалістичній війні проти України вона вирішила задіяти інформацію, енергію, продовольство і військові інструменти. Ось так в загальних рисах я можу підсумувати те, що зараз відбувається. росія розпочала наступ проти України. Це територіальна війна на зразок воєн початку 20-го і навіть 19-го сторіччя, які, ми сподівалися, вже зникли з європейських земель. Я кажу це на континенті, який також зазнав колонізаторського імперіалізму. росія - одна з останніх колонізаторських імперських потуг, вирішила вторгнутися в сусідню країну, щоб відстояти там свої інтереси. І це дійсність. Коли вони звертаються до вас, то саме так це і розглядайте, навіть якщо вони вам доводять протилежне", - заявив він.

 

Тож головним підсумком візиту лаврова до африканських країн є повна відсутність будь-яких позитивних наслідків. Добре, що хоча б десь ще приймають. Якщо лідери африканських держав можуть записати у актив свою потрібність для росії, то рф демонструє, що вимушена звертатися за підтримкою до країн, чиїми думками та позиціями вона могла нехтувати ще рік тому. Часи змінюються, сам час працює проти росії. І жодними дипломатичними потугами цей неухильний процес не відвернути.

 

Хотілося б побажати нашому МЗС посилити дипломатичну активність у країнах Африки. Континент стрімко розвивається, там є де докласти рук українським спеціалістам і технологам. З підвищенням рівня життя та можливостей африканців на цьому континенті можна очікувати на розширення ринків збуту, створення спільних виробництв. Війна закінчиться, Україна і Африка залишаться. Чого не можна ствердно сказати стосовно росії.